Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Ціна комфорту

До хорошого звикаєш швидко – так говорить народна мудрість. Як наочний приклад – споживацьке ставлення до благ цивілізації в кожному будинку, коли відсутність електрики або гарячої води викликає паніку і праведний гнів у його мешканців. І звичайно більшість міських жителів вже давно забула що таке носити воду в холоднечу з колодязя або зберігати продукти жарким літом, як важко приготувати біля відкритого вогню їжу влітку або забезпечити тепло в будинку взимку. Але ж колись все було зовсім інакше…

Так однією з нагальних проблем на зорі ХХ століття було водопостачання домогосподарств – воду слід було носити або з довколишніх водойм (благо екологічні питання тоді ще не стояли так гостро) або чекати прибуття водовозів, які за окрему платню доставляли цілющу вологу до вашого порогу, проте окрім фінансової та часової сторони цього питання існувала ще проблема її збереження.

Другим завданням того часу, яке підлягало негайному вирішенню, було висвітлення – в кращому випадку будинки та вулиці били освітлені газовими ріжками (це задоволення могли собі дозволити лише великі міста), в гіршому – свічки, скіпки, масляні пальники… А найчастіше вулиці тодішніх міст і зовсім занурювалися в морок з настанням сутінків.

Так, так це було зовсім не тисячоліття тому, а всього лише якихось сто років.

Повітове місто під назвою Маріуполь, наприклад, поставило вирішення цих першочергових проблем у главу кута в 1906 році, та ось заковика – лише реалізація проекту будівництва міського водопроводу перевищувала майже на двадцять тисяч дохідну частину запланованого річного міського бюджету (341 479 рублів), а прокладка електромереж склала б ще дві його третини.

Але не в правилах тодішньої влади був відступ перед труднощами, і вихід було знайдено. Міською думою було прийнято рішення про отримання позики у приватних або юридичних особи / осіб під заставу земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності. Залучені ж кошти розподілялися відповідно: триста шістдесят тисяч рублів на водопровід, двісті – на електромережу. Однак сума була за тими мірками настільки значна, що втілення цього рішення в життя розтяглося на цілих п’ять років.

Коментар

Залишити коментар

Відповідь на Ціна комфорту