Історія
Зоря нового ХХ століття, здавалося, віщувала лише мир, спокій і творення багатостраждальній українській землі, а насправді була лише коротким перепочинком перед ще більш страшними випробуваннями уготованими небесами, в одну мить звернувшись на чорного ворона війни. І хоча відстала Московська імперія намагалася зробила перші кроки на шляху цивілізації і прогресу, але жити їй під царським скіпетром залишалося лічені роки. А поки…
Поки в розкішній садибі Харитоненків під Харковом влаштовуються гучні полювання і бали, вихованці її конезаводу беруть призи на столичних перегонах, хазяйська колекція поповнюється шедеврами світового живопису, а простори великого парку заселяються екзотичною для цієї місцевості дичиною. Солодкі доходи семи цукрових заводів течуть рікою і, здається, що все повітря Наталіївки дихає благополуччям, процвітанням, упевненістю в завтрашньому дні.
Одним з предметів особливої гордості господаря Павела Івановича Харитоненка (1853-1914) була унікальна колекція предметів культу XII – XVIII століття (оцінна вартість становила нечувані сто п’ятдесят тисяч рублів), для показу якої на Всесвітній Паризькій виставці 1900 року магнат навіть орендував цілий павільйон, а в дні святкування 300-річного ювілею царського дому вона була представлена в Москві.
Улюблений діамант вимагав гідної оправи, для організації якої дійсний статський радник не пошкодував коштів – на його прохання Михайло Васильович Нестеров (1862 – 1942) умовив Олексія Вікторовича Щусєва (1873 — 1949), який раніше вже брав участь в будівництві парадної брами Наталіївки, розробити в 1908-ому для маєтку проект невеликої церкви разом з різбленим колодязем, котра б мала дала притулок у своїх стінах музейній колекції.
Однак вибір кращого місця на території величезного маєтку, пошук необхідних матеріалів та організація будівельних робіт відклали втілення проекту в життя на три роки. Причому на урочистому закладенні наріжного каменю були присутні всі члени сім’ї Харитоненко на чолі з дійсним статським радником Павлом Івановичем, а честь називатися зодчим Спаської церкви в Наталіївці належала Олексію Михайловичу Рухлядєву (1882 – 1946), під наглядом якого грандіозний проект вартістю триста п’ятдесят тисяч рублів реалізувався два року.
На роботах по оздобленню був задіяний цілий колектив скульпторів (С.Т. Коньонков, А.Т. Матвєєв, С.А. Євсєєв) і майстри по мармуру (В. Єлізаров, С. Круглов, Е. Соколов), стараннями яких перед публікою, що зібралася 7 червня 1913 року на освячення нового сімейного храму Харитоненко з різьбленим дерев’яним колодязем поруч і оригінальною дзвіницею постав справжній витвір архітектурного мистецтва гідний тих церковних раритетів, для зберігання яких він був створений.
Ось тільки в первозданному вигляді Спаській церкві довелося існувати лише рік – 13 квітень 1914 роки помер господар Наталіївки, через три з половиною місяці почалася Перша світова війна, а потім і більшовицьке повстання, за підсумками яких Східна Україна була окупована кривавими радами, що реквізували все приватне майно. Сім’я Харитоненко назавжди покинула батьківщину.
У 1920-ому садиба цукрозаводчиків на Мерчику стала радгоспом «Наталіївка», а церкву зі схвалення окупаційної влади на перших порах перетворено на музей давньоруського мистецтва із збереженням більшої частини унікальних експонатів, який був покликаний служити повчанням і зразком поколінню молодих пролетарів для створення своєї власної нової культури.
Та тільки благе починання в слобожанській глибинці не знайшло відгуку у нових «хазяїв» української землі, які не тільки не примножували зібрану Харитоненко колекцію, а потроху почали вилучати окремі особливо цінні експонати в особисте користування. Так що в 1934-ому після вивезення залишених цінностей кривавим режим в свою столицю, музей просто був закритий, а його будівлю пристосовано під склад відкритого на території садиби туберкульозного санаторію.
Розв’язана Союзом і фашистською Німеччиною Друга світова війна 1939 – 1945 остаточно поклала край розкішній колись колекції, коли в топці бойових дій згоріли останні її літературні експонати. А після – комуністичний режим не знайшов кращого застосування стінам Спаської церкви ніж використання під котельню Наталіївського санаторію, в якості якої вони служили аж до кінця 1980-х.
Пізніше святиня стане більярдним клубом, при цьому її внутрішній інтер’єр з унікальними розписами і елементами дерев’яної обробки буде кожен раз змінюватися в дусі часу за допомогою відра білил і звичайної малярної щітки. Так що на момент ліквідації санаторію та передачі храму громаді від нього практичним мало що залишилося.
Повернення в 2001-ому святині православній громаді стане початком довгого шляху відродження і випробовувань, який вона пройде з честю, щоб через десятиліття стати одним з центрів паломництва харківської землі, відомим далеко за межами округи.
Архітектура
Тричастинний цегляний храм в облицюванні з шліфованого вапняку, що розташований по осі головної під’їзної алеї Наталіївського комплексу, являє собою однобанну складнопрофільну в плані (квадратний притвор, більш широкий неф з аркою-порталом вівтарної частини, ризниця та маленька напівкругла апсида) споруда з прибудованою в південно-східнії частині дзвіницею під ромбовидною покрівлею. При цьому завершення стін центрального входу (притвор) – килевидне, основного обсягу – причілкові, а бічних зрізані під крутий схил.
Основною домінантою комплексу служить величезний непропорційний невеликим розмірам будови купол на високому світловому барабані, оздобленням якого служать майстерне різьблення по каменю рослинно-релігійного характеру і вузькі витягнуті віконні арки з оперізувальним карнизом-брівкою.
Другий архітектурний акцент зосереджений на з’єднаній з основним об’ємом переходом з ганком двох’ярусній дзвіниці, унікальність якої полягає в поєднанні квадратної в плані нижньої частини з восьмигранником верхньої (вісім п’ятигранних пілонів з’єднаних арками) під позолоченою шоломоподібною голівкою.
Основний зовнішній декор Спаської церкви становить майстерна різьблення по каменю це: і тимпан трикутного центральний фронтону весь повитий лозами життя зі святими фігурами, і барельєфне розп’яття з південного боку біля дзвіниці, і божественний горельєф із зовнішнього боку апсиди, і пам’ятний напис про заснування храму в північній частини, і розетки з погруддями небесних захисників будинку Харитоненко фланкуючих пілястр головного входу, а також мозаїчне панно над центральним входом.
З внутрішнього оздоблення варто відзначити склепінчасті перекриття, півсферичний засклеп центрального обсягу, частково відновлений настінний церковний рослинно-тваринний розпис художника Олександра Івановича Савінова (1881 – 1842) та величезний підвал під хрестовими і напівциркульними перекриттями, розташований під всім периметром, включаючи дзвіницю (круті цегляні ступені вниз в східній частині).
Пам’ятки
Наталіївський храм є унікальним не тільки своїми архітектурними родзинками, а й маленькими милими серцю господаря елементами, що додають будівлі додаткової чарівності з легким нальотом загадковості. Чого вартий вмурований у стіну хрест, привезений Павлом Івановичем з острова Мальта, куди він за переказами потрапив із Святої Землі, або горельєф Христа в терновому вінці як матеріальне втілення всемогутнього Риму, чи симетричні силуети птахів як обіцянка і віра в майбутнє воскресіння.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., с. Володимирівка, вул. Лісова, 17/1.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Солодкий сон «Наталіївка»
- Історичні персони. Від храму до мавзолею, від віри до атеїзму
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону) або Р46 (Харків – Охтирка) / Р45 (Суми – Богодухів). Далі Т2106 (Старий Мерчик – Краснокутськ) до Мурафи. Центральний в’їзд до Наталіївки знаходиться в 4,5км на північ (через село від траси головною). Спаська церква розташована в східній частині алеї, що йде від центральної брами.
Громадським транспортом з харківського автовокзалу маршрут «Харків – Краснокутськ» до села Мурафа, а потім – пішки 2,5 км до наталіївського храму.