Був найвищий указ Олександра I. Але як завжди на теренах величезної Російської імперії виконання указу, особливо якщо він стосується виділення бюджетних коштів, – справа довга. Його виконання може тягнуться тижнями, місяцями, роками і навіть десятиліттями – така бюрократична машина, віковий уклад… і від цього нікуди не подітися. Особливо ускладнює виконання, якщо фінансування виділяється на діло молоде, незвідане, що лише починає свій життєвий шлях.
Так йшли справи на зорі Нікітського ботанічного. Був царський указ від 10 червня 1811 року, де обумовлювала сума в десять тисяч рублів щорічно на розведення саду в південній частині Криму, причому із зауваженням, що відлік періоду починався з першого січня того ж року. Та виконання запізнювалося – фінансування не було ні в 1811, ні в першій чверті 1812-го.
Але не в правилах губернатора Новоросії, який курирував, а власне й ініціював, це починання – герцога Армана де Рішельє – відступати перед труднощами. Він надсилає новопризначеному директору майбутнього Нікітського саду Християнові Стевену зі своїх власних коштів тисячу рублів з проханням розпочати роботу по закладці саду. Воно би тай нічого, та ось коштів на утримання головному керівникові з цієї суми не передбачувалось.
Ось і довелося ученому зі світовим ім’ям використовувати свої зв’язки для одержання посадкового матеріалу на благодійних умовах з усіх куточків світу. Адже для початку треба було найняти робітників, провести планування на місцевості, організувати тераси, забезпечити хоча б тимчасовим житлом працівників… а ще варто враховувати, що час-то був воєнний і Наполеон Бонапарт наближався до Москви.
Але навіть коли гроші почали надходити, глобальних питань з їх допомогою вирішити було не можливо, бо із суми в десять тисяч тільки платня директора і головного садівника становило третину цієї суми (дві та півтори тисячі відповідно). І це при тому, що на приватні ботанічні сади їхні власники витрачали суми, що перевищують нікітське фінансування в десятки разів! Це землю додатково виділяли без нарікань і тяганини, адже Крим був тоді ще мало заселений, а от гроші…
Ось так Стевен і створював диво-сад на Південному березі частково за державний, частково за власний рахунок. Зате творіння вийшло на славу, адже тут ще витає його душа, охороняючи свою перлину.