Війна, холод, окупація. Зима 1941 – 1942. Німецькі війська в Криму. Прекрасна перлина Воронцовського палацу кинута напризволяще – картини вийняті з рам і упаковані в ящики, мармурові бюсти стоять на голій підлозі, в приміщеннях температура значно нижче нуля, до того ж на весь великий комплекс залишилися лише кілька наглядачів на чолі з директором музею Степаном Григоровичем Щеколдіним.
Маленькій групі добровільних працівників музею довелося пристосовуватися до умов воєнного часу. Але війна війною, а цінніші експонати наполегливо кричали про допомогу, адже низька температура і вологість могли зробити те, що ще не спромоглася зробити війна – повністю їх знищити. Тому картини були вийнято зі своїх дерев’яних темниць і складено в бібліотеці, а мармурові шедеври знову зайняли свої місця на п’єдесталах (хоч і не без допомоги німецьких солдатів, бо з чоловіків був присутній лише Степан Григорович).
Одного «чудового» дня жінки-доглядачки повідомили директору Воронцовського палацу, який тільки-но повернувся з міста, про бажання німецького коменданта Алупки отримати вподобану їм картину з числа експонатів в своє розпорядження, для чого її слід було знову вправити у раму. Щеколдін же на це дав наполегливе розпорядження своїм підлеглим картини не чіпати.
Наступного дня розлючений відмовою комендант міста Гаук увірвався в музей, погрожуючи всіх розстріляти. Та от халепа – директора музею знову не виявилося на місці. Чи не соло наковтавшись (картина не була вставлена в раму, а отже не готова до транспортування) глава окупаційних сил Алупки відправився геть.
Дії розгорталися: вимоги видати картину Гауку цього разу йшли від міського голови Б.А. Ступіна з аргументацією, що той може і так усі картини забрати, прибравши перешкоди за допомогою зброї.
У відповідь на це Степан Григорович сам відправився в пащу до лева – коменданту Алупки, тим більше, що у нього було до глави окупаційних сил міста невідкладна справа – терміново були потрібні дрова для обігріву палацевих приміщень, адже раритети так капризно переносять холод.
Розмова почалася на підвищеній ноті Гаук в присутності пістолетом як головного аргументу зі словами: «Хто тут господар? Я або ти?», – знову зажадав виконання наказу. На що була лаконічна відповідь Щеколдіна: «Якщо ви господар у місті, то в музеї – я. Пан комендант, чому ви розмовляєте зі мною на «ти»? Ми з вами на брудершафт не пили.»
Слова директора Воронцовського палацу облили главу алупкинських окупаційних сил холодною хвилею, повернувши розлюченому звіру людську подобу. Далі розмова тривала в цивілізованому ключі. За його підсумками комендант висловив згоду взяти картину лише на час свого перебування і то під розписку. Через два місяці, коли термін перебування Гаука в Алупці минув, картина знову повернулася в музей.