Франц Вільгельм Габсбург-Лотрінген. Що може бути спільного між онуком останнього австрійського імператора та України? Але деколи хитросплетіння долі настільки непередбачувані, що зовсім наганяють в глибоке здивування. Хто б міг подумати, що цей блискучий юнак австро-угорського імператорського прізвища до кінця своїх днів буде вважати себе справжнім патріотом своєї другої батьківщини.
Блискуче майбутнє, яке передбачало народження в сім’ї Габсбургів – розкіш, спокій і благополуччя. Але у жорстокого рока були свої види на Франца Вельгельма, адже йому судилося народиться на зорі нової епохи, коли похитнулися основи старого світоустрою, поховавши під своїми руїнами цілі імперії, не кажучи вже про сотні тисяч поламаних життів знатних і не дуже, іменитих і зовсім безвісних.
1916 рік. Перша світова в самому розпалі. Вісімнадцятирічний юнак імператорського прізвища призначений сотником тринадцятий уланського полку. Ця подія стає поворотною точкою в житті ерцгерцога Австро-Угорщини – його настільки захопили українські культура, традиції, мова та й просто широка душа соратників, що до кінця своїх днів Франц Вельгельмом, перейнявшись їхнім духом, вважав себе «українським патріотом, як і всі українці».
Подальше життя Франца Лотрінгена міцно пов’язано з долею другої батьківщини – у лавах січових стрільців вже під ім’ям Василя Вишиваного (прізвисько-прізвище дане за любов до української вишиванки, яку ерцгерцог носив не знімаючи) битва на полях громадянської війни. Жереб кинуто. Але доля розпорядилася не на користь його прихильників. На карті з’являється нова держава – країна рад, де немає місця національному патріотизмові та інтересам України. Війська білої опозиції розгромлені. Франц Вельгельмом повертається до Відня, де лише з далека продовжує ідейну боротьбу за українські інтереси.
Але нова влада нової країни не щадила будь-яке неприйняття своєї ідеології, жорстоко розправляючись з неугодними, не дивлячись ні на підданство, ні на іменитість, ні на термін давності. За свої переконання австро-угорському ерцгерцогові довелося заплатити дорогою ціною, дорожче якої немає на світі – своїм життям. Трагічний ланцюг почався в серпні 1947, коли, вийшовши зі свого віденського будинку перекусити, Франц Вільгельм Габсбург-Лотрінген назавжди зник зі сторінок історії, загубившись у лабіринті пожовклих сторінок архіву міністерства внутрішніх справ СРСР.
За одними відомостями, засуджений у 1947 до двадцяти п’яти років ув’язнення «за зраду народу та зв’язок з іноземними розвідками», в’язень сумління через рік після цього помер в Лук’янівській в’язниці Києва, по іншим – смерть його наздогнала трьома роками пізніше (1951) у засланні.
Але як би там не було «український патріот» (реабілітований у 1989-му) на завжди увічнив своє ім’я в історії країни, що так йому полюбилася, не тільки як військово-політичний діяч, але і як автор збірки поезій «Минають дні…» під скромним псевдонімом Василя Вишиваного.