Тут гаснуть свічки, а душу сковує льодовий холод. Тут немає місця теплу і світлу. Вікна та двері кімнат відкриваються тут за примхою господині, яка давно покинула цей світ та так і не знайшла спокій…
Починалося все дуже красиво: бій церковних дзвонів, пишна весільна процесія, море квітів, ніжний рум’янець дев’ятнадцятирічної красуні-нареченої, та тільки ось жених трохи не вписувався в загальну ідилічну картину – непоказний, застарий (не сорок років старший за свою обраницю). Але на що не підеш заради порятунку збіднілої сім’ї? Ось і вийшли з-під вінця повінчані перед Богом безприданниця Марія та граф Вацлав Ржевуйській.
Згасли останні святкові свічки. Закінчено бал. Юна дружина залишилася сам-на-сам зі скупістю, підозрілістю і ревнощами нелюбого чоловіка, який подарував щастя її родині, але в неї відібрав душу. Не тішать юну діву ні багате оздоблення Підгорецького замку, ні блискучі бали на її честь, не пишність нарядів. Самотність і туга стають вірними супутниками Марії в довгі години її добровільного ув’язнення-шлюбу.
Лише розлога зелень парку, що оточує палац, стає єдиною відрадою полонянки. Щоденні багатогодинні прогулянки по його звивистих доріжках, коли майже ховається з виду ненависна «в’язниця», прикрашають її дозвілля, створюючи ілюзію свободи. Але навіть ці години відпочинку перетворюються для господині Підгірців на тортури після її повернення додому – гнів ревнощів старого чоловіка не знає меж. І гіркі сльози несправедливою образи одна за однією збігають по прекрасним щоках.
Але в один з днів Підгорецький парк так і не дочекався своєї господині. Юна діва згинула в стінах ненависної темниці як і не бувало, а вимагати пояснень у самої багатої і могутньої людини в окрузі – її чоловіка – так ніхто і не наважився. Але кажуть що саме тоді і з’явився в передній перед графською спальнею камін, в якому немає місця для вогню і димоходу, лише сумний силует прекрасної дівчини прикрашає його фронтон. Так хоч і через силу жорстокий Вацлав змусив свою Марію бути поруч, нехай і стративши тіло, заточене в стіні за каміном, але назавжди прикувавши душу до Підгорецького замку.
З тих пір ні-ні та й промайне тінь Білої Пані (як її охрестили в народі) у вікні палацевому, відчинивши рипучу стулку, або крізь зелені парку, зірвавши невидимою рукою тремтливий лист. Господиня Підгірців і зараз повноправно владарює тут не дивлячись на минулі століття і колишні лихоліття. А вірити цьому чи ні… Але легка тінь подиху і в серці найзазятіших скептиків вповзає зрадницької змією сумнів.