Гарантія непереможності будь-якої фортеці складається не тільки з високих, неприступних стін та глибоких, широких ровів, а й з можливості витримати тривалу облогу. Саме для цього в кожній з них є місце, яке так полюбляють нині туристи в якості виконавця бажань – колодязь. Адже, як відомо, джерело води – джерело життя.
Цілюще джерело в стінах Мукачівського замку – не виняток, а скоріше підтвердження правила фортифікаційного правила – його глибина складає цілих вісімдесят п’ять метрів. У народі пов’язують таку велику його глибину з ім’ям Федора Коріатовича.
А справа була так…
Князь наказав викопати колодязь на території Паланка. Працівники ні один тиждень щодня приходили з доповіддю про виконану роботу – води немає. Зневірений від марних зусиль князь Федір вирішив просити допомоги у нечистого.
Чорт погодився виконати прохання правителя Мукачево в обмін на мішок золота. Ось тільки золота то і не виявилося – княжа скарбниця була порожня, та на всі прохання віддати взамін живлющої вологи душу, нечистий був невблаганний. Але природна кмітливість одного з придворних врятувала становище – мішок чи великий, чи маленький — все одно мішок.
Ось так і отримав чорт в обмін на воду мішечок з останніми двома князівськими золотими монетами. Тільки домовленість є домовленість – вода в колодязі з’явилася, але, як нагадування про не зовсім чесно виконані зобов’язання, темної ночі з нього досі лунають протяжні глухі звуки, приписувані народними чутками обдуреній нечистій силі.