Чарівне зростання перлини Чорного моря, коли за пару десятків років місто стало одним з найбільших у Російській імперії – зовсім не казка і не загадка. Всьому є своє цілком матеріальне і цілком банальне пояснення. Як в стародавніх міфах і переказах це чудове явище грунтувалося на трьох китах імена яких: порто-франко, мідний п’ятак і хліб.
Головною рушійною силою, яка спонукала купців влаштуватися серед безкраїх степів практично на порожньому місці, була безмитна торгівля (порто-франко), дарована Найвищим указом стараннями генерал-губернатора Новоросійського краю порту Одеса від 1817 року.
Саме комерційні інтереси змусили вкладати кошти в розвиток портового міста скупих купців і негоціантів. Адже Одесі було призначено стати безальтернативними південними морськими воротами величезної Російської імперії для ділків, які вміють рахувати кожну копійчину, на цілих чотири десятиліття – порт служив не тільки для ввезення в країну зарубіжних товарів і сировини, але й був стимулом для розвитку переробних заводів цієї сировини на міській території. Крім того пільгові комерційні умови зробили місто одним з найважливіших перевалочних пунктів чорноморсько-середземноморського басейну.
Другим китом на якому трималося процвітання Одеси став, як не дивно, п’ятак. Так, так саме така дрібниця, як мідний п’ятак. Перший градоначальник чорноморської перлини Арман де Рішельє тверезо розсудивши, що шлях казенних грошей зі столиці до південних околиць тернистий і непередбачуваний, прийняв рішення про стягування п’ятака з кожної чверті хліба, яка ішла за кордон, що для купця не накладно і місту – прибуток.
А як відомо до революції 1917 року українські поля були одним з основних постачальників міжнародного ринку зернових. Тільки за один рік через південні ворота житниці Європи йшло більше трьохсот тисяч чвертей однієї пшениці, а ще були овес, кукурудза, ячмінь… Родючі землі величезної аграрної країни, в якій частка експорту зернових складала майже половину від його загального обсягу, забезпечували державі одну з основних прибуткових статей бюджету, а Одесі – процвітання. Саме на ці гроші висаджувалися парки та алеї, саме з цих коштів йшло фінансування міського адміністративного будівництва, від цих коштів залежало мощення вулиць та їх облаштування.
Так розумне господарювання змогло менш ніж за півстоліття перетворити степ в розвиненою сучасне місто на ім’я Одеса.