Тиша сонячного дня ранньої осені… коли лише спів птахів, дзюрчання води та шепотіння першого опалого листа на мить порушують дивний кришталь миті. І раптом брязкіт металу, скрип дерева, і ні не крик болю, ні, адже це лицарі – зітхання. Так, так це йде бій на ристалищі.
Це серед міських пейзажів Маріуполя за тонкою огорожею з біло-червоної стрічки, що розділяє сьогодення і минуле, лицарі у середньовічних обладунках і в обмундируванні часів Золотої Орди: шоломи, куяки, панцири, поножі, мечі, шоломи, нагрудники, наручи, щити… в запалі сутички змішалося все – простір і час. Але все ж таки це – ХХІ століття і це – всього лише гри справжніх чоловіків – лицарський турнір «Меч Приазов’я 2012».
Умови турніру прості повалений – переможений. Команд-учасниць дві: Клуб бойового фехтування «Іхтияр» і Маріупольський військово-історичний клуб, а так само представник польського «Братства лицарського». Змагання: 3х3 (переможці Віктор Бородін, Павло Малько Анатолій Потебня), одиночні бої (відповідно золотий, срібний і бронзовий призери – Ігор Рягузов, Антон Казанцев і Євген Мглинець) і спаринг (клуб «Іхтияр»).
І публіка звичайно не в стороні: перетягування канату, яке серед радості успіху і гіркоти поразки принесло ще й пояснення близьким з приводу ступеня забруднення парадної форми одягу; підняття важких (ні багато не мало – півтора пуди), де переможець з глядачів переплюнув завзятого важковаговика з спортклубу (тридцять поштовхів від плеча); битва на щитах де лише завзятість перемогла в рівній боротьбі; швидкісне приміряння нелегкої сукні (кольчуги у двадцять два кіло), пікантність якому завдало роздягання єдиної учасниці слабкої статі і звичайно маленька «Жанна д’Арк», яка двадцатісекундним утримуванням лицарського меча на витягнутій руці у конкурсі для малюків поклала на обидві лопатки чоловічу половину людства.
Але, звичайно, головне – це бій за Меч Приазов’я, дух часу, який хоч на неповних три години занурив у екзальтовану романічній епоху лицарства, де немає місця насущним проблемам і сучасній суєті. Адже серце мимоволі завмирає в мить, коли бойова сокира або меч занесено над головою і здається, що це вже ні казка на яву, а сама справжня дійсність, що розмежовує час на минуле і майбутнє. Рівні за стійкістю та силою суперники, де клуб «Іхтияр», (просторово-часовий відрізок – Золота орда) і Військово-історичний клуб Маріуполя (середньовічне лицарство) нехай кожен в свою епоху – найсильніші, правителі світу.
А наостаннє – частинка історії в твоїх руках – це Лицарі дали в руки «простим смертним» свою зброю, і те що зробило їх майже богам – обладунки і частинку магії, яка огортає ті давні століття. Фоторепортаж з ристалища