Історія
Як і в багатьох випадках своїм зародженням місто в шістдесяти кілометрах від Львова зобов’язане всемогутньому богу комерції – перетин торгових шляхів вимагав захисту від любителів легкої наживи. Спочатку дерев’яне укріплення з палісадом, згадка про який відноситься до 1180 році, на місці Золочіва носило ім’я Радече. Але татаро-монгольська навала начисто стерла його з лиця землі.
Недремний Меркурій не залишив без уваги своє дітище і поступово на місці знищеного укріплення відроджується життя. Документальне ж свідчення існування Золочівського поселення на пагорбі Купина пов’язано з даруванням його в числі інших магнату Яну Сенінському королем польським Владиславом III Варненчиком (1424 – 1444) за заслуги перед вітчизною у 1441 році.
Стратегічно важливе розташування забезпечило Золочеву отримання Магдебурзького права в 1523 році з усіма привілеями та обмеженнями цієї, переробленою під реалії польських земель того часу, юридичної системи місцевого самоврядування.
Через десятиліття місто під тиском світської та церковної влади переходить в руки каштеляна Познані Андрія Гурка (бл. 1500 – 1551). Під його сильною рукою Золочів розцвітає: з’являються численні ремісничі об’єднання, ширяться торгівельно-економічні зв’язки, розширюються привілеї.
Зоря ж розквіту пов’язана для міста з прізвищем польського магнатського роду Собеських, першим власником з числа яких стає Марек (бл. 1550-1605), придбавши його в 1598 році у спадкоємців Андрія. Саме в півторастолітне царювання Собеських на цих землях з’явилися нові храми, причому різних конфесій (Вознесенська церква, Миколаївська церква, Вірменський костел, парафіяльний костел), монастирі (два латинського обряду і отців Василіян) і звичайно кам’яна твердиня – Золочівський замок.
Спорудження на місці колишніх дерев’яних укріплень кам’яної твердині в 1634 – 1636 роках, що проводилися під заступництвом Якуба Собеського (1590 – 1646), перевело Золочів, крім іншого, на більш високу щаблю ієрархії стратегічної сходинки міст польських, підвищивши його статус до оборонної цитаделі, здатної виступити значною перепоною на шляху загарбників.
Однак протистояти атакам своїх же підданих Золочівський замок не зміг, здавши свої позиції без бою військам Богдана Хмельницького (1595 – 1657) під час визвольної війни 1648 – 1654 років за активної підтримки місцевого населення. А при придушенні повстання місто пало в руїнах.
Забуття тривало не довго – на престол Польського королівства зійшов спадкоємець роду – Ян III Собеський (1629 – 1696). Облаштовуючи свої східні володіння не обійшов він увагою і золочівську твердиню, тим більш, що вона так полюбилася його ненаглядній Марисеньки (королеві Марі Казимирі Луїзі де Ла Гранж д’Арк (1641 – 1716)), завдяки якій твердиня крім фортифікаційних удосконалень зобов’язана своєю перлиною – Китайським палацом.
Але всі зусилля по зміцненню Золочіва виявилися безсилі перед обличчям шестиденної турецької облоги 1672 року, коли фортеця стала на шляху війська Османської імперії на підступах до Львова – цитадель пала. Що, в тим, не завадило їй з честю витримати подібний напад від того ж ворога трьома роками пізніше, чому немало посприяв розквартирований в його стінах військовий гарнізон.
Протягом неспокійного ХVIIІ століття замок лише підсилює свою оборонну міць, поступово проводячи невеликі реконструкції та розширюючи чисельність гарнізону. Це стало можливим завдяки зміні власників – родина Радзивіллів, які, маючи і без того чималу кількість комфортабельних резиденцій в різних частинах країни, не особливо обтяжували себе опікою Золочівської твердині, великодушно передавши її в користування військового відомства. Саме з цими подіями пов’язаний початок занепаду колишньої королівської резиденції – без руки дбайливого господаря комплекс втрачає колишню красу.
Зміна підданства на австрійське в 1772 році істотно не позначилася на долі золочівської фортеці-палацу, хіба що на початку XIX століття стараннями останнього приватного її власника Лукаш Комарницького була зроблена спроба відродити перлину до колишнього життя – розпочато реконструкцію, але, на жаль, її баланс виявився не по кишені новому хазяїну, і він передає комплекс в повне розпорядження австрійського уряда.
У 1834 році господарями Золочівського замку знову стають військові. Тишу його двору,який колись збирав самий цвіт європейської аристократії, тепер розриває лише маршовий тупіт грубого солдатського чобота та грізний оклик вартового.
Реконструкція з перебудовою, яка її супроводжувала, була проведена лише в 1872 році. Поспішність, з якою були виконані роботи не дивлячись на високобюджетність проекту, була пов’язана з тим, що австрійський уряд знайшов нове застосування перліні за високими товстими стінами та його назва звучить як вирок їй самій – державна в’язниця.
Виконувати своє зловісне неблагородне призначення Золочівському замку судилося протягом ще вісімдесяти років (до 1953 року) і в Австрії, і в Австро-Угорщині, і в Польщі, і в СРСР, і в Німеччині, і знову в СРСР. А потім ще два десятиліття його стіни оголошував суворий голос наставників недбайливих учнів професійно-технічного училища, що влаштувалося в його стінах в післявоєнні роки.
Лише 1972 колишня королівська резиденція змогла звільнитися від своєї тяжкої повинності і згадати для чого була створена – після передачі замкового комплексу у відомство Львівської галереї мистецтв стараннями Бориса Григоровича Возницького (1926 – 2012) починається масштабна реконструкція, першим об’єктом для якої був обраний Китайський палац – воістину найяскравіша його складова.
З приходом на українські землі свободи думки і слова на території Золочівської твердині був у 1995 році встановлено пам’ятник усім безвинно загиблим, замученим жорстокою машиною під назвою НКВС, в його тюремних застінках в період з 1938 по 1941 роки.
Час бере своє, і пам’ятника архітектури потребує постійної уваги і турботи. Тому на його території постійно проводяться якісь роботи, однієї з найбільших останнього часу – стало відновлення равеліну в 2007 році.
Архітектура
Комплекс Золочівського замку на пагорбі Купина, являє собою квадрат з бастіонами по кутах і равеліном перед надбрамним корпусом, обгороджений по периметру кам’яними ескарпами, які з внутрішньої сторони захищає широкий земляний вал. Протяжність його стіни, що сягала висоти одинадцятий метрів, перевищує сто метрів.
Для посилення обороноздатності на щипцях бастіонів зведені шестикутники веж під гранованими купольними склепіннями. Раніше твердиня була оточена глибоким ровом з підйомним мостом біля головних воріт, конструкція якого в даний час практично відтворена знову.
Внутрішній комплекс твердині, споруджений за голландською системою бастіонних фортифікаційних споруд біля злиття річок Золочівка та Млинівка, включає в себе Надбрамний корпус, Китайський і Замковий палаци по периметру французького регулярного парку.
Двоповерховий Надбрамний корпус, прямокутний в периметрі, становить єдине ціле з північною куртиною під захистом трикутного равеліну із зовнішнього боку. На його першому ярусі розташовані Головні в’їзні арочні ворота під циліндричним склепінням з конструкцією підйомного мосту, перекинутого через залишки колись глибокого рову.
Ренесансний замковий палац – двоповерхова прямокутна в плані споруда під чотирьохскатним дахом в західній частині комплексу, на всю висоту масивних кутів оброблена рустом. З зовнішньої аскетичної обробки будівлі, що служила притулком королівського подружжя при їхніх візитах до Золочіва, варто відзначити декоративні наличники вікон з трикутним сандриком. Внутрішня ж обробка зберегла лише хрестові склепіння, систему стоків та камінно-пічне опалення кімнат, решта – канула в бурхливому потоці Часу.
Нині в його стінах площею понад тисячу квадратних метрів розташовується експозиція, яка належить, втім як і весь комплекс, Львівській галереї мистецтв – «Інтер’єри ХVІІ століття» і «Золочівська історія».
По центральній осі від головних воріт розкинула свої обійми рожева в білому обрамленні перлина комплексу – Китайський палац. Він являє собою двоповерхову будівлю-ротонду з виступаючим восьмиколонним портиком, що завершується на другому поверсі балконом, в центральній частині і симетричними бічними одноповерховими крилами вздовж південної куртини. Вінчає основний периметр будівлі-ротонди конічний з чотириярусним переходом дах, спрямована високим шпилем в небеса.
З зовнішньої обробки Китайського палацу в Золочіві варто відзначити великий руст на прямих кутах бічних крил, білі наличники вікон з лучковим і трикутним сандриком (у центральній частині прикрашені барельєфами), оперізуючий карниз другого поверху, колонаду портика нижнього ярусу та кручений ажур балкона верхнього.
У надрах цього унікального представника східного напрямку архітектури на українській території нині розташувалися експонати Східної колекції Львівської національної галереї – предмети культури, мистецтва і культу Індії, Китаю, Японії.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Львівська обл., м. Золочів, вул. Тернопільська, 5.
Посилання
- Історичні факти. Залиш надію всяк сюди входячий
- Історичні факти. Золочівська королева
- Легенди. Велика сила прокляття
- Легенди. Вороняцькі вихрести
- Легенди. Золочівські тамплієри
- Легенди. Золочівське коріння Петербургу
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (М12) (Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград), яка проходить південним кордоном Золочіва до повороту в північному напрямку між Золочевом та селом Підгірне. Ця дорога йде уздовж стін замку.
Громадським транспортом зі Львова / Тернополя до Золочіва, а потім в південно-східному напрямку пішки головною вулицею протягом одного кварталу (до замку 5 – 10 хвилин).