Володимирський собор у Києві

Історія

Східний неф київського Свято-Володимирського собору в Києві Східний неф Володимирського собору в Києві

Задуманий в 1852 році митрополитом Київським Філаретом (1779 – 1857) проект створення собору на честь 900-річчя корсунського хрещення Русі Володимиром Святославичем (бл. 960 – 1015) в історичному центрі (біля Золотих воріт) Матері міст руських – стольному граді Києві – знайшов саму широку підтримку як серед простих громадян, так і царське благословення Миколи I (1796 – 1855)

Однак питання з втіленням його в життя розтягнувся на роки – частково це було пов‘язано з рішенням про будівництво храму лише на благодійні кошти пожертвувань, частково – через масштабність проекту, розробка якого була доручена Івану Васильовичу Штрому (1823-1887), частково – зі смертю його фундатора й ідейного натхненника.

Під час свого візиту 1857 року в Київ спадкоємець Незабутнього імператор всеросійський Олександр II (1818 – 1881) вдихнув у завмираючий проект створення храму нове життя завдяки виділенню ділянки між Фундуклеївською вулиці й Бібіковським бульваром.

Отже до 1859 року креслення майбутнього собору Свято-Володимирського собору були готові, але на шляху здійснення задуму постала війна – поразка в Кримській компанії 1853 – 1856 роках підірвала економічний добробут як Російської імперії в цілому, так і окремих її громадян, в наслідок чого поступово вичерпався потік жертовних внесків на будівництво. І хоча в розпорядженні будівельного комітету залишалася сума в сто тисяч рублів сріблом, зібрані усім світом, і мільйон штук цегли, пожертвувані Києво-Печерською Лаврою, перший камінь в основу переробленого Павлом Івановичем Спарро (1814 – 1887) храму був закладений лише в 1862 році.

Вже через три роки основний об‘єм собору Святого Володимира був повністю закінчено, хоча і кардинально змінений під час здійснення будівельних робіт архітектором-куратором Олександром Вікентійовичем Беретті (1816 – 1895), але нова перешкода на шляху надовго застопорила втілення проекту в життя – допущені при змінах математичні прорахунки на практиці перетворилися на глибокі тріщини, які зборознили будову (і це при відсутності куполів). Проект було заморожено.

Головний портал київського Свято-Володимирського собору Головний портал Володимирського собору в Києві

Безлюддям і запустінням зустрів будівельний майданчик недобудови Олександра Визволителя під час його інспекційного київського візиту 1875 року. Царська реакція не змусила себе чекати – будівництво має бути продовжено будь-якою ціною – зі столиці для усунення всіх огріхів і завершення будівництва був відряджений фахівець з будівельної механіки і теорії склепінь Рудольф Богданович Бернгард (1819 – 1887). Саме йому належать лаври вдалого завершення зведення кафедрального патріархального собору на Бібіковському бульварі в 1882 році.

Будівництво було закінчено, але Володимирський собор повинен був відповідати своєму високому званню як зовні, так і внутрішньо. За справу береться професор мистецтвознавства Адріан Вікторович Прахов (1846 – 1916), який зібравши групу різних по техніці, але унікальних в своїй геніальності митців у складі В.М. Васнецова (1848 – 1926), М.О. Врубеля (1856 – 1910), П.О. Сведомского (1849 – 1904), М.В. Нестерова (1862 – 1942), В.О. Котарбінського (1849 – 1921), вдало завершує прикрашання внутрішніх інтер‘єрів храму.

Нарешті 20 серпня 1896 року в присутності високовеличного подружжя Миколи II (1868 – 1918) і Олександри Федорівни (1872 – 1918) Свято-Володимирський собор був урочисто освячений.

Як і більшість його побратимів по нещастю храм на Бібіковському бульварі був розграбований і закритий в роки громадянської війни (1917 – 1923), щоб перетворитися спочатку в Музей антирелігійної пропаганди, потім в архів, а пізніше стати книгосховищем.

Як не дивно Друга світова (1939 – 1945) принесла православній твердині відродження, хай і не зовсім повне – стараннями митрополита Київського і Галицького Іоанна (Соколова) (1877 – 1968) оплот віри стає кафедральним, і богослужіння в ньому відновляються. Бурхлива духовно-просвітницьке життя вирує у стінах Свято-Володимирському кафедрального патріаршого собору міста Києва і нині, коли всі заборони на свободу віросповідання в незалежній Україні зняті.

Архітектура

Свято-Володимирський собор Києва Володимирський собор у Києві

Спочатку спланований у візантійському стилі трінадцатиголовий собор у підсумковому варіанті являє собою тринефний шестистовпний храм з сімома куполами на високих барабанах з арочними віконними прорізами, центральний з яких вкрито позолоченим склепінням, а інші – мають небесний колір з золотими зірками.

Собор святого Володимира на високому рустованому п‘єдесталі заввишки сорок дев‘ять метрів (разом із хрестом) і хрестоподібним периметром (усічена поперечна вісь) 55м х 30м завдяки спорудженню бічних нефів і контрфорсів (вимушена міра для зміцнення будови, запропонована Р.Б. Бернгардом) оживили візантійську класику.

Родзинкою ж твердині віри служать різьблені карнизи (які в тому числі повторюють арочне завершення вікон), мозаїка центрального входу і бронзові барельєфи княгині Ольги та князя Володимира на дверях головного порталу, що гармонійно вписані до спільного ансамблю будови.

Пам‘ятки

Головна ж перлина захована в раковині візантійських стін – це унікальні настінний живопис, виконаний кращими майстрами пензля свого часу. Домінуючі Євангельські мотиви відчуваються у кожній композиції, в кожній фігурі, яка не дивлячись на індивідуальну техніку виконання одного з майстрів, що входили в групу оформлення Володимирського собору, проте створюють єдиний загальний композиційний непорушний простір, де немає місця окремому. Тут “Богоматір з Немовлям” (автор – Васнецов) і “Різдво” пензля Нестерова, “Таємна вечеря” Сведомского і “Розп‘яття” – Котарбінський – все перейнято єдиним духом, який звів храм в розряд кафедральних.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Київська обл., м. Київ. бул. Тараса Шевченка, 20.

Офіційний сайт: katedral.org.ua

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е40 (Львів – Дубно – Рівне – Житомир – Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ізюм – Слов‘янськ – Луганськ), яка по Києву проходить проспектом Перемоги, а далі – переходить в бульвар Шевченка, на якому і знаходиться Свято-Володимирський собор. Або трасою Е95 (Санкт-Петербург – Київ — Одеса), що містом проходить Голосіївським проспектом, що переходить в бульвар Дружби Народів, а далі перетинається з бульваром Лесі Українки, перехідним в київський бульвар Шевченка.

Громадським транспортом на метро до станції “Університет” або маршрутними таксі до зупинки “Фізико-математичний інститут ім. Драгоманова “.

Виктория Шовчко