Сила древньої твердині, що охороняє місто у річковій петлі Смотрича, споконвіку охоронялася його храмами і живилась вірою його жителів. Так були а Кам’янці і костели, і кірхи, і синагоги. Але головною святинею-оберегом все ж вважалася дерев’яна замкова православна церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, споруджена ще в 1362 році за Коріятовичів на честь визволення цих земель від татаро-монгольського ярма.
Кажуть, що саме цьому храму судилося стати усипальницею двох із них – литовських князів Олександра та Юрія, які своїм переходом у православ’я зміцнили духовну силу кам’янецької фортеці, що роками зберігала її від посягання ненажерливих загарбників.
Пройдуть роки, і влада на Поділлі на початку XV століття перейде в руки польського вельможного панства з його безкомпромісною католицькою вірою, на якій базувалася вся вертикаль державної влади. Почалися гоніння на православ’я із заборонами на проведення служб, що за переказами в Кам’янці закінчилися розміщенням в замковій святині стайні старости Брезького.
Ось тільки Господь не зміг стерпіти таку несправедливість, і на ранок всі виведені зі своїх денників коні тієї злощасної стайні виявилися сліпі. Староста каменецький, запідозривши в цьому злий людський намір, прийшов від цієї звістки в лють, а помститися вирішив безвинній церкви Покрова, стерши її з лиця землі. Кара божа була страшна – сам міський управитель, що зайшов занадто далеко у своєму протистоянні вищим силам, вмить осліп.
Злякавшись скоєного Брезький негайно ж скасував свої попередні розпорядження і наказав провести в замковій церкві молебень за здравіє, після якої він одужав на очах у здивованих городян. З тих пір храм був у великій пошані. Служби тут мали проводити почергово священнослужителі міських оплотів віри і округи. Так що про його святість у своїх рукописах згадував ще київський метрополії Петро Могила.
У травні 1672 дерев’яні стіни Покрови Пресвятої Богородиці пали за розпорядженням чергового міського управителя, який задумав відтворити їх в камені, а через три місяці позбавлені захисту подільський страж на двадцять сім років опинилися під владою Османської імперії. Так безславно закінчилася історія зберігача душі Кам’янець-Подільського, який більше так і не повстав з попелу, а після століть і місце його знаходження було людською пам’ятью забуто.