Офіційні джерела звітують, що ченці домініканського ордену з’явилися в Летичіві на запрошення старостини Ельжбети Кам’янецької в 1600 році. На знак свого благословіння на заснування нової обителі папа Павло V (1552 – 1621) прислав їм копію ікони Богородиці з ватиканської базиліки, а до моменту початку будівництва кляштору з того часу пройшло аж шість років. Але у місцевому народному фольклорі, активно підтриманому церквою, на ті давні події крізь віки лишився свій погляд.
Так летичівські легенди стверджують, що домініканців під стіни новозбудованої фортеці привела саме Богородиця. Але господар цих маєтностей Ян Потоцький на відріз відмовив ченцям не тільки в поселенні під захистом оборонних стін, а й взагалі заборонив своїм вартовим навіть пускати їх до міста. Не допомогли сльози та вмовляння дружини, тієї самої Ельжбети Кам’янецької. Смиренно братія відступила перед грізним правителем… але не далеко – тимчасово вони розбили свій табір в двох селянських хатах у Залетичівці.
В вечорі ченці з молитвою стали на коліна перед святим образом тої, хто привів їх сюди – ікони Богородиці, який вони принесли з далекого Ватикану, і тієї ж миті вартовий побачив над передмістям заграву і віддав наказ бити на сполох. Містяни кинулися до Залетичівки із знаряддям для тушіння пожежі, а замість неї побачили дивну річ – над дахом хати, де домініканці підносили свої молитви перед іконою Пресвятої Божої Матері, до небес здіймався стовп зоряного сяйва.
І пали ниць летичівці. Слух про диво швидкою хвилею прокотився через місто, і відбившись від стін повернувся в передмістя разом із шляхтою та норовливим Яном Потоцьким, який разом з усіма став перед вогняним стовпом на коліна і простояв до ранку, коли святе знамення розчинилося в перших променях сонця. Після того дива господар не тільки надав в повне розпорядження ченців Успенський костел, але й почав підготовку до будівництва великого кам’яного кляштору для них.
З тих пір, як кажуть, Богородиця взяла місто під свій захист, наводячи в якості доказу цікаву історію, яка трапилась кількома десятиліттями пізніше, в черговій гострій фазі польсько-турецького протистояння. Тоді знесилене та втомлене польське військо на чолі зі Станіславом Реверою Потоцьким відступило до Летичіва, щоб трохи перевести дух та поповнити свої запаси провіанту. Але як тільки сон зморив польного коронного гетьмана під захистом міських стін, йому одразу явилася жіноча постать в променях сяйва з попередженням про небезпеку нападу ворогів. Станіслав прокинувся, щоб зібрати нараду старшин, яка з огляду на втомленість війська вирішила не звертати увагу на сон свого ватажка.
Дивна жіноча постать знов з’явилася пред очі гетьмана, і на цей раз він був далеко не сплячим. Станіслав Ревера відмахнувся вдруге, але Богородиця, а це була саме вона, продовжила подавати свої попереджувальні знаки, які бачив він один. Тоді нерви голови польського війська не витримали (де йому тягатися з небесними силами), і він наказав сурмачу грати сигнал “до бою” якраз вчасно – з першими проблисками зорі на обрії з’явилися чисельні турецько-татарські загони.
Багато-багато років потому, в 1777 році, коли чутки про чудотворну ікону Летичівської Богородиці докотилися до Кам’янця, на її огляд була направлена духовна комісія для підтвердження, а 11 січня наступного року папа римський Пій VI видав декрет про коронацію святого образа золотими коронами, що сталося за активного клопотання біскупа Адама Красинського і Казиміра Віляновського (фізично священне дійство відбулося 5 листопада 1788 року). Мабуть, Небесна Цариця не дужа піклувалася про свої земні прикраси, бо в 1824-ому, коли Поділля окупувала московська імперія, її золоті корони викрали. Але вже за рік місцеві віряни відновили їх за власний кошт хоч і в сріблі з позолотою.