історичні персони

Братський ректор. Іов Борецький

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-02-2024

Активний поборник власної української православної церкви під покровительством Вселенського патріархату і найбільший противник уніатства, ректор та перший викладач латини Львівської братської школи, засновник і перший очільник Київського братерства, митрополит Русі-України, духовний наставник Петра Могили… його регалій та почесних звань, як визнання видатних заслуг перед українським православ’ям і не злічити, не дарма ж визнаний вітчизняною церквою за святого. Іов Борецький все життя поклав на служіння інтересам своєї країни в наявних обставинах панування Річи Посполитої, повністю виправдавши своє прізвище.

Народжений в сім’ї дрібного українського шляхтича в галицьких Бірчах Руського воєводства зразка 1660 року, він отримав блискучу, як на той час освіту в Львівській братській школі та Острозькій академії, Краківському університеті… Не дивно, що в свої сорок чотири він повертається до своєї львівської Альма-матер в якості першого в історії закладу дидаскалом латини (також викладав грецьку та польську) з посадовим окладом в десять злотих.

Читати далі »

Червона рута. Володимир Івасюк

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-02-2024

Він той, завдяки кому на світ народилася українська сучасна популярна музика, наслідком чого в тому числі можна вважати відродження української національної свідомості і культури загалом після десятиліть забуття. Тим більш вагоме значення внеску Володимира Івасюка, що підняти хвилю патріотизму та цікавості до національної культури він зміг в умовах московської радянської окупації зразка 1970-х, але саме за це він і заплатив найвищу ціну — своє ЖИТТЯ.

Народженням в повоєнному 1949-ому в буковино-запорізькій вчительській сім’ї Михайла та Софії Івасюків йому сама доля подарувала унікальний шанс увібрати в себе ще малечою всю строкато-прекрасну та чарівно-барвисту українську культу у всьому багатстві різномаїття її відтінків від сходу до заходу. Адже і батько, письменник, літературознавець, фольклорист, і турбота матінки оточили маленького Володимирка тим прекрасним світом українства, який один раз полонивши душу, не відпускає її до самого кінця.

Читати далі »

Батько української літературної неокласики. Микола Зеров

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-01-2024

Високі античні стандарти з їхніми чіткістю думки, досконалістю форм та оспівування загальнолюдських цінностей — ось ті принципи, які зібрали навколо Миколи Зерова коло літературних однодумців, що стали першими українськими неокласиками. Він став тим натхненником, котрий змусив природний талант перетворитися на справжній діамант професійної майстерності, чия творчість живе в віках.

Його подарувала Україні багата на таланти Полтавщина зразка 1890 року. Батьківська школа в рідних Зінківцях, де рівень освіти був на значно вищому рівні, ніж звичайної провінційної, а його батько, Костянтин Іраклійович — не пересічним педагогом, якщо з її парт тоді, окрім Миколи, вийшли таки видатні українські постаті, як Остап Вишня, Михайло Тарханов, Сергій Підгаєцький. Охтирська шестирічка, стіни якої дали країні Сергія Миротворцева, Михайла Рудинського, Бориса Антоненко-Давидовича. Харківський істфак, який він закінчив перед початком найдоленосніших для України подій початку ХХ століття.

Читати далі »

Директор-бунтар. Роман Миротворцев

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-01-2024

Українська кров через покоління і покоління не дає в душі витравити ту шляхетність, мужність, вірність, гідність і честь, які тисячоліттями зрощували в своїх синах слов’яни. Навіть попри те, що якийсь час пращури жили серед андрофагів-людожерів серед мокшанських багнюк. Так, Роману Миротворцеву, непоталанило народитися на московії, так далеко від батьківщини своїх пращурів, але життя цю помилку виправило, крок за кроком наближаючи до рідної за духом і кров’ю України.

Нетрі замасковщини, село загублене десь на Тверщині. Багатодітна сім’я священика Сорогозького цвинтаря. Духовна семінарія. Пітерський філологічний зі спеціалізацією «давні мови». І перша робота за фахом в Воронезькій гімназії, куди двадцятишестирічним Роман був був призначений викладати латину 3 червня 1873 року.

Читати далі »

Нащадок чотирьох народів. Іван Виговський

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-12-2023

Його герб з чотирьох славетних шляхетних слов’янських родів (польський Білий орел, білоруська Погоня, український Георгій-Переможець та литовський Лев), як голос з минулого до нащадків із пророцтвом про непереможності сили їхньої єдності проти будь-яких ворогів зі сходу чи заходу, всю пророчу глибину мудрості якого українцям доведеться пізнати на власному гіркому досвіді лише через три з половиною століття по смерті його власника, гетьмана України, мудрого дипломата, ефективного менеджера, талановитого воєнного стратега, прабатька української розвідки Івана Виговського.

Овруччина початку XVII століття, високоосвічена арестократична сім’я Виговських з родинними зв’язками ледь не з половиною шляхтичей України та Річи Посполитої, батько-співзасновник Київо-Могилянки… плюс народжений в 1608-ому первісток повною мірою увібрав в себе всі військово-політичні таланти своїх пращурів закарбовані століттями в генах крові – при таких вихідних даних після здобутої освіти в створеному батьком братському колегіумі (закінчив в 1635-ому) йому самий шлях був в велику політику.

Читати далі »

Перший біограф Києва. Максим Берлинський

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-12-2023

Син парафіяльного священника, йому б сама дорога була в духівництво, що гарантувало на все життя наперед шмат хліба з маслом, а до нього великий дім, чисельне симейство, сталий заможний побут… – і все це без зайвих зусиль. Але українська шляхетна кров Берлинських у всіх дітях отця Федіра з сумської Нової Слободи взяла гори над мирським меркантилізмом, вони всі не без батьківського впливу обрали власний тернистий шлях у вічність, яку дають лише пожовклі сторінки літописів. Хто б міг подумати, що з цих п’яти сільських хлопчиків вийдуть відомі науковці, викладачі, лікарі, співаки… і Максим зайняв гідне місце серед своїх обдарованих долею кожний своїм особливим талантом братів.

Вища освіта в Києво-Могилянці (цікаво, що батько-священник наполіг на невідвідуванні богословських класів) відкривала перед двадцяти дворічним молодиком широкий простір життєвих можливостей, якими він не забарився скористатися — викладання в Головному народному училищі (згодом Першій київській чоловічій гімназії) та Духовній академії відкрило йому можливість передавати мудрість віків наступним поколінням, а життя в столиці — двері стародавніх київських архівів та книгосховищ, більша частина з яких наприкінці XVIII століття належала церковній єпархії. Саме ці два покликання помножені на допитливість, ґрунтовність та педантизм вписали золотими літерами ім’я Максима Федіровича в українську історію.

Читати далі »

Засновник української Гельсінської спілки. Петро Григоренко

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-11-2023

В чий хворій фантазії період правління Хрущова проасоціювався з «відлигою»? Його намагання звинуватити одноосібно відповідальним за всі десятки мільйонів жертв попередніх десятиліть існування радянського союзу свого попередника, Сталіна — було ніщо інше, ніж намагання захистити саму систему існування тоталітарного режиму московсько-червоних катів переносом відповідальність з мільйонів організаторів-виконавців-поплічників тих злочинних дій на особу мертвого вже вождя . Чи була за Хрущова ліквідована система концентраційних таборів (ГУЛАГ)? – відповідь: НІ! Чи перестали припинилися переслідування за політичними мотивами? — НІ! Чи перестали застосовуватися до інакомислячих каральні міри впритул до вбивства – теж НІ! Найкраща демонстрація тієї «відлиги» – доля одного з провідних радянських генералів часів Другої світової, засновника кафедри військової кібернетики при Військової академії, Петра Григоренка.

Фактично все його свідоме життя припало на роки московської окупації України під червоними прапорами, адже хлопчині було лише тринадцять, коли на його рідному українському Приазов’ї силою була встановлена диктатура пролетаріату. Юнацький максималізм в боротьбі за ефемерне «загальне благо» (популістське гасло нещадно експлуатоване червоним люмпеном у власних корисних цілях), і він, вчорашній пересічний сільський хлопчина, активно допомагає встановленню диктатури пролетаріату, засновуючи в своїй Борисівці комуністичний осередок, в двадцять вступивши до лав партії, закінчивши на московії військово-політичну академію…

Читати далі »

Князівна-черниця, князівна-просветителька. Янка-Анна Всеволодівна

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-11-2023

Народження в великокняжому домі, де батько сам владика всієї Русі-України, матінка — принцеса, а дідами-бабами доводяться візантійські імператор з імператрицею, шведський король та легендарний княже Ярослав Мудрий. Не дивно, що в якості династичної партії для неї був обраний царевич та один з головних претендентів на візантійську корону — здавалось б, життя Янці Всеволодівні Рюрікового роду віщувало попереду лише щастя та добробут у тихому затишку великосвітського двору.

Але не Доля — норовлива пані, і у неї на людину завжди свої плани. Янка разом з матінкою вже відправилася до свого нареченого в далеку Візантію, але з огляду на загрозу цього шлюбу для Никифора Вотаніата, що силоміць захопив Царгорський престол, Констанстанція Дуку в терміновому порядку в 1078-ому силоміць постригли в ченці та заслали на Принцеві острови. Тому шлях той вийшов для князівни пустим.

Читати далі »

Поет однієї збірки. Михайло Драй-Хмара

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-11-2023

За життя світ побачив всього лише одну його збірку, але цього виявилося цілком достатньо, щоб ім’я Михайло Драй-Хмара назавжди увійшло в аннали української літератури доби неокласицизму. Просто йому не пощастило творити в ті часи, коли рідна земля в чергове опинилася під московською окупацією, та й ще під прапорами скаженого червоного люмпену, коли прояви будь-якої націоналістичної думки, як і освіченість загалом, були передані найжорстокішому остракізму під видом «буржуазного пережитку», адже літературна творчість, тим більшість висока поезія, для невігласів завжди знаходилася за межею розуміння, а тому викликали лютюче відторгнення.

Михась народився поцілований музами в козацькій родині Драй-Брагинців. Наполегливий, старанний, натхнений… і трохи наївний він дивився на світ широко розплющеними очима, з дитячою жагою пізнання поглинаючи нові знання. Золотоношівська школа, Черкаська гімназія, Київська колегія Галагана, історико-філологічний Київського універу.

Читати далі »

Коханець українського слова. Микола Любинський

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-10-2023

Все життя його захоплювала і вела лише любов до чарівного, мелодійного, прекрасного, виразного… українського слова, все інше завжди залишалося вторинним, навіть його підпис на Брест-литовській мирній угоді про закінчення Першої світової війни. Але саме за цей великий дар, працювати з тим, в що закоханий до нестями, доля стягла з нього рахунок по повній вартості. Український мовознавець, просвітитель, дипломат, Микола Любинський.

Священницька сім’я невеличкого села на Хмельниччині. Як водиться для парості церковного роду, середня освіта в престижній Кам’янецькій гімназії (вже з відзнакою по словесності). Далі річна пауза в вінницьких Рахнях Лісових для підготовки до ВНЗ, під час якої він не тільки активно розвиває свої знання, а й вчителює та відкриває батьківську бібліотеку для всіх бажаючих з місцевих старих і малих. Не дивно, що вступ на історико-філологічний Київського університету став для двадцятирічного юнака лише формальністю.

Читати далі »

Популяризатор Гетьманщини. Василь Різниченко

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-10-2023

Все життя, як єдина ода просвітництву у всьому різноманітті його проявів від навчання та вчителювання до ґрунтовних наукових досліджень і підготовки посібників для популяризації їхніх результатів, за що врешті-решт його обірвала безжальна рука тих, хто прийшов під фальшивими гаслами «Вчитися, вчитися і ще раз вчитися», а насправді — перетворити суспільство на сіру масу одноліких посредностей. У нього було багато псевдонімів, але одна мета — зробити цей світ краще через пізнання минулого, Василь Різниченко, хрещений батько Гетьманщини, український історик, освітянин, статистик, демограф, бібліограф.

Шляхетністю та скромністю він вдався в свого батька Василя — так само вів доволі тихе життя, віддаючи всього себе улюбленій роботі. А починалося все в шляхетній сім’ї конотопського фельдшера зразка 1892 року. Місцеві церковно-парафіяльна, міська, а наостанок для завершення середньої освіти — комерційна школи, і ось в свої дев’ятнадцять Василь — студент Київського політеху, де разом з тим вступає до «Просвіти» та починає друкуватися в газетах «Діло» та «Сніп».

Читати далі »

Батько української фізкультури. Іван Боберський

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-10-2023

Всіх його регалій не перелічиш, його внесок у відродження України на світанку ХХ століття не переоціниш, щоб записати всі його офіційні і неофіційні титули-регалії не вистачить повнорозмірного аркушу паперу, а пам’ять про нього дбайливо бережеться на двох континентах, адже все життя Івана Боберського — це суцільна ода українству через призму безкорисливої активної праці на суспільне благо своєї нації.

Вже народження первістком в родині нащадка старовинного шляхетного українського роду, що століттями гордо ніс прапор своєї національної ідентичності під гербом «Сас», змалку наклало на Іванка тягар обов’язку та відповідальності по відношенню до пам’яті своїх пращурів, а суворе традиційне виховання під наглядом батька-священника та матінки-вчительки в колі семи своїх молодших братів і сестер лише загострило ті якості, які сформували хлопчину як альтруїстичну активно-патріотичну особистість.

Читати далі »

Справжня українська козачка. Анастасія Леонтовіч-Полуботок

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-09-2023

Гідна донька свого батька, золотоніського сотника із старовинного козацького роду Леонтовичів, засновник якого прийшов на Січ разом з гетьманом Михайлом Ханенком ще в XVII столітті. Вона уособлювала в собі все те, що і зараз малює образ справжньої українки, берегині старовинних народних традицій, надійної подруги свого чоловіка, дбайливої матінки, гарної господині, талановитої майстрині та абсолютно самостійної особистості здатної протистояти всьому світові у відстоюванні своєї волі і переконань. Анастасія Леонтович-Полуботко — перша українська художниця-іконописиця новітніх часів.

Їй пощастило народилася в козацькій сім’ї, де сповідувалась за прадавніми українськими традиціями гендерна рівність та працьовитість попри всі умовності патріархального світу зразка 1732 року, саме тому Степан Костянтинович намагався дати двом своїм донькам гідний рівень освіти, привіти самостійність та волелюбність до вродженої шляхетності. Не дивно, що не досягши і повноліття Настя була засватана молодим удівцем з маленькою донечкою Софією, бунчуковим товаришем, Семеном Яковичем Полуботком (онуком легендарного гетьмана).

Читати далі »

Вічний український оптиміст. Олександр Коваленко

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-09-2023

Українські Ромни 1875 року, куди ще дотяглися брудні ратиці московських окупантів тоді ще царського зразка, стріли новонародженого Сашка теплотою матусиних обіймів, мальовничими краєвидами, щедротами рідної землі. Мабуть саме це плюс величезна жага до життя надало тендітному та хворобливому малюкові сили жити всупереч всім невтішним прогнозам «чорноротих» сусідив.

Вже в дванадцять — він учень Ромненського реального училища, благо у батьків міщанського стану за наявності ще трьох синів вистачало статків всім їм дати гідну освіту. З Олександром їм поталанило — у нього був вроджений хист до точних наук, тому окрім стандартного гімназичного курсу йому було запропоновано пройти ще один додатковий клас. З огляду на це вступ до Харківського технічного в 1895-ого був для юнака лише питанням його бажання.

Читати далі »

Співоча душа України. Іванна Синенька-Іваницька

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-08-2023

Вона народилася з Україною в душі, щоб випити разом зі своєю батьківщиною всю її трагічну долю ХХ сторіччя до кінця. Вона крізь роки і всі випробування гідно тримала свою ділянку культурного фронту боротьби за свою країну навіть на далекій чужині, так і не поступившись своїми принципами заради грошей і швидкоплинної слави. Іванна Синенька-Іваницька — закарбована в жіночій подобі душа матінки-України, прекрасна, ніжна, співоча… як саме життя.

Донька Тернопільщини, вона народилася в затишному 1897-ому в інтелігентській багатодітній сім’ї директора сільської чотирирічки Великих Чорнокінців, Олексія Синенького, та спадкової співачки, Феліції Генчел. І хоча мати була чешкою за кров’ю, душею вона була більше українкою, ніж де-які її односельці, виплекавши всіх вісьмох своїх дітей в дусі патріотизму та відданості рідній землі, кращим доказом чого було взята до рук зброї двох з них в лавах Української Галицької Армії (Осипа та Петро), а двоє інших — роками тримали український прапор крізь всі негоди на культурному фронті (Іванна та Володимир).

Читати далі »

Нескорений. Кость Буревій

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-08-2023

Бунтівний волелюбний дух, який вів його за собою все життя попри всі намагання московської окупаційної влади під триколорними чи кумачевими прапорами вгамувати цю безмежну жагу до свободи та нескореність долі. Народжений в московському громадянстві він помре за українські ідеали, щоб перетворитися на одну з легенд «розстріляного відродження». Кость Буревій — нескорений літературний сатирик-містифікатор, який все своє життя йшов до усвідомлення московського коріння всіх зол на землі.

Доля призначила йому народитися українцем в чужому йому російському сільському середовищі на окупованій воронезькій Слобожанщині, хоч коштів та свідомості багатодітних батьків йому всеж-таки вистачило на чотири шкільних класи. Кость рано усвідомив відповідальності за власну долю та існуючі соціальної нерівності суспільства.., тому-то і лави соціал-революціонерів в п’ятнадцять, і полум’яна боротьба на сторінках підпільної партійної преси, за що врешті-решт він був перший раз арештований в 1905-ому.

Читати далі »

Український контр-адмірал. Володимир Савченко-Більський

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-08-2023

Фактично його рід, хоч по батькові і розпочався з литовського шляхтича Сави Більського, але був більш українським, ніж багато інших, адже від самого початку існування Запорізької Січи його представники вірою і правдою служили українському народові, доводячи просту аксіому, «Не той українець, хто народився на цій землі, а хто своїм життям готовий її захищати!». Володимир був гідним спадкоємцем козацько-старшинської сім’ї Савчено-Більський, вписавши свої ім’я золотими літерами в аннали української історії першої половини ХХ століття, як український контр-адмірал.

Три століття славетних сімейних спадкових (мати теж походила з козацької родини Суліїв) військово-політичних традицій та добра українська генна пам’ять, яку не змогло стерти навіть століття під тотальною московською окупацією після знищення козацької вольниці царицею-самозванкою Катькою ІІ, привели двадцятидворічного парубка в 1888-ому до лав 112-ого Уральського піхотного полку. Проба пера виявилась вдалою, але разом з тим юнкерське училище, розквартирований в Польщі 22-ий Нижегородський піхотний, адміралтейство Північного флоту… були лише сходинками на шляху Володимира Олександровича до головної місії його долі.

Читати далі »

Український бджолиний батько. Петро Прокопович

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-08-2023

Здавалось би де він, парость аристократичного роду ще й з духовними сановниками в недалекому минулому, а де сільське господарство, сфера виключно «нижчого» за московсько-імперською класифікацією прошарку суспільства? Мабуть таке розділення для нього б і існувало, якби він не був українцем більше, ніж шляхтичем. І цей голос української крові помножений на дослідницько-допитливий поклик душі забезпечить Петру Прокоповичу достойне місце не тільки у вітчизняній, а й у світовій історії.

Про непересічність його особистості свідчить хоча б той факт, що до класів Києво-Могилянки Петро поступив одинадцятирічним хлопчиною (хоч мрія про повноцінну вищу освіту так і не здійснилася), а в дев’ятнадцять вже з богословською освітою та досконалим знанням шести (окрім рідної української) мов за плечима вступив до військової школи, а потім – лав Переяславського кінно-єгерського полку. Бойове хрещення того ж року під час штурму Праги 1794-ого, будівництво Одеського порту в якості кресляра, ад’ютантство командира Павлоградського гусарського полку…

Читати далі »

Зникла українська легенда. Михайло Бойчишин

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-07-2023

Пересічне українське життя з нотками творчості, яке за шість років перетвориться на одну з найвпливовіших персоналій українського національного політикуму і стане ворогом номер один для екзистенціального зла, з яким Україні не пощастило мати спільний кордон. Те зло врешті-решт зітре його фізичну оболонку з лиця Землі, щоб перетворити на легенду новітньої української історії нетлінну в віках. Михайло Бойчишин — батько Балто-Чорноморського союзу, який випередив свій час, щоб заплатити за це своїм життям.

Багатодітна сім’я сільського голови галичано-радянського повоєнного зразка. Львівська школа-інтернат в чотирнадцять. Вечірнє відділення Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова. Робота майстром на всі руки на заводі «Микроприлад». Довгоочікуваний диплом інженера-механіка в 1972-ому та заохочувальна туристична путівка до кримського санаторію «Політехнік» за новаторські розробки.

Читати далі »

Професійний революціонер. Микола Скрипник

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-06-2023

Його життя — це про те, що рано чи пізно рожеві окуляри завжди б’ються склом всередину або про благі наміри, якими вистелений шлях до пекла. Він народився і виріс на українській Слобожанщині зразка кінця ХІХ століття, все життя боровся за справедливість для рідної землі, але в своєму ідеалістичному максималізмі обрав сторону, яка привела його улюблену Україну до катастрофи, а йому самому та його близьким приготувала смерть. Микола Скрипник — професійний революціонер, комуністичний мрійник-українофіл.

Він народився в Ясинуватій, початкову освіту отримав в Барвінково, середню — в Ізюмі, а за вищою поїхав аж до Петербурзького технологічного з висоти досвіду своїх двадцяти восьми, встигши познайомитися не тільки з творами Шевченка і Куліша, а й вступити до лав социал-демократичного руху. Можливо, втуп до інституту 1900-ого зі здачею екзаменів екстерном був лише кроком в пошуках організованої сили, яка розхитає фундамент ненависного йому гнобителя-царизму (хоча звідки б взятися цій пролетарській ненависті у бростку середньокласової інтелігенції — батько-білий комірець з посадою замначальника залізничної станції, а мати — акушерка земської лікарні).

Читати далі »

Полтавський архітектор. Олександр Ширшов

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-06-2023

Одне народження в сім’ї Івана Шершова, близького друга сталеливарного магната Григорія Олександровича Строганова (чоловіка великої княжни Марії Миколаївни) та управителя графських заводів, гарантувало старшому синові прекрасне та безбідне майбутнє під захистом чоловік царської доньки, що доводився йому хрещеним батьком. Але у примхливої пані-Долі були свої плани на немовля, що з’явилося на світ в блискучій царській столиці зразка 1865 року. Олександр Шершов увійде в аннали перш за все української історії, як талановитий архітектор, творча спадщина якого в тому числі створила самобутній образ сучасних Полтави, Краснограду, Миргороду.

Столично-новгородське дитинство та юність, всуп в двадцять один до Перербузької академії мистецтв, де колись патронесою булацарствена дружина його хрещеного. Після закінчення навчання сім років по тому Олександр з дипломом художника І ступеню та правом виконання архітекторських робіт вважав своїм моральним боргом відплатити, нехай і після смерті Григорія Строганова, своєму покровителю та благодетелю натхненною працею. Він повертається в Нижній та працює на заводі Строганових, створивши знаменитий проект-фурор для Всеросійської художньо-промислової виставки 1896 року (мережчатий чавунолитий павільйон).

Читати далі »

Муза для сюреаліста. Ольга Хохлова

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-06-2023

Вона увійшла в історію як перша офіційна дружина-муза великого Пікассо, яка хоч і тимчасово змогла перетворити натхненного творця кубізму на шанувальника неокласики, народила йому сина та на десятиліття змогла вгамувати внутрішніх іспанських бісів. Але тінь видатного художника майже поглинула самостійну вишукано-аристократичну натхненно-талановиту особистість Ольги Хохлової.

Побожна патріархальна ніжинська сім’я військового офіцера-медика п’ятьох своїх дітей виховувала за суворими традиційними канонами з належним рівнем освіти для хлопчиків та роллю берегині сімейного вогнища — для доньок. Важко собі уявити шок рідні від вибору аристократичною Ольгою після пансіону благородних дівчат кар’єрного шляху балетної танцівниці, нехай і в трупі всесвітньо відомого Дягелева.

Читати далі »

Різнобічний талант. Петро Горлов

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-06-2023

На його честь названі горні перевали, Тянь-Шанських хребет і українське засноване ним місто. Його внесок в розбудову Донбасу, як одного з першовідкривачів вугільного басейну, годі й переоцінити. Географія його діяльності охоплювало майже все українське Правобережжя, а опис досягнень плідної та сумлінної праці займає чимало сторінок в українських літописах. Петро Горлов — той, хто зміг потоваришувати з хранителем підземного царства Дикого поля, Добрим Шубіним.

Він народився і помер на Московії, хоч левову частку свого свідомого життя поклав на дослідження та розбудову українського сходу. Малятство в Іркутську, дитинство в Ізмайлово, московське школярство, студентство в Петербурзькому корпусі гірничих інженерів закінченому з відзнакою в 1859-ому, і двадцятирічний новоспечений інженер Петро Горлов готовий був приступити до своїх обов’язків.

Читати далі »

Вінницький біограф. Валентин Отамановський

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-06-2023

Доля — боротьба з одним коханням на все життя, ім’я якому було Україна. І місто в петлі Південного Бугу, що виплекало справжній, вписаний золотими літерами в українські літописи ХХ століття талант, майже позабутий сучасниками внаслідок жорстокого табу московських окупантів за націоналістичну позицію та любов до рідної землі. Валентин Отамановський – професор історичних наук, перший вінницький хронограф, український патріот.

Мабуть, це гени діда привели його в на берега Вишні, щоб стати біографом рідної домівки лікаря-легенди Кримської війни, яким так захоплювався старий. А як би ще хлопчина з пересічного черкаського села зразка кінця ХІХ століття, де батько великого сімейства Отамановських працював на дрібній посаді цукроварні Бобринських, опинився в Вінниці в свої двадцять сім.

Читати далі »

Буковинський німець. Рудольф Вагнер

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-05-2023

З Україною в душі або народжуються не залежно від національності та віри сповідання, і тоді вона поруч все життя, як би далеко від неї не знаходився, або ж — ненька не болить. Німецька сім’я Вагнерів лише волею долі опинилася на українській землі в момент, коли Рудольфу судилося з’явитися на світ (батько-військовослужбовець був переведений по службі на Прикарпаття), але саме це стане одним з провідних фактів, що визначить все подальше життя хлопчини.

Від народження в передвоєнному 1911-ому його дев’ять років колисала-плекала Україна-ненька в лагідних обіймах львівських Дуліб (нині Стрий). Нетривала румунська пауза, і за вищою освітою він повернувся до своєї малої батьківщини, вступивши в 1930-ому одразу на два факультети (філософський та теологічний) Чернівецького університету, де приєднався до лав Активної Армінії Чернівців.

Читати далі »

Лікар за покликанням. Борис Казас

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-05-2023

Один з тих, про кого в народі кажуть «лікар від Бога», якому вистачало фізичних і душевних сил не тільки натхненно лікувати, а й надихати пацієнтів на скоріше одужання своїми безмежною добротою, людяністю та самопожертвою. Все своє життя, як справжній караїм, він віддав служінню Україні і українцям, які платили йому навзаєм щирою вдячністю та повагою. Борис Казас – караїм за походженням, одесит за народженням, євпаторієць за служінням.

Освічена сім’я караїмських інтелігентів Ілліча Казаса та Бюбюш Панпулова ще тоді, в другій половині ХІХ століття, дала змогу синові самому обирати свій життєвий шлях, забезпечивши його гарну середню освіту (Сімферопольську гімназію двадцятирічний Борис закінчив в 1881-ому зі срібною медаллю). Тому медичний факультет Харківського університету для нього був зовсім не випадковим.

Читати далі »

Соляний козак. Кіндрат Булавін

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-05-2023

Просолений вітрами безкраїх донецьких степів його образ століттями приходив до московитів в нічних жахах тінню неминучості загибелі їхнього роду, ототожнюючи все те, що нащадки людожерів-андрофагів з залісських багнюк змішані з східними варварами ніколи так і не змогли збагнути до кінця: любов до своєї країни, самопожертву та життя під гаслом «воля або смерть», закарбованому на українському тисячолітньому гербі.

Доля від самого початку розставила пріоритети для молодшого сина Опанаса Булавіна – адже батько Кіндрата за півтора десятки років сумлінної служби царям так і не отримав навіть клаптика землі, хоч вів своє походження від панів. І хоча хлопчина народився через десятиліття після того, як луна визвольної війни 1648 — 1657 років затихла в далечині, висновки з досвіду власної сім’ї та недавніх подій української історії як істинний слобожанин проніс крізь все своє життя з глибоким відчуттям своєї національної приналежності, громадянського обов’язку та люті на московських ворогів.

Читати далі »

Шовковий генерал. Микола Федоровський

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-04-2023

Залишатися людиною попри всі несприятливі обставини долі і робили від щирого серця так багато добра без очікування чогось натомість — не кожному під силу, як і бути українцем все життя в московській окупації. За фахом військовий, за покликом душі — меценат, дослідник, активний громадський діяч, популяризатор української словесності… Микола Федоровський.

Мабуть неабияку роль на формування особистості чернігівського хлопчини наклала рання смерть батька в 1846-ому, коли малому Миколі в восьмирічному віці довелося частково взяти на себе обов’язки опіки над своїми меншими братом та сестричкою, щоб допомогти удовій матері. Недивно, що після цього він продовжив батьківський військовий шлях: Полтавський кадетський корпус, Київський Володимирський кадетський корпус, стрілецька школа в Тефлісі (нині Тбілісі), тридцяти восьмирічна доблесна кар’єра зі ста битвами та званням генерал-майора…

Читати далі »

Пророк від теології. Йосиф Верещинський

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-04-2023

Промінь ідеї, який випередив свій час на чотири століття, щоб вказати шлях для сталого розквіту безпечного майбутнього Європи через усунення деструктивного фактору одвічного носія війни. Дитя двох конфесій, як наочний приклад вторинності релігійних формальностей перед обличчям вселенської життєвої мудрості. Йосиф Верещинський — українець по народженню, поляк у підданстві, теолог, філософ, письменник, пророк… його звання та хвалебні епітети всі і не перелічити.

Почався зоряний шлях одного з найпрогресивніших мислителів XVI століття серед безкраїх просторів української Подільської височині, а дитинство промайнуло в родового маєтку на польській Холмщині. Мабуть це в визначило головне життєве призначення Йосифа, як сполучної ланки двох рідних йому народів, двох культур, двох конфесій християнства.

Читати далі »

Справжній русин. Леон Людвік Сапега

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-04-2023

Не дарма ж мудрість віків каже, що кров — не водиця, і якщо вже народився справжнім русином, то варто пройти цей тернистий шлях до кінця, крізь всі випробовування вогнем, мечем та мідними трубами. За походженням він був вхожим у всі аристократичні кола Європи, послужний список забезпечував йому відчинені двері всіх вищих фінансових сфер, а серце кликало завжди кликало додому, туди де сиві Карпати цілують небеса, хоч він ніколи там і не був. Леон Людвік Сапега — русинський аристократ, що народився в Варшаві, виріс Парижі, освіту отримав в Сорбонні та Единбурзькому університеті, а все життя – провів між двома батьківщинами своїх батьків.

Пройде зовсім не багато часу після отримання дипломів, і молодик із заможної аристократичної сім’ї з блискучими перспективами кине все, щоб в свої двадцять сім поринути з головою у вир Листопадового повстання 1830-ого поляків, литовців і українців проти московської окупації з вимогою відновлення автономії Республіки Обох Народів, хоч прекрасно усвідомлював, що в разі поразки він втратить на підконтрольних московитам територіях все.

Читати далі »

Хрещений батько буковинського благоденства. Емануїл Ціффер

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-04-2023

Століттями Буковина, наче зачарована спляча на м’якому ложі карпатських трав вкрита теплою ковдрою смерекових лісів на пухкій подушці хмарин красуня, чекала на свого принца, який своїм поцілунком поверне її до життя серед стрімкого і метушливого сучасного світу. У долі завжди на все свій час, Емануїл Ціффер прийшов в призначений йому строк (23 січня 1833-ого), щоб встигнути подорослішати та опанувати всі необхідні знання і навички для виконання високої, покладеної на нього життям, місії разом з крокуючим Європою науково-технічним прогресом.

Йому пощастило народитися в високоосвіченій єврейській сім’ї Алоїс і Йоганна Ціфферів, які виховували свого сина в світлі науки та любові до знань. Селезька гімназія, Віденський університет стали для хлопця лише першими сходинками на шляху до мрії про кар’єру інженера-залізничника, не дарма ж одразу зі старту в свої дев’ятнадцять Емануїл отримав посаду помічника будівельного інженера гірської залізниці на Земмерінг.

Читати далі »

Мати українського націоналізму. Ольга Косач-Драгоманова

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-03-2023

Освічена сім’я українських, відомих з часів Хмельницького, дипломатів та юристів Дрогоманових хоч і не нажила великих статків, але чесною працею заробила собі добре ім’я. Батьки не тільки виховували своїх дітей в затишку домашнього острівця демократії української культури, а й активно допомагали «усіляким людям козацького роду». Парость була гідна свого коріння — всі як на підбір увійшли в аннали сучасної української історії, але постать Ольги, як однієї з найпрогресивніших та успішніших панянок свого часу, заслуговує окремої уваги, адже реалізувати повною мірою стільки різноманітних власних талантів вдавалося в патріархальному суспільстві навіть небагатьом чоловікам.

Доля подарувала їй затишне дитинство садиби на мальовничому березі Псьолу серед люблячої родини, книжок та мелодійного матінчиного співу, коханого і кохаючого чоловіка, який підтримував її у всіх починаннях все своє життя, талановито-обдарованих діточок. Можливо не будь всього цього, життя цієї неординарної жінки так і залишилося би затертою пересічністю, а не повноправно стояло в національній історії поруч з духовними батьками-засновниками сучасної України.

Читати далі »

Українець в житті, українець в творчості. Сергій Васильківський

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-03-2023

Про які фарби і малювання могла йти для нього мова…Патріархальна Україна зразка 1854 року його народження, консервативна сім’я урядовця відомства державних зборів з харківської Москалівки, ну ким ще було стати Сергію Васильківському, як не старанним учнем класичної гімназії, а після науки – поповнити лави співробітників столичної казенної палати, втіливши мрію батьків про кар’єру державного службовця.

Але муза за його плечима все не відпускала, спокушаючи знов, як в дитинстві, втікти туди, де квітло ще вільне Дике до обрію століттями українське Поле, де серед лук білими хмаринками під золотом промінням сонця де-не-де проглядали охайні українські хатинки, де блакитні стрічки річок… і ніяких пильних паперів з ранку до вечора. Більше трьох років опору та кропіткого збирання заробленого знадобилося юнакові, щоб поступити до омріяної Академії мистецтв.

Читати далі »

Банкір-президент. Віктор Ющенко

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-02-2023

Звичайне українське село на Сумщині післявоєнного зразка. Пересічна вчительська сім’я Ющенків. Батько Андрій Андрійович – фронтовик, в’язень німецьких концтаборів під наглядом московських карателів з КДБ за співпрацю з українськими націоналістами, якому точно було не до вивчення українських пісень, тому до кінця життя в щирих застіллях він завжди співав лише єдину відому йому «Розпрягайте, хлопці, коні». Ну ким ще міг вирости його син, як не справжнім українцем?

Хоружівське дитинство Віктора нічим не відрізнялося від сотень тисяч інших дітлахів від Сяну до Дону: хата з безкінечними господарськими клопотами, школа, компанія однолітків, улюблені книжки про захопливі мандри… Саме останні породили мрії про археологічну кар’єру, щоб на власні очі побачити острів Пасхи, загублені в джунглях Амазонки племена, прочитати ще не відомі ієрогліфи єгипетських пірамід… але всі ті мрії вщент розбилися о прагматизм матінки: «Будеш бухгалтером!».

Читати далі »

Хрещений батько укрів. Борис Яценко

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-02-2023

Доля привела його в цей світ в найстрашніший рік для України рік, коли кожного дня тисячі старих, малих і ненароджених вмирали жахливою голодною смертю за рішенням окупаційної московської влади, що вирішила штучним Голодомором 1932 — 1933 років приборкати свободолюбний українських дух. До того ж його науковою колискою була вся Україна від суворих степів багатостраждального Донбасу до старезних Карпатських гірських хребтів. Як випробовування гартують сталь, так і рідна земля виплекала Бориса Яценка своїм справжнім Сином, який до останнього подиху боровся за історичну справедливість для своєї Неньки.

Щасливе сумське дорослішання, кинутий Львівська політехніка заради Горлівського «інязу» за покликом души з відзнакою за спеціальністю «Англійська мова, українська мова та література», двомісячне переддипломне стажування в Англії та Шотландії взимку 1958-ого, вчителювання в закарпатському селі Велятин на Хустщині, кабінет іноземних мов обласного Інституту удосконалення вчителів (на підставі власного багатого досвіту розробив ефективну систему методичної роботи, впроваджену в шкільну освіту країни 1986 року), Ужгородське відділення Інституту проблем реєстрації інформації Академії наук України…

Читати далі »

Український музичний Гомер. Микола Леонтович

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-01-2023

Для Московії музика, культура, спорт ніколи не були поза політикою, і той хто стверджує зворотне, той точно свідомо працює на кремлівських імперців всіх ґатунків та режимів. Адже підкорення кожного новозахопленого народу московити за своєю давньою традицією починають зі знищення видатних провідників його культури, носіїв традицій, національної спадщини з метою розчинення в сірості зросійщення, яке і саме-то є штучновигаданим плодом німецьких псевдонауковців Катьки ІІ. Чого варті лише дев’ять за століття окупації офіційних заборон царської влади на використання української мови на рідних теренах чи «розстріляне відродження», одним з жертв якого був всесвітньо відомий автор «Щедрика», Микола Леонтович.

Хлопчині пощастило народитися в музичній українській сім’ї на квітучому Поділлі зразка 1877 року, де батько Дмитро не тільки сам грав на декількох струнних інструментах, а ще й диригував хором семінаристів, матінка Марія, як справжня донька своєї землі, чудово співала народних пісень. Шлях ж музикальної творчості для Миколки остаточно визначився, коли вже через рік після початку навчання він одинадцятирічним був переведений до духовного училища в Шаргороді, в якому окрім іншого викладалися нотна грамота, партитура та різноголосий хоровий спів. З огляду на це логічним продовженням освіти для Леонтовича стала Кам’янецька духовна семінарія, де на світ з’являються перші його самостійні твори з аранжування українських народних пісень зі стильовим наслідуванням метру вітчизняного музикального світу, Миколі Лисенку.

Читати далі »

Батько української розвідки. Всеволод Змієнко

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-01-2023

Вибір, простий вибір між добром і злом постане перед ним, як і перед багатьма іншими українцями народженими на межі ХІХ та ХХ століть, в часи, коли доля нарешті подарувала Україні реальний шанс позбавитися від задушливих «братніх» обіймів московської окупації через послабляння останніх програшем Романівської імперії в світовій війні. Хоч насправді проблеми вибору для Всеволода Змієнко, сина волелюбної української Одеси, не існувало, бо його бік в тій війни апріорі був очевидним.

Народження на узбережжі лагідного Чорного моря в квітучому 1886-ому дало хлопчині час на повноцінну військову підготовку до майбутніх викликів долі: Одеське юнкерське піхотне училище, Київська старшинська школа, Миколаївська академія Генерального штабу… Він був народжений воїном, хоч перший військовий досвід, поранення та ордени з Георгіївською зброєю отримав б’ючись під прапором імперії московського двоголового орла на полях Першої світової.

Читати далі »

Організатор українського Голодомору. Станіслав Косіор

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-01-2023

Пересічний польський хлопчина робітничої родини, яких чимало вешталося на зламі епох вулицями тоді ще російського Венгрува… хто ж міг побачити в ньому майбутнього серійного вбивцю і маніакального фаната ката-Сталіна, на руках якого буде кров мільйонів закатованих голодом і вбитих українців. Станіслав Косіор — комуніст зі стандартною радянською вдачею.

Не дивно, що його батьки люмпен-пролетарії невдовзі перебралися зі по-європейськи спокійного Царства Польського поближче до своїх однодумців, в епіцентр робітничого руху Краснодарщини. Там, при Сулінському металургійному заводі, юнак закінчив професійно-технічну тритічку і з цим багажем знань відправився підкоряти Донбас.

Читати далі »

Лицар української казки. Володимир Вакуленко

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-12-2022

Борець за єдину Україну, народжений в темні часи, щоб світлом свого пера осяяти майбутнє своєї багатостраждальної батьківщини і назавжди впасти нескореним від двох куль пістолета Макарова московських орків зі сходу (бо людьми їх проста не можна назвати) на самому початку великої битви світу з темрявою. Ізюмський літератор, Володимир Вакуленко.

Мальовничі краєвиди Ізюмщини з їхніми високими пагорбами, лісовою гущавиною та химерними вигинами блакитної стрічки Сіверського Донця вже з малих років надихали поціловану музами душу вразливого хлопчини на перші проби мистецького пера, хоч на дворі правив бал суцільний морок радянської окупації, в якому навряд чи було місце вільному польоту фантазії.

Читати далі »

Український меценат граф Сан-Донато. Павло Демидов

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-12-2022

От здавалось би: яке йому, уродженцю німецького Веймара, спадкоємцеві надзаможного тульського роду металургійних магнатів Демидових діло до українських справ? Палац в самому центрі Парижу, вілла в Довілі, успадкований від бездітного дядька титул князя Сан-Донато разом з розкішним маєтком оповитим витворами мистецтва… перед ним ж був розкритий весь світ.

Аж ні, Павло Павлович не тільки при своїх статках та блискучій юридичній освіті (практику проходив у Лабулі, Франка та Бодрійяра) влаштовується в свої тридцять на скромну посаду кам’янець-подільського радника губернського правління, наступного року буде Київ з посадою почесного мирового судді, а в 1871-ому — поважна посада міського голови української столиці (причому він був обраний більшістю голосів гласних).

Читати далі »

Духовний похресник Лисенка. Микола Колесса

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-12-2022

Мабуть доля майбутнього засновника Львівської диригентської школи визначилася рівно в той момент, коли з радісною звісткою про появу немовляти на світ до ложи Львівської опери вбіг його батько, Філарет Колесса, а присутній тут один з його друзів, видатний український музикальний діяч, Микола Лисенко, напівжартома запропонував назвати малюка на свою честь. Разом з іменем автора всесвітньо відомої «Молитви за Україну» Микола Колесса отримав поцілунок муз та благословіння на неординарний шлях, в якому життя і творчість так щільно переплелись, що одне не могло існувати без іншого.

Ну ким ще міг вирости хлопчик, народжений в натхненій музичній сім’ї, де батько видатний український музико- та літературознавець і матінка, яка активно підтримувала свого чоловіка у всіх його починаннях та завсідниця музикально-співочого товариства «Боян». Безсумнівна наявність вродженого таланту, і вже в сім рочків за сприяння тієї самої співочо-хорової спілки він стає учнем в Вищого музичного інституту імені його творчого хрещеного батька, Миколи Лисенка.

Читати далі »

Просто людина. Тарас Шевченко

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-11-2022

Талановитий художник, геніальний поет, великий патріот для переважної більшості українців Тарас Шевченко залишається своєрідним ідолом, напівбогом, сухою сторінкою в шкільному підручнику, але за всією цією байдужою бронзою з похмурим поглядом з-під насуплених косматих брів окупаційна радянська влада сім десятиліть намагалася назавжди поховати звичайну людину безумовно неординарну, але зі своїми бажаннями, сумнівами, пристрастями, слабкостями, помилками.., безликістю створюючи прірву байдужості аж до ненависті між Кобзарем та його народом.

В одній мудрій книзі написано: «Не створи собі кумира!», розфарбовуючи світ в одноманітні білі та чорні смуги без напівтонів. І життя стане на багато цікавіше та різнобарвніше; людину треба сприймати цілковито разом з усіма її недоліками та перевагами через призму її вчинків, а не малювати вигаданий примарний образ, щоб одного разу розчаруватися.

Читати далі »

Сліпий геній "Запорізького маршу"

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-11-2022

Його марш — гімн української свободи, який звучав крізь сім десятиліть радянського тоталітарного мороку і зараз надихає силою піднесення серця тих, хто б’ється з московською ордою на фронтах російсько-української війни. Автор назвав свій шедевр «Запорізьким», як місце колиски вільної української души, хоч сам народився на Полтавщині, виріс і все життя прожив на Сумщині, а помер — в Криму. Євген Адамцевич — спадкоємець славетних кобзарських традицій.

Вже в два рочки хлопчина зазнав першого удару долі, яких в його житті буде чимало — в наслідок вітряної віспи малюк назавжди втратив зір, але завдяки міцній підтримки своїх батьків, творчих особистостей (мати — театралка, батько натхненний співець-любитель українських пісень), не загубився у мінливому вирії життя, викоханий в атмосфері домашній теплоти українських традицій. В одинадцять – столична школа для дітей з вадами зору, в якій Євгену доведеться навчатися зовсім трохи, адже Перша світова 1914 — 1918 років поламала світобуття всієї країни, сім’я Адамцевичів разом із сином з полтавських Солониць опинилась в сумських Ромнах.

Читати далі »

Уособлення Жінки. Аврора Демидова

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-11-2022

Гримуча суміш крові багатьох найіменитіших родів Європи плюс витончена краса з норовливим вигином брів, ніжною шийкою, округлими білими плечиками, трохи кирпатим носиком та ледь помітною ямочкою на підборідді на додачу — що може бути магічно-привабливішим для представників протилежної статі? Вона, киянка за народженням, була суцільним уособленням своїх батьків, взявши від матінки, Олени Трубецької, арестократичну красу, а від батька, та той час київського голови, князя Сан-Донато, – вибуховий характер.

І хоча долею Аврорі Демидовій було відведено на цій землі всього лише три десятки років, вісімнадцять перших з яких вона провела в розкішній садибі на київському Бібіковському бульварі та одеській віллі, вона в підтвердження свого ім’я на честь грецької богині світанку залишила невитравний слід в історії та чоловічих серцях європейського вищого суспільства того часу.

Читати далі »

Людина - епоха. В’ячеслав Чорновіл

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-10-2022

Ключова історична постать, з якою на чолі Україна зараз була б геть іншою державою, але українці з своєї волі зверхньо повернули Долі щедро дарований їм шанс не скориставшись, щоб через десятиліття сплатити кров’ю за зраду національної ідеї і того, хто з відкритою душею проніс її крізь радянські переслідування та катування. Очільник українського визвольного руку, політичний бранець Кремля, батько сина-патріота, В’ячеслав Чорновіл.

Хто б міг розгледіти в звичайному українському хлопчині, народженому в найстрашніший рік московських репресій проти України і українства (1937) в сім’ї пересічних сільських вчителів (хоч рід вони свій вели від славних козаків Чорноволів за батьковим родоводом і цукрозоводчиків Терещенків — матінки), посланця Долі. Радянська школа одразу з другого класу та золотій медаллю наприкінці у рідній Вільхівці, філологічний Київського державного ім. Шевченка, річна академвідпустка в 1958-ому, як наслідок незламної націоналістичної позиції, і робота на Маріупольському металургійному заводі, ступень спеціаліста з «червоним» дипломом «Публіцистика Бориса Грінченка».

Читати далі »

Козак кубанської України. Яків Кухаренко

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-09-2022

Він за родом, духом, місцем появи на світ все життя залишався українцем, адже Кубань — це Україна, була і буде. Спадковість від батька до сина в козацькій родині була честю, тому юнакові був один шлях — до війська, як родинного покликання вже багатьох-багатьох поколінь його пращурів, хоч батьківщина на той час і була окупована московськими варварами вже не перше десятиліття. А те, що не дозволяло армійське життя під прапорами царя, Яків Кухаренко знаходив у власній в літературній творчості та етнографічних пошуках.

Взагалі, якщо подивитися на всі московські війни після окупації України в XVII столітті, дивним чином виявиться, що рушійною силою всіх її дійсних (а не вигаданих пропагандою) скільки-небудь вагомих перемог були саме українці (взяти хоч третину нагороджених Героїв радянського союзу часів Другої світової війни). Тому зовсім не дивно, що в свої п’ятнадцять (одразу по закінченні Катеринодарської військової гімназії в 1814) козацький син Яків почав військову кар’єру, і не десь при теплому штабі, а на гарячому кавказькому кордоні. Вже в 1823-ому — чин хорунжого, ще за півторадесятка років — він підполковник Єйського військового округу, а в поважному віці п’ятдесяти чотирьох років, в зеніті слави — генерал-майорський мундир наказного отамана Чорноморського козацького війська та командира «незалежного» Єкатеринодарського загону.

Читати далі »

Біограф Маріуполя. Лев Яруцький

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-09-2022

Чому йому, уродженцю далеких румунських Вертюжан так болів український Маріуполь і не вгадаєш. Але саме завдяки Леву Яруцькому, який сам себе призначив біографом міста Марії на березі теплого Азовського моря, на багатьох пожовклих і вигорілих сторінках літописів літера за літерою почали поступати чорнила давно позабутих фактів, персон, подій, щоб намалювати яскраву картину минулого перед тим, як зникнути у вирії невблаганного Часу.

Сім’я кравця в невеличкому містечку. Місцева румунська школа і перша публікація в «Стягул рощу» в п’ятнадцять. Історико-філологічний кишинівського державного університету (пізніше перейменований на Молдавський, що давало привід для його жартів про свою освіту в МДУ за аналогією з абревіатурою з Маріупольським державним університетом) і вчительський шлях, який він з 1953-ого не покине все життя.

Читати далі »

Вірний служка Кремля. Михайло Булгаков

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-08-2022

Петлюрівське: “Гірше ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди”, – як найкраща характеристика того, чия «Майстер та Маргарита» було включено до української шкільної програми, тим часом коли його кремлівський покровитель вбивав мільйонами українців штучними Голодоморами, бойовими діями Другої світової війни та масовими репресіями за національною ознакою, а сам він написав такі українофобські твори, як «Біла гвардія» та «Я вбив» (і це не врахуючи всі інші майстерно пронизані ненавистю до України). Киянин Михайло Булгаков, який зрадив свою Батьківщину за милість та подачки окупаційної радянської влади.

І хоч діти за батьків не відповідають, але в даному випадку яблуко від яблуні впало зовсім не далеко — Михайло виріс гідним сином богослова, якого прислали на руїни знищеної Могилянки викладати московське бачення релігійних цінностей, де добро — це зло, а світло — темрява. Рання біографія майбутнього улюбленця «вождя народів» стандартна як на персвістка сім’ї російських інтелігентів-провінціалів в Києві: Олександрівська гімназія, Київський університет Святого Володимира, одруження з московиткою Тетяною Лаппою після другого курсу.., навіть Перша світова не стала йому на заваді, адже він спокійно в 1916-ому отримав диплом лікаря 1-розряду завдяки родинним зв’язкам дружини не будучи мобілізованим. Вся військова кар’єра Булгакова тоді обмежилась півроком у російському прифронтовому тилу під час літньої компанії того року, і новою керівною посадою в лікарні на Смоленщині, де він до того ж став затятим морфіністом.

Читати далі »

... Та не судимі будете. Петро Шелест

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-08-2022

Його називали ідейним комуністом до мозоку кісток, якого навіть запідозреного у недостатній радянськості перевели на підвищення до Москви замість позбавити будь-якого впливу на внутрішньодержавну політику тоталітарного режиму довічним забуттям. І разом з тим саме він на державному рівні під час радянської окупації зробив для збереження України більше ніж будь-хто інший. Так хто він, Петро Шелест, радянський діяч чи гідний нащадок свої козацьких пращурів?

Стандартна, як на радянського діяча, рання біографія: селянська родина Зміївського повіту (хоч батько згідно родинної традиції з відставних військових з двадцятирічним опитом служби за плечима), церковно-парафіяльна школа, чередникування на Полтавщині, Харківська залізниця, паровозоремонтний завод… і все це за неповних чотири роки (хтось може вбачати в цьому активні спроби сховати своє козацьке коріння та не зовсім селянське родинне, якщо не враховувати, що хлопчині на час закінчення цієї «одіссеї» ледь виповнилося п’ятнадцять).

Читати далі »

Характер з перцем. Павло Глазовий

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-08-2022

Українець, якого боялась тоталітарна московська влада, який своїм гострим як бритва пером шар за шаром знімав брехню радянської пропаганди, жарти якого осяювали променями світла сірий морок будення окупації, даруючи надію на схід українського сонця. Відважний воїн, талановитий літератор, жорстокий глузівник… а загалом цілісна безкомпромісна натура, з якою не легко, але цікаво було мати справу в реальному житті, Павло Глазовий.

Пересічна селянська українська сім’я з Миколаївщини в перші роки радянської окупації (він народився в 1922-ому), якій долею було відведено стати колискою його таланту. Влаштований Московією з ціллю знищення українства штучний голодомор 1932 — 1933 років, з якогой сім’я Глазових вийшла з втратами. Радянська восьмирічка, закінчення якої відкрило перед хлопчиною шлях до реалізації мрії дарувати парость магії українського слова молодому поколінню вступом до Новомосковського педучилища.

Читати далі »

Галицький геній. Ян Щепаник

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-08-2022

Можливо те, що кажуть в народі, «геніальна людина, геніальна у всьому» — свята правда, адже як інакше можна пояснити унікальні відкриття в найрізноманітніших галузях, його, уродженця маленького села Рудники, що на Львівщині? Навіть в сучасному світі технології та винаходи Яна Щепаника лишаються актуальними, хоч ім’я його незаслужено і було підзабуто в якості їхнього першовідкривача.

Він народився в 1872-ому підданим Австро-Угорської імперії, що надавало широкі можливості для отримання освіти та розвитку талантів обдарованим дітям, нехай вони і були з пересічних селянських сімей. Школа, гімназія, краківський педагогічний… хоча вчителював Ян після отримання диплому всього пару років, адже його природна цікавість, винахідливий розум та навички отримані в лабораторії Игнация Лукасевича спонукали молодого чоловіка в 1896-ому кинути викладацтво і повністю присвятити весь свій час дослідно-конструкторській роботі.

Читати далі »

Керамічний архітектор. Іван Левинський

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-07-2022

Він мав з’явитися на світ, щоб все накопичене століттями різномаїття української архітектурної культури отримало гідної наукової оцінки з матеріальним втіленням своєї досконалості в нескінченій безлічі перлин скарбнички львівської забудови, хоч доля не була б сама собою, якщо б попередньо не випробувала його на міцність з імпульсом на все життя. Іван Левинський, архітектор, науковець, меценат з багатьма епітетами найвищих ступенів.

Батько в якості директора міської народної школи та ще й з давнього українського високоосвіченого шляхетного роду як мінімум міг гарантувати новонародженому синові повну середню освіту, але не сталося як гадалося — смерть тата якраз, коли Іванові виповнилося вісім і він увійшов в шкільний вік, замалий спадок, наслідком чого став переїзд до Стрию, де материних коштів ледь-ледь вистачило на початкові чотири класи для нього, заробляння грошей на прожиття церковним співом…

Читати далі »

Отець батька нації. Андрій Бандера

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-07-2022

Він увійшов в український літописи тим, чиє прізвище стало синонімом справжнього українця, передавши через свою кров нащадкам таку непохитну громадянську націоналістичну позицію густо замішану на любові до рідної землі та прагненні свободи, що не ламається попри переслідування, ненависть, тортури та смерть, коли жовто-блакитний прапор перетворює на червоно-чорний. Андрій Бандера — громадський, політичний, церковний діяч України з сім’єю-легендою та прізвищем, яке знає весь світ.

Ну ким ще могли вирости діти батька, весь сенс існування якого зосередився в духовній боротьбі за волю України з окупаційними владами всіх країн, всіх часів, всіх мастей та натхнення на опір інших? Адже його власний шлях воїтеля почався ще на богословському Львівського університету, під час навчання на якому уродженець галицького Стию вступив до лав Української національно-демократичної партії з її проповідуванням автономії для українських Буковини і Галичини (до початку Першої світової війни ще знаходилися в австро-угорському підданстві), а також підтримки українського визвольного руху на окупованих Московією землях.

Читати далі »

Чорна князівна. Гальшка Острозька

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-07-2022

Її щастям і прокляттям стали королівське (хоч і напів-офіційне) походження та величезні статки, які перетворили життя на справжнє пекло в боротьбі між трьома опікунами. І ті, хто мали мали захищати та оберігати (мати та два дядьки) зробили долю дівчини розмінною монетою в гонитві за реалізацією своїх меркантильно-політичних амбіцій. Альжбета, Єлізавета, а українською Гальшка Острозька, або Чорна княгиня, як її нарекли в народі за траурне вбрання.

Довга черга трагічних подій в долі єдиної спадкоємиці надзаможного роду Острозьких-Косцелецьких почалася за три місяці до народження, коли красень та улюбленець польського двору її батько, Ілля Острозький, неочікувано помер, коли йому не були і тридцяти. Фатальним для його єдиної ще не народженої дитини став заповіт, яким опікунами призначалися спадкоємець польського престолу та його мати Бона Сфорца.

Читати далі »

Український Талан. Михайло Старицький

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-07-2022

Можливо то було справжнє благословення Небес — після трагедії втрати обох батьків з різницею в чотири роки дванадцятирічним потрапити на виховання до прогресивної сім’ї Лисенків, з яких походила його матінка-покійниця. Адже окрім турботи, підтримки та освіти він разом з нею отримав натхнення та кращого друга на все життя в особі свого троюрідного брата Миколи, майбутнього знаменитого українського композитора. Так Рок, який за правом народження готував Михайлу Старицькому долю пересічного дрібного поміщика, одним помахом свого чарівного перста назавжди вписав золотими літерами його ім’я в аннали української драматургії та літератури.

Вольтерівські ідеї вільнодумства та свободи від діда Захара, які він увібрав разом із молоком матері, дивовижна українська природа Полтавщини, горе втрати батьків в малих роках, прихисток та опіка від двоюрідного дядька Віталія, щира дружба та навчання разом з Миколою в Харківському (1858), а згодом Київському (1860) університетах… все це разом створило того, кому український театр та література завдячують цілою низкою своїх шедеврів.

Читати далі »

Країна Моксель, або Московія. Володимир Білінський

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-06-2022

Він так і залишився до мозку кісток українцем, хоча пів життя будував мости в далекому Казахстані. Можливо саме це дало змогу йому, будівельнику, а не історику за фахом з усіх боків подивитися на те, що являє собою ракова пухлина на кордоні між Європою та Азією під історичною назвою Московія, щоб за відсутності волі у професіоналів на аматорських засадах провести титанічну дослідницьку роботу справжньої історії цієї недокраїни, а не того вкрадено-вигаданого міфу, який тиражується та нав’язливо розповсюджується світом. Адже вся науково-дослідницька робота Володимира Білінського з історії Русі-України та Московського улусу Золотої Орди проходила під лозунгом: “Навіть сто разів повторена брехня не стане правдою”.

Долею йому судилося народитися на Хмельниччині в післяголодоморних міжвоєнних Дунаївцях зразка 1934 року, щоб з молоком матері увібрати в себе ту безкраю любов до рідної України, яку не змогли гасити всі довгі десятиліття життя на чужині.

Читати далі »

Королева наївності. Катерина Білокур

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-06-2022

Що таке людська воля проти голосу долі? – Ніщо, пил на черевиках історії.

Природа — найталановитіший маляр, який лише обраних бере собі в учні, щоб назавжди присвятити їхні души служінню в своєму храмі десь на межі світів, недоступному простим смертним. Ці надзвичайні люди, як яскраві комети, освітлюють магічними променями своєї творчості сіру буденність, щоб дати натхнення жити тим, хто не входить в це обране коло. Однією з таких яскравих українських зірок була і залишається Катерина Білокур.

Читати далі »

Батько Трипілля. Вікентій Хвойка

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-06-2022

Він був більшим українцем за багатьох народжених на цій благодатній землі, адже саме його невпинними турботами та завзятим натхненням з тліну віків на світ з’явилася правда про історичне минуло України-Русі, яку так намагалися поховати під завалами брехні московські окупанти та їхні європейські посіпаки. Чех за народженням, вчитель німецької за фахом та український історик за покликанням — Вікентій Хвойка.

Його шлях до археології не був близьким: родинний маєток в Семині на Ельбі, комерційне училище Хрудім, піший туризм в пошуках нових вражень центральною Європою, Злата Прага… і еміграція до Києва в двадцять шість (причиною останньої за однією версією була загроза шлюбу з не коханою, але заможною за домовленістю батьків, згідно іншої — палкі почуття до прекрасної доньки панів Олександрівських, які врешті-решт так і не набули офіційного статусу з-за важкої душевної хвороби нареченої, хоча тісний зв’язок та теплі відносини із її сім’єю залишилися).

Читати далі »

Хронограф лівобережного життя. Марко Залізняк

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-06-2022

Його світлини — фактично фотографічний літопис життя Лівобережної України протягом майже восьми десятиліть непростого ХХ сторіччя з його руйнівним катком двох світових воєн, трьома влаштованими Кремлем штучними Голодоморами та терором московсько-радянської окупації. Дивом це компрометуюче комуністичний світолад надбання Марко Залізняка взагалі вціліло в жорнах тоталітарно-репресивної машини країни рад…

Це точно був знак долі — в дванадцять прочитати на сторінках випадкової газети яскраве оголошення із закликом займатися фотографуванням. Простого селянського хлопчика з Донеччини зачарувала магія того нового паралельного світу, в якому майстер камери одним дотиком може перетворити чиєсь життя на історію.., а тут ще й розрекламована фантастична примара заробітку в сто карбованців!

Читати далі »

Прекрасна пані. Софія Баторі

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-02-2022

Вона прийшла в цей світ, щоб володарювати та підкоряти чоловічі серця, адже лише за правом народження у впливовій родини угорських аристократів вона мала все, що забажає серце, а від Небес отримала надзвичайну вроду та чарівність, які подарували їй надзвичайну владу. Кохана єдина донечка Андраша Баторі та полячки Анни Закреської, прекрасна Софія, з дитинства була оточена розкішшю палацевих залів.

Домашня освіта з уроками релігії, читання, письма, домогосподарювання… і вже підлітком шляхетна чарівна красуня з величезними очима зводила з розуму всіх осіб чоловічої статі від малого до старого. Звичайно, що дівоче серце не довго залишалося незайманим, адже в числі її палких прихильників окремою постаттю виділявся Дьордь ІІ Ракоці, син надвпливової та надзаможної родини трансільванських князів Ракоці.

Читати далі »

Жертва радянського обману. Микола Івасюк

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-02-2022

Микола Івасюк увійшов до анналів історії мистецтва разом із іншим видатним представником української школи історичного живопису, Іллєю Рєпіним, як засновники монументального стилю передачі славетного минулого Русі-України – перший своїм полотном «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», другий – картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

…Простий хлопчина з Буковини, син теслі , мабуть і подумати не міг, беручі безкоштовні уроки малювання у місцевого вчителя, Юстина Пігуляка, що талант забезпечить йому місце у Віденській, а потім, як учню-відміннику, Мюнхенській академіях мистецтв, європейське визнання, власну художню школу у Чернівцях та класами в Народному домі.

Читати далі »

Крихти для горобчиків. Катря Гриневичева

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-01-2022

Вона народилася в львівських Винниках первістком молодого подружжя Василя та Марії Банахів в безтурботному 1875-ому. В сім’ї один за одним з’являться ще шестеро її братів, але талановита та натхнена Катря так і залишиться улюбленицею та головною втіхою батьків, хоча кожному з дітей вони спромоглися дати гідну освіту.

Краків, місцева учительська семінарія, польське середовище, перші спроби писати теж польською… вона майже забула рідну неньку, яку не бачила з трирічного віку. Можливо вона і увійшла б в історію як польська письменниця, якби не примха долі – зустріч з Василем Стефаником, який своєю завзятою любов’ю до України пробудив десь в потаємних глибинах душі дівчини голос пращурів, наслідком чого стали її факультативні уроки української при Атьма-матер та вдосконалення знання української.

Читати далі »

Шанування генія по-московські. Сергій Корольов

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-01-2022

Завдяки йому Московія отримала славу першої країни, яка запустила в космос балістичну ракету, штучний супутник Землі, людину… але так і не визнала, що все це отримала лише волею Долі, яка попри рішення Особливої наради при наркомі Внутрішніх справ СРСР зберегла Сергія Корольова в радянських концтаборах НКВС

Основоположник космонавтики народився в мирному ще українському Житомирі зразка 1907 року, хоч і у шлюбі без кохання (мати, Марі́я Миколаївна, без згоди віддали заміж за не коханого, в той час як прагнула освіти та самостійності). Тому фактично з трирічного віку Сергійка виховували ніжинські дід, Микола Якович Москаленко, купець другої гільдії, та бабуся, Марія Матвіївна з давнього козацького роду Фурсів; його батькові дозволялося лише надавати фінансову допомогу, в той час як мати влаштовувала власне життя.

Читати далі »

Позивний "Міф". Василь Сліпак

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-12-2021

Коли людина відмічена поцілунком Небес, це видно неозброєним оком – вона йде життям щедро даруючи світові промені своєї душі, нічого не вимагаючи навзаєм. Їхнє життя як спалах блискавки, що світлом прорізує темряву, зачаровує своєю красою – яскравий, стрімкий, всеосяжний, нестримний.

Львів зразка 1974 року, пересічна сім’я інженерів, поява другого сина… Хто б міг тоді серед сірості радянського буття, що під Різдво Бог послав на землю одного з янголів у людській подобі. Хоча спочатку у хлопчика, якого на честь діда назвали Василем, життя було як у багатьох інших радянських дітей – школа за кутом, звичайний двір. Але все змінив одного дня старший брат, який відвів його дев’ятирічного до місцевої хорової капели «Дударик», разом з якою за одинадцять років він об’їде півсвіту.

Читати далі »

Шлях мученика московського режиму. Василь Романюк

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-12-2021

Перший свій строк ув’язнення він, дев’ятнадцятирічний виходець з франківського села Химчин, отримав за членство в лавах Організації українських націоналістів з характеристикою «націоналіст-церковник» від окупаційного військового трибуналу НКВС в 1944-ому, пізніше московські окупанти «милостиво» зменшили двадцятирічний термін ув’язнення на половину з перебуванням в Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 на Полтавщині. Його батькові і малолітньому братові не так пощастило – перший помер страшною голодною смертю на сибірському засланні, другий – був просто застрелений радянськими карателями. Замість зламати, це лише загартувало віру та дух опору Василя Романюка.

Свій прорахунок ради усвідомили майже одразу, тому вже за два роки від початку першого терміну, йому виносять другий вирок – «антирадянська агітація та пропаганда» із засланням в Магадан, в суворих умовах крайньої півночі в 1959-ому народився його єдиний син Тарас.

Читати далі »

"Солодка пані". Дарія Цвєк

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-12-2021

Їй не поталанило народитися на самому початку епохи докорінних змін світу ХХ століття, коли тектонічні плити політики, змащені маслом людських пороків, вже ппочали свій смертоносний танок все набираючи швидкість, щоб поховати під своїми уламками мільйони життів і цілі імперії… А поки йшов 1909-й, коли тернопільські землі разом з усією Європою ніжилися в променях економічного розквіту…

У Дарії Цвєк було все: щасливе дитинство в заможній сім’ї інспектора Державних скарбів Яківа Маркевича, гарне домашнє виховання разом із правилами ведення домогосподарства та куховарства від матусі Юлії (яка до того ж була активною громадською діячкою місцевого осередку Союзу українок села Цуцилів), Коломийська гімназія та педагогічний семінар «Рідної Школи», гра на скрипці та флейті в симфонічному оркестрі…

Читати далі »

Дослідник закарпатських русинів. Михайло Лучкай

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-11-2021

Його довгий життєвий шлях почався і закінчився на Закарпатті, але на ньому ще треба було подолати чисельні доленосні віхи, щоб на світ Божий з’явися фундаментальне всебічне обґрунтування українськості Закарпаття, яке стало таким за довгі століття до приходу з уральських нетрів угрів. Михайло Лучкай – релігійний діяч, науковець, літератор…

Ім’я та прізвища від народження (19 листопада 1789 року) він отримав свого батька, священика греко-католицького сповідання, Михайла Попа, але в студентські часи останнє трансформувалося в територіальну приналежність села походження (Великі Лучки), під яким він і увійшов в аннали української історії.

Читати далі »

Невідбувлийся отаман всієї України. Никифор Григор'єв

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-11-2021

Він народився, щоб служити своїй батьківщині в межах обставин та часу, з урахуванням власного розуміння кращого для його Неньки. Ну а який шлях хлопцеві старовинного козацького роду ще було обрати, коли всі з діда-прадіда воювали за волю та незалежність України? Офіцер імперської армії, сотник Української народної республіки, голова повстанських військ Півдня… Никифор Григор’єв, якому випало жити в часи, коли легітимність будь-якої української влади була під сумнівом, тому на плечах того, хто взяв на себе відповідальність за людей лежав не легкий вибір відповідальності підтримку будь-якої владної сили…

Двокласна школа в херсонських Верблюжках, фельдмаршальська Миколаївська школа, звідки він двадцятирічним пішов добровольцем на московсько-японську війну 1904 – 1905 років, де здобув славу та дві вищі нагороди імперії («Георгії» 3 та 4 ступенів). Чугуївське військове училище, знов війна, на цей раз Перша світова, на яку він був мобілізований в чині прапорщика, а закінчив – штабс-капітаном… з падінням царського дому Романових в 1917-ому одразу ж перемкнувшись на створення власної армії Української народної республіки вже в підполковничому чині.

Читати далі »

Рятівник Черчилля. Юрко Будяк

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-11-2021

Сучасний світ, можливо був би геть іншим, якщо б не милосердя одного українця: Великобританію б не очолив той, хто першим в Європі достойно прийняв бій проти могутнього ворога, і Друга світова закінчилась би з іншими результатами. Син наймита, доброволець Бурської війни, мандрівник, письменник-самоучка, радянський політв’язень … хто б міг подумати, що він, син звичайного теслі з полтавського села, назавжди впише золотими літерами своє ім’я, хоч і опосередковано, в світову і українську історію. Юрко Будяк.

Він був занадто малий, коли помер його батько-тесля, щоб перейняти його професію та досвід (хлопчику ледь виповнилося п’ять рочків). Тому свій шлях в житті Юркові довелося шукати самостійно: Катеринослав, Крим, Кавказ… де хлопчина брався за будь-яку оплачувану роботу від чабанства до аптекарства.

Читати далі »

Незламна воля. Михайло Терещенко

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-10-2021

Стародавній козацький рід Терещінків з Чернігівщини, перший капітал якого почав збирати ще прадід, Артем Якович, спочатку чумакуючи, а потім вкладаючи кошти в надперспективне цукрове виробництво. Підприємницька жилка переходила в роду від батька до сина, Артем – Миколай – Іван… на момент народження маленького Михайла в 1886-ому на київській Бульварній сім’я володіла чималими статками та великими підприємствами від Волині до Харківщини, і це не дивлячись на велику суму коштів витрачену на благодійність (їхній девіз «Прагнення до суспільних справ» завжди гордо майорів на родовому прапорі).

Звичайно ж здібний хлопчина, який у повній мірі успадкував родинні таланти, дуже швидко в повній мірі проявив себе як повноцінний гравець на соціальній та бізнес аренах країни. Тим більше, що вища економічна освіта Лейпцигського та юридична – Московського університетів, володіння тринадцятьма мовами та особистий статок приблизно оцінений в сімдесят мільйонів карбованців (його дід та батько, основний спадкоємець Терещенських капіталів, померли з різницею в три тижні) давали йому повну свободу дій.

Читати далі »

Засновник самбо. Василь Плисак

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-10-2021

Він народився серед безлюдних безплідних сахалінських просторів в сім’ї каторжан, засланих за непокору московсько-царському режиму – мати-пермчанка, Марія Семенівна Ощепкова, засуджена на вісімнадцять років за втечу з виправно-трудових робіт, батько, Сергій Захарович Плисак, тесля з Київщини. Дикі умови проживання та важка праця зробили свою чорну справу – в дванадцять Василь залишився круглим сиротою (батьки померли з різницею в два роки); опіку над хлопцем отримав дядько по батькові, Омельян Євдокимович Владико, теж каторжанин з Київщини.

В 1905-ому доля нарешті посміхнулася невдасі – за Портсмутським мирним договором Сахалін відійшов до Японії. Тому після двох класів Олександрівського училища за кошти від здачи в оренду батьківського спадку він отримав змогу навчатися в токійській духовній семінарії. Саме там Василь вперше стикнувся з японськими бойовими мистецтвами, адже до в навчального курсу входили основи дзюдо.

Читати далі »

Справжній державник. Кость Гордієнко

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-10-2021

Доля, як наочний приклад демократичних засад існування українського суспільства до московської окупації, адже тільки за таких умов в XVII столітті кожен міг зайняти посаду відповідну його вмінням та здібностям. Цікаво, що козак Кость Гордієнко, про молоді роки якого інформація майже відсутня (за припущеннями Скальковського походив з українських волинських шляхтичів Гординських, за Яворницьким – полтовчанин з київо-могилянською освітою), з’являється на сторінках історії Війська Запорізького Низового в грудні 1703 року одразу в якості кошового отамана.

Головною метою діяльності на посаді для Костя став захист козацької вольниці та Гетьманщини від зазіхань московських окупантів. Причому підтримка останньої на чолі з Мазепою йшло всупереч його особистій ворожнечі з очільником, який після письма Гордієнка від імені запорожців з відмовою присягнути на вірність Петру І, написав заклик до московського царя-сатрапа силою приборкати запорожців.

Читати далі »

Дракула чернігівського розливу. Юрій Дунін-Борковський

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-10-2021

Оповита мереживом таємниця улюбленця долі слава притягувала до себе пильну увагу оточуючих ще за його життя, адже що може бути магнетичніше для людського поголосу ніж датське коріння, величезний спадок і сирітське дитинство. Та до того ж, після двадцятирічного відсутності Юрій Дунін-Борковський з’явився на Січі нізвідки, щоб зробити стрімку кар’єру від сотника до чернігівського полковника в свої тридцять два і другої після Гетьмана людини, генерального обозного, ще через кілька років (навіть нетривалий час очолював державу як наказний гетьман). Ну як тут було не стати улюбленою фігурою для пліток сучасників?

А ще була велика меценатська робота, адже тільки на Чернігівщині його коштом були відреставровані Спасо-Преображенський собор, Воскресенський, Благовіщенський храми, П’ятницький та Єлецький монастирі, також дарована його щедрою рукою коштовне церковне начиння з іменним клеймом, частина якого збереглася і донині. Але саме своєю державницькою позицією він не абияк дратував московську владу, яка всіма силами та засобами намагалася окупувати України. Так чорними плітками та брехнею видатного громадсько-політичного діяча вихідці мокшанських багнюк перетворили в очах нащадків ледь не на вампіра.

Читати далі »

Пригодницький роман довжиною в життя. Самійло Корецький

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-10-2021

Шляхетна та заможна родина Корецьких-Ходкевичів, спадкоємець батьківського княжого титулу та великих маєтностей з родовим замком на чолі, улюбленець долі… Самійло з дитинства відрізнявся незалежним та войовничим характером – не дарма ж його вистачило всього на пару років навчання в одному з найстаріших голландських університетів, що і зараз діє в Лейдені, смиренно гризти граніт науки – то було не його.

Лише служба у лавах війська великого князя Литовського і Руського Сигізмунда III Вази нарешті в двадцять років подарувало юнакові відчуття знаходження на своєму місті, тим більше, що перспективного хлопця майже одразу взяв під свою опіку видатний військово-політичний діяч Річи Посполитої, Станіслав Жолкевський.

Читати далі »

Суперечливий класик. Олесь Гончар

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-09-2021

Від народження в переламному 1918-ому він мав інші ім’я та прізвище, з’явився на світ в зовсім іншому місці та був другою дитиною в щасливій родині, якій не довелося проіснувати і трьох років. Все змінила смерть матусі, Тетяни Гаврилівни Біличенків – хлопчина опинився в слободі Сухій на Полтавщині з бабусею, яку називав мамою, та під ім’ям Олеся (бо один Сашко в школі вже був) з дівочим прізвищем матері і бабусі-виховательки.

Ну яким ще йому було стати, якщо період його дорослішання та становлення в фізичному та творчому плані проходив під тотальним пресингом московської окупації з виморюванням української нації голодоморами, фізичним знищенням української інтелігенції, тотальним наступом на українську культуру? Сільська школа, філологічний факультет Харківського університету… і розпочата Москвою та Берліном Друга світова війна за поділ Європи навпіл.

Читати далі »

Теоретик українського інтегрального націоналізму. Дмитро Донцов

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-09-2021

Він народився в заможній купецькій сім’ї на окупованих Московією українських теренах Мелітопольщини в спокійному 1883-ому. Любляча родина, місцеве реальне училище… і перше випробовування долі у вигляді провалу вступних екзаменів до університету (причина – не викладання в провінційному навчальному закладі стародавніх мов та як наслідок – не знання їх абітурієнтом).

Але сімнадцятирічний Дмитро Донцов не здався – він починає самостійне вивчання латинської та грецької, переїжджає до першої, потім другої столиці імперії, де через півтора року успішно здає екзамени для вступу до юридичного факультету Петербурзького університету. Саме там почалася політична кар’єра майбутнього теоретика українського інтегрального націоналізму – в 1905-ому він став до лав Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), за що в тому ж році був арештований.

Читати далі »

Український ювелір. Йосипа Маршак

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-08-2021

Фактично він був людиною, як кажуть американці «self-made man» (яка зробила себе сама), адже за правом народження – лише старший з шести дітей бідної родини Абрама і Фени Маршак, який в чотирнадцятирічному віці мав покинути рідну домівку в Гнатівці та відправитися до столиці на заробітки.

Завдяки природним здібностям кар’єра Йосипа Маршака швидко пішла в гору – невдовзі він з підмайстера київського ювеліра вже став першим помічником майстра, а вже в двадцять чотири мав власну справу, яку відкрив в двох орендованих кімнатах на Хрещатику №4 в будинку швейцарського годинникаря Верле 2 травня 1878 року (матеріал на перший золотий ланцюжок власного виробництва був придбаний на сто срібних карбованців посагових та гроші від продажу власного костюму).

Читати далі »

Войовниче плем'я

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-08-2021

Ким ще їм ще було стати, якщо на роду було написано народитися в самому серці войовничого Холодного Яру, що століттями слугував притулком для нескорених українців від Байди Вишнивецького до Максима Залізняка; де за довгий час супротиву з’явився велетенський самодостатній укріплений район з цілим підземним містом, в якому були і п’ятнадцатикілометрові ходи, і освячені церкви, і надійні схорони. Звичайна українська селянська сім’я Чучупаків з села Мельники на Черкащині примудрилася не тільки вивчити всіх п’ятьох своїх синів, а й виховати їх патріотами рідної землі.

Старшому, Петрові, після церковно-парафіяльної чотирирічки, дворічної учительської та Київської консерваторії було забезпечене «тепле» місце наглядача столичного двокласного та № 11 міського училищ. Життя обіцяло бути тихою гаванню: освічені брати, гарні перспективи на чиновницькій ниві в Києві, затишна оселя… якби не черговий мілітаристський угар московської влади, що втягнула окуповані українські землі в чергову, тоді ще Першу світову, війну.

Читати далі »

Луцька принцеса Сіаму. Катерина Десницька

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-08-2021

Доля, яка подарувала їй щастя народитися в дружній заможній сім’ї судді Луцького окружного суду, дуже рано змусила дівчинку вивчити урок життєвої боротьби від своєї матусі, яка після смерті її батька, Івана Степановича Десницького, з дев’ятьма дітьми на руках (з них п’ятеро прийманих від першого шлюбу чоловіка, а наймолодшій, Катерині, тоді ледь виповнилося два) показала приклад гідного життя – Марія Михайлівна продала всі свої волинські маєтки, щоб вистачило на переїзд до Києва, оплату гарної столичної освіти для дітей та безбідне життя.

Всіх дітей Мария Десницька прилаштувала в кращі київські навчальні заклади: старші навчалися в Київському університеті, молодші – гімназії, а Катерина в дванадцять вступила до Фундуклеївської жіночої. Ось тільки коли дівчині було лише шістнадцять, її мати теж померла. Довчившись, вона поїхала до Петербургу до брата Івана, а жила – у хрещеної матері, Надії Дмитрової.

Читати далі »

Крилатий чотар. Онуфрій Цабанюк

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-07-2021

Міжвоєнна франківська Ворохта, знана як один з наймальовничіших карпатських курортів, за Версальським мирним договором опинилася під владою Польської республіки. Щасливе дитинство серед чарівної краси оксамиту смерек та кришталю гірських річок. Онуфрію Цабанюку пощастило народитися (28 травня 1924 року) та вирости в мирний час.

А потім почався жах найкривавішої в новітній історії Другої світової: радянська окупація 1939-ого, німецька – два роки потому, вивезення на примусові роботи під Штуттгартом, український переселенський табір в Авгсбурзі… – там для нього закінчилася війна, але для України вона продовжилася другою радянською окупацією. Саме тому молодик вирішив не повертатися до рідної Ворохти, його шлях лежав на захід якомога далі від червоного скаженого люмпену.

Читати далі »

Жертва московських садистів. Іван Ґонта

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-07-2021

Лютий садизм – то у московитів в крові. Витоки цього явища ховаються в їхньому рабському золотоординському минулому, яке їхні правителі від царів до нинішніх президентів марно намагаються приховати всіма доступними засобами. Саме тому підлість, боягузтво, злоба та агресія супроводжують цих азійських варварів невідступно всю історію. Вони не знають жалю та милосердя, вони ніколи не були і не стануть частиною цивілізованого світу, і цьому є чимало документальних свідчень.

Але мало хто з їхніх жертв зазнав більш жорстоких катувань та прийняв московські садистські витівки з більшою гідністю та мужністю ніж Іван Ґонта. Він, сотник надвірних козаків польського магната Ф. Потоцького, став одним з очільників повстання Правобережної України проти польсько-московського панування. Гайдамацький рух охопив кожен куточок країни, на боротьбу з окупантами повстали тисячі і тисячі, але режими країн-агресорів не збиралися випускати ласий шмат українських земель зі своїх стальних щелеп – Польша направила на приборкання повстання регімента Осипа Смаковського та субалтерна Яківа Комаровського, Московія – генерала Кречетникова, який вже знаходився під Бердичевом на облозі конфедератів.

Читати далі »

Творець української демократії

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-07-2021

Саме так, він, блискучий політичний діяч, високоосвічена людина з Вільненським єзуїтським колегіумом, Могилянкою та дванадцятьма мовами за плечима, барон з чеським аристократичним корінням, широко відомий лише як творець першої в світі конституції самостійної єдиної соборної незалежної демократичної держави сучасного зразка, якою мала б стати Україна ще на початку XVIII століття, якби не одвічний ворог-Московія.

Між тим Пилип Орлик разом з кошовим отаманом Гордієнком та кримськими підданими Османської імперії майже звільнив Левоберіжну Україну від московської орди в 1711-ому: йому як обраному за рік до того гетьману присягнули всі запорозькі полки окрім Білоцерковського, підтримка народних мас була просто безпрецедентною і якби не зрада османів, які пішли на угоду з Москвою та Польщею, зараз світ був би геть іншим.

Читати далі »

Життя цікавіше за роман Кармен-Наталени

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-06-2021

Перші три десятиліття її життя більше нагадують карколомний пригодницький роман, а ніж історію життя української шляхетної панянки, яка з’явилася на світ 3 березня 1888 року у щасливому шлюбі графині Марії-Клари зі старовинного іспанського роду де Кастро Ласерда Медінаселі та польського графа Анджея Єжи україно-польського роду Дуніних-Борковських (причому про останнє коріння він намагався забути, наголошуючи на приналежності саме до української аристократії).

Можливо, якщо б мати Кармен-Альфонси-Фернанди-Естрельи-Наталени (як хрестили малечу) не померла при пологах, її життя склалося геть по іншому… А так, після поховання дружини в Іспанії батько повернувся на батьківщину до свого родового тернопільського маєтку у Великих Бірках, щоб залишити немовля на руках своєї матері, Теофіли Борковської, а самому вирушити на археологічні розкопки спочатку до Африки, потім – Цейлону.

Читати далі »

Різнобічна особистість

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-06-2021

Потрійний таємний агент і, можливо, один з кілерів для Гітлера, автор найскандальнішого українського роману першої половини ХХ століття чи великий мислитель, рятівник цілого народу або підступний зрадник, ворог чи герой… українська історія так і не винесла свій суровий вердикт стосовно таємничої постаті Віктора Петрова, знаного також під псевдонімами Домонтович, Бер, Веріґо.

Загадки в його житті почалися з початком дорослого життя, адже так і залишається відкритим питання: як єпископський син зміг вижити в найгострішу фазу атеїстичного терору червоних московитів початку 1920-х? Адже маючи такий родовід уродженець Дніпра (тоді ще Катеринослава) мав би бути страченим одним з перших, але не тільки вижив, а й плідно працював на літературній ниві та на керівних посадах Української академії наук.

Читати далі »

Український суперагент

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-06-2021

Життя, як хвацько закручений шпигунський роман у кількох томах з нез’ясованим кінцем, яким він і вам бути – такий витвір буде вважати вінцем своєї кар’єри будь-який автор, хоч деякі критики і можуть виказати своє незадоволення нереалістичністю сюжету для першої половини ХХ століття. А починалася ця реальна історія у Львові на вулиці Потоцького, в родовому маєтку збіднілих шляхтичів з Нимирівщини гербу «Налеч». Можливо саме останній (біла хустка на червоному тлі, увінчаний короною лицарський шолом, дівчина, що тримає оленячі роги) став передвісником надзвичайної долі їхнього нащадка, народженого в 1896-ому і хрещеного, як Єжи Ксавелій Франтішек Сосновський.

Гімназія, Перша світова і добровільний вступ до корпус уланів австро-угорської армії, де в боях проти московитів долетів до Одеси у складі союзницьких військ за Брестською угодою з УНР, а після падіння Габсбургської корони – продовжував війну з більшовиками у лавах польських уланів, разом з якими визволяв Київ в 1920-ому, боронив Замостя разом з українською дивізією Марка Безручка, брав участь у розгромі армії Будьоного… здобув славу і купу нагород, серед яких була вища польська, «Virtuti Militari».

Читати далі »

Сходи на небо

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-06-2021

Тригером запуску початку земного кінця самобутнього письменника-містика українця Миколи Гоголя стала смерть 26 січня 1852 року його, не сказати що дуже близької, подруги Катерини Хомякової, сестри поета Миколи Язикова. Які знаки угледів нащадок старовинного старшинсько-козацького роду запорожців (існує припущення – характерників) на обличчі померлої від чорного тифу вагітної жінки на панахиді – він так нікому і не сказав, але за словами чоловіка небіжчиці вже виніс собі вирок: «Все для мене закінчено…», і на її похорон вже не прийшов, пославшись на нервову недугу (хоча як попівський нащадок сам відслужив заупокійну у церкві та поставив за неї свічку перед Богом).

Він сам собі ще дав час для закінчення всіх земних справ, найбільшого розголосу з яких набуло спалення свого рукопису продовження роману «Мертві душі», виходу якого очікувала вся Московія в надії таки дізнатися про мету існування свого народу та майбутнє своєї землі. Але хитрий українець, ведений голосами небесними, назавжди забрав цю таємницю із собою в могилу, хоча тамтешні лікарі обґрунтували цей його вчинок душевною хворобою та затьмаренням розуму. А Бог після цього дав йому ще десять днів, щоб попрощатися з білим світом.

Читати далі »

Батько веселих коротунчиків

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-05-2021

Мальовниче молоде селище Ірпень початку ХХ століття, все потопаюче в квітах на березі річки з мереживом лісу на периферії – місце його щасливого дитинства на Першій лінії, поруч із Квітковою, де згодом оселяться його всесвітньо відомі герої, друзі-коротунчики, а згодом переїдуть до Сонячного мегаполісу, за прототип якого буде взято Київ. Він, названий на честь батька, став другим плодом несамовитого кохання подружжя Миколи (актор сцени та кіно) та Варвари (натхненна рукодільниця та співуха) Носових.

Гімназичні роки юнака, на час яких багатодітне сімейство знов перебралося до столиці (вони були одними з перших ірпенських поселенців, придбавши ділянку в 1911-ому, коли Миколі-молодшому було три рочки), припали на важкий період Першої світової та україно-московської війни 1917-1921 років з їхніми тіснотою, злиднями, хворобами та вічним холодом. Потім будуть повернення до Ірпеню на дачу Кріньова, робота на місцевих бетонному, згодом відновленому цегляному (колишній Сагатовського) заводах з паралельним навчанням у вечірній робітничій школі Києва, захоплення хімією з мріями про Київський політех… і вступ до столичного Художнього інституту, опанування фотографії та кінозйомки.

Читати далі »

Один з трьох стовпів Пласту

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-05-2021

Він став одним з трьох батьків-засновників Пласту, як військово-політичної організації для виховання патріотичної молоді, в передчутті неминучих жорстоких випробувань України в тільки-то насталому ХХ столітті. Хоча ані народження в поважній сім’ї австрійського судді Симеона Чмоли та німецької купецької доньки Кароліни Бунцлів, ані навчання в гімназіях Бережан та Перемишля, ані вступ на філософський до Львівського університету не віщували Івану Чмолі такої блискучої української військово-патріотичної кар’єри.

Ні, організаторські та ораторські здібності почали у хлопця проявлятися ще в старших класах гімназії. Перша проба пера відбулася ще в сьомому класі перемиської гімназії – восени 1909-ого він організував таємний гурток військової підготовки «Мазепинський курс мілітарний» (підготований за участі В. Кучабського та Ф. Черника), який фактично став прототипом для організації Пласту. А через рік, як учень восьмого класу, – брав участь у Крайовому з’їзді середньошкільних гуртків.

Читати далі »

Графиня ГУЛАГу. Мария Капніст-Сірко

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-04-2021

Вона була народжена для світських раутів, пишних балів і життя без печалі, але жила вони цим життям лише на театральних підмостках та знімальному майданчику, отримавши повний випробувань та страждань шлях заручниці радянського режиму.

Вже народження маленької Мірочки, як близькі називали Маріетту Капніст-Сірко, за кілька місяців до початку Першої світової війни не віщувало дівчинці нічого доброго, хоча перші роки серед розкоши столичного особняку та полтавського маєтку дух насуваючихся глобальних змін майже не відчувався – в графському домашньому театрі Ростислава Ростиславовича ставили театральні вистави (до речі саме там юний талант вперше був признаний вибагливим професійним суддею, другом сім’ї закоханим у її мати, Федіром Шаляпіним).

Читати далі »

Любити Україну до глибини власної кишені

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-04-2021

Він став тим догоровказом української волі, що народилася в рік, коли впали багаторічні кріпацькі кайдани з української души, духовно спадкуючи тільки-но померлому Великому Кобзареві. Важко пояснити цей дивний збіг планет і ключових для відродження нації дат, але саме в 1861-ому народився Євген Харлампійович Чикаленко.

Доля не тільки подарувала йому щастя народитися в заможній сім’ї великого латифундера та рантьє, а ще в Єлизаветградській реальній школі переплела його життя з майбутніми зірками української культури – сидів поруч із Панасом Тобілевичем (Саксаганським) (через якого познайомився з його братами Миколою Садовським та Іваном Карпенко-Карим), в тому ж класі навчався Олександр Тарковський (батько поета Арсенія і дід кінорежисера Андрія Тарковських).

Читати далі »

Бог неокласичного танцю

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-04-2021

Він так і залишився до останнього подиху українцем, хоч три чверті свого життя прожив у блискавичному Парижі і сам президент де Голль при врученні ордену Почесного легіону пропонував йому французьке громадянство. Він зробив для відродження французького балету більше, ніж будь-хто в ХХ столітті, і це попри війну та поневіряння. А рідна країна дізналася про свого знаменитого сина-вигнанця лише через п’ять років після його смерті.

Той хто через десятиліття стане винахідником неокласичного стилю балету народився в звичайній українській родині середнього достатку, нічого особливо примітного в сім’ї помічника лісничого Михайла Лифаря та його дружини Софії Марченко, що мешкали під Києвом в селі Пирогово, не було окрім коріння – рід Лифарів походив від славних козаків Запорізької Січи з чисельними грамотами від гетьманів та кошових отаманів – маленький Сергій з широко розплющеними очима слухав історії канівського діда про славетне минуле рідної землі.

Читати далі »

Ізраїльські рупори радянської брехні

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-03-2021

Радянський режим, як одне з багатьох перевтілень кривавої Московії, що століттями сіє кров і хаос по всій планеті, вже десятиліття як помер, а його достойний нащадок – путінська Росія – ще тільки зароджувалась, але справа червоної пропаганди жила в її годованцях, часом сильно впливаючи на світову політику для дискридитації України через призму брехні сто разово повтореної в намаганні перетворити її на правду. Тим гірше, якщо до цього підключається весь дипломатичний корпус іншої країни, причому країни, яка весь цей час сама бореться з сусідами за само право свого існування.

Однією з головних цілей московських режимів будь-яких толків у всі часи була і залишається спотворення правди про українську історію, українські стародавні культурні традиції, українську мову, українських героїв. Багато вихованців каральної школи КДБ (НКВС, ФСБ), які після розвалу союзу та відкриття кордонів розлетілися всією земною кулею та осіло в багатьох країнах (в тому числі Ізраїлі), продовжують робити свідомо чи ні за московитів їхню брудну пропагандиську справу (чого варто лише невизнання Іудейською державою штучного Голодомору українського народу, ідейними натхненниками та виконавцями якого, були в тому числі представники саме цієї національності (Лаврентій Берія, Лев Троцький, Мендель Хатаєвич, Лазарь Каганович, Абрам Слуцький, Олександр Хайт, Абрам Розенбрандт … – ім’я їм легіон, бо за статистикою 56% керівників радянських каральних органів того часу за національністю були євреями).

Читати далі »

Поплічник Болівара

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-03-2021

Бунтівний дух Творця волелюбний та непереборний. Він живе в одиницях тих, хто рухає цей світ вперед важким шляхом незрозумілого для більшості прогресу заради вищої мети. Їх вчинки – приклад відданості правій справі, їх спадок випереджає свій час, слава їхня живе в віках. Одним з яскравих зірок цієї обмеженої плеяди обраних Небесами був і Михайло Карлович – спадкоємець шляхетного роду Скибицьких гербу «Роля», нащадків славетних волинських русічив.

Його біографії вистачить на десть життів, але почалася і закінчилася вона в Україні – Михайло був сином Карла Скибицького, від якого у спадок йому дісталися українська душа та Веселий Кут під Києвом. Шляхетське коріння, достаток і вища освіта (військовий інженер 3-ого класу) мали б забезпечити молодику безбідне достойне життя, але народжений під московською окупацією він так і не став одним з привілейованих її мешканців, а до тридцятиріччя взагалі став ярим ненависником імперії та поборником свобод (мабуть кров пращурів далася в ознаки).

Читати далі »

Її величність двох королівств

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-03-2021

Золоті коси, витончені риси обличчя та залізний характер юної киянки полонили душу шістнадцятирічного парубка з далеких скандинавських берегів. Але на що він, лише напівкровний брат вбитого норвезького короля Олафа ІІ Святого, молодший з трьох рідних ще й у вигнанні, міг сподіватися, навіть якщо княжна відповідала взаємністю? Звичайно Ярослав Мудрий не міг віддати йому руку своєї п’ятнадцятирічної доньки Єлізавети.

Київський князь не відмовив Гаральду, який з невеликим загоном таких самих норвезьких вигнанців перебував у нього на службі, остаточно, а висунув умови: королівський трон та лицарська слава. Саме тому хлопець вірою та правдою служив йому, а потім подався шукати вище означене до Візантії, де дуже швидко здобув лаври героя на чолі місцевого спецназу, потім – національної гвардії. Здобуте золото він відправляв в Київ, як підтвердження серйозності своїх намірів.

Читати далі »

Останній шлях Великого Кобзаря

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-03-2021

Він тільки-но випустив свою абетку для українських недільних шкіл, вперше в житті купив собі на подарунок золотий годинник, в грандіозних планах мріяв продовжити свою меценатсько-освітню справу випуском за зразком лічби, географії та етнографії, повернутися в Україну, одружитися… Але доля-злодійка вирішила інакше, обірвав життя українського Пророка наступного дня після його сорокасемиріччя о пів на шосту ранку – ніч на 10 березня 1861 року Тарас Шевченко зовсім не лягав, його сильно мучала задуха від водянки, що дісталася легенів (він міг лише сидіти на ліжку, впершись в нього руками), а на ранок, випивши склянку молока, віддавши наказ слузі прибрати та подати чаю, як завжди почав спускатися до своєї майстерні, щоб продовжити роботу над початим портретом, але впав сходинками замертво.

Три дні труна з його тілом, над яким троьма мовами читали молитви, стояла в петербурзькій церкві Академії мистецтв, а в день поховання проводжати його на Смоленський цвинтар зібралася велика траурна процесія шанувальників. Тихо падав лапатий сніг, вкриваючи білою ковдрою все навкруги. Епітафії, промови… найбільш вражаючою польського студента Хорошевського: «Ти не любив нас, – мовив він, звертаючись до покійного, – і ти мав право; якби було інакше, ти б не був гідний тієї любові, яку заслужив, і тієї слави, яка чекає на тебе як одного з найбільших поетів слов’янського світу».

Читати далі »

Два класи церковно-парафіяльної

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-03-2021

Він став наріжним каменем, на якому і досі тримається весь здобуток української літератури та малярства за останні півтора століття, світочем свого таланту сорок сім років освітлюючи шлях для послідовників. Його люблять, його ненавидять, але лише одиниці залишаються байдужими до майстра сучасного українського слова Тараса Шевченка. Бо сама його творчість уходить коріннями не до азів епістолярних та художніх канонів, а проросла з народної мови та бачення навколишнього світу.

Можливо будь у Тараса якісна освіта окрім тих неповних двох класів церковно-парафіяльної школи, які він відвідував з благословіння батька в 1822 – 1823 роках, його літературний спадок був би геть іншим, і Шевченко не був би самим собою. Фактично його неповторний стиль сформувався з української народної говірки помноженої на самоосвіту через книжки та мандри (в тому числі закордонні) в якості кріпосного служки Павла Енгельгардта, в якості вікно у великий світ.

Читати далі »

Українська Сапфо

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-02-2021

Її пісні лягли в основу сучасного українського фольклору, зачаровуючи простотою складу та одночасно глибиною змісту, в них, здається, живе сама душа народу. Ну хто ж не знає її «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні…», «Сидить голуб на березі», «Котилися вози з гори», «Зелененький барвіночку», «На городі верба рясна», «Шумить-гуде дібровонька» записані бухгалтером Селегенем зі слів старого козака в середині XIX століття? Про неї написані десятки творів, починаючи драмою Володимира Самійленко «Маруся Чураївна» і закінчуючи переможцем Шевченківської премії – історичним романом у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Мало кого так доля пестить, подарувавши одночасно і чарівну красу, і поетичний талант, і любов оточуючих…

Дівчинка народилася десь 1625-ому в щасливій родині полтавського козацького осавула Гордія Чурая, хоча батьківській улюбленицею їй довелося бути недовго – козацько-селянське антипольське повстання Павлюка 1637-го, і як один із затятих прихильників гетьмана Війська Запорозького Низового Гордій розділив долю полоненого Павла Бута – королівським указом Владислава IV все ватажки були страчені у Варшаві.

Читати далі »

Головна служебниця України

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-02-2021

Хто б міг подумати що з вісьмох дітей великої львівської родини Якова Пукаса та Ксені Гордашевської саме активна і життєрадісна Михайліна стане на шлях смиренного служіння Богу. Мабуть це доброта душі, яка на восьмий свій земний день прийняла небесну благодать разом з хрещенням в місцевій церкві Петра і Павла, так давалася в ознаки – недарма ж кажуть: «людина або з дитинства, або ніколи».

Правда до початку справжнього служіння пройдуть роки і роки, протягом яких вона пліч-о-пліч із своєю сестрою Анною у вільний від школи та допомоги матері по господарських клопотах та нагляду за молодшими грала в черниць, читала житіє святих, молилася, співала в церковному хорі львівського монастиря святого Онуфрія

Читати далі »

Перший український авіатор

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-02-2021

Звичайна міщанська сім’я середнього достатку на Київщині останньої чверті XIX століття – працюючий на цукроварні батько Макар Дмитрович (бухгалтер, згодом керівник підприємства), мати Тетяна Федірівна з церковної сім’ї… подальша доля хлопця мала бути розпланована на на багато років вперед: освіта (найкраща, яку зможуть дозволити собі батьки), робота на якомусь підприємстві, союз з гідною дівчиною з гарної сім’ї, дім, діти.

Але доля вирішила за Левка Мацієвича, подарувавши незламну українську волю, не дарма ж в його жилах текла кров великомученика Арсенія Мацієвича – ще студентом Харківського політеху він при тотальній примусовій русифікації окупованої Москвою Слобожанської України перейшов на українську у спілкуванні, та ще й вступив до лав українського гуртка «Студентська громада».

Читати далі »

Стоїк віри

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-02-2021

Великий дар чи важке покарання, цілительство – кожний його власник вирішує сам, що воно для нього особисто. Хтось приймає його як неминуче зло і просто ігнорує, інші – все життя намагаються його позбутися, шукаючи порятунку в звичайних речах, а для когось цей подарунок долі стає сенсом життя, який надихає творити добро з християнського милосердя в ім’я найвищої мети…

Він народився в невеличкому селищі Мала Іловиця, що на Тернопільщині і хрещений ім’ям Яків (Головатюк). Звичайна побожна багатодітна сім’я. Навчання у батька лікарській справі та вмінню багато старанно працювати, призов до лав російської армії в шістнадцять – так почалось його доросле життя. А через два роки Московія знов втягла українські землі в війну, і він вісімнадцятирічний перетворився на фельдшера, в якості якого, мабуть і закінчив би Першу світову якби не поранення і австрійський полон.

Читати далі »

Не вся правда потрібна. Валер'яна Підмогильний

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-01-2021

Саме так: «Нам не вся правда потрібна», – відреагував завкафедрою Федченко (у якого, до речі, у самого батько був закатований радянським режимом) на бажання, тоді ще студента, Леоніда Череватенко написати диплом по творчості Валер’яна Підмогильного, і це не дивлячись на те що сам представник українського «розстріляного відродження» на той час комуністичним режимом вже був реабілітований, але його творчість, як виявилось, – ні…

Він походив з простої незаможній сільської родини невеличкого селища на Дніпровщині в щасливому 1901-ому, але коштів на навчання сина в Першому катеринославському реальному училищі у батьків-таки вистачило (до речі – він його закінчив з відзнакою в 1918-ому). Останнє допомогло хлопцеві скласти вступні іспити до Катериносласького університету, але брак коштів, не дивлячись на підробіток репетиторством, так і не дав йому закінчити ані математичний, ані юридичний (куди він згодом відновився) курс.

Читати далі »

Маріупольські Деспоти

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-01-2021

Підприємливість та відкритість до нового століттями були одними з головних рис притаманних жителям Генуї, яких сама природа спонукала шукати щастя за тридев’ять земель, відгородивши від рідної Італії високими Апеннінами та постеливши оксамит Лігурійського моря під самі ноги. Тим більше, що українські простори були їм добре відомі – існуючи багатостолітні торговельні зв’язки з північним Причорномор’ям переривалися лишена нетривалий час під впливом історичних подій. Але родюча українська земля з працьовитими господарями та схожий клімат вабили до себе італійців.

В Маріуполі зразка ХІХ століття генуезці з’явилися десь в 1830-х, коли ситуація в колишньому Дикому Полі стабілізувалася і можна було без проблем вести комерцію. А торгувати тут було чим – безкраї луки ставали запашним золотом меду, а теплі азовські хвилі кишіли різноманітною рибою в тому числі коштовних червоних видів, але головна принада – століттями «гуляюча» земля давала надвисокі врожаї високоякісного зерна.

Читати далі »

Останній з могікан

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-01-2021

Він всю свою молодість ходив в улюбленцях долі, яка давала йому крила-обереги битися за рідну землю проти ворогів на перекір всього світу, зайнявши кругову оборону. Його любили свої, боялись та поважали чужі. Він – гідний представник сім’ї, де кожен вважав за честь служити Україні і довів це власним життям (його брати Ілярій та Ілько страчені поляками, всі члени родини були засуджені радянською владою, все майно батьків було конфісковано). Василь Кук – останній очільник Української повстанської армії (УПА).

На нього лягла відповідальність як на самого старшого, тому фактично всі його чотири брати вже йшли по його слідах. Василь став першим з сім’ї в рядах Організації українських націоналістів (ОУН), коли вступив до лав її Золочівського повітового проводу в 1932-ому. Але того ж року його, студента правничих студій Люблинського університету, польська поліція бездоказово арештувала лише за націоналістичну позицію із заключенням під вартою на цілих три місяці, другий арешт теж незабарився – наступного року його протримали за ґратами ще шість місяців і знов без жодних підстав.

Читати далі »

Мати героїв

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-01-2021

Її життя – уособлення долі української землі жахливого ХХ століття: кров, піт, сльози… і гордо піднята голова в непохитній вірі в тріумф справедливості у боротьбі за волю свого народу. Одному Богу було відомо скільки болю винесла душа, скільки мужності коштувало тримати удар за ударом, скільки сліз пролила на самоті ця тендітна україночка по своїх дітях. І ніхто не скаже за що пересічній селянці з львівського Красного випата така важка і разом з тим висока місія бути Матінкою Героїв.

Народжена в світле свято Срітення Господня (2 лютого 1888 року) Парасковія була однією з одинадцяти дітей заможної родини Федіра Постолюка та Софії Ласки-Постолюк. Духовний зв’язок її родини з рухом опору окупації почався ще з молодшого брата Оксентія, який в 1914-ому вступив до лав Січових Стрільців, а після відновлення української незалежності чотири роки по тому – Української Галицької армії.

Читати далі »

Штучний привод для репресій. Ярослав Галан

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-12-2020

Народжений в заможному довоєнному польському Диніві зразка 1902 року в сім’ї поштового службовця Ярослав Галан був просто одержимим пролетарськими ідеями під впливом завзятого москвофіла-батька, який хлібом-сіллю зустрічав у Львові російські окупаційні війська в 1915-ому. Вже в 22 хлопець вступив до Комуністичної партії Західної України і з тієї пори до кінця своїх днів ніколи їй не зраджував.

Після московської окупації Галичини він став одним з літературних глашатаїв боротьби радянської влади з українською національною свідомістю та греко-католицькою церквою. Всі його оповідання, п’єси та памфлети були наскрізь пронизані висміюванням національно-клерикальної ідеї українства. Завдяки цьому він користувався повною підтримкою червоної влади, і навіть особисто був присутній на Нюрнберзькому процесі в якості кореспонденту газети «Радянська Україна».

Читати далі »

Благодійник людства

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-12-2020

Майбутній рятівник мільйонів людських життів вперше побачив світ в звичайнісінькому українському містечку Нова Прилука (тоді на Київщині, а зараз – Вінничині) в нічим не відзначеному 1888 році. Народження в звичайній єврейській сім’ї, де мати Фредія (Лондон) Ваксман – володарка промтоварної крамниці, а батько Яків Ваксман – орендар земельної ділянки, обіцяло хлопцеві розплановане на роки вперед життя, яке до якогось моменту таким і було.

Хоча вже в хедері, де він отримував початкову освіту, Зельман Абрахам Ваксман виявив неабияке почуття громадянської відповідальності та відмінні організаторські навички: ще до шістнадцятиріччя заснував школу для малозабезпечених дітей, де викладав мови, арифметику та історію, організував групу хлопців для догляду за хворими, підчас єврейських погромів 1905-ого очолив місцеві загони самооборони…

Читати далі »

Перші московські правителі, не одного слов'янського імені

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-12-2020

Неоголошена війна Московії проти України йде вже четверте століття перманентно змінюючи фази від гарячої до холодної. Фактично цілеспрямоване знищення мокшанами українського етносу почалася з того самого моменту як малоосвічений ставленик Німеччини-Голландії Петро І, перейменував цю країну трясовин та багнюки на Росію, запозичивши цю дещо трансформовану назву у своїх західних сусідів в розрахунку на перспективу привласнення їхньої території разом із давньою історією, європейською культурою та світовою славою, щоб прикрити своє рабське походження.

Саме тому справжня історія Росії – це її сама страшна та охороняєма державна таємниця, розголоснику якої загрожує смерть (чому є немало історичних прикладів). Для підтримання легенди про слов’янське походження цих фіно-угрів за наказом їхньої цариці, до речі теж німкені Катерини ІІ, історики переписали сотні стародавніх літописів Русі-України. І кожен наступний спадкоємець московського престолу без урахування зміни державного устрою та лозунгів, за якими жила їхня країна, намагався всіма засобами знищити українську ідентичність через тотальну брехню, підміну понять, русифікацію, приниження історико-культурної спадщини та фізично стерти з лиця цілу націю через голодомори, бойові дії, вбивства…

Читати далі »

Один з шакальєй зграї

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-11-2020

Тільки за влади шаленого люмпена виходець із звичайної луганської селянської сім’ї з початковою земською школою за плечима міг стати головою призидії Верховної Ради країни. Звичайно ж робити революцію за чужий кошт було значно комфортніше, ніж цілими днями важко працювати на металургійному заводі. Організація диверсій, підбурювання пролетаріату, заслання до Архангельську… і знов все по колу. Цікаво, Климент Ворошилов сам передбачав, які бариши принесе йому повалення царя та встановлення диктатури пролетаріату, чи просто користувався сьогочасною вигодою?

Він, сіра посередність як особа та як особистість, щоб заслужити місце серед червоних шакалів приймав саму активну участь в чистках, на його руках була кров тисяч невинних вбитих без справедливого суду та слідства радянським режимом, під вироками яких стояв його підпис поруч із Сталінським.

Читати далі »

Маестро камери

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-11-2020

В ті давні чи не дуже часи, коли світ кіно ґрунтувався на реалізмі без використання комп’ютерних спецефектів та моделювання, існував цілий пласт проблемних з технічної точки зору видів зйомок, над розв’язанням яких століття билися спеціалісти кінотехніки, але так і не змогли вдосконалити процес. А потім на свободу вирвався талант, який двадцять років тримали в клітці радянської сірості та байдужості з наказною епітафією «експериментами ніхто займатися не буде».

Хоча, профільна освіта кіноінженера та шістнадцять років практики на кіностудії Довженка стали саме тим підґрунтям для Анатолій Якимович Кокуш на винахідницькі експерименти з камерою, що плавно обертається на 360° навколо рухаючогося на великій швидкості автомобіля. Однак саме розвал радянського союзу та повернення української незалежності дали йому можливість в 1993-ому створити власну фірму «Фільмотехнік», продукцію якої, не дивлячись на катастрофічний брак коштів, українська команда намагалася представити на високому міжнародному рівні виставок, ярмарок, спеціалізованих журналів. А дивувати іноземців було чим – камера «Flight Head» через три роки викликала справжній фурор на виставці в Нью-Йорку та шквал публікацій в іноземній пресі.

Читати далі »

Математика - це життя

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-11-2020

Передбачити його схильнысть до наук можна було з огляду на батька-професора Ніжинського ліцею та матінку-викладачку Київської жіночої гімназії, але такого великого математичного таланту від хлопця народженого в провінційній полтавській Журавці навіть високоосвічені та прогресивні батьки не очікували, бо самі були гуманітаріями. Хоча здібності до точних наук Георгій Вороний проявив ще під час навчання в Бердянській (до 5 класу) та Прилуцькій гімназіях, де директорував його батько. Вибором ж математичної ниви він завдячував своєму учителю математики Івану Володимировичу Богословському, якого видатний в майбутньому вчений згадував із вдячністю протягом життя.

Ще шістнадцятирічним школярем Вороний відправив свою роботу «Розкладання многочленів на множники на основі властивостей коренів квадратного рівняння» до наукового «Журналу елементарної математики». Видавцем вона була визнана однією з найкращих, тому побачила світ на сторінках цього видання – це був науковий дебют, після якого вступ Георгія одразу зі шкільної лавки до Петербурзького університету в 1885-ому нікого вже не здивував.

Читати далі »

Більшовицькі "безсрібники"

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-11-2020

Пропаганду, як засобом масового керування людською свідомістю, московські «революціонери за розрахунком» досконало опанували за довго до гітлерівської Німеччини, і ще питання хто у кого навчався. Недарма ж лідер більшовицького перевороту 1917-ого, товариш знаний під партійною кличкою «Ленін» (він же Володимир Ульянов) казав, що головним з усіх мистецтв є кіно, як зброя масового ураження найбільш великої кількості людей незрілого, позбавленого критичного мислення розуму (правда останню частину фрази він опускав, щоб не бентежити народ незрозумілими словами).

До речі, цей «безсрібник» (що ховався від царської «охранки» не десь-там в країні Третього світу, а на розкішних курортах Швейцарії) станом вже на 1921 рік, по факту через рік-півтора після сталого встановлення червоної влади в тому числі на українських теренах включно Крим, мав на особистому рахунку в швейцарському банку величезну суму в сімдесят п’ять мільйонів франків «експропрійованих» в рамках грабунку та розпродажу приватної власності захоплених територій.

Читати далі »

Ати-бати, йшли солдати

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-10-2020

Цей фільм став другою після культового «В бій ідуть одні старі» і останньою самостійною режисерською роботою української легенди і звичайної людини на ім’я Леонід Биков, якого знала і любила вся країна, а жив він як і всі інші «прості смертні» в звичайній багатоповерхівці на київського Лівобережжя Туманяна 8 на десятому поверсі – влітку рятувався від нічної задухи на балконі, взимку – одягав дві кофти від холоду.

Перш ніж потрапити до рук митця сценарій фільму «Ати-бати, йшли солдати» спіткав тернистий шлях (жахлива рецензія одного радянських літературних грандів на одноіменну повість Бориса Васиьєва, спалення всіх примірників), кінець якого міг бути геть іншим, якби не Кирило Раппопорт – драматург та сценарист останній примірник рукопису витяг фактично зі сміттєвого відра, щоб разом з автором адаптував для знімального майданчика сюжет, в основі якого лежав танковий бій під Харковом на початку березня 1943-ого і всі герої якої покояться в братській могили села Таранівка.

Читати далі »

Сонячний художник

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-10-2020

Кров – не водиця, хоча любов до батьківщини у кожного своя – хтось захищає її із зброєю в руках, а у когось пензель яскравими барвами кладе на полотно мазок за мазком всю її пристрасть. Так, Сергій Васильківський народився в старовинному українському козацькому роді, де дід був чумаком, а батько – писарем в Ізюмі. Його душа з дитинства тяглася до прекрасного, живлена мелодійними співами матусі, барвистими байками діда та мальовничою природою навкруги.

Потяг до прекрасного знайшов більше шляхів для реалізації з переїздом сім’ї семирічного хлопчика до столиці Слобожанщини, де батько отримав посаду у відомстві державних зборів та придбав будинок на Москальовці. Саме там, в харківській класичної гімназії, Сергію пощастило стріти першого кращого друга Петра Левченка, отримати перші серйозні навички малювання від учня самого Брюлова, Дмитра Безперчого, розвинути свої навички гри на кобзі та вперше закохатися в доньку свого учителя, Софью Безперчу.

Читати далі »

Розанна Молдавська

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-10-2020

З-за неї дві країни східної Європи опинилися на межі масштабної війни, адже шлейф шанувальників, які мріяли покласти до її ніг свої душу, серце, титул та чималі статки, складався з таких видатних персон свого часу як коронний гетьман Марцін Калиноський, кременецький староста Петро Потоцький та спадкоємиць Семиграддя. І не дарма – донька молдовського правителя Василя Лупула Розанна окрім зовнішньої краси ще була високоосвіченою пані – чотири мови (волоська, українська, турецька, грецька) і зараз не всім підкоряються.

Добре розуміючи всю цінність діаманту, який поклала до його рук сама доля, молдовський господар довго вагався між претендентами на руку Розанни. Але в кінцевому підсумк рішення приймав вже не він – на початку 1650 року Богдан Хмельницький почав планування молдовського походу, і задля уникнення втягування в озброєне протистояння із значними силами козацького війська при доволі слабких власних позиціях всередині країни, що спричинили міжусобиці, Лупул влітку прислав до Чигирина своїх посланців з пропозицією про шлюб Розанни та старшого сина Хмельницького Тимоша (хоч і не вважав українського гетьмана собі рівним).

Читати далі »

Засновник супрематизму

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-10-2020

Ну якою ще могла вирости дитина в сім’ї, де татко працював на технологічному цукровому виробництві серед станків та агрегатів, а сім’я багато переїжджала, даючи хлопцеві об’ємне бачення світу через призму великих та маленьких українських сіл та містечок. До того ж Северин Малєвич, який походив з польської родини, був доволі атеїстичною по мірках останньої чверті ХІХ століття людиною – відвідував і костели, і православні церкви, а задля розваги на вечорниці запрошував в гості водночас і попа, і ксьондза.

Син Казимир ж з дитинства закохався в український народний живопис, відлуння якого чітко простежуються в його роботах періоду дитинства та навчання в Київській художній школі 1890-х. Сам він вважав себе українцем і розмовляв мовою, про що неодноразово офіційно заявляв навіть попри вплив урбаністичної Московії під час навчання в училищі живопису, скульптури і архітектури та в студії Рерберга.

Читати далі »

Легенда радянського джазу

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-09-2020

До тієї знакової подорожі в 1928-ому громадянина новоявленої країни «робітників і селян» Леоніда Утьосова до Парижу, де він вперше почув американський джаз у виконанні оркестру Теда Льюиса пройде тридцять три роки, більша частина з яких у якості Лазаря Йосифовича Вайсбейна, вихідця з багатодітної одеської родини, який навчався в комерційному училищі Файга та грав на кількох музичних інструментах… Щасливе дитинство єврейського хлопця в Одесі.

Але мріям стати пожежником чи-то капітаном корабля не судилося бути – в чотирнадцять за неуспішність та прогули його відрахували, і хлопчина подався до пересувного цирку Бороданова, щоб побачити Україну. Нове ім’я, Кременчуцький театр мініатюр, зустріч на запорізьких гастролях із майбутньою дружиною Оленою Йосипівною Ленською, з якою одружився в 1914-ому… і Перша світова війна у лавах царської армії. Правда служити йому довелося в тиловій частині під Одесою, де він швидко прилаштувався отримувати бажане через цілування ручок прекрасній, статній, фігурній, чорнобровій Оксані, дружині його фельдфебеля Назаренко.

Читати далі »

Які чудові речі є на світі

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-09-2020

Цікаво, що Московія, яка не дала Максиміліану Волошину нічого, а в одній із своїх іпостасі довела до гробової дошки, весь час позиціює його як «російського» художника. В той час як він народився на Київщині, а більшу частину свого свідомого життя прожив в Криму.

Він народився 28 травня 1877 року в сім’ї члена Київської палати уголовного та громадянського суду Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина з запорізького козацького роду та німкені Олени Оттобальдівни в дівоцтві Глазер в ті щасливі часи, коли українські землі нарешті зазнали нетривалої передишки в своїй буремній історії. За своєї дитячі та юнацькі роки з частими переїздами він побачив чимало прекрасних міст завдяки активності своєї високоосвідченої матері (батько помер, коли хлопцеві виповнилося лише чотири), але серце його назавжди лишилося в Криму, де він в двадцять років нарешті закінчив феодесійську гімназію.

Читати далі »

Український Кротон

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-08-2020

Його життєвий шлях пролягав від Білок до Білок через десятиліття, шістдесят чотири країни та всесвітню славу із підтвердженням у якості звання найсильнішої людини світу 1928 року, за що він отримав прізвисько Кротон на честь давньогрецького героя. Хто б міг подумати, що в невеличкому селищі Іршавського району на порозі нового ХХ століття народиться легенда. Хоча з огляду на живильну природу Карпат та гарні спадкові гени (не дарма ж його діда в народі прозвали Силою після того, як він однією палицею завалив ведмедя в лісі) можна було передбачити, що один з десяти дітей Федіра Фірцака успадкує родинну міць.

Іван Фірцак, може так і залишився б лише містечковою легендою, підлітком пожалівши закульгавілу корову відніс її на плечах додому і самотужки замість неї зорав поле та після бійки втік з тюрми виламавши грати, якби не заробітки в Чехословачині, куди він подався двадцятирічним парубком в якості вантажника по рекомендації місцевого нотаря до його брата-власника заводу. Адже доля могла скластися інакше, бо хлопчина збирався на заробітки до Бельгії до дядька.

Читати далі »

Незручний геній української літератури

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-08-2020

Надзвичайно талановитий і працьовитий Іван Франко стоїть окремою особистістю серед родючого поля української літератури. Хоча для ковальського сина цього виявилося недостатньо для забезпечення достойного життя собі та своїй родині при знанні чотирнадцяти мов до двох докторських академічних ступенях (Віденського та Харківського університетів). Може це сталося через незручність Івана Франка для керівництва та його звичку казати правду в обличчя, чи занадто інтелектуальність як для пересічних, а може – надмірну патріотичність особистісті (саме він вів в світ української богеми моду на вишиванку).

Геній, який ніколи не опускав руки (хвороби, смерть улюбленого сина, нестача грошей), не нехтував роботою (недарма ж його прозвали «титан праці»), не лишався байдужим до соціальних проблем українського суспільства (участь в Просвіті, видання цілої низки журналів та газет, написання статей у відповідь на гострі питання). Не дивно, що він декілька зверхньо дивився на оточуючий світ через критичну призму своїх знань та життєвого досвіду.

Читати далі »

Скажений козак

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-08-2020

Як кажуть «кров – не водиця», ти можеш поїхати на протилежний бік земної кулі, але загартована століттями опору пришлим загарбникам українська душа завжди буде з тобою в бою на боці світла та добра. Це справжній дар небес, і пожиттєве прокляття, з яким можна лише змиритися та прийняти, а протидіяти не вийде, або ти – не українець.

Мирон Дідурик народився на Підгаєччині, в тихому українському селі Мужилів, яке на той час (1932 рік) знаходилося в числі інших під владою Польської республіки згідно умов Паризького мирного договору. Друга світова війна та радянська окупація Східної України змусили батьків хлопця шукати вихід – так він двадцятирічним опинився у далекій Вірджиніі (пізніше сім’я переїхала в Джерси).

Читати далі »

Кара від хреста святого Стефана

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-08-2020

Він жив за принципом «ціль виправдовує засіб» задовго до Макіавеллі, і ця ціль в нього була одна – влада, бажано необмежена. Так, він був княжої крові і отримав у спадщину від батька, князя галицького Володаря Ростиславовича, чималі звенігородські маєтності, а після смерті брата Ростислава – старший престол в Перемишлі, але йому всього було замало. За невгамовні амбіції, підступність у досягнені мети, непомірну жадібність його мало хто називав хрещеним ім’ям Володимир, лише тільки зневажливо-здрібленим Володимирком.

Головним суперником його життя став князь київський Ізяслав Мстиславович з роду Мономахового. Щоб отримати всі волинськи землі в своє підпорядкування Володимирко вступив в злочинну змову із ординським данником Юрієм Суздальським (в народі більш відомим як Долгорукий). За домовленістю двох зрадників Київ мав відійти мокрашському правителю, але той і не здогадувався про найвищу мету свого спільника згодом зайняти головний престол Русі-України.

Читати далі »

Ідеальний правитель

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-07-2020

Він був сином того, кого один з найвидатніших князів Київських любив більше за всіх своїх дітей, не дарма ж Ярослав Мудрий витратив багато сил енергії щоб виклопотати для свого Всеволода руку доньки візантійського імператора Костянтина, Марії-Анастасії. Дід навіть встиг побачити первістка цього союзу, якого назвали Володимир (княже) Васил (хресне) Мономах (на честь діда по матері).

Навряд чи він розраховував зайняти головний престол Русі-України в Києві. Очолюючи по-черзі Смоленське, Чернігівське, Переяслівське князівства він вдало ходив походами на половців, керував в міру свого бачення ситуації та вимог того часу, ростив своїх синів…

Читати далі »

Маргінальний союз

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-07-2020

Цей союз викликав чимало пліток серед вищого світу імперії та осуду місцевих, які належали до великих маєтностей нареченої – адже їй на момент укладання шлюбу було вже тридцять вісім та й вродою вона не відрізнялася, а обранець був на дванадцять років молодший, до того ж без дворянського титулу та особливих статків, зато лихий вояка з відзнакою за оборону Порт-Артура, а ще імпозантної зовнішності статного нащадка славної Еллади.

Графиня Катерина Левашова з її паризькою освітою вдома розмовляла виключно французькою (крім того знала німецьку), а український принципово ігнорувала, за що піддані володінь, яких в її приватній власності налічувалося близько семи тисяч гектарів землі з двадцятьма вісьмома поселеннями різного рангу та цукровим заводом, охрестили господиню глухонімою, до того ж після одруження через маргінальності союзу вона втратила право користуватися своїм титулом, що надавало особливої пікантністі цієї події.

Читати далі »

Людина-святий

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-07-2020

Його постать залежно від літературного джерела постає перед очима здивованого сучасника або в ідеально позитивному, або в різко негативному світлі, хоча скоріше за все він був лише уособленням правителя із своїми перевагами та недоліками свого часу, коли жорстокість була чи не єдиним засобом виживання, хоча звичайно комплекси свого бастардового походження були з ним поруч все життя. Володимир Великий – православний святий, хреститель України-Русі.

Дивно, але навіть точну дату появи на світ Великого ніхто не може точно з’ясувати і все тому, що народжений він був від князя київського Святослава поза шлюбом простою ключницею Малушою. Саме для легітимізації як княжого сина завдяки інтригам дядька по матері Добрині, який хотів владарювати, але не мав законних прав на це за безрідності, його малолітнього запросили княжити в Новгород, який сам за провінційності не міг претендувати на увагу законного сина володаря країни.

Читати далі »

Майже позабутий чотар

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-07-2020

Народжений в Синькові Радехівського повіту українець за кров’ю та покликом душі йому попри римо-католицьку віру не солодко приходилося не солодко в Сакальській учительській семінарії, куди юнак поступив після закінчення радихівської виділової школи, бо польські катехіт та вчителі категорично не сприймали захоплення Пилипа Гадзілевича рідною культурою, яка проявлялася від використання української мови в спілкуванні до ідей про вільну Україну.

Повернення з італійського фронту Першої світової і вступ до Української галицької армії, в лавах якої він спочатку був командиром жандармерії в Редихові, а потім чотарем сотні пішов під Львів. Причому проявив себе як талановитий керівник – його підрозділ був одним з кращих завдяки особистому прикладу свого командира в ІІІ курені групи Схід, йому довіряли найскладніші бойові завдання завдяки майже стовідсотковій гарантії виконання.

Читати далі »

Тайна смерть українського Тура

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-07-2020

Легенда українського підпілля, який сім років очолював визвольний рух в тотально окупованій радянською чумою країні. Удатний бізнесмен, який створив у Львові розгалужену першу українську рекламну сіть Галичини, але поклав все на вівтар незалежності своєї батьківщини. Людина з двома вищими освітами та переслідуваннями поляками, німцями, московитами – Головний командир УПА та Голова Проводу ОУН на Українських Землях Роман Шухевич.

Активна проукраїнська позиція, яка забезпечила його перший арешт поліцією польської республіки ще в 1934-ому, зробила з нього непримиренного ворога чергового московського тоталітарного проекту на цей раз під червоними прапорами та атеїстичними гаслами, коли радянський союз вирішив разом із нацистською Німеччиною в 1939-ому поділити Европу навпіл та окупувати на додачу до раніше загарбаних територій Західну Україну.

Читати далі »

Святий вчитель біології

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-06-2020

Він народився в 1927-ому на українському Донбасі (село Їжевка під Костянтинівкою), де на рідній мові розмовляли геть всі мешканці, де вишиванка в гардеробі чоловіків та жінок зустрічалася набагато частіше, ніж звичайна сорочка, де в церквах молитви до Бога промовляли лише українською — в черговий раз окупованому Московією із зброєю в руках Донбасі.

Ще дитиною та підлітком Олексі Тихому довелося стикнутися з усією підступністю московської влади — спочатку влаштований нею голодомор 1932 — 1933 років викосив кілька мільйонів українців, щоб в їхні спорожнілі мальовничі хатинки заселилися вихідці з нетрів північного сусіда, потім розв’язана нею ж за участі Німеччини Друга світова війна 1939 — 1945 років вогняним смерчем прокотилася його Батьківщиною. Тому свідомість у майбутнього дисидента прокинулась доволі рано, її не змогло подавити навіть навчання в Московському університеті.

Читати далі »

Галера для втечі

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-06-2020

Цікаво, але стараннями московських окупантів, які століттями методично працювали на знищення справжньої української історії, культури, мови, документальних відомостей про козаків лишилося на батьківщині значно менше, ніж в архівах іноземних держав. Тільки зараз з’являються на світ імена позабутих героїв,які вже багато століть тому зробили Україну легендою.

Так в італійських хроніках від 1628 рік “Relazione della conquista fatta della galera capitana d’Alessandria, nel Porto di Metelliono, per operadel capitano Marco Jakimovski, schiavo sn detta galera. Con liberazione di 220 schiavicristiani. – Roma, 1628” відкриває подробиці героїчної події, якою захоплювалася вся Європа. А саме – втечею з турецького морського полону козака Марка Якимовського із звільненням двох сотень християн.

Читати далі »

Три підкиди на удачу

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-06-2020

Його титулам вітчизняним та світовим нема числа (третій в числі найтитулованіших та в десятці тренерів всіх часів) і саме за це його критикували, ім’я його досі викликає священне тремтіння з присмаком гіркоти втрати у шанувальників українського футболу, а для багатьох поколінь його приклад служить мотивуючою силою для руху вперед. Людина-легенда, Валерій Васильович Лобановський, починав кар’єру в як польовий ігрок, а прославився в якості тренера, команда якого двічі посідала найвищу сходинку пошани в Кубку володарів Кубку та один раз завойовувала Кубок кубків УЄФА.

А починалося все доволі прозаїчно: київська робітнича сім’я, важкі воєнні роки розв’язаної Москвою та Берліном Другої світової, шкільна срібна медаль, вступ до київського Політеху (який він втім з-за спортивної кар’єри так і не закінчив). Тринадцятирічному хлопцеві поталанило зустріти на своєму життєвому шляху дитячого тренера Миколу чайку, який став його футбольним хрещеним батьком.

Читати далі »

Онук короля

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-06-2020

В його жилах текла кров польських королів отримана від матерії, доньки Августа II Сильного і його фаворитки, відомої європейської авантюристкою Анни Констанції фон Брокдорф (відома як графиня Козель), Фридерики Олександри в заміжжі Мощинської. Батька ж свого майбутній творець Фрідріхівкі не знав – коронний казначей Ян-Кант герба “Наленч” помер ще до появи на світ свого другого сина.

Народжений у Дрездені (там де взимку 1704 в місцевому палаці відбулася знакова зустріч його діда-правителя Саксонської землі із бабусею – першою красунею Європи, дружиною його міністра барона фон Хольма) Фрідріх Йозеф на довгі рози разом із старшим за нього на сім років братом, Августом Фредеріком Константієм, стане втіхою вдової матері — старший у вісімнадцять спроектував “тернопільську Катедру”:/uk/1159/dominikanskii-kostel-i-monastir-ternopolya, а молодший Мощинський виявив неабиякі здібності до наук, опанував кілька мов, грав на музичних інструментах та завоював славу одного з перших танцюристів при Саксонському дворі.

Читати далі »

Володар думок

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-06-2020

Зі своєю майбутньою місією на цій грішній землі хлопчина визначився ще в рік, коли поставив в глухий кут свою матусю та її подружок, вибравши із запропонованого для ворожби набору речей однією рукою біблію, а іншою — гроші, що пророкувало його майбутнє в якості володаря видавничого концерну (хоча дорослі тоді помилково розтлумачили вибір малюка як майбутній єпископський сан).

Окрім цього перші роки життя Івана Тиктора можна лаконічно описати як народився в селі Красному на Галичині в заможній родині, там ж здобув початкову освіту, потім навчався у рогатинській гімназії, де голову йому закружляв театральний дух (започаткував підмостки у родинному маєтку). А потім разом із класом вступив до лав січових стрільців, потрапив у полон після поразки Закарпатської народної республіки, з якого його викупив батько за кошти сім’ї. В Польщі міжвоєнного періоду це був майже вирок.

Читати далі »

Смерть ексцентрика

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-05-2020

Ще за життя найтаємничіша постать вищого світу Східної Європи на рубежі XVIIIXIX століть Яна Потоцького перетворилася на легенду – бути самим собою, нехтувати великосвітськими класовими умовностями, пізнавати світ і ділитися своїм досвідом з іншими в той час було “моветон”, що загрожувало порушникові остракізмом. Але мабуть його це мало бентежило за життя, і тим менше після смерті. Саме тому остання, та й ще під личиною самогубства, викликала такий потік гарячих пліток і чуток у тодішньому суспільстві, народжуючи часом зовсім неймовірні теорії, які на публіку виносилися як безперечний сенсаційний факт.

Так навіть той, хто позиціював себе як мемуарист, в пошуках хвилинки слави стверджував, що головна причина самогубства Яна полягала в складних стосунках з останньою коханою дружиною Констанцією Потоцькою. При цьому жінка виставлялась в явно негативному світлі, називаючись кульгавою та вередливою “як всі полячки”. До того ж Вигель звинувачує її у відсутності кохання до чоловіка та привселюдних образах його у горбатості, хоча буцімто із міркувань пристойності не оформлення розриву офіційно. Сам факт смерті для більшого ефекту подається ним як зрізання бритвою. Але всі ці “пікантно-криваві подробиці” потуги цього “мемуариста” два факти перетворюють на ніщо – документальне оформлення розтягнення союзу між Яном та Констанцією в 1709-ому та зовсім інакші обставини смерті, до того ж виникає питання “чому від офіційного розриву до самогубства минуло аж цілих сім років?”

Читати далі »

Київський франт

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-05-2020

Його знав весь Київ, як першого франта столиці, талановитого архітектора та стрільця світового рівня. Коханець долі, з якою у нього був бурхливий роман довжиною в життя і поцілунок щастя на останок. Людина – світло, яка заряджала всіх навкруги щастям, крокуючи легкою ходою крізь всі негоди, що підкидав йому буремний витівник-час. Батько будинку з химерами, Лєшик Дезидерій Владіслав Городецький.

Вперше він побачив світло в дідівському маєтку Глюзинських Шолудьки в щасливому 1863-ому. Дитинство в батьківських Жабокричах з їхнім палацом, стайнею, виїздом, псарнею та фортепіано фабрики Зейтнера. Аристократичний світ Поділля, який жив за європейськими законами, часто влаштовував полювання, і батько Владислав Городецький старший, відставний офіцер Ольгопольського уланського полку із старовинного польського шляхетного роду гербу Корнич, неодмінно брав у них участь разом із своєю гордістю, сином-первістком. Саме там серед цього дражливого запаху азарту під кришталевий дзвін бокалів розкішних палаців народилися дві найбільших пристрасті життя Владислава молодшого – архітектура вишуканих форм та точна стрільба з вогнепальної зброї, в яких він врешті-решт досягне ідеальної досконалості.

Читати далі »

Кривавий кат- московський герой

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-05-2020

Безпринципні та безжальні звірі, які за наказом готові знищити будь-кого, посередні особистості, щоб не дай Боже не перевершити чергового московського царька чи генсека (залежно від прапору над Кремлем) – тільки такі нелюди могли утриматися при владі при мовчазній згоді дрімучого народу, яким вони керують, обдираючи як липку від часів існування Московського каганату Золотої орди і до нині. Не був виключеннями улюбленець московського народу – маршал Жуков.

Чого варті лише його задокументовані фрази: “Солдат не шкодувати, баби ще народять” чи “Нахрена обмундировували і озброювати цих хохлів? Всі вони – зрадники! Чим більше в Дніпрі потопимо, тим менше доведеться в Сибір після війни засилати”, – яскрава характеристика кривавого ката радянської влади, що в Ленінграді з плакатів закликала: “Товариш! Вступай до лав народного ополчення. Гвинтівку здобудеш в бою” (тобіш іди з голими руками на танки і здобувай собі зброю), чи не так? Недарма ж заочі сталінського ката самі солдати називали “М’ясником”.

Читати далі »

Велика московська брехня

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-05-2020

Одним з аргументів одвічного московського наративу про “один народ”, який та поколіннями намагається проштовхнути в мізки звичайного обивателя, виступає знаменита Переяслівська рада. Головною передумовою її скликання стала стала успішна на початковому етапі боротьба українців під приводом Богдана Хмельницького за свою незалежність на власній землі від поляків, які використали політичний союз з Литвою від 1569 року задля фактичного привласнення всіх цих земель.

Тактичні перемоги військові операції обмеженою кількістю козацьких загонів при підтримці ненавчених селян, які брали більше кількістю ніж якістю, здебільшого пояснювалися ефектом неочікуваності. Тому перелом у протистоянні на користь професійної добре збройної, екіпірованої, організованої та оплаченої польської армії був лише питанням часу – для врятування ситуації треба було шукати нових союзників у боротьбі з сильним ворогом.

Читати далі »

Золотий бас української опери

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-05-2020

Велика родина Донців в маленькій перекособоченій хатині під стінами заводу “Арсенал”, де після звільнення з військової служби помічником кресляра працював батько і мати у вічних домашніх клопотах із сімома діточками. Ні, батьків важке життя не озлобило – працьовита матуся находила час для всіх своїх діточок, часто співала їм українських пісень, а татко для талановитого Мишка навіть власноруч зробив скрипку.

Але кожного дня, щоб отримати шмат хліба змалечку Донцевим дітям доводилось працювати – кому допомагати по господарству та догляду за малечею, кому ходити в служках у заможних київських панів. Михайлу пощастило – одного разу під час співу він потрапив в поле зору відомого київського мецената Олексія Грінченко, який якраз підшукував нові таланти до свого дитячого хору. Чисте сопрано хлопчика стало щасливим білетом до світу високого театрального мистецтва, він навіть у складі свого хору співав під диригентством Чайковського в “Піковій дамі”.

Читати далі »

Перший український канадець

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-04-2020

Нащадки тих, хто в далекому 1555 році заснував невеличке село на річці Лімниця під Калушем та сто років потому активно підтримав українську визвольну війну Богдана Хмельницького, просто не могли були пасивними обивателями серед посилення польського тиску на українську громаду під прапором Австро-Угорщини. Саме тому першим офіційним українським емігрантом до Канади став саме Іван Пилипів, народжений за вісім років до країни, яка стане його другою батьківщиною.

Коли саме у простого хлопця зі Станіславщини з’явилася цікавість до далеких заокеанських країв – може ще в школі, коли вчитель натхненно розповідав про далеку Америку, чи десь у розмовах з місцевими німцями, які працювали на сплавах на Лимниці, промайнула цікава назва нової країни? Спершу, за згадками самого Івана записаними І. Боберським в 1932-ому, він звернувся до місцевого німця Гаврея за його кревними контактами в канадській землі – той не відмовив.

Читати далі »

Незламна неміч

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-04-2020

Здавалось би народження в сім’ї священнослужителя Московської імперії, де православна церква була і залишається однією з гілок влади з усіма відповідними привілеями, апріорі гарантувало хлопчикові гарну освіту, безбідне життя і старість серед спокою цвіту вишневих садів. Але доля буває великою жартівницею…

Вже у дев’ять Олекса пережив перше випробування, коли Перша світова війна, розв’язана в тому числі непомірними імперськими амбіціями Романових, поховала їхню країну під своїми уламками. Сім’я Влизько повернулася на дідівщину, до села Сигнаївка (нині Черкаська область). Але озброєний червоний люмпен не хотів залишати Україну у спокої, як сам сенс легітимізації вихідців з мокшанських боліт, раз-у-раз з боями окуповуючи українську землю та змушуючи родину священника переїздити з села в село в пошуках порятунку від своїхь зверств.

Читати далі »

Білі хустинки

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-04-2020

Його невисока кремезна постать давно переступила межі звичайного людського життя, ставши невід’ємною частиною українського народного героїчного епосу, як головний очільник руху опору одвічним українським ворогам з московських забагнючених просторів першої третини XIX століття. За двісті років після смерті він перетворився на українського напів-бога, і підстави для того були чималі: хто ще міг двадцять три роки чинити вдалий опір всесильній царській владі і будучи звичайним кріпаком зібрати під своїм крилом армію в двадцять штиків?

Саме життя Устима Кармелюка стало нічним жахом для царської охранки — вони вісім разів його арештовували, і з кожним наступним – вирок ставав дедалі суворішим, але він отримував своє побиття батогами від двадцяти п’яти до сотні і закайдований знов тікав із найвіддаленішого заслання до своєї України із чергового заслання, при цьому часом рятуючись від неминучої смерті — де тут не повірити, що перед тобою чи-то чаклун, чи-то перевертень.

Читати далі »

Крадійка чужих душ

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-04-2020

Її життя, як для доньки з благопристойної сім’ї галицького священника, було суцільним виключенням із загальних правил. Вона повинна б була спочатку стати дружиною якогось благопристойного чоловіка бажано з освітою, а після встановлення радянської диктатури — надпатріотичною комуністкою, щоб виправдати своє народження. Але доля вирішила пожаліти українку із схибленим на Московії татком, який довіз сім’ю аж до Таганрогу в Першу світову війну, дорогою втративши через хворобу сина (при своїх непоганих пізнаннях в медицині) і ледь не втративши її, доньку, Софію Яблонську.

На щастя розуму батьків таки вистачило, щоб повернутися до Галичини, де попівська донька (батько знов опікувався парафією, пройшовши чисельні перевірки) змогла отримати ту освіту, яку хотіла: вчительська гімназія, драматична та торгівельна школи, курси крійки та шиття, книговодства… Керування театром у вісімнадцять, Париж для навчання мистецтву зйомок кінострічок у двадцять.

Читати далі »

Дивацтва на межі містики

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-04-2020

Людям притаманно дуже строго судити інших, котрі не вписуються в соціальні рамки умовностей суспільства і відрізняються від інертної більшості. На того, хто відрізняється, одразу вішається ярлик ексцентрика з підозрілим присмаком таємниці, а навколо дуже швидко формується майже фізично відчутний ореол з пікантними і жахливими подробицями, які представники “правильно” світу передають один одному напівшепітом трошки тремтячими губами в суміші манірного зверхнього презирства та справжнього захвату сенсації.

Він був не такий, як типовий представник вищого класу Східної Європи кінця XVIII — початку XIX століть з його безліччю неписаних безглуздих правил життєвих дрібниць від зачіски до часу появи на людях та набору пристойних фраз на всі випадки життя. Він мандрував всією Євразією, знав вісім мов, написав багато праць в різних сферах науки та техніки, започаткував українську археологію та етнографію, але саме за це від своїх сучасників був нагороджений призирством. Ян Непомуцен Потоцький – письменник, історик, етнограф, археолог, географ, соціолог, публіцист, редактор, видавець, бібліограф, мандрівник.

Читати далі »

Московитське прокляття однієї сім’ї

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-04-2020

Звичайна сім’я полтавського візника Василя Павловича Петлюри — дружина Ольга Олексіївна, вісім діточок, два будинки (один по Загородній 20), до десятка робочих коней… Але доля не дуже балувала її своєю прихильністю, одне за одним збираючи безжальною рукою їхні життя в снопи своєї жниви.

Старший з синів, Федір Васильович, котрий приймав активну участь в Українській революційній партії, загинув за нез’ясованих обставин в 1907-ому, батько помер за два роки – це були перші жертви. Потім будуть Перша світова, більшовицький переворот, оскаженілий люмпен на українській землі — старша, Єфросинія, подалася в монастир в 1918-ому, де і загинула під час руйнування червоними атеїстами її обителі; мати померла через рік; за незрозумілих обставин померла сестра Тетяна, дружина власника свічкового заводу… Самого яркого представника роду, головного отамана Української народної республіки, Симона Васильовича Петлюру на замовлення чекістів вбив у Парижі єврей Самуїл Шварцбард.

Читати далі »

Улюблениць геніїв

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-03-2020

Душа тендітного, вразливого і сором’язливого сина пирятинського поштмейстера Миколи Таволги-Мокрицького з дитинства тяглася до прекрасного, але честь козацьких пращурів (засновник роду Таволгів був козаком з річки Мокриці) диктувала свої умови — вміння їздити на конях було неодмінною умовою справжнього чоловіка. Ось тільки одного разу кінь скинув хлопчину, ставши на дибки, після того малий почав страшно заїкатися та обходити тварин десятою дорогою.

Початок навчання у Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян (його мати, Уляна Григорович, була з аристократії) у восьмирічному віці став для Аполлона справжнім виходом — гарна компанія, освідченні вчителі, світські науки… і ніяких коней. Причому обдарований хлопець одразу став улюбленцем Івана Котляревського.

Читати далі »

Приборкання норовливої

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-03-2020

Їй не поталанило народитися дуже жвавою, емоційною та цікавою дитиною в ті часи, коли суспільна роль жінки зводилася до одруження та продовження роду при утриманні протягом всього життя маски благородної пристойності. Тим важчий хрест жіночої долі був для представниці правлячої еліти, батьком якої був гетьман польний коронний Єжи Любомирський, а матінкою — спадкоємиця Ропчиці, Констанція Лежанка.

Можливо, історія Хрестини Любомирської була б зовсім іншою — з великосвітськими розвагами та легким життям в запаморочливому фльорі розкоші і поклонінні чоловіків, якщо б в три рочки вона не втратила мати. Батько віддав дівчинку на виховання тітці Анни Радзівілл, яка була жінкою вищого світу Річи Посполитої того часу у всій повноті сенсу цього виразу — благочестива, побожна, аскетична, часом жорстока, але при тому доброзичлива та чуйна. Всі зусилля тітки приструнити невгамовне дитя спершу не давали результатів і графік виховання княгині катастрофічно не виконувався.

Читати далі »

Змій-спокуситель в монашій ризі

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-03-2020

Спори де в церкві закінчується віра і починаються меркантильні інтереси у всі часи лишалися актуальним, адже конфесія можновладців забезпечувала підтримку своєї віри на всі рівнях та безтурботне життя її служителів. І хоча з давніхдавен світська влада намагалася декларувати свою дистанційність від церкви, але весь час йшла з нею пліч-о-пліч, тому що вони – боки однієї медалі на ім’я державність, які забезпечували повний контроль над умами та серцями її громадян.

Не дивно, що з поступовим опануванням українських земель польська влада спочатку лагідно, а потім все наполегливіше намагалася латинізувати місцеве населення, особливо його представників з авторитетних православних заможних слов’янських родів, задля забезпечення міцності своєї влади на підконтрольних територіях. Одним із яскравих прикладів цього стала історія Івана IV Івановича Заславського з давнього роду поборників православ’я Острозьких.

Читати далі »

Заборона на мову, заборона на життя

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-03-2020

Народ існує доки існує його мова — цей постулат добре засвоїли в Московії, яка в своїй одвічній імперській хворобі століття за століттям продовжує намагатися знищити Україну, щоб повністю привласнити собі її історію та досягнення. Не може ж “велікай” росіянин пишатися пращурами-неосвіченими вихідцями з мокшанських боліт, які жили на рівні первісних людей, поїдаючи кору дерев та коріння тоді, коли Київська Русь не тільки мала вже власну писемність, а і дипломатичні відносини з усіма країнами Європи в якості повноцінного та рівноправного члена останньої.

Татаро-монгольська пошесть з-за мочанських (етимологія слова Москва) драговин почала свій хрестовий похід проти українства фактично ще в 1241 році, коли навалою були розорені майже всі міста та села країни на чолі із стольним градом Києвом, а населення скоротилося на чверть. Недарма ж їхній “святий-герой” Олександр Невський носив шолом з написами арабською підданого орди, а Московський улус був у складі та платив данину Золотій Орді, згодом Кримському ханству аж до 1721-ого (майже п’ятсот років).

Читати далі »

Австрійський герцог український патріот

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-03-2020

Він народився в сім’ї, яка робила європейську політику ще в ХІІІ столітті з титулом імператорів Священної Римської імперії. Він сам носив титул австрійського ерцгерцога. Йому були відкриті всі шляхи після блискучої освіти та вивчення світу крізь призму власних подорожей… а увійшов в історію- як український патріот і один з головних претендентів на булаву в суперечці з Павлом Скоропадським (хоча сам Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький ніколи особисто не підтверджував свої види на владу).

З шестирічного віку він разом із батьком та братами подорожував світом: Адріатика, а згодом Європа, Афріка, Америка, Азія та навіть Австралія з їхніми такими різними мовами, віруваннями, традиціями та кухнею подарували хлопцеві всебічний погляд на речі, якого він не зміг би отримати сидячи лише за шкільною партою реального училища Відня.

Читати далі »

Матусин син

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-02-2020

Єдиний спадкоємець великосвітської сім’ї Северина Ржевуського та Констанції Малгожати з Любомирських, улюбленець матері, Вацлав народився в 1785-ому. І як не обмежений грошовими рамками в своїх бажаннях він все життя прожив згідно свого бачення світу та українських національних традицій помножених на величезний досвід мандрів світом.

Про нього ходили легенди, як про великого оригінала свого часу та орієнталіста, який проявив себе в малюванні та музиці (найбільш цінований його витвір “Requiem“ на смерть Фаддея Чацького, вперше виконаний в “Кременецькому костели”:/uk/1213/khram-preobrazhennya-gospodnogo-krementsya в роковини смерті польського історика. І при цьому дуже допитлива, наполеглива, працьовита людина, що жила за законами честі — в австрійській армії він дослужився до чину ротмістру, перебуваючи у Відні вивчив турецьку та арабську, а також надав матеріальну і практичну допомогу з перекладу та пошуку викладок на східних мовах тритомнику “Mines de l` Orient exploitees par une societe d`amateurs sous les auspices de M. Le Comte Uenceslas Bzewuski” (1809 — 1813).

Читати далі »

Войовнича тендітність

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-02-2020

Вони вплітали в кінчики своїх кіс сталеві шипи, щоб в місцях удару ними ворогів розквітали українські маки. Вони зрізали своє розкішне волосся, перетворюючись з дівчат на юнаків, щоб легше було годинами лежати в засаді. Вони йшли на війну, щоб захистити своїх дітей і рідну домівку, коли в селах вже не лишалося чоловіків. Вони поневолені, але нескорені кидали своїх немовлят під копита незліченні полчища Московської орди, щоб їхні діти ніколи не стали рабами. Вони — берегині рідної землі, вони — українки.

Історія українок-воїнів почалася за довго до теперішньої російсько-української війни. Недарма ж де-які історики, базуючись на нотатках Геродота від V століття до н.е. про войовничих мешканок Понту та Меотиди, які майстерно володіли всіма відомими на той час видами бойової зброї від меча до луку зі стрілами, наполягають на праукраїнському походженні всесвітньовідомих амазонок. Вони мали власну, суто жіночу державу, хоча для продовження роду могли знаходитися у нетривалих стосунках із чоловіками сусідніх племен, і при цьому на рівних билися із добре зорганізованими військами фрагійців, коринфіців, ахейців.

Читати далі »

Цинічна відповідь недолугим московитам

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-02-2020

Емський царський указ Олександра ІІ від 1876 рік і новий наступ московської влади на Україну з метою знищення національної самоідентифікації через заборону використовувати мову в церкві, книгодрукуванні, музиці, обмежившись лише побутовою сферою. На короткий термін черговий підступний крок від “братушек” дезорганізував рух супротиву російський окупації, але не повністю та не надовго. Свідома частина суспільства тільки ще міцніше об’єдналася перед новою загрозою — українська боротьба тривала. Кмітливі українці, якщо заборонили голос та письмо, швидко оговталися і знайшли свій спосіб відповіді варварам з Мокшанських боліт, причому на самому найвищому рівні у самій цинічній формі.

Ілля Ріпин, якого московити весь час завзято називають росіянином під прізвищем Репин, до кінця життя підписувався своїм справжнім українським ім’ям через транслітну в сучасній мові “і”. А як же ж могло бути інакше, коли він, народжений на харківській Чугуївщині в сім’ї спадкових козаків чугуївського полку, все життя із своїми українськими друзями, зокрема Дмитром Яворницьким, переписувався виключно українською (доказові письма і зараз зберігаються в музейних архівах).

Читати далі »

Українська матуся для Майка

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-02-2020

Московська влада в 2014-ому тільки-но вкотре анексувала український Крим, російсько-українська гібридна війна знаходилася фактично на своїй початковій стадії, реальні бої на Донбасі лише набирали обертів… Цим переймалася, окрім світових лідерів, можливо ще якась кількість людей, але навряд чи дуже велика. Мабуть саме тому справжнім шоком для американського істеблішменту, а тим більше для російських пропагандистів на кінофестивалі Tribeca Film Festival стало: “Get out of Ukrain”, від Майка Тайсона. Московська журналістка аж відхитнулася від цих слів, наче зірка світового боксу її вдарив. Здавалось би, що йому, всесвітньовідомому “Залізному ”Майку”, до проблем України, яка знаходиться на іншому боці планети? Але ж ні — реакція була спонтанна, жорстка і дуже природна. Як виявилося цей інтерес до України має своє цілком матеріальне підґрунтя.

А почалася ця історія за багато років до того з переїзду до Сполучених Штатів з Тернопільщини сім’ї Гната та Анастасії Іващук (за іншою версією Еващук). Оселилося подружжя в курортному Кетскіллі в ста шістдесяти кілометрах від Нью-Йорку, і пізніше змінило ім’я на Евалд. Те саме зробила і їхня донька Камілла.

Читати далі »

Жадаюча особистість

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-02-2020

Доля цієї надзвичайної особистості оповите домислами та міфами на межі фантастики, бо ще за життя Ян Потоцький став легендою культури Польщі, Франції, Бельгії, Іспанії України… І зараз, дві два століття по загадковій смерті, в його історії буття більше запитань, а ніж відповідей, тому чисельні біографи продовжують наполегливо працювати, щоб хоча б частково розмалювати фарбами фактів ці білі плями. Його регаліям нема кінця — засновник славістики, перший археолог слов’янства, сходознавець, географ, етнограф, історик…

Жага його душі до пізнання всього на світі проявила себе доволі рано, але раз зробивши ковток з чаші пізнання, зупинитися вже не змогла, а коли зрозуміла, що ніколи не насититься та не побачить її дна — розчарована добровільно покинула цей світ. І не змогли стати йому на заваді ані соціальні умовності, ані сімейні цінності, ані власні обмежені фізичні можливості. Народжений під щасливою зіркою герба Пилява у винницькій глибинці (село Пиків) він вже в сімнадцять мав за плечима освіту Женеви, Лозанни, Відня та знанням декількох мов (основна мова спілкування — французька, знання польської доволі слабке).

Читати далі »

Допомога по-російськи

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-02-2020

Щаслива зірка освітлювала її шлях від самого народження — надзаможніша сім’я Любомирських, австрійський імператорський вищій світ в статусі почесної статс-дами, одруження 7 листопада 1782 року з представником не менш древнього роду Ржевуських, величезні маєтності по всій Західній Україні (Поділля, Волинь, Галичина). Констанції Малгожаті не було за що скаржитися на долю — і краса, і розум, і освіта, і гроші, і закоханий чоловік на вісімнадцять років старший за неї, улюблений син Вацлав…

Париж, Відень, Саврань і знов Париж… Всі новики Європи перекочовували до її подільського маєтку, який вона перетворила на український Версаль. Такий спосіб життя цілком задовольняв її потребам, якщо не рахувати грошовий бік питання. Допоки був живий її чоловік Северин Ржевуський, сімейні справи йшли непогано, але за одинадцять років без нього Констанція встигла накопичити величезний борг в 2 398 000 карбованців.

Читати далі »

Фортеця створена Аллахом

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-01-2020

“Аванпост християнства”, як його називали сучасники, за всю його вісімсотрічну історію бурхливу історію вороги змогли захопити лише тричі (в 1393-ому війська князя Вітовта в наслідок заколоту місцевого гарнізону, поляки в 1434 році та турки переважаючими в шістдесят разів силами в 1672-ому) – неймовірна статистика навіть для гарно вибудованих з дотриманням всіх новітніх фортифікаційних технологій споруд. Але людські сили майже безсилі перед генієм творіння Божого.

І дійсно, лише небеса могли вигадати та створити таку унікальну лінію оборони – серед розлогих долин майже острів з’єднаний із “великою землею” лише вузьким перешийком мосту, а навкруги глибокий каньйон в оточенні стрімких скель. Звичайно подарунок небес людська наука доповнила своїми винаходами (три лінії оборони, велична фортеця на підступах та шлюз на річці Смотріч), що зробило Камянець-Подільський майже недосяжною ціллю.

Читати далі »

Чорні запорожці

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-01-2020

Чорні ворони українських степів. Їх боялися, їх поважали, їм вклонялися, за них молилися… Однаково червоні і білі їх ненавиділи за нескореність та прагнення волі для рідної України понад усе. Вони — легенда першої визвольної війни за незалежність ХХ століття. Напів-люди, напів-духи — чорні запорожці. Вони виступали своєрідним дивізіоном спецназу 2-го Запорізького полку Запорізької дивізії Збройних Сил Української Держави, яку оголосив після ліквідування Центральної Ради 29 квітня 1918 року гетьман Павло Скоропадський.

Їхній одяг був утотожненням їхньої віри та ідеї – такий самий чорний від каракулевих (старшина) чи смушкових (бійці) шапок з довгими шликами до хромових чоботів, як і їхній прапор із черепом, перехрещеними кістками та гаслом “Україна або смерть!” Цікава сама історія обрання саме цього кольору, що не мала під собою будь-якого історичного чи ідеологічного підґрунтя, лише сліпий випадок…

Читати далі »

Друга козацька столиця

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-01-2020

Зараз це село-привид, в якому офіційно мешкає єдиний господар, сам більше схожий на духа з далекого-далекого минулого, коли українські пращури лише обирали своє місце на цій благодатній землі. Недарма ж його кличуть Скіфом (Олег Петрик) — він самоназваний хранитель цього великого музею під відкритим небом, який колись був другою козацькою столицею.

Саме так, на дніпровському півострові загубленому в гущавині прибережного лісочку доживають свій сумний вік свідки української історії, яка почалася ще в далекому VI столітті, коли було споруджене Трахтемирівське городище. Хоча насправді життя тут жевріло сотні тисяч років тому. Але один факт закарбував його ім’я в історії — передача міста із землями до самого Чигирину Стефаном Баторієм десь в другій половині XVI століття гетьманату для протистояння турецько-татарським навалам з силами не менше ніж шість тисяч вояків. Документально цей статус було закріплено королівським привілеєм 1578-ому.

Читати далі »

Хрест оповитий плющем. Ірина Вільде

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-01-2020

Звичайна сім’я українського вчителя на прізвище Макогон, дружина-німкеня та троє діточок. Квітуча чернівецька Буковина початку ХХ століття; хто ж знав, який важкий хрест дістанеться Україні в цьому непростому столітті. Перша світова, Румунська окупація, переїзд до Станиславу… Доля як у багатьох. Якби не літературна зірка доньки Дарії вона б лягла на безвісну поличку історії, забута всіма.

Друк свого першого твору дівчина побачила вже у дев’ятнадцять (“Марічка” в “Українському голосі”, 1926 рік). Потім буде періодика “Діло”, “Назустріч”, “Новий час”. Але щоб досягти справжнього визнання їй знадобилося лише десть років, і перша з найвищих літературних премій України львівського Товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка за ліричних “Метеликів на шпильках” (під псевдонімом Ірина Вільде) була в її руках, і це при шаленій популярності історичних повістей в той час.

Читати далі »

Націоналісти всія України

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-01-2020

Вони боролися за незалежну Україну на два фронти – проти московитів та фашистів, за що їх зненавиділи і ті, і інші. Саме за це очільника їхнього руху, Степана Бандеру, особистим наказом Гітлера було заарештовано вже через тринадцять днів після початку активної фази Другої світової (5 липня 1941 року), де він провів три з лишком років в німецьких катівнях. Вони ще десятиліття після закінчення війни успішно воювали проти регулярних частин червоної армії на всій території України. І зараз вони продовжують боронити рідну землю від російських терористів на Донбасі. Вони — українські націоналісти, страшний сон імперської Москви.

Коли імперія Романових змінила свою назву на радянський союз при збереженні тоталітарних правил існування із каральним підгрунтям силовиків, повальна насильницька русифікація крок за кроком почала захльостувати Східну Україну, усвідомлення направленості більшовицької політики на знищення національної самоідентифікації привело до ідеї збройного опору системі десятки тисяч патріотів, яких не зміг знищити навіть влаштований сталінським режимом штучний голодомор 1932 — 1933 років. Створення місцевих осередків українського визвольного руху було лише питанням часу.

Читати далі »

Дрогобицький Юнак

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-12-2019

Футбол з’явився в повітовому Дрогобичі під прапором Польської республіки в 1922-ому разом із філією львівської команди “Чарні”, хоча своїм складом клуб був зобов’язаний не стільки основній команді, скільки українському патріотичному тіловиховному товариству “Сокіл”. Саме з-за непрофесійної орієнтації на початковому відрізку існування команда вісім років грала на других ролях.

Після розриву відносин з Чарні, змінивши назву на Стшелєц, дрогобицький клуб в перший рік не показав скільки-небудь гідних результатів, бо чого можна було очікувати від гравців, для яких футбол був лише одним із видів гарного проведення дозвілля. Це спонукало її засновників в наступному році змінити назву на “Юнак” при значному оновленні складу, що принесло свої перші плоди вже сезону 1931 – 1932 років – команда зайняла в своїй групі “С” лідируюче положення.

Читати далі »

Адам Кисіль український миротворець

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-12-2019

Витоки його роду губляться в сивій давнині XІ століття на просторах славної Київської Русі, коли його представники вірно служили ще Володимиру Мономаху. Хоча сам Адам Кисіль народився у західноволинських Низкиничах в сім’ї Володимирського земського підсудка (заступника судді) Григорія Гнівошовича Киселя, який показав себе відважним воякою під час польсько-російської війни 1577 – 1582 років, та його дружини Терези з Іваницьких.

Десятилітнім хлопцем Адама відправили до Замойської академії (нині Польща), що славилась своїми демократичними поглядами, а тому тут навчалися нащадки таких іменитих сімей Річи Посполитої як Собеські, Потоцькі, Жолкевські і саме засновників – Замойські. До речі саме товаришування із старшим за нього на шість років Томашем Замойським забезпечило вихідцю із волинського середнього класу блискучу політичну кар’єру.

Читати далі »

В бій ідуть одні "старі"

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-12-2019

Народись він в іншій країні, йому б були гарантований вищі нагороди за його таку реалістичну режисуру та блискучу акторську гру, але не в радянському союзі, де треба було відвойовувати право на існування свого дітища, створюючи його майже із нічого, на голому ентузіазмі при підтримці своїх прихильників. І це не дивлячись, на те що стрічка були про улюблену “гордість” країни рад – Другу світову війну.

Культовий фільм “В бій ідуть одні “старі”“ з кошторисом всього 325 тисяча карбованців, де Леонід Биков одночасно був і режисером, і виконувачем головної ролі. Саме тоді він зміг здійснити свою дитячу мрію і хоч на коротку мить в півтори години кіноплівки стати пілотом (в юності він навіть вступив до льотної школи, але за місяць був відрахований з-за свого низького зросту в 163см). Сценарист, на знімальному майданчику командир ескадрильї Титаренко, а поза блиску софітів весь час стурбований голова картини – шалене фізичне і моральне навантаження, тим більше що за так вкрай необхідними для зйомок літаками довелося їхати в столицю на уклін до маршала Покришкіна при тихому саботажі знімального процесу директорами картини, яких за нетривалий час змінилось аж троє.

Читати далі »

Ключ до перетворення в нас самих. Андрій Шептицький

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-12-2019

Що спонукало його, одного із найбагатших людей свого часу, проміняти блиск вищого світу та шик королівських палаців на аскетичність божого служіння, та ще за греко-католицьким обрядом при вихованні в сім’ї римських вірян, хоч і українського роду. При величезних статках, які дорівнювали більше шестисот мільйонів крон (в перерахунку на нинішні кошти – біля 1,8млд. доларів), плюс здобутий власними зусиллями науковий ступень доктора права, перед ногами Романа Шептицького (ім’я від народження) лежав весь світ.

Але приватна сімейна аудієнція у папи Льва XIII назавжди змінила його життя, і дитяча набожна завзятість, про яку згадувала його матінка, графиня Софії Фредро, взяла верхи над усіма спокусами розкішного життя – він просив для себе у римського Владики можливість приєднатися до братів-василіян. Це рішення роками виплекалося десь глибоко в душі щоденними молитвами такими прекрасно-щирими, що до них приєднувалися всі навкруги, щоденними роздумами та читанням святих писань, візитами до Хирівської колегії єзуїтів та Добромильського кляштору. Саме останній став колискою новонародженого брата во хресті Андрія, коли він склав чернечі обітниці 13 вересня 1888 року.

Читати далі »

Відповідальність за тих, кого приручили

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-12-2019

Доля однієї з найпривабливіших міських пам’яток для миколаївської малечі тих часів, Акваріум-зоосад, з приходом до влади люмпена під червоними стягами зависла фактично на волосині, бо заволодіти легко, але щоб діамант заблищав всіма гранями в нього треба вкласти душу. А яка там душа, коли все “народне” (читай нічийне).

Спочатку запеклу війну за виживання свого дітища з нової владою вів Микола Павлович Леонтович. Два десятиліття протистояння звичайної людини каральній машині величезної країни, перемінні успіхи і передбачуваний програш – 28 липня 1937-ого радянські КДБісти заарештували українського науковця по звинуваченню у контрреволюційній діяльності і подальші жахи його долі Історія приховала від очей людства.

Читати далі »

Страшна кара засновника Січи

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-11-2019

Напів-людина, напів-легенда йому пощастило народитися первістком в наймогутнішій сім’ї магнатів Вишневецьких, прабатьком яких був сам Великий князь Київський Данило Романович, а родичами – всі найзаможніші та найвпливовіші роди україно-литовської території. Однієї землі у його володінні значилося станом на 1545 рік чверть мільйона моргів – живи та радій. Але Дмитро Вишневецький був не з тих, хто спокійнесенько задовольняється щастям, чи-то гени київських князів спокою не давали, чи кров українських просвітителів-засновників Острозької академії.

Він створював коаліції та воював із вчорашніми союзниками з числа московитив, поляків, османів, молдован заради відстоювання інтересів рідної землі в тих непростих умовах понівечення та роз’єднання українських земель та народу. Вперше за три століття він зміг згуртувати роз’єднані осередки спротиву, а також войовничі верстви непокірного селянства, що стало поштовхом до відродження нації.

Читати далі »

Вільні каторжане

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-11-2019

Увесь час свого існування московських імперій під різними назвами здоровий глузд та економічні показники мало враховувалися, коли на кону стояло нагальне питання чогось “великого” на думку їхніх вождів. Яскравим прикладом цього твердження слугує факт, що кривавий Сталін віддав перевагу грандіозному проекту будівництва гідроелектростанції Олександрова, який втім був на третину більш затратніший, на третину менше виробляв електрики та хоронив під Дніпром значно більше заселених територій, перед більш привабливим його вчителя, Генріха Графтіо.

Треба віддати належне начальнику будівництва, Олександру Вінтеру, який на першому етапі робіт приділяв багато уваги створенню більш-менш нормальних умов для робітників, які мали втілити в життя ДніпроГЕС: громадська їдальня з пропускною можливістю вісім тисяч чоловік на день, шість робітничих селищ з 658 будинками, бараками, амбулаторіями, дитячими садочками, іншими необхідними об’єктами інфраструктури, включно навіть театр.

Читати далі »

Складний вибір

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-11-2019

Чито легенда чи бувальщина – про те напевно вже не скаже ніхто бо більше тисячоліття минуло з тих давніх часів, коли князь Київський Володимир Святославич обирав віру для всієї своєї землі Русі-України. Довгий час “Синопсис” його панагеріста Інокентія Гизеля, в якому науковці вбачають архімандрита Києво-Печерського монастиря, вважався за одну з найдостовірніших історичних посібників тих часів, але зараз з’являється все більше сумнівів у реальності і правдивості викладених ним подій, хоча хто знає…

Велика країна, що пролягла від Сяну до Дону, в духовному плані не була єдиною перед викликами, що готувало їй майбутнє. Тому за легендою призвав до Києва князь представників основних світових релігій, щоб обрати серед них єдину для об’єднання всього руського народу.

Читати далі »

Сімейне щастя одного генія

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-11-2019

Щастя народитися під нещасливим для забобонних числом тринадцять в небідній сім’ї скарбника. Домашня освіта, пансіон Кряжева, здобуття докторського наукового ступеню в двадцять два, чотирма роками пізніше – професорського Дерптського університету та посада ректора Інституту практичної анатомії столичної медико-хірургічної академії разом із керуванням заснованою ним клінікою госпітальної хірургії. Завзяттю Миколая Івановича Пирогова не було меж.

Але всього цього виявилось замало для єдиної доньки його вчителя Йогана Мойера, Каті – веселої хохотушки дев’ятнадцяти років від народження. Вона не тільки відкинула всі його залицяння, а й жорстоко посміялася в прощальному слові, яке сказати в очі у неї не вистачило ані сміливості, ані такту: “Дружині Пирогова треба побоюватися, що він буде робити експерименти над нею”.

Читати далі »

Молодший січовий сотник

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-11-2019

Він увійшов в підручники Першої світової як самий молодший бойовий офіцер війни, бо коли Московія в черговий раз здійснила спробу зі зброєю в руках взяти під повний контроль всієї території України, він лише встиг закінчити VII клас Філії академічної гімназії у Львові. Ще школяр пішов добровольцем на фронт аби захищати рідну землю до Легіону українських січових стрільців, благо роки в Пласті під керівництвом його засновників стали у нагоді, як і медалі за влучну стрільбу на всеавстрійських змаганнях школярів від 31 травня 1914 року.

Осип Яримович почав свою військову кар’єру у лавах УСС одразу в якості чотаря одній з найкращих сотень легіону на чолі із Василем Дідушкою, а своє бойове хрещення отримав 28 вересня 1914-оно на карпатському перевалі біля Нижнього Верецького, яка стала першим боєм з московитами після двох століть затишшя. Потім цієї ж осені будуть база в мальовничому замку святого Міклоша, охорона стратегічного мосту в селі Пасіка, захист гори Камарницьке та відбиття спроб ворога перейти річку Сртий.

Читати далі »

Смерть української державності на паризькій вулиці

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-11-2019

Його слова про українську сучасність початку ХХ століття актуальні у всі часи: “Гірші за ніж московські воші можуть бути лише українські гніді” – кращій епіграф до сучасних владоможців. Його одіозно-неоднозначна постать і зараз, через майже століття, викликає палкі суперечки прихильників та ненависників. А його смерть, не дивлячись на широкий розголос так і залишається таємницею…

За своє бурхливе життя Симон Васильович Петлюка нажив чимало ворогів, які обгрунтовано чи ні вважали його головним злом на землі. Тут і прибічники гетьмана Скоропадського, і білі, і червоні, і євреї. Але такої смерті з виправдальним вироком вбивці не заслуговує ніхто, бо вбивство – є вбивство, і закон має карати всіх однаково, не залежно від мотивів – в інакшому випадку це – не не правосуддя (Феміда недаремно має зав’язані очі). Єврейська світова громада назвала його “вироком цивілізації“с в позитивному сенсі, а насправді – то був невивчений урок історії, який зараз поставив цивілізований світ з його демократичністю і справедливістю на межу існування.

Читати далі »

Оскар в кінці довгого шляху

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-11-2019

Щаслива від народження доля – старша донька в сім’ї текстильного мільйонера Жмудського, природній дар вишивальниці, факультет права у Харківському університеті, одруження з сином багатого харківського підприємця, народження доньки… Варвара Каринська.

Але життя полюбляє перевіряти на міцність кожного, виносячи людині свій безжальний вердикт – смерть чоловіка за кілька місяців після її пологів (і це у двадцять два), морально виснажливий судовий процес із старшим братом за опіку над його сином, який до речі вона виграла два роки потому. Як нагорода чи як покарання був посланий їй небесами зірка харківської юриспруденції Николай Каринський, з яким Варвара перебралася до Москви, де відкрила власний салон для театрально-балетної богеми.

Читати далі »

Зло під московським сонцем

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-10-2019

Вся правда про цей жахливий радянський злочин вже багато десятиліть зберігається на самих далеких поличках в таємних льохах однієї в брудніших і безжальних організацій всіх часів і народів, яке на офіційних сторінках історії кров’ю мільйонів українців закарбувала своє ім’я під різними личинами: ЧК, НКВС, КДБ, ФСБ. Якщо б не Дмитро Романович Шупта, який сам потерпав через московські переслідування за свою українську національну свідомість, та його поема “Колимські дівчатка”, то і зараз цей один з багатьох фактів червоного терору такі не побачив би світ.

На 1949 рік в радянських концентраційних таборах прибували мільйони українців, білорусів, прибалтійців, яки не хотіли коритися комуністичному режимові, а також члени їхніх родин, як головна їхня зв’язуюча ланка із зовнішнім світом та опора в засланні. В’язні без зважання на стать використовувалися як безкоштовна рабська сила в пекельних умовах північної Колими – дванадцятигодинний робочий день, п’ятдесятиградусний мороз, жалюгідний пайок баланди. Смертність була надвисокою, але для червоних рад недостатньо.

Читати далі »

Найсмачніша помилка

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-10-2019

Випадок іноді дарує людству перлини, які не втрачають своєї актуальності крізь час і простір. Якісь з них бережуть життя, інші – роблять його зручнішим, деякі – просто красивим… А є в українській історії раптовий винахід, який полюбляють всі – від мала до велика, і саме з ним асоціюється сам стародавній Київ у весняному квіті каштанів – казковий, чарівний, загадковий і найпрекрасніший. Київський торт – його райський смак ні з чим не сплутаєш, його ідеальній рецепт унікальний, його яскраве забарвлення і є Україна.

Початком існування найсмачнішого торта вважається 1956 рік, хоча його початкова рецептура і значно відрізнялася від теперішньої: на київській кондитерській фабриці по-перше яєчні білки збивали холодним, по-друге – в якості горіхів використовувались солодкі кеш’ю, величезну партію яких червоні ради виміняли на щось із засік своєї батьківщини, а ще коржам не давали добу відстоятися.

Читати далі »

Наука і містика в одному флаконі

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-10-2019

Львів у всі часи був не тільки столицею Галичини, але й культурно-просвітницьким центром, поруч з чим його вулиці були повні всіляких ворожок, відьом, відунів, чаклунів та оракулів. Послуги останніх завжди користувалися великим попитом бо обіцянки здійснення будь-якої мрії за відносно невеликі гроші для недолугого містянина була цінніша за довгий кропіткий шлях зусиль над собою. Як кажуть “дурень думкою багатіє”, а підприємливі ділки на цьому мали непогані гроші. На ситуацію не змогла навіть вплинути церква – люди молилися в костелі, а потім йшли до посередників з потойбічним світом для лікування хвороб, спілкування зі своїми померлими, отримання передбачення на майбутнє…

Протягом століть таке становище справ вважалося нормою, чому немалою мірою сприяла офіційна медична наука, яка не дуже-то далеко пішла від тих самих містиків, використовуючи методи і ліки з недоведеною або двоякою дією або і в загалі без неї при забороні на дослідження на звірах, що могло бути дорівняно чаклунству. А ще була ціла купа побічних проявів та узгодження способів лікування із церквою – чи не підпадає воно під Божу юрисдикцію, як наприклад заборона на Кесарів розтин, коли дитя і мати помирали. Воля Божа була хорошим аргументом, але не приносила полегшення.

Читати далі »

Український неофіт

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-10-2019

Вона народилася в зразковій українській радянській родині, де батько стояв у витоків “правильного” комуністичного кінематографу, воював на фінський війні та обіймав посаду директора кіностудії, а мати – спочатку виховувала дітей в санаторно-шкільних закладах, потім – шила костюми на кіностудії чоловіка. Був ще старший на десять років зведений по матері брат, котрий загинув на полях Другої світової.

Сама ж Алла Горська прожила з мамою в обложеному Ленінграді дві зими, закінчила Київську художню школу імені Шеченко з відзнакою та Київський художній інститут. А далі були тільки райдужні перспективи: виставки, викладання в школі мистецтв, членство в спілці художників, власна (на двох з чоловіком) майстерня на Філатова…

Читати далі »

Прекрасна дочка "підлого попа"

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-10-2019

Її справжнє ім’я для історії так і залишається загадкою – чи то Ольга, толі Настя, що з’явилися в творах українських і польських авторів XIX століття швидше плід фантазії, ніж реальність. Так що для всіх вона назавжди залишиться Гюррем (від перського “радість”) або Роксолана – перша порушниця принципу султанського гарему “одна мати – одна дитина” (у неї з султаном було шість спільних дітей, правда батька пережив лише Селім, що став султаном і улюблена дочка Міхрімах) і засновниця столітнього “правління привілейованих жінок”, коли політику мусульманської імперії робили матері і дружини чоловыкив-правителів.

Про її походження сучасники відгукуються досить скупо “русинка з народу, що живе від Карпат до Азовського моря” (французький посол Гуеллямо Пелісьє, 1540) і походить з роду “підлого попа з Рогатина” (член польського посольства в Стамбулі Самуїл Твардовський в “Великому посольстві”, 1621). Однак існують припущення, що потрапила вона в султанський гарем після кримсько-татарського полону.

Читати далі »

Манявський шедевр

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-09-2019

Його дбайливо зберігали, на нього молилися, за нього боролися… а ще мандрував він більше, ніж деякі з смертних бережений небесами через всі негаразди трьох століть, в той час коли зникали і з’являлися країни, що номінально вважалися його господарями як фізичне втілення народної мудрості “життя минуче, а мистецтво – вічне”.

Духовними пращурами його можна вважати настоятелів Манявського скиту Йова Княгинецького та отця Феодосія, перший з яких відродив обитель, а другий – заснував при ній школу малярів, під крилом якої в кінці XVII століття зійшла зірка Йова Кондзелевича. Чернець родом з львівської Жовкви очолив її на запрошення настоятеля на час роботи над великим новим іконостасом для Хрестовоздвиженського собору.

Читати далі »

Пороки молодості майбутнього Пророка

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-09-2019

Ну звичайно ж головний пророк України повинен поставати в образі благородного старця, навченого довгими мандрами, сивочолого життєвою мудрістю, пройшовшого крізь біль і страждання тисяч випробувань, а не юним франтом в модному сюртуку за столом із доброю випивкою. Але молодість – є молодість, їй властиві крайнощі в усьому, і Тарас Шевченко не народився старцем з густими вусами і люлькою в зубах, яким його знає весь світ по нечисленних фотографіях.

Так, він виріс в українському селі, але крила вдачі та геніального таланту, та ще й не одного, швидко знімають провінційний наліт, коли сімнадцяти років від роду потрапляєш в блиск і шик столичного товариства, до того ж після дворічного закордонного вояжу до Вільню, нехай всього лише в якості слуги свого господаря Павла Енгельгардта. Тим більше тут на нього чекали оплачене чотирирічне навчання в художній майстерні Василя Ширяєва і гроші на кишенькові витрати від господаря.

Читати далі »

Благословенна рукою генія

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-09-2019

Іноді диві зигзаги долі – тернистий шлях історії. Одні, на перший погляд позитивні події давно потонули в безодні часу, інші – залишаються в століттях, хоч і мають протилежний знак. Одним з яскравих прикладів може служити Катеринославська (тодішній Дніпро) заслання поета Олександра Пушкіна. Що може бути прозаїчніше? Ось тільки вільні звичаї тодішніх виправних методів дозволили залишити відбиток генія в літописах багатьох українських міст і селищ.

В Одесі перший раз він був лише проїздом до Кишиневу в 1821-ому, зате на зворотному шляху через два роки затримався аж на тринадцять місяців, щоб продовжити писати “Євгенія Онєгіна” не без меркантильного розрахунку – генерал-губернатори Бессарабії спочатку Інзов, потім Воронцов протегували його таланту, в замін компанія Пушкіна в такий далині від столичних салонів кілька урізноманітнила дозвілля місцевої громади.

Читати далі »

Солодкий смак помсти

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-09-2019

Її чоловіка, київського князя Ігоря, древляни, як свідчать літописи, вбили в 945-ому за ненаситність із особливою жорстокістю, розірвавши тіло навпіл за допомогою двох нахилених дерев. Його ідея про збір додаткової данини або “походити” при відправленій додому дружині виявилася не з кращих. Але заощаджені хутро і мед виявилися нічим у порівнянні з тим, що чекало бунтівне слов’янське плем’я. Княгиня Ольга стала повноправною правителькою Київської Русі, чому значною мірою посприяли жорсткі уроки, піднесені нею на прикладі древлян для залякування ворогів і наснаги друзів…

Той же ватажок древлян, увійшовши у смак своєї першої перемогою, вирішив, що так само легко отримає і Київський престол по праву сильнішого, причому на абсолютно законних підставах – для цього всього лише було потрібно одружується з Ольгою, удовою вбитого. Не врахувало бунтівне плем’я лише одного, що кров – не водиця, а княжа і тим паче.

Читати далі »

Українська "Північна зірка"

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-09-2019

Вона народилася в українській Одесі зразка 1889 року зі величезними крилами поетичного таланту за спиною, під нещасливою зіркою особистого раю, щоб увійти в літературну історію країни, нагороди якої вона не визнавала і закінчити своє життя так і залишившись загадкою. Ім’я їй Анна Ахматова з дворянського роду інженер-капітана II рангу Андрія Антоновича Гордієнко.

У дворічному віці вона покинула батьківщину разом з переходом батька у служіння московському великому князю Олексію Михайловичу, щоб після розлучення батьків через три роки з матір’ю Інною Еразмівною Стогової повернутися в Україну – то були Євпаторія, а потім Київ.

Читати далі »

Політ нормальний

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-09-2019

Україна після розпаду союзу і приходу до влади в країні вихідців з партійної номенклатури нездатних керувати і адаптуватися до умов змінених реалій – це сміх крізь сльози для її громадян і страшилка для тих, хто в цей час тут не жив. Розвал торгово-економічних зв’язків, затримка зарплат у всіх галузях і всюдисущий бартер, коли товар міняли на товар.

Ось і заповзятливе керівництво Чернігівського об’єднаного авіазагону вирішило підзаробити на перегоні старого біплана “Ан-2” в місто Мерфрізборо, штат Теннессі (США), щоб використати величезну на той момент суму в 25 тисяч доларів на поліпшення житлових умов своїх співробітників.

Читати далі »

Вигнанець французької Рив'єри

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-09-2019

Українські гниди, які вбили незалежність країни зразка 1917 року, щоб на сім десятиліть втопити її в безнадії радянського буття та знищити цвіт нації в тюрмах і таборах московитів, покалічили сотні тисяч життів живих і ще не народжених в еміграції. Одним з таких представників української інтелігенції був Володимир Винниченко.

Він, автор переважної більшості нормативних і законодавчих актів Української народної республіки в якості голови Директорії і тритомника “Відродження нації”, назавжди покинув захоплену червоними радами рідну землю в 1920-ому разом з дружиною Розалією Яківною, щоб після десятиліття поневірянь і усвідомлення відсутності перспектив повернення в Україна нарешті в жовтні 1934 року остаточно осісти на французькій Рив’єрі в містечку Мужен, що в департаменті Приморські Альпи.

Читати далі »

Богданов спадкоємець

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-08-2019

Його неординарна роль у долі України нівелюється противниками, чому значною мірою посприяли його служба в польському війську, участь в поході проти козаків і щедрі нагороди від Яна-Казимира замість втраченого гетьманства, і перебільшується прихильниками, які перебільшують роль періоду його дворічного правління для становлення міжнародних дипломатичних зв’язків у спробі дистанціюватися від Московії.

Випускник Києво-Могилянки, шляхтич по крові, Іван Виговський сам вибрав сторону в українсько-польському протистоянні 1648-го, але доля розпорядилася інакше – татарський полон під Жовтими Водами назавжди змінив його світогляд і координати цінностей, коли Богдан Хмельницький не пошкодував грошей на його викуп. Гетьман не залишив свого протеже і після звільнення, доручивши завідувати своєю канцелярією.

Читати далі »

Анафема "Іванни"

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-08-2019

“Іванна” повинна була стати черговим шедевром радянської атеїстичної пропаганди, за фактом такою і стала – лідер кінопрокату 1960-ого, п’ятдесят мільйонів перегляд за рік і звання лауреата Всесоюзного кінофестивалю в Мінську (друга премія). Команда режисера Віктора Івченка насолоджувалася безсумнівним успіхом, не дивлячись на заборону прокату в Польщі. А потім в життя режисера з “легкої” руки письменника Миколи Бажана з’явилася вирізка з італійського журналу “Чивільта католика” видавництва Ватикану, в якій було опубліковано спеціальне послання папи Іоанна XXIII з анафемою на фільм.

Не дивлячись на приховування даного безпрецедентного в історії кінематографа факту від знімальної групи (в союзі з його залізною завісою це було зробити легко), дуже скоро почалася низка трагедій з причетними до створення “Іванни” та їхніми близькими…

Читати далі »

Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-07-2019

Він народився в родині духовних служителів (два його діда були священниками, а батько – професором Київської духовної семінарії), з дитинства оточений християнськими принципами смирення і чесноти, він все життя протиставляв себе Богу, граючи на боці його противника в ясновельможних променях гордині.

На долю Михайло Булгакова випало чимало випробувань від так завзято ним підтримуваних червоних рад: звинувачення в “літературному білогвардійстві”, вилучення його п’єс з репертуарів всіх театрів країни рад, неможливість друкуватися, позбавлення абсолютно будь-яких коштів існування, не дивлячись на спроби найнятися хоча б двірником. Це майже довело його до самогубства, на випадок чого в кишені завжди був припасений револьвер.

Читати далі »

Українці минулого очима іноземців. Освіта

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-07-2019

Про освіченість і аристократизм українського козацтва в Європі ходили легенди – дипломати-воїни знали по декілька іноземних мов, були присвячені в усі тонкощі європейської політики та етикету, які дотримувалися з педантичною пунктуальністю під час офіційних зустрічей. При обмірковуванні своїх справ, за оцінкою іноземних дипломатів, вони завжди мали на увазі загальне благо, за що посол імператора Рудольфа II в Запорізької Січі Еріх Лясота в 1594 році називає їх у своїй доповідній записці “європейськими лицарями”.

При цьому козацька республіка, де погляди висловлювалися вільно і краща думка опонента приймалася без опору, народжуючи в суперечці діамант істини, могла б зрівнятися за своєю славою зі Спартанською за рівнем організованості, демократії і культури, якби не одне але (на думку посла Венеції А. Веміна “Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi”, 1650 рік), яким була любов до зеленого змія.

Читати далі »

Львівський Фідій

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-07-2019

Перемишльське обдарування, яке отримало вищу освіту у Відні та Римі, яке працювало з професорами в Будапешті – він міг би працювати у визнаних столицях європейського мистецтва, але кохання всього його життя залишився Львів.

А почалося все для юнака з бідної перемишльської греко-католицької родини з вирізання рам для картин в майстерні місцевого майстра. Так би й залишився Петро Війтович нереалізованим талантом, якби не щасливий вступ до лав учнів самого Леонарда Марконі в двадцятирічному віці і зустріч з містом своєї мрії. У майстерні був дорогий мармур і всебічна допомога від вчителя, який до того ж допоміг майбутньому великому скульптору виїхати на навчання до Відня по стипендії князя Єжи Чарторийського.

Читати далі »

Атнаме для леді

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-07-2019

Один з ключових вузлів оборони Закарпаття важкими працями господарів за сторіччя перетворився на неприступну твердиню, яку можна було підкорити лише тривалою облогою, і то не факт – завзятість захисників Паланка і готовність йти на жертви іноді так і не були зламані. Здавалося б факт відсутності біля керма оборони міцного і досвідченого чоловічого плеча міг би служити на руку нападникам, але завжди погано недооцінювати супротивника…

Йшов 1685 рік. Війська династії Габсбургів захоплювали місто за містом, селище за селищем. Ось уже і Ужгородський замок пав під ударом військ генерала Зігберта Гайстера. Наступним мала бути цитадель секстаполісу (Росвигів, Підмонастір’є, Паланкок, Підзамок, Підгород і власне Мукачеве).

Читати далі »

Пророцтва для України

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-07-2019

З давніх-давен Україна-Русь вражала іноземців рівнем своєї цивілізації, освіченості, культури, відкритості та чистоти, зачаровуючи уяву втіленням легенд про народ-обранця, який змінить цей світ на краще. Десь ці сподівання справдилися (перша в світі Конституція Пилипа Орлика, перший Острозький ВНЗ Східної Європи, Революція Гідності), а десь завдяки століттям московських зусиль по знищенню українського народу через депортацію, голодомор, війни… – ні.

І хоча час стер більшість прогнозів для України від європейських істориків, але деякі з них все ж дійшли до наших днів і живлять справжню українську душу надією, що погляд з боку не помилився, і колись ці слова стануть пророчими.

Читати далі »

Головний архітектор голодомору

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-07-2019

Своє робітничо-селянське щастя майбутній головний організатор геноциду українського народу почав шукати з юнацьких років в робочих гуртках, повстаннях і переворотах – тобто там де невгамовна енергія, цинізм, байдужість до людського життя при відсутності необхідності працювати могли дати владу і гроші. Але удача вихідцю з чорноробів посміхнулася лише разом з ледачим люмпеном під кумачевими прапорами, які прийшли грабувати і вбивати всіх, хто багатший.

Партійні посади для Павла Постишева з ореолом жертви царського режиму і ходкою в сибірські табори після 1917-ого посипалися як з рогу достатку, що дозволило йому, поступово набираючи бали серед нової комуністичної “еліти”, перебратися в 1923 році в теплий український клімат, хоча кар’єру тут довелося практично починати заново з посади завідувача організаційно-інструкторським відділом Київського губкому КП(б) України.

Читати далі »

Коштовний подарунок за чужий рахунок

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-06-2019

Що може бути прозаїчніше, ніж таке ординарна інженерна споруда як сходи для з’єднання двох різних за висотою частин міста. Але Одеса не була б сама собою якби не перетворила її на шостий за привабливістю архітектурний об’єкт подібного типу в старенькій Європі зі званням найбільшої в Україні.

Дві сотні сходинок (зараз на вісім менше, бо частина закочені в асфальт Приморської вулиці), десяток різних за кількістю сходинок прольотів, гранітні обладунки радянських часів і цікавий оптичний ефект (знизу не видно міжпролітних майданчиків, зверху – звуження маршу), а за сухої статистикою цифр криються нерозгадані таємниці і загадкові легенди, які перетворюють Потьомкінські сходи на один з найвідоміших символів України та головну браму міста.

Читати далі »

Лукаві традиції українського політикуму

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-06-2019

Ненаситна жага влади паморочить розум і вбиває душу. Той, хто піддався їй спокусі, перестає бути людиною, здатний зневажити всі соціально-особистісні правила і догми заради примари владарювання. Українська історія з жахливою періодичністю падала в руїнах з волі таких недалеких тиранів “з грязі в князі” і ледачого народу, готового йти за солодкими обіцянками популістів в солодких мріях про багатство без зусиль. Один з найяскравіших прикладів минулого – колишній слуга Богдана Хмельницького, для легалізації якого була придумана нова посада кошового отамана на Запорізькій Січі.

З одного боку він строчив вірнопідданські листи московському цареві з обіцянками урізати права українського козацтва після вступу на гетьманську посаду, а з іншого – активно сам та через своїх поплічників підсапував козацтво з обіцянкою повсюдної вольниці і рівняння всіх в багатстві не залежно від чину. Тоді ж активно готувався грунт для Чорної ради (без участі старшини) для обрання нового ватажка Лівобережжя, яка відбулася в порушення правил Січі в червні 1683-ого в Ніжині – Брюховецький домігся свого, а його опонент Яків Сомко ледь зміг накивати п’ятами.

Читати далі »

Під захистом Цариці Небесної

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-06-2019

Чотириста років жах періодичних навал кочівників шматував українську землю. Життя в постійному страху, адже татаро-монгольські, потім татаро-турецькі полчища могли з’явиться з-за обрію будь-якої хвилини і, спаливши і розчавивши усе на своєму шляху, зникнути в хмарі пилу з під копит своїх коней до наступного разу.

Так було і в 1675-ому – незліченні орди зі сходу на чолі з візиром Кара-Мустофою та Нуреддін-султаном спустошили землі Поділля і Волині, посіявши кров, горе і сльози. І слава переможного походу так і не була б затьмарена, якби на шляху одного з турецько-татарських загонів не трапилася Почаївська гора з монастирської обителлю на вершині.

Читати далі »

Перші кроки до вершини футбольного Олімпу

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-06-2019

Загальновідомим є факт, що майбутній прославлений володар останнього Кубка UEFA і багаторазовий чемпіон України починав свій шлях під ім’ям “Стахановець”, хоча мало кому відомо про декілька передуючих цій знаменній події місцях, протягом яких Шахтар існувала як “Гірники” і представляв Горлівку.

У весняному чемпіонаті союзу 1936 роки після десятирічного періоду періодичної опали футболу вперше була допущена команда українських гірників. У зв’язку із відсутністю на просторах молодий столиці Донбасу власних стадіону та клубу відповідного рівня, в терміновому порядку з горлівського “Динамо” із залученням кількох гравців з однойменного сталінського клубу був сформована нова команда під ім’ям “Гірники” з припискою в місті Сталіно, але приймаючою домашні матчі на горлівському стадіоні ім. Балицького.

Читати далі »

Хто він, львівський батяр

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-06-2019

Батярство – не професія і не рід діяльності, це стиль життя за неписаними законами вулиці проти діючої влади, що народився з нізвідки і пішов у нікуди, щоб залишити по собі легенди в романтичному ореолі борців за справедливість. Хоча починалося все далеко не так піднесено-культурно на львівських околицях середини XIX століття…

Замарстинів, Кульпарків, Байки і звичайно ж Личаків були їхньою рідною домівкою, що породила їх з чорної прірви нетрів. Вони були “королями” львівських вулиць, вирішуючи кому жити в страху, а кому вільно весело гуляти. Дрібний грабіж, розгульне життя, бійки і компанія прекрасних дам були їхнім кредо, адже не дарма саме слово “батяр”, яким вони самі себе гордовито називали з подачі невдалих австрійських копів, означає волоцюга, хуліган, гульвіса. Мало хто б хотіли зустрітися з одним з їх числа на безлюдній вулиці в темний час доби – справа могла обійтися від втраченого гаманця до серйозних травм в разі опору.

Читати далі »

Говорити, мовчати і говорити знову

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-06-2019

Козаки і воїни Української повстанської армії були його предками, в ньому текла їх повна невичерпної спраги свободи і непокори будь-яким поневолювачам кров. Не дарма ж його прізвище по матері було Гетьман. Його виховували в дусі національного патріотизму і віри в українську свободу, що було досить нелегкою справою в післявоєнному союзі рад. Народжений на Рівненщині поет, художник, мистецтвознавець, перекладач Григорій Чубай.

Зерна знань, що не завжди узгоджувалися з офіційною політикою комуністичної партії, впали на благодатний грунт яскравого таланту і рано дали свої плоди – вже в шістнадцять років його вірші друкувалися в місцевій пресі, вони ж стали причиною пильної уваги до юнака карального органу КДБ. Його викликали на допити, тиснули морально, з інституту його вигнали формально за неправильну відповідь “про національно-визвольну війну українського народу”.

Читати далі »

Трагедія короля епізоду

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-05-2019

Його шалено любила кіноплівка і публіка, а партійні бонзи поглядали зверхньо, не заважаючи творити магічне дійство на екрані. Навіть серед свого талановитого акторського кола він здобув славу веселого жартівника, який своїми жартами доводив до сліз грандів вітчизняної кінематографії. Борислава Михайлович Бурундуков – людина-легенда.

Щаслива випадковість в особі ректора театрального інституту ім. Карпенко-Карого Миколи Задніпровського, який побачив юне дарування на сцені аматорського театру київського заводу “Арсенал”, круто змінила життя вчорашнього випускника Київського будівельного технікуму. Його кінокар’єра почалася вже на перших курсах театрального (“Квіти на камені” Сергія Параджанова, 1962), а потім, не дивлячись на специфічну зовнішність охарактеризовану приймальною комісією як “типовий виконроб”, тридцять років котилася як по накатаній, з двома періодами роботи в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки та Київській студії кіноактора.

Читати далі »

Забуті герої Чорнобиля

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-05-2019

Чорний день в історії мирної України, коли сотні тисяч опинилися під радіоактивним ударом, ціле місто фактично припинило існування, а земля виявилася зараженою на багато десятиліть. Страшне слово Чорнобиль у всьому світі стало синонімом апокаліпсису, а імена його жертв перетворилися на рокіт похоронного дзвону на покоління вперед, і ліквідатори катастрофи були в перших рядах.

Але список імен тих, хто першими був кинутий у вогняне пекло реактора міг би бути набагато довший, якби не сила волі в протистоянні державної доктрини і наполегливість однієї людини.

Читати далі »

Робота - життя. Павло Сивицький

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-05-2019

Він потрапив в Мелітополь практично відразу після закінчення Московської лісової академії, в спекотний літніми місяцями і продуваний всіма вітрами студеними зимами Приазовський степ, де віками гуляв лише безпритульні ковила та орди кочівників. Звичайно, потрібно сказати, що за тридцять років з моменту заснування в 1845-ому творіння Корніса перетворилося на сорокогектарне зелене диво – ліс там, де зроду не затримувалася жодне дерево. Так що молодий талант Павла Михайловича Сивицького прийняв у своє володіння в 1874-му не голу пустинь.

Однак важкі наслідки для Московської імперії Кримської війни 1853 – 1856 років давалися взнаки – тотальний брак коштів для найму працівників і покупки засобів праці та природні сюрпризи від періодичних паводків річки Молочної до літніх приазовських посух зробили свою чорну справу – частина раніше висадженої Бердянської зразкової лісової плантації загинуло.

Читати далі »

Таємниці старого парку

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-05-2019

Зелене намисто українського Версаля, що дивом вижило серед нещадності великого Хроносу. Воно зачаровує і полонить муаром таємниці, що заплуталася кілька століть назад в гіллястій кроні, шепітом відлуння давнини минулого, забутим почуттям нестримної веселості серед манірності початку XVIII століття. Сама тіниста напівтемрява, викликаючий душевний трепет покров старого парку спонукає до польоту романтичною фантазії, де немає кайданів фактів і правди, а лише домисли, бажання і нескінченна жага почуттів.

Недарма ж романтичній атмосфері вишневецької перлини приписують благословення високого почуття, що розпустилася як головна перлина його квітника, француза, романами якого зачитуються ось уже котре покоління сентиментальних панночок, Оноре де Бальзака до прекрасної і загадкової Евеліни Ганської, хоч офіційна історія і спростовує цю легенду зустріччю в швейцарському Невшателі.

Читати далі »

Галицьке мисливське собаківництво

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-04-2019

Безлике твердження “собака – друг людини” ніколи не передасть ту бурю позитивних емоцій, які приносить спілкування з цим дивом природи, завжди готовим підтримати в часи негод та посумувати в години смутку, а ще розсмішити, підзарядити своєю енергією, надихнути. Причини завести чотириногого друга у кожного свої – у когось страх самотності, комусь не вистачає фізичної активності, хтось шукає підвищення свого статусу в суспільстві або потребує надійного партнера для зайняття улюбленим хобі.

Стосовно двох останніх пунктів – у всьому світі еталонним була кількість мисливських собак на душу населення, і, як показує статистика на кінець XIX століття, найвищі показники в цьому питанні мали найбагатші країни (Франція – 75, Англія – 38, Німеччина – 31 собак на тисячу осіб). Галичина ж відносилася до самим відсталих в цьому питанні, адже перші дві виставки (1873 і 1885) фактично так і не відбулися, не дивлячись на підтримку ініціативи львівської елітою з Потоцьких, Цетнерів та Хорінських.

Читати далі »

Подарунок гетьмана

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-04-2019

Знаменита Хотинська битва, коли на кону стояли долі всієї Східної Європи проти домагань Великої Османської імперії на панування. Її результат до кінця був непередбачуваним, ціною служила життя і свобода, а билися лише Річ Посполита та козаки проти більш ніж в двічі переважаючих сил противника.

Загальновідомих фактом є те, що фактично перемогу під стінами неприступної української фортеці здобуло саме вільне військо з берегів Дніпра причому з втратами в три рази менше, ніж у супротивника, що визнав і один з ватажків польсько-литовського війська, королевич Владислав, віддавши свою карету для транспортування важкопораненого в бою гетьмана Петра Сагайдачного до Києва.

Читати далі »

Коронована чудотвориця

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-04-2019

Своїм піднесенням в кінці XVI століття Почаївська лавра, вік якої тоді вже налічував сто п’ятдесят років, не в останню чергу зобов’язана щедрому дару своєї меценатки, власниці містечка Анни Гойської – чудотворної ікони Божої Матері.

Історія християнської реліквії на українській землі почалася із зупинки стомленого довгою дорогою зі свята святих християнського світу в далеку Волинь грецького митрополита Неофіта для залагодження церковних справ пов’язаних з підготовкою прийняття Брестської Унії в 1559 році. На знак подяки за які милості духовний наставник залишив в будинку Анни ікону Богородиці, писану по канонам “Розчулення” темперою на липовій дошці в срібному окладі, не відомо.

Читати далі »

Мальтійський оберіг

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-04-2019

Удатний лицар з білим хрестом на червоному плащі в гіпнотичному для жіночі серця ореолі приналежності до могутності містичного ордена. Він став львівської легендою ще за життя як провидець і чаклун, що підпорядковував тіла і душі своїй волі, а смерть змушував обходити себе стороною. Хоча основні кошти до існування йому давали кондотьєрство (військове наймитство) та астрологія.

Головне зловісне пророкування Фрідріха Йоахима Мегеліно стало реальністю 20 вересня 1672 року, коли величезна хмара турецько-татарських військ за підтримки козаків взяли в облогу столицю Галичини, хоча лаври провидця йому і судилося розділити з тлумачами ознак (7 червня того ж року під час бурі з вежі ратуші впав шпиль з флюгером-левом в напрямку на схід, що було трактовано як знамення війни, в якій Львів постраждає не сильно (флюгер практично вцілів), на відміну від державності Речі Посполитої (шпиль був сильно деформований)).

Читати далі »

Корсар імператриці

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-04-2019

Політика – брудна справа і робити її в білих рукавичках у всі часи не представлялося можливим. Лише обмежені ідеалісти можуть собі уявити перемогу над корупцією, яка існує з моменту появи первісного суспільства, або вселенське благо для всіх без урахування слабкості людської натури і закону зростаючих потреб. У політиці, тим більше міжнародної, немає друзів – є тільки тимчасові союзники.

Це варто було б знати вихідцю з Лівадії, коли він ступив на шлях боротьби за незалежність Греції від турецького протекторату, а послужний список (вступ до середземноморської ескадри Г. Спиридова в сімнадцятирічному віці, бойові дії на Пелопоннесі та Егейському архіпелазі) та відсутність в Кючук-Кайнарджийському мирному договорі між Московією та султанатом жодної згадки греків мали допомогти йому в цьому, але ні – це не послужило уроком для ідеалістично налаштованого Ламброса Кацоніса, в тому що документ підписаний Московією не вартий паперу, на якому написаний…

Читати далі »

Вирок посередністі

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-04-2019

Свою першу відому серію малюнків він почав створювати ще у восьмирічному віці, але пустунка-доля визначила народиться йому кріпаком, та ще й мама померла, коли Тарасику ледь виповнилося дев’ять, а через місяць його батько вдруге одружився з жорстокою і деспотичною Оксаною Терещенко, яка мала своїх трьох дітей. Ще через два роки не стало і захисника-батька. Дядько-опіун був не кращий за мачухи – діти весь час пасли свиней і працювали разом з наймитами по господарству. І при цьому юне дарування розвивало свій талант як могло, малюючи тварин, хати, селян на всьому, що трапиться під руку.

Виходом для себе підростаючий Тарас обрав світло знань, яке матеріально втілилося в служіння місцевому дяку Петру Богорському школярем-служкою з надією на навчання малюванню. Наука виявилася короткою – три дня Шевченко старанно тер мідянку і носив відрами воду з Тікича, а на четвертий втік в сусідню Тарасівку до іншого дяка-маляра, що прославився завдяки своїм роботам “Великомученик Микита” і “Іван-воїн”.

Читати далі »

Якір радянської стабільності

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-03-2019

Дехто називав його тираном, інші – складали про нього жарти, а треті – і зараз з душевним трепетом згадують роки його правління. Він – класичний приклад радянського партократа, котрий пробився крізь тісні ряди своїх поплічників по ідеологічній зброї прямо до вершини радянської влади і зумів протриматися там довгі вісімнадцять років.

Леонід Ілліч Брежнєв – одна з одіозних фігур радянського політикуму з українськими робітничо-селянськими коренями і трудовою практикою за плечима, з червоною ядерною кнопкою в руках і стані близькому до недієздатності. Він йшов до вершини влади через всі перешкоди, не гребуючи будь-якими методами і засобами, про що яскраво свідчить факт його пропозиції перед пленумом ЦК 1964 року тодішньому голові КДБ Володимиру Семичасному про фізичне усунення Микити Хрущова через авіа- або автокатастрофу, отруєння або арешт (до речі сказати останній був його хрещеним батьком у великій московській політиці).

Читати далі »

Львівський "Гранд"

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-03-2019

Органних справ майстри – особлива каста в музичному світі, адже вони створюють найбільші інструменти в світі, від звучання яких залежать духовний спокій цілих міст, адже без них не обходилася жодна більш-менш поважаюча себе громада костелу. Їм поклонялися як богам, їх імена знали всі, з ними спілкувалися великі світу цього.

На рубежі XIX і ХХ століть головним постачальником органобудівників на ринок Східної Європи була майстерня Яна Сливинського, кращі з кращих учнів якого, придбавши достатню кваліфікацію і майстерність, відкривали власну справу, щоб величні музичні інструменти таврувати власним ім’ям. Так було з Ігнацієм Жебровським, Броніславом Маркевичем, Вацлавом Бернацьким…

Читати далі »

Незліченні скарби в центрі міста

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-03-2019

Розкішна ділянка в декількох хвилинах від центру Катеринослава, землі якої каскадом збігали з самим хвилях Великої української річки, що зачаровує гуркотом своїх швидких хвиль і темною безоднею виру глибин. Щастя мати такий скарб випадає не часто в житті навіть обраним, і бережуть його як найцінніший діамант корони, іноді не відмовляючи собі в задоволенні покрасуватися перед поціновувачами.

Ось чому Лазар Глоба всіма правдами і неправдами намагався лишити за собою маєток на Дніпровському березі. Лише ім’я Ясновельможного (як відмовиш фавориту самої цариці) і нечувана на ті часи сума в три тисячі рублів змогли змусити зимового козака відмовитися від своєї дідівщини на користь Григорія Потьомкіна в 1787-ому.

Читати далі »

Львів кулінарний

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-03-2019

Довоєнний Львів – витончена перлина Галицької корони, по вулицях якої літають духи минулого і ваблячи аромати кави. Тут життя тече неспішно-розслаблено серед затишку вишуканих цукерень і кав’ярень. До речі перші відрізнялися від інших коротким робочим днем, подачею виключно кулінарних шедеврів з кавою або чаєм і роботою під іменем своїх власників. Кав’ярні ж були з претензією на європейський стиль: від назви (“De la Paix”, “Grand”, “Європейська”) до подачі легких закусок і спиртного (станом на початок 1930-х в місті їх налічувалося шістнадцять). Причому і в тих, і в інших відвідувачі могли замовити кілька видів кави: по-варшавськи (половинна наповнення чашки), по-віденськи (приготована в спеціальній посудині), капучино або кава зі сметанкою (вершки). А ще були молочні кафе.

Для більш невибагливої публіки існували трактири, самим представницьким у Львові з яких вважався “Атлас”. Тут подавали холодні і гарячі страви та алкоголь в необмеженій кількості. “Під трьома коронами” славилася різноманітністю страв, що забезпечило йому популярність і завсідників від мистецтва таких, як Стефаник, Франко, Самійленко. Однак були і заклади, в яких від “великого” довіри до клієнтів питні кухелі приковували до столів ланцюгами.

Читати далі »

Ідеальний шторм

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-03-2019

Можновладці “від народу” завжди мало спільного мали з цим самим народом за винятком громадського блага, яким перші розпоряджалися у всю повноту своїх можливостей без докорів сумління як особистим, а останній – задовольнявся лишешими після господарів комуністичної життя кріхтами. Але часом бажання партократичної верхівки і зовсім переходили в категорію “майже не можливо”, але в союзі для КДБ нічого не можливого не існувало.

Подружжя Горбачових, на яких Захід покладав так багато надій як носіїв нової ідеї, по-суті виявилося обтяжене все тим же набором недолікив, як і багато віщих керівників країни процвітаючого комунізму до них. Чого варта лише історія “Ореанди”, пов’язана з їх іменами…

Читати далі »

Скептична розумом, фанатична почуттям

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-03-2019

Як часто довгоочікуваної миті щастя доводиться чекати роками, пробираючись крізь терни нерозділеного кохання та розчарувань. І чим емоційніше натура, тим болючіше пережити ці страшні роки духовної самотності серед натовпу байдужості. А Лариса Петрівна Косач або Леся Українка, яку люблять і шанують у всьому світі за мелодійний стиль, була як вона сама про себе говорила: “Скептично розумом, фанатична почуттям”, – хоча одні називали її “ангелом” (Ольга Кобилянська), а інші – “єдиним чоловіком в українській літературі “(Іван Франко).

Перше дівоче почуття прийшло до Лесі, як називали її домашні, ще в ранній юності, адже об’єкт був тут поруч – руку простягни, – Лев Ярміло, волинський племінник її дядька, чудно грав на сопілці і романтично катав її на човні, але дитячі почуття розсіялися як ранковий туман, коли об’єкт пристрасті зник з поля зору.

Читати далі »

Мистецтво російської маніпуляції

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-03-2019

Окупаційна влада завжди намагається максимально охопити всі сфери життя новопідпорядкованих територій для отримання контролю над серцями і умами підкорених. Тим більше якщо мова йде про росіян, у яких світська і церковна влада в усі часи йшли рука об руку для досягнення єдиної мети – поневолення і підпорядкування без винятків, без знижок на толерантність, із застосуванням будь-яких можливих засобів.

Повний контроль над усією територією України для виправдання існування самих себе – блакитна мрія московитських правителів, тому не викликає подиву той факт, що під час Першої світової, вже влітку 1914 року, Західна Україна була окупована. Одним з наслідків цього став повзучий наступ на католицькі і греко-католицькі громади.

Читати далі »

Голос землі

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-02-2019

Хто б міг подумати, що син генерал-майора, астраханського губернатора і правителя Кавказького намісництва виявиться таким завзятим сільськогосподарським діячем. Ні, звичайно ж дитинство і юність Віктора Скаржинського проходили за шаблоном: Херсон, Миколаївський кадетський корпус, благородний університетський пансіон в Москві, служба в Департаменті народної освіти в Петербурзі. Але голос крові кликав його назад в херсонські степи, і лише через шість років сталася відставка і повернення додому в 1811-ому.

Однак зайнятися своїми “Трикратами” Віктору Петровичу завадила війна 1812 року. І хоча губернія була звільнена від військового призову, він був одним з перших, хто зібрав ескадрон ополчення в 188 осіб та повністю його обмундированого і озброїв. Херсонці воювали під прапорами загону генерала Медера в Несвіжі, а потім корпусу адмірала Чичагова. Причому військові заслуги Скаржинського свого часу відзначали воєнній міністр Барклай де Толлі та герцог де Рішельє.

Читати далі »

Любов ціною в два мільйони

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-02-2019

Любов ціною в два мільйони

Його вибір супутниці життя не схвалив батько і засудив вищий світ – на двадцять років молодша, збіднілого згасаючого роду, та ще й німкеня за походженням (з Гербуртів) і це при знатності, багатстві і посади коронного гетьмана Жолкевського. Однак Станіслава, як цілісну і вольову натуру, мало цікавили придворні плітки і соціальні умовності кінця XVII століття – він все одно одружився з коханою Регіною після смерті свого батька.

Читати далі »

Ціна популізму

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-02-2019

Сто років з історичного моменту, коли полулісти повернули колесо історії назад, що в кінцевому підсумку коштувало Україні незалежності, ще семи десятиліть московського рабства, мільйонних жертв голодомору і десятків мільйонів – Другої світової війни при масовії русифікації населення і знищення цвіту української нації.

Першим негативним дзвінком в черзі негативних подій, які поставили незалежність України під удар, став військовий переворот 1918-ого на чолі з Павлом Скоропадським, який замість толерантності і ліберальності Центральної ради з її повільними реформами та стратегічно відкладеним результатом запропонував своє республікансько-монархічне бачення майбутнього країни. І знайшлося чимало тих, хто підтримав військову диктатуру в умовах війни. Однак сім місяців відносної стабільності і спокою закінчилися швидко, бо запропонована гетьманом модель не задовольняла запити наймасовішого верстви населення – селянства, при фактичному поверненні до старих порядків земельних відносин.

Читати далі »

Одеський водопровід

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-02-2019

Питання водопостачання Одеси, як міста що знаходиться в сорока кілометрах від найближчої річки, стояло гостро з моменту її заснування. В якості тимчасового рішення підприємливі господарі ділянок з джерелами по Фонтанській дорозі (збереглася до нині) продавали її, маючи надприбуток, бо вартість одного відра дорівнювала вартості кілограма м’яса. При них з’явилася ще одна міська спеціальність – водоноси.

Однак із зростанням міста (1820-ті) проблема з водою наростала, для чого було вирішено по всьому місту споруджувати підземні резервуари для зберігання талої та дощової води і каналів їхнього постачання з керамічних труб і цегляної кладки оснащених фільтрами з гравію та вугілля. Для цих же цілей нові будинки будувалися з односхилими дахами. За відгуками цілюща волога з цистерн відзначалася м’якістю і хорошими смаковими якостями. Кількість одеських цистерн за тридцять років досягло півтори сотні.

Читати далі »

Українська королева Франції

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-02-2019

Розкішний високоосвічений двір, що на півтисячоліття випереджав свій час, з літературними і музичними вечорами, відкриттям шкіл і бібліотек, активним релігійним життям, політичними контактами з усією Європою в доповненні розкішних банкетів з музичним супроводом. Її дитинство пройшло в епіцентрі всіх подій Ярославого великого двору, який відрізнявся прогресивними для початку другого тисячоліття поглядами на гендерну рівність.

Анна Ярославівна отримала прекрасну освіту, втім як і інші вісім дітей Великого князя Київського. У число її досягнень входило в тому числі знання п’яти мов, а також володіння навичками малювання, співу, знання історії та правил етикету.

Читати далі »

Головний скарб Ярослава

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-02-2019

Один з освідченіших людей свого часу, він подбав про відмінну освіту для всіх своїх дев’ятьох дітей, причому, що нехарактерно для того часу, і дочок в тому числі. Чого вартий лише одна прекрасна Анна Ярославівна, яка після заміжжя фактично прийняла на себе всю важкість тягаря управління Францією при безграмотному Генрікі I. Саме в Париж з нею поїхала і завдяки цьому збереглася частина того, чому Великий князь Київський Ярослав Мудрий присвятив останні сімнадцять років свого життя – перша українська бібліотека.

Рукописні книги великого формату в прикрашених розписом і дорогоцінним камінням шкіряних палітурках в ті давні часи виготовлялися довгі місяці, адже кожен їх лист був витвором мистецтва з акуратними рядками літер і яскравими ілюстраціями між ними. Головним центром книговидавництва Руси-України був Софійський собор, де днями і ночами десятки ченців трудилися над цими шедеврами.

Читати далі »

Козачки

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-02-2019

Українські амазонки, народжені щоб підкорювати серця волелюбних лицарів українських просторів, горді, прекрасні, незалежні, войовничі. Їхня кров і зараз, через багато поколінь, говорить в повну силу діяннями і красою українських сучасниць. Хто вони – земні богині, мужній воїни або турботливі господині?

Безкраї до самого неба українські простори завжди були щедрими на вірних синів, яким неволя була гірша за смерть, а хто ж міг стати їм гідними супутницями до пари, як не прекрасні дочки сходу. Адже у козаків завжди існував звичай одружується тільки на вільних, щоб “рабська кров “не передалася майбутнім синам, а вільних козачок на перших порах було зовсім мало.

Читати далі »

Вбивця легенди

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-02-2019

Як міг він, хто народився в сім’ї українських патріотів, де батько довгий час був членом націоналістичної організації “Просвіта”, а три сестри – активними прихильницями ОУН, причому Марія була заручена з командиром боївки Борщовичі-Пикуловичі Іваном Лабою (“Кармелюк”), стати тим, кого прокляв свій народ. Мабуть, в настільки сильній духом сім’ї Богдан Сташинський був тією самою слабкою ланкою.

Пішовши по стопах батька на початку свого усвідомленого дорослого шляху як активний прихильник ідей вільної України (поширення націоналістичних листівок, збір коштів для опору, агітація), після першого ж затримання 21 квітня 1950 року на станції Львів-Підзамче за фіктивним звинуваченням в безквитковому проїзді і перепровадження до відповідної установи по боротьбі з контрреволюцією львівський студент продав всі свої ідеали новим господарям з Міністерства державної безпеки СРСР. Правда, паростки каяття таїлися десь в надрах його душі,бо в майбутньому він виправдовувався бажанням врятувати сім’ю від репресій. Хоча на ділі молодий агент із завзяттям строчив доповідні записки для своїх нових господарів у тому числі на своїх батька і сестер, про що свідчать нововідкриті архівні документи.

Читати далі »

Один з двох великих

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-01-2019

Їх розділяє майже тисяча років і об’єднує доля переможців, в якій немає місця поразкам, з тією лише відмінністю, що першого з них шанує весь світ, а про другого не всі знають навіть на його батьківщині.

Олександр Македонський – людина легенда, який за свої тридцять три роки увійшов в історію не тільки як великий політик і адміністратор, але в першу чергу як великий полководець, що не програв жодної битви і взяв все обложені міста з вікторіями всіх військових походів.

Читати далі »

Ріг достатку по-бєлгородськи

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-01-2019

Вічні друзі і вічні вороги Київської Русі – печеніги. За кілька століть сусідства вони не раз опинялися під стінами українських міст, а русичі не раз громили їх в чистому полі, але при цьому княжі сім’ї вважали за честь породичатися з печенізькими вождями і активно торгували з ними в перервах між війнами.

На час правління в Києві Ігоря, Ольги, Святослава і Володимира випав черговий період військового протистояння, в ході якого в 997 році в облогу було взято Білгород, що фактично служив ключем до столиці (нині село Білогородка Києво-Святошинського району). Тривала відсутність повідомлення із зовнішнім світом фактично поставило місто на грань виживання, бо припаси добігали кінця і у виснажені обличчя городян вже зазирнула кістлява стара смерть, вибираючи собі наступну жертву.

Читати далі »

Кабінетний науковець зі світовою славою

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-01-2019

Загадки великих майя, застиглі в пишноті східчастих пірамід, власному календарі і світовій популярності гри в м’яч, довгі роки змушували найвідоміших учених всього світу битися над дешифруванням останніх трьох з половиною книг майя, які залишилися після європейської колонізації Південної Америки (всі їхні великі та маленькі бібліотеки були спалені за намовою іспанських священиків).

Але долі-витівниці завгодно було відвести роль воскресителя цієї культури тому, хто народився під Харковом, пережив український Голодомор, будував військово-оборонні споруди на Чернігівщині, потрапив до німецького оточення, вийшов живим з окупації, щоб в 1945-ому стати студентом II курсу істфаку МГУ та засновником вітчизняної майяністики.

Читати далі »

Грішний мученик українського православ'я

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-01-2019

Його родове коріння уходило на багато століть углиб українського православ’я, коли Волинь була княжою і ні про яке католицтво на цій землі мови ще не йшло. При цьому шляхетна та заможна сім’я Братковських навіть в умовах полькою окупації міцно трималася своєї релігії, при цьому якимось дивом примудрившись не втратити своєї ваги в соціально-політичних реаліях католицької країни.

Звичайно вірний спадкоємець сімейних цінностей, Данила Братковський, продовжив в тісній зв’язці з Луцьким православним братством нерівну боротьбу за релігійне рівноправ’я на споконвічних українських землях. Віра його була настільки сильною, що не дивлячись на посилений окатоличення Волині в кінці XVII століття (позбавлення права вступу до цехів, займання посад в магістраті, накладення податкового тягаря на храми і громади), йому разом з групою однодумців вистачило сміливості вимагати від польського Сейму 1699 року свободи віросповідання для православних, але це отримало зворотний ефект – з’явилося кілька постанов, що підсилюють тиск на Грецьку віру.

Читати далі »

Зоря пожежної справи міста Лева

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-01-2019

Біч всіх без винятку середньовічних європейських міст, який ніс із собою нітрохи не менше жертв, ніж війни та чума. Рік за роком, століття за століттям пожежі знищували і руйнували, але можновладці дуже небагатьох населених пунктів відважувалися на дорогий крок створення постійної пожежної служби, вважаючи за краще відбуватися напівзаходами у вигляді обов’язку для містян організовуватися в загони на час пожеж та встановлення бочок з водою в певних місцях. Львів не був рідкісним винятком – чого варті лише пожежі 1381 та 1527 років, вогонь яких фактично знищив його центр дотла разом з унікальними архівами княжих годин.

Однак питання про створення стаціонарної пожежної служби в місті постало лише після обстрілу міста австрійською артилерією 2 листопада 1848 року, у вогні якого зникли ратуша, частина університету, театр. До переходу ж його в матеріальну площину пройде ще півтора року – 5 квітня 1850-ого у дворі кармелітського монастиря були проведені перші навчання помпистов по використанню пожежного обладнання (рукавів і сходів на колесах).

Читати далі »

Українське минуле батька Кінг-Конга

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-01-2019

Несповідимі шляхи Господні, і часом їх повороти по своїй примхливості не може перевершити найсміливіша фантазія, так що реальна доля однієї людини сама по собі стає готовим сценарієм до гостросюжетного екшену з перевіркою на міцність сили волі вогнем, мечем і мідними трубами. І хто б міг подумати, що все це уготовано зазвичому хлопцю з Джексонвілля (штат Флорида).

Дві пристрасті Меріана Купера, література і авіація, визначили його життя: перша вписала його ім’я в історію кінематографа золотими літерами, а друга – забезпечила славу героя, звання бригадного генерала, посаду директора Pan American і … знайомство з Україною.

Читати далі »

Два дня великосвітського візиту

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-12-2018

Існує думка, що строгість етикету офіційних візитів вищих керівників держави з’явилася лише в ХХ столітті і колишні правителі розпоряджалися своїм часом на власний розсуд на багато більше нинішніх представників вищої влади; нібито всі ці церемонії і графіки формалізовані для уніфікації. Але це глибока помилка, яка до реальності не має ніякого відношення.

Так завдяки одному зі збережених в кам’янецьких архівах документів можна уявити собі чіткий план монаршого візиту, який багато в чому відповідає нинішнім міжнародним правилам. Це звіт про дводенне перебування Олександра II в місті над Смотричем в 1859 році.

Читати далі »

Брати-мученики

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-12-2018

Влада і зрада в усі часи, в усіх країнах йдуть рука об руку. І Київська Русь ніколи не була винятком з правил. Боротьба за престол однієї з найбільших східноєвропейських держав в період її розквіту кожен раз ускладнювалася великою чергою претендентів з числа синів-спадкоємцем престолу правителя. Тим більше якщо сам князь був персоною неординарною з сильною волею і жорстким характером, яким був Володимир-Хреститель і гени якого не могли не передатися його нащадкам.

Його раптова смерть в 1015-ому, як і подальша низка подій в боротьбі за Київський престол, оповита напівміфічною пеленою з домислів і легенд, яка починається з трагічної смерті Володимирових молодших синів Бориса та Гліба. Їх підступні вбивства нібито за наказом старшого брата Святополка – ростовський князь Борис загинув від руки вишгородців Пушти на березі річки Альта під час ініційованого Володимиром походу проти печенігів, а Гліба Муромського рука вбивці (власного кухаря на ім’я Торчин) наздогнала в його родовому гнізді – дуже яскраво описана в давньоруському літописі. У світлі мученицької смерті і великокнязівського походження вже в 1071-му брати були канонізовані православною церквою.

Читати далі »

Незвичайний ангел-спаситель

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-12-2018

Рожеві мрії під красивими гаслами для всеядного люмпена про свободу, рівність і братерство під кумачевими стягами після грабежу в державних масштабах розсіялися як дим, обернувшись червоним терором проти будь-якого прояву минулого, інакомислення та віри, зануривши величезну країну в сірість радянської реальності. Мільйонні жертви в незалежності від статі, віку і регалій. Врятуватися судилося лише тим, хто відрікся від свого минулого з покірно схиленою головою перед новими господарями.

Спадкове дворянство, ранг надвірного радника, посада міського голови Миколаїва протягом дванадцяти років – вже одного цього для більшовиків було достатньою підставою для арешту Миколи Павловича Леонтовича, хоча формальним приводом для арешту в 1919-ому став зрив постачання продовольства для червоної армії на користь білогвардійців.

Читати далі »

Збанкрутілий одеський банкір

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-12-2018

Ринок – жорстока гра, в якій відграють лише найсильніші й найстійкіші, а інші опиняються на задвірках комерційної історії, не дивлячись на зв’язки, суспільне становище та колишні регалії. Тім болільш, що доля любити підносити неприємні комерційні сюрпризи, раз по раз перевіряючи їхні силу волі, витримки і самоконтролю.

Третє покоління відомих одеських комерсантів розбагатілих на банківсько-зернових операціях і маючих представництва в Лондоні та Парижі могло б виявитися більш стійкім в таких питаннях, але ступені доктора юридичних наук, членства в Обліковому комітеті Одеської контори Державного банку, повноважного представництва міського купецтва та п’ятдесяти мільйонного обігу власного банку виявило замало.

Читати далі »

Шоу заради мистецтва

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-12-2018

Ціна примх шляхти в усі часи була незрівнянно мала в порівнянні з тим почуттям гордості, які увічнювали їх славу і подвиги в століттях як символ роду для майбутніх поколінь. Хоча і простих смертних, часом, промені цих примх опромінювали своїм світлом, даруючи радість серед сірих буднів буття…

Родове гніздо Жолкевських перетворене їх нащадком, Яном III Собеським, на королівську резиденцію бачило на своєму віку чимало пишних кортежів монархів Європи, тріумфальних маніфестацій переможних армій і розкішних виїздів місцевої шляхти, але в умах і серцях городян того часу всіх їх затьмарила вистава на головній міській площі влаштована за помахом руки королівської особи.

Читати далі »

Українські велетні

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-11-2018

Далеке минуле української землі загублене десь між правдою і вигадкою в огорнутій серпанком легенд пелені. Багато історичні події, маючи в підгрунті реальні факти до невпізнання змінила народний поголос, перетворивши майже на казку. Одна з таких численних загадок пов’язана з міфом-напівправдою про велетнів (“обрів”), які охороняли її кордони від посягання войовничих сусідів.

Згідно легенди саме обри на зорі української історії перемогли східнослов’янське плем’я дулібів, жорстоко придушили опір і захопили їхні землі. І сила їхня була настільки велика, що кочівників успішно протистояли регулярним військам самої наймогутнішої Візантії в період правління імператора Іраклія в VII столітті, ведучи з нею запеклі бої за території сучасної України.

Читати далі »

Творення як злочин

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-11-2018

Маленьке село в тернопільській глибинці. Звичайна селянська сім’я з чотирнадцятьма моргами землі. І несподіваний подарунок долі – поцілунок небес на чолі одного з молодших синів, художній талант якого заграв настільки яскраво, що в шістнадцятирічному віці юнаком був відправлений на навчання до львівської студію Юліана Панькевича.

Незаперечність обдарування Михайла Бойчука привели його до столиці Австро-Угорщини, потім буде Мюнхенська академія мистецтв і, нарешті, в Мекка всіх художників – Париж, де він став одним з організаторів української громади. У творчому ж плані споглядання шедеврів минулого всіх напрямків і стилів все ближче повертає його до витоків примітивізму як симбіозу візантійського і староукраїнського церковного монументального розпису з італійським Проторенесансом та українським народним живописом.

Читати далі »

По воді і по суші

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-11-2018

Нарешті добившись здійснення мрії всього свого життя (Київський престол) в 882 році князь Олег з усією своєю завзятістю, яка допомогла йому не відступити перед фізичним усуненням своїх опонентів в досягненні заповітної влади, почав активні дії не тільки на внутрішній, але і на зовнішній європейської військово-політичної арені з метою посилення позицій Київської Русі.

Його подвиги на сторінках літописів вражають уяву, але мабуть найяскравішим з усіх подій його бурхливого життя і трагічної смерті є похід на Царгород (сучасний Константинополь) – видовище наповнених вітром корабельних вітрил до горизонту там, де вчора була гола рівнинна земля повалили греків, що споглядали на це величне видовище зі стін Великого міста, в справжній шок та забезпечило цій події свій куточок в світовій історії.

Читати далі »

Красиве соло однієї афери

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-11-2018

Найрозкішніший ювелірний салон Одеси на розі Ланжеронівської та Рішельєвської на завжди увійшов в аннали місцевої криміналістики як одна з найкрасивіших афер королеви злодійського світу Європи кінця XIX століття. Правда сумнівно, щоб її жертва, Карл фон Мель, гідно оцінив всю геніальність плану і майстерність втілення його в життя…

Коли в один прекрасний весняний ранок 1882 року перед різьбленими дверима його ювелірного магазину зупинився фаетон, від досвідченого ока фон Меля не вислизнула принадність його пасажирки та елегантність її дорогого вбрання. У передчутті хорошого прибутку сам господар з розпростертими обіймами кинувся зустрічати багатообіцяльну купувальницю.

Читати далі »

Молодший брат легенди

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-11-2018

Його ім’я в кінці фамільної братії де Рібас незаслужено померкло на сторінках історії затьмарене яскравою зіркою Йосипа, який заснував місто-порт на березі Хаджибейської затоки. Але велич його життя і безкорисливість дарів назавжди зберегли ім’я Фелікса в серцях вдячних одеситів.

Наслідуючи приклад своїх старших братів спадковий іспанський шляхтіч з Неаполя опинився на службі у російської корони, назавжди закохавшись в безкраї простори української землі. Ізмаїл, Городище, Дубенка… – всюди він з відвагою стояв пліч-о-пліч з Йосипом і Еммануїлом в боях за землю нової батьківщини, а потім в якості волонтера української армії всіляко допомагав протистояти домаганням Польщі. Тому рішення Фелікса де Рибаса залишитися в Одесі після відставки 1797-ого в чині прем’єр-майора цілком зрозуміло.

Читати далі »

Три людини, одне ім'я

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-10-2018

Коли руками українських поселенців лінія розмежування між Московією і Кримським ханством фактично відсунулася на азовське узбережжя за Дике Поле імперія двоголового орла кинула чималі сили і засоби для її утримання на поточному рівні, для чого вздовж за новітніми фортифікаційними технологіями в рекордні строки було зведено сім фортець Дніпровської лінії. Однією з них була Олександрівська в районі Хортиці.

Доля останньої дещо відрізнялася від інших в першу чергу тривалими термінами будівництва, що було викликано в першу чергу зміщенням місця будівництва на кілька кілометрів від Мокрої Московки до Сухої. Так що добре укріплена п’ятнадцятикутна зірка площею в сто тридцять гектар з чотирма цитаделями, казематами, п’ятьма казармами, цейхгаузами, церквою Георгія Переможця та глибокими ровами по периметру була закінчена лише через п’ять років після офіційної дати початку будівництва в 1770-ому.

Читати далі »

Божа людина

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-10-2018

Ну кому ще серед хаосу громадянської війни могла прийти в голову божевільна ідея відродження Запорізького козацтва що не божому людині. І чи не людина не обтяжена користю і меркантильними інтересами не побоялася б звернутися за допомогою в святу святих козацьких чеснот – до головного зберігачу історичних реліквій Дмитра Яворницького. Однак історик не повірив в благі наміри колишнього полковника інженерних військ російської імператорської армії і не відіслав необхідні їм запорізькі реліквії.

Однак відсутність матеріальних регалій не зупинила самоназваного отамана – Юхим Божко починає відродження Січі, яка спочатку складалася з піхотного, кінного, артилерійського куренів, за законами XVII століття в 1918-му. Своє бойове хрещення нові козаки прийняли в битві проти повстанців Нестора Махна за Катеринослав, хоч і програли її з огляду на переважаючі сили супротивника.

Читати далі »

Жолкевське правосуддя

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-10-2018

З моменту отримання Магдебурзького права в 1603-ому Жовква сама вершила правосуддя над своїми громадянами, десь жорсткіше, десь м’якше, але це був єдиний закон і справедливість для всіх без винятку її мешканців, що змушувало змиритися незгодних і підтримувати владу вимагачам рівноправності.

Причому жолкевська Феміда із зав’язаними очами не тільки карала злодіїв і вбивць, але і опікувалася честю і гідністю своїх громадян, одним з доказів чого служили періодичні прилюдні екзекуцій над представницями найдавнішої професії, які вносили розбрат і ворожнечу в сім’ї місцевих жителів. Звичайним покаранням для них було побиття батогами. У крайніх випадках даму легкої поведінки і зовсім висилали з міста із забороною на повернення.

Читати далі »

Пси Господні

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-10-2018

Його історія сягає своїм корінням XIII століття, коли у французькій Тулузі праведне слово і ревна віра кастильського священика на ім’я Домінік на хвилі Альбігойського хрестового похіду згуртували навколо нього католицьку громаду, що послужило першопричиною створення чернечого ордену імені свого натхненника в 1214-ому.

Відданість християнству, охорона його від єресі і осяяння світу іскрою істинної віри – як головні постулати існування домініканців, що знайшли своє втілення в головних символах ордена білому одязі під чорним плащем (світло в темряві) і гербі “Пес з факелом” (відданість і просвіта), стали основоположною догмою існування чернечої братії, яка допомогла їй пройти крізь усі випробування часу.

Читати далі »

Українські тамплієри

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-10-2018

Всесильний, багатий могутній орден, що обплутав шпигунською мережею всю Європу і мав в реєстрі майна десять тисяч офіційних резиденцій. Його багатство перевершувало всі мислимі розміри, в його боржниках значилися королі, а папа римський перебував фактично у підлеглому положенні по відношенню до його великого магістру. При цьому носії вищого знання, двигуни прогресу і засновники одного з найяскравіших та впізнаваних течій в храмовій архітектурі.

Їх історія почалася в XII столітті під прапором високої місії захисту християнських паломників до звільненого Гробу Господнього в Єрусалимі, хоча деякі історики, посилаючись на протиріччя чернечого статуту храмовників (в тому числі заборона на володіння будь-якою особистою власністю) та їхне відмінне володіння мечем, вбачають мету створення організації в пошуках історичних артефактів наукового і матеріального характеру під уламками храму Соломона.

Читати далі »

Харків літературний

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-10-2018

На тихих вуличках, в зелених скверах і галасливих площах культурної столиці Східної України, на яку перетворився Харків із започаткуванням на його просторах на початку XIX століття університету, міцно запанували небесні натхненниці і покровительки всіх напрямків і форматів мистецтва, що наклало свій відбиток на всю подальшу історію міста. І літературна їх складова не була останньою з них навіть в роки квітнучого радянського тоталітаризму.

Не форматний для комуністичної реальності харківський літературний салон на горищі з маленьким віконцем по Римарській 1, де творив і надихав своїми віршами з присмаком скромності високої класики Борис Чичибабін або його творіння – студія в палаці культури Зв’язки – не давали згаснути іскрі свободи в сутінках радянської реальності, навіть коли невдоволення його творчістю комітету державної безпеки унеможливило видання його робіт і зробило реальністю виключення зі Спілки письменників.

Читати далі »

Музика під секретом

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-09-2018

У далекому 1891-ому, коли був оголошений всесвітній конкурс на будівництво нового розкішного будинку для одеського храму бога комерції замість втратилої актуальність старої невеликої по площі будівлі біржі на Миколаївському, актуальної в першій половині XIX століття, але після сорока років порто-франко своїми скромними розмірами і сусідством з іншими адміністративно-комерційними організаціями не задовольняла амбіціям і запитам місцевого комерційного люду, ніхто не здогадуються про її подальшу цікавою долю…

Стосовно грунтовності підходу до майбутнього будівництва говорить не тільки конкурс проектів, що був оголошений по всьому світу і тривав фактично п’ять років, але і ті жорсткі вимоги, які висувалися до технічних характеристик будівлі, основною з яких була звукоізоляція на межі фантастики – секретні розмови в цих стінах павині були залишатися секретом навіть для людей, що знаходилися в декількох кроках в цьому ж приміщенні.

Читати далі »

Кам'янецькі відьми

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-09-2018

Старий Кам’янець, як шматочок Середньовіччя дбайливою рукою Хроноса збережений крізь століття усіх трагедій великих і маленьких української історії, покоїть в своїх підземеллях сотні тисяч секретів, частина з яких так глибоко пішла в надра пам’яті і покрилася пилом часу, що дістати їх на білий світ не представляється можливим, інші – настільки огорнула пелена легенд, що за нею важко вгледіти правду, треті ж сяють діамантами кришталевої чистоти, не дивлячись на всю свою неймовірність.

Так в міській історії зафіксовані прецеденти страшного бича Європи того часу – полювання на відьом під прапором інквізиції. Адже в боротьбі за видних женихів коштувало лише вказати на більш щасливу суперницю як на підозрювану в чаклунстві, і ось черга на серце обранця ставала на одну нещасну коротше, або звинуватити гордячку / конкурентку / зрадницю в смертному гріху, від якого на думку церковного суду на цілі міста спадали нещастя і який міг очистити лише вогонь багаття, щоб назавжди позбавиться від ненависної персони або просто за рудий колір волосся діва була засуджена на смерть.

Читати далі »

Воля проти отруєних стріл

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-09-2018

Шок і здивування угорської знаті та єзуїтських ченців від споглядання одного прекрасного ранку 1703-його під міськими стінами кількох сотен українських селян з косами, сокирами і рушницями під проводом Івана Беци з Виряви, а також звістка про захоплення стратегічного запасу худоби в селі Горяни вилився практично в паніку.

Звичайно ж купка повсталих проти австрійського свавілля не могла захопити добре укріплений Ужгородський замок, де тільки шляхти всередині оборонного периметра налічувалося близько чотирьох сотень, а ще міщани і єзуїти. Але ведені відчайдушним бажанням отримати справжню свободу українці не тільки прорвалися в місто, бої фактично велися на вулицях.

Читати далі »

Жіноча примха

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-09-2018

Вразлива жіноча душа в поєднанні з прагматичною натурою іноді може звести чоловіка з розуму, особливо під впливом настільки відвертих і виходячих за межі суспільних норм і пристойності пуританського XIX століття дамських романів Еміля Золя. І де вже було знати вічно зануреному в справи комерції Мойсею Менделевичу, що якась книжка під назвою “Дамське щастя” так змінить його завжди байдужу до справ, домашню дружину…

У передчутті тихого сімейного вечора поважний одеський купець повернувся після повного турбот дня додому, але замість чаю після ситної вечері, яким дружина дала йому насолодитися в розрахунку на більш благодушний настрій, отримав від коханої серйозну розмова, що почалася з категоричного заяви: “Мойсей, досить кидати гроші на вітер і будувати будинки!”, за якою крокували сентенції на тему про те, що вкладення коштів у нерухомість має бути раціональним і сім наявних в реєстр власності подружжя будинків не сильно їх збагатили.

Читати далі »

Раб першої гільдії

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-09-2018

Почесний громадянин молодої чорноморської перлини, в тому числі з рук якого в міський бюджет надходили чималі податкові кошти в якості директора Державного комерційного банку, думського скарбника і власника одного з найбільших торгівельних домів часів правління де Ланжерона. Крім того Михайло Антонович Крамарьов вносив свою посильну лепту в благодійні починання Одеси як попечитель міської лікарні.

Поява цього поважного пана обрядженого в рване лахміття на зап’ятках пишної карети якогось поважного пана шокувало все місцеве суспільство. Втім таємниця показового ганебного променаду двічі уздовж Дерибасівській незабаром розкрилася – почесний громадянин Одеси виявився збіглим кріпаком графа Шереметьєва, який завдяки своїй комерційній жилці і якісь дещиці вдачі зміг пробитися в цьому житті.

Читати далі »

Шлях до серця улюбленої тещі

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-09-2018

З давніх-давен одеський Приморський і західна частина міста були далекі один від одного як дві планети, адже не дивлячись на фізичну близькість їх розділяла глибока балка, економічний ефект від будівництва моста через яку не витримував ніякої критики в порівнянні з витратами. Тому цей проект так і не був реалізований протягом усієї півтора столітньої історії міста.

Однак такі дрібниці, як економічні витрати, мало цікавили партократичну верхівку країни червоних рад, на догоду амбіціям і бажанням якої приносилися набагато більші жертви, ніж якась частина державної скарбниці.

Читати далі »

Справжній український полковник

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-08-2018

Його ім’я через століття стало для української молоді дороговказною зіркою честі, гідності та патріотизму, перетворившись на легенду, а сучасники його любили і ненавиділи всі серцем. Байдужим харизматична особистість Івана Богуна не залишала нікого, адже він легко змінював вчорашніх союзників на їх опонентів, якщо це було корисно Україні.

Він був супротивником будь-яких компромісів за рахунок інтересів України і це в середині XVII століття, коли Запорізька Січ після смерті Богдана Хмельницького та фактичного провалу визвольної війни перебувала в уразливому становищі руїни. Він не прийняв присягу московському цареві, та й поляки, король яких Ян II Казимир всіма доступними засобами від матеріальних благ до лестощів намагався купити прихильність впливового українського полковника, були від нього не в захваті…

Читати далі »

Бердянське дитинство

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-08-2018

Він вперше відчув ласкаву теплоту морських хвиль на своїх ногах в шість, коли родина перебралася в м’який, родючий клімат Південної України через проблеми зі здоров’ям його молодшого брата. Тоді, ще щаслива і дружна, сім’я Єфремових переїхала зі своїми трьома малолітніми дітьми з холодного Царськосельського повіту в Бердянськ в 1914-му.

Босоногим хлопчиськом Олександр носився по набережній, ловив з іншими такими ж босяками бичка біля самої крайки води, пустував без міри, а як же без цього, і був безмірно щасливий, як буває тільки в дитинстві. Ті п’ять неповних років, що майбутній письменник-фантаст провів у Бердянську він запам’ятав на все життя, як найкращі роки в його житті, а місто вписав його ім’я в свою історію задовго до його широкої популярності, після одного неординарного і пам’ятного вчинку…

Читати далі »

Маленьке диво для матері та сина

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-08-2018

Відчайдушний спротив і героїзм жителів Кам’янця при захисті рідного міста не змогли запобігти поразці Речі Посполитої в черговий польсько-турецькій війні 1672 року, смерті Яна II Казимира і двадцяти семи рокам мусульманської окупації, але зате виторгували преференції у вигляді м’якої капітуляції, згідно якої не тільки все бажаючі могли безперешкодно покинути місто, але і взяти з собою своє майно. Крім того православні храми фактично залишалися недоторканими за угодою з союзником султана в тій війні Петром Дорошенком.

Не представляючи духовної цінності для мусульман християнські символи віри були викинуті на вулицю, а костели перетворені на мечеті – Петра і Павла стала головною на честь падишаха Магомета IV, а Домініканський – його коханої дружини Хасекі. Причому перший з них отримав високий мінарет, залишаючись на даний час єдиною в своєму роді християнською святинею з мусульманськими атрибутами.

Читати далі »

Смерть героя

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-07-2018

Герой російсько-турецької війни, що отримав орден Святого Георгія IV класу і чин капітана II рангу за перемогу вісімнадцяти гарматного брига “Меркурій” під його командуванням над двома лінійними кораблями противника, в мирний час він за відмінну службу був у званні флігель-ад’ютанта був введений в придворну свиту Миколи I, але як людина діяльна залишився вірним флоту.

У 1833-му Олексій Іванович Казарського був направлений перевіряючим тилових контор і складів чорноморських портів, що стало його смертним вироком, так як в Московії в усі часи обсяги крадіжок перевищували всі мислимі межі і їх здійснювали готові були битися за награбоване усіма способами без оглядки на законність і етичні норми.

Читати далі »

Розстріляний голос українського народу

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-07-2018

Україна як наочний і незаперечний доказ хибності домагань Московського каганату на давню історію Русі в усі часи викликав істерику в північних болотах, і якщо при Романових все зводилося до гонінь і заборон, то кривавий, не обтяжений будь-якими етичними нормами люмпен їх послідовників пішли куди далі. Хоча документального підтвердження цього навряд чи знайдеться – ще в 1960-му тодішній КДБ Шелепін наказав знищити всі “порочачи честь мундиру“архіви, і лише народна пам’ять, частково покладена на сторінки спогадів, надійно зберігла увесь жах і зло ними вчинені.

А почалася боротьба червоних проти сліпих співаків українського епосу ще в 1918-му, коли їх без суду і слідства розстрілювали лише за одне носіння бандури. У ті страшні роки від руки більшовицького люмпена зі зброєю в руках загинули тільки за підтвердженими відомостями кобзарі Іван Литвиненко, Андрій Слідюк, Федір Діброва, Антін Митяй, Свирид Сотниченко, Петр Скидан, а скільки їх імен історія не зберегла…

Читати далі »

Справедливість по-московськи

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-06-2018

Його життя почалося в щасливій родині священнослужителя чернігівської глибинки зразка 1893 року і, здавалося, була приречена на настільки ж сито-благополучне продовження до земного кінця – натхненно-піднесеній натурі з семінарською освітою за плечима саме місце в тихій парафії під боком у коханої дружини в оточенні цілого виводка дітей.

Але доля-жартівниця рідко прислухається до бажань земних підопічних – вступ Василя Еллінського в 1914-ому на економічне відділення Київського комерційного інституту змінило його життя, а переворот 1917-ого привів до лав Української партії соціал-революціонерів в якості одного з організаторів і лідерів її лівого крила, пізніше перетвореного на самостійну партію комуністів-борців.

Читати далі »

Друкар і середньовічна профспілка

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-06-2018

Гірка доля вигнанця, з Московського царства, де його друкарня була спалена, а сам він, як і його колега Петро Мисливець, піддався критиці і переслідуванню з боку православного духовенства і правлячої боярської верхівки за спроби сіяти зерна знань серед народу, знайшла живий відгук у жалісливих городян, коли він з’явився біля котрий з’явився біля брами міста Лева восени 1572 року.

Ігумен Онуфріївського монастиря отець Леонтій навіть пішов на службове підроблення, позичивши Івану Федоровичу вісімдесят злотих з казни обителі (на один з них можна було купити дві пари взуття або дев’яносто літрів меду), а місцевий житель Сенько Седляр і зовсім дав йому в борг суму в сімсот злотих, при вартості кращої львівської кам’яниці в п’ятсот.

Читати далі »

Кохання з третього поверху

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-05-2018

Розкіш львівської Ринковій площі, де кожна з сорока п’яти кам’яниць зі своїм часовим відбитком, своєю унікальною долею, своїм неповторним шармом. Люди, часи, звичаї міняли їх на свою догоду, і кожен з них залишався в їх історії назавжди. А що вже казати про королівський роман – такого народна вже точно не забуває, на відміну від історії, яка через брак документальних фактів переводить це в розряд місцевих легенд.

1634 рік. На пишну королівську процесію в’їзду вседержителя Речі Посполитої Владислава IV Вази зібралася подивитися ледь не вся львівська громада від мала до велика усіх каст і чинів. І з усієї цієї строкатої юрби його погляд вирвав миле личко, чарівну посмішку, тонку фігуру, що тремтінні застигла на балконі перед променями Сонцеликого.

Читати далі »

Крамола і амбіції

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-05-2018

Перший проект одного з майбутніх радянських “будівництв століття” зародився в надрах романівської імперії двоголового орла з подачі інженера з електрифікації залізниць Генріха Графтио. Його проект гідроелектростанції на Дніпрі ліг на стіл імператора Московії Миколи II ще в 1905-ому, але ніякі економічні вигоди не змогли змусити царя піти проти спротиву православного духовенства, яке вбачало в науково-технічній ідеї Графтио (і не тільки його) крамолу.

Глобальною фактичною причиною церковного гніву з цього приводу був технічний прогрес, як фактор відтоку освіченої пастви зі сфери їх впливу, а локальним номінальним – затоплення в ході будівництва гідроелектростанцій храмів і цвинтарів, що за їхніми словами було “великим гріхом”.

Читати далі »

Перша Леді СРСР

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-05-2018

Давня українська Холмська земля – вічне яблуко розбрату на стику інтересів трьох держав, які з перемінним успіхом сім століть виборювали її, попутно періодично спопеляючи її поселення і знищуючи її населення. Але голос предків часів князів Київської Русі жив в кожному з нащадків її жителів і не давав забути свободу по-українськи.

Ніна Кухарчук народилася селянській родині холмського селища Василів Польського Королівства Російської імперії (окупація за підсумками Віденського конгресу 1815 роки), однак завдяки старанням батьків дівчинка отримала середню освіту (сільська школа, Люблінська гімназія, Холмське Маріїнське училище). Здавалося в кращому випадку їй була б забезпечена роль однієї з багатьох українок середнього класу, але втрутилася Перша світова війна.

Читати далі »

Авіакатастрофа в серці Львова

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-05-2018

Пишне святкування першої річниці другий польської окупації галицьких земель 22 листопада 1919-ого після поразки роком раніше Листопадового чину в українсько-польській війні за Західну Україну у Львові прийняло настыльки грандіозний розмах, що в його програму навіть був включений військовий парад. Родзинкою останнього мало стати перше в історії міста і Польщі, екзотичне на той час і досить дороге авіашоу.

Причому головним ядром наявної 7-й бойової ескадрилій імені Тадеуша Костюшка, заступником командира Седріка Фонтлероя якої був майбутній батько знаменитого фільму про пригоди гігантської горили Кінг-Конга Меріан Купербули, були десять американських льотчиків.

Читати далі »

Один будинок на вулиці Трьох Хлібів

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-05-2018

Старий Кременець. Скільки ж зберігає він в своїй пам’яті великих і маленьких таємниць, які довірили йому прості городяни і сильні світу цього за сім століть існування. Про них ходять легенди. Іноді випадок являє світові їх матеріальне підтвердження, але левову їх частку доля береже за сімома печатками для майбутніх поколінь.

А серед них мабуть десь в петлі Смотрича зберігається і історія тієї, якій судилося народиться в блиску розкоші будинку молдавського господаря Василя Лупула і загубитися в лабіринтах шахових партій європейських політичних інтриг як звичайній пішці – Розанда Лупул-Хмельницька.

Читати далі »

Золочівська королева

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-04-2018

Хто міг вгадати в тій юної французької спокусниці тринадцяти років від роду, що так впевнено і розкуто почувала себе серед розкоші свити майбутньої дружини польських королів Владислава IV і Яна II Казимира, прекрасної Марії Луїзи Гонзага де Невер, її духовну спадкоємицю і всесильну польську королеву, про яку піддані з посмішкою казали: “Марися керує Яном, а вже Ян – Польщею”.

Уродженка збіднілої аристократичної сім’ї Марія Казимира Луїза де Лагранж Аркен. З п’ятирічного віку вона оберталася у вищому світі Франції в свиті своєї покровительки, так що як мінімум не затьмарене бідністю майбутнє було їй гарантоване.

Читати далі »

Місце смерті, місто кари

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-04-2018

Варварські європейські середньовічні традиції публічних екзекуцій не обійшли стороною прекрасний український Львів. Те страшне місце, де винні і без провини покарані, в аурі легенд, що холонуть душу своїми подробицями, з легкої руки різноголосих гідів стало об’єктом пильної уваги численних туристів. Правда зараз про його сумну історію пам’ятає лише бруківка Ринковій площі, як і про мірну кам’яну балію встановлену майже поруч в 1598 році (в той час кожен європейський місто мало свої еталони мір ваги, довжини і об’єму).

А колись це знайоме кожному городянину місце з поганою славою, не тільки було відзначено масивним квадратним спочатку дерев’яним, а потім кам’яним стовпом ганьби з вмуровані металевими кільцями, але і увінчано лякаючи-реалістичною скульптурою богині правосуддя Феміди та її зброї земної – ката, спиною до спини в своїй нещадності до порушення закону. У місцевих за ним закріпилася назва “Praugier”.

Читати далі »

Одеська Європа по-пушкінські

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-04-2018

Пушкінське заслання до Молдавіъ подарувала світовій літературі понад півтори сотні нових творів, залишивши в його душі глибокий слід не без активної участі генерала від інфантерії Інзова, в кишинівському будинку якого проживав опальній геній від поезії обласканий увагою і любов’ю. Та й засланням це можна було назвати лише частково – прийоми, гості, бали місцевої знаті, променади… з невеликим обмеженням відповідно до географічної складової їх місцепроведення.

Але Кишиневу при всій прихильності суспільства і теплому відношенню до петербурзького вигнанця місцевої влади все ж було ох як далеко до звичного йому столичного класу, що стало причиною наполегливих прохань Пушкіна до свого благодійника, уповноваженого намісника Бессарабії, про переведення в Одесу. Зрештою Іван Микитович погодився втратити головну перлину кишинівського суспільства, і надав дозвіл на перевод.

Читати далі »

Махновський літописець

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-04-2018

Перші слова його літописі лягли на пожовклі сторінки історії кров’ю убитих за участь в опорі діда і батька, попелом рідної хати в Новоспасівці Маріупольського повіту Катеринославської губернії, які залишили по собі австро-німецькі окупанти в Першу світову при висадці в Приазовських степах.

А далі будуть вогонь і меч опору і білим, і червоним в боротьбі за волю української землі в рядах Гуляйпільської армії Нестора Махна. Організаторський талант у поєднанні зі сміливістю і винахідливістю забезпечили Віктору Білашу швидкий кар’єрний ріст в повстанському війскі від командира полку до начальника штабу армії.

Читати далі »

Від храму до мавзолею, від віри до атеїзму

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-03-2018

Глибоко релігійна дворянська сім’я, де батько, Віктор Петрович Щусєв, був не тільки надвірним доглядачем, а й добровільним опікуном кишинівських богоугодних закладів, звичайно ж виховала свого сина в любові і шанування царя і Бога, а столичне вище училище Академії мистецтв з Рєпіним і Бенуа в ролі наставників закріпило напрямок творчої дороги майбутнього метра вітчизняної архітектури.

Першим самостійним архітектурним кроком Олексія стала надгробна каплиця Шубіна-Поздєєва на Олександро-Невському, яка була споруджена лише завдяки його натиску – дізнавшись про смерть з газет і накидавши нашвидку ескіз, він без запрошення і рекомендацій з’явився до удови генерала і зміг переконати її віддати перевагу його творінню.

Читати далі »

Батько, син і місто Лева

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-03-2018

Іноді доля-жартівниця любить підносити сюрпризи круто змінюючи життя своїх земних підопічних, підносячи на вершину вчорашніх підневільних по праву народження і скидаючи в пучину неслави тих, кому були доступні всі блага світу, і не рідко такі соціальні метаморфози трапляються в межах всього двох поколінь однієї родини як підтвердження народної мудрості «на дітях геніїв природа відпочиває»…

Вчорашній селянин гетьмана Станіслава Конєцпольського він сам вирішив свою долю, коли під загрозою смерті в шістнадцятирічному віці став втікачем. Але здоровий глузд, невгамовна енергія і цілеспрямованість не дали Павлу Кампіану (при народженні Вощина) згинути в цьому світі – вступ до Краківського університету на наступний рік, магістерський ступінь з філософії зі знанням медицини, філософії та гуманістичних наук в 1552-ому і ступінь магістра медицини Болонського університету (1556) забезпечили йому блискуче майбутнє.

Читати далі »

Вежі, що цілують небеса

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-03-2018

Дивовижне Закарпаття з його посивілий горами, дурманним ароматом хвої, швидконогими річками і волелюбним народом, що живе згідно законів предків, а не будь-якої держави. Його захищені від холодного дихання землі в усі часи служили яблуком розбрату сильних світу цього, і першими з претендентів називатися їхніми володарями в пізньому середньовіччі були турецькі султани…

Так в 1661 році всесильному владиці сходу довелося активно втрутитися в мирне життя непокірного Мармароша, який з огляду на хитросплетіня східноєвропейської політики і смерті Дьєрдя II Ракоці, номінально залишаючись в трансільванських володіннях Осмаской імперії, фактично продовжував свою незалежну політику в союзі з Україною та Швецією.

Читати далі »

Козаки у Львові

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-03-2018

Ця напівмістична-напівдокументальна історія почалася в ті далекі часи, коли Львів був однією з княжих столиць України-Русі, а на місці майбутньої столиці Мокшанії ще квакали жаби…

Одного похмурого осіннього вечора до міської брами підійшов літній мандрівник, але у зв’язку з пізньою годиною потрапити всередину не міг – охороні було суворо заборонено відчиняти браму після заходу сонця. Почався проливний дощ і один з львівських охоронців-десятників зглянувся над нещасним – спустив кошик і втягнув його в ньому під захист фортечних стін.

Читати далі »

Невивчені уроки історії

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-02-2018

Як багато прикладів пам’ятає сучасна історія, коли наділені владою на догоду своїх амбіціям чи з примхи своїх господарів впадали в безумство переслідування інакомислячих, забуваючи що колесо історії-дивна штука і часом робить непередбачувані повороти, щоб перетворити вчорашніх катів в безправних жертв їхніх сьогоднішніх послідовників того ж режиму. Але людина-загадкова істота, яка геть не бажає вчиться на прикладах інших і повторює помилки минулого з ослиною впертістю…

Всесильний і могутній нарком внутрішніх справ Української РСР Балицький Всеволод Аполлонович. Одного його ім’я в середині 1930-х валило жах всіх від старого до молодого на безкрайніх українських просторах як одного з найжорстокіших, безпринципних і нещадних заплічних справ майстри каральної політичної машини сталінського режиму. Десятки тисяч загублених лише за неприйняття радянського режиму і любов до своєї батьківщини життів на його рахунку.

Читати далі »

Вічний революціонер. Борис Антоненко-Давидович

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-02-2018

Він народився надто рано – на зламі епох, коли віковbq московський царизм упав під ударом збройного люмпена, щоб породити на світ ще більш страшне чудовисько, яке заради знищення української національної самоідентифікації змусить пройти його батьківщину крізь голодомор, репресії, вогонь світової війни, духовні злидні атеїзму під червоним прапором рад, але про це ще ніхто не знав…

Українець за народженням, українець в душі Борис Дмитрович Антоненко-Давидович, як і мільйони його співвітчизників, в перші роки більшовицького правління був сповнений райдужних очікувань свободи, рівності і братерства – вступив в комуністичну партію, вступив в загін особливого призначення, збирав продрозкладку й організовував вибори в Ради.

Читати далі »

Педикюр для харківського Голлума

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-02-2018

Аскетичний модерн початку ХХ століття в легкому флері загадкової готики на одній з харківських вулиць нехай і відрахував лише сторіччя свого існування, але вже встиг обзавестися довгим шлейфом легенд і переказів, яким володіє не кожен стародавный замок.

І хто б міг подумати, що таке прагматичне комерційне починання як приватна жіноча гімназія двох сестер Покровських може стати однією з міських визначних пам’яток. А всього лише потрібно було, щоб їхнім братом виявився сам єпархіальний архітектор Володимир Миколайович Покровський, не обмежений своїми замовницями ні у виборі архітектурних форм, ні у використанні елементів оздоблення.

Читати далі »

Про публічні конкурси і не тільки

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-02-2018

Історія Харкова на рубежі XIX і XX століть ознаменувався не тільки бурхливим витком соціально-економічного підйому, але і таким поняттям як “публічний конкурс”, що увійшло до повсякденного побуту при будівництві не тільки громадських будівель, але і приватних особняків.

Причому публічність такого конкурсу на кожному етапі можна було відстежити по сторінках знаменитого журналу “Зодчий” від оголошення конкурсу з деталізованими умовами до визначення результатів. Хоча це не гарантувало втілення в життя проектів-переможців як в цілому, так і їх окремих частин, що було пов’язано з визначенням переможців архітектурною комісією згідно заявлених вимог, а право власності переходило у власність замовника, котрий на свій розсуд вирішував їхню подальшу долю.

Читати далі »

Кум Кеннеді. Від Олики до Нью-Йорка

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-01-2018

Повороти долі іноді настільки вигадливі і непередбачувані, що передбачити їх повороти не візьметься навіть найдосвідченіший астролог. Народження в маленькому селі Шпанів що на Волині звичайно ж не давало можливості припустити блискуче майбутнє, хоча іменитий рід Радзивіллів, що знаходиться в родових зв’язках з половиною аристократії Європи давали передумови до безбідного існування і вільного життя, але Друга світова і радянська окупація України, де в Олиці офіційно знаходився родовий маєток княжого роду, сплутали всі карти.

Майбутнє молодого спадкоємця Станіслава Альбрехта Радзивілла було туманним. Перший шлюб з графинею Розою де Монлеон розтанув разом з димом пожарища бойових дій, але нове кохання до хорватки Грейс Колін, весілля з якою відбулася в 1946-ому, дали сили жити далі. Щасливою випадковістю стало їх знайомство в Нассау, де молоді оселилися для отримання британського громадянства, з відомим трейдером Феліксом Фенстоном, результатом якої стало створення ріелторської компанії для роботи на британському ринку.

Читати далі »

Ало. Ало. Ало. Говорить Харків

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-01-2018

“Ало. Ало. Ало. Говорить Харків”, – саме з таких слів в ефірі звичайного техніка, які почули сім десятків людей 16 листопада 1924 року, стартовав відлік історії громадського радіомовлення України.

А починалося все в Харкові кінця XIX з наукових розробок радіокерованих машин і механізмів всесвітньо відомого професора Харківського університету. Саме їм був створений перший прилад здатний налаштовуватися на певну хвилю, за чим попрямувала до військового відомства його записка із запитом на дослідження способів захисту бездротової телефонії від зовнішніх електричних хвиль (1901). Пальчикову ж належить честь обладнання в місті на Лопані першої локальної радіостанції і першого в імперії автомобіля-пересувної радіостанції (1904).

Читати далі »

Магічний алмаз тамплієрів

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-01-2018

Улюблене місце відпочинку жителів і гостей столиці житомирських земель. Його розкіш і екзотичне оздоблення, не змогли до кінця стерти з лиця землі всі старання двох світових воєн, радянської влади і бездушності обивателя. Може це сила бронзової Артеміда зберігає його через століття, або могутнє закляття тамплієрів не дає тимчасовим правителям знищити зелену перлину, але жодне серце не залишається байдужим до його чарівної краси.

Створення парку, що зараз носить ім’я Юрія Гагаріна, приписують останньому барону де Шодуару – Івану Максиміліановичу, хоча згідно з історичними даними за основу для нього було взято з давніх-давен існуючий на мальовничому березі річки Тетерів листяний ліс. Але збережені лише на пожовклих чорно-білих знімках величний триповерховий палац в оточенні розкішного парку-саду зі статуями досі розбурхує уми доморощених краєзнавців.

Читати далі »

Злий геній сім'ї Чумічових

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-12-2017

Йому ділова хватка дісталася у спадок від батька-купця, який обіймав пост Білгородського бургомістра. Саме завдяки вродженому дару і ділянці на березі Сіверського Дінця Микола Чумічов став серед місцевих підприємців першопрохідцем вовномийних справ, що забезпечило йому статус найбагатшої людини в окрузі і величезні бариші.

Але великі гроші – це не тільки велике щастя, а й предмет постійних хвилювань, заздрості і жадібності оточуючих. Чорним генієм, крило якого врешті-решт назавжди закрив його очі і зупинив його серця був той, кого він виплекав у своєму будинку в любові і млості, плоть від плоті, кров від крові – власне дитя.

Читати далі »

Сила мрії

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-12-2017

Його, звичайного богодухівського поміщика, доля обрала щоб переламати вікової сон Слобожанської України та назавжди змінити її історію, відкривши дорогу світові творчих знань та прогресу.

А почалося все з особистої зустрічі з імператором Василя Каразіна з імператором, на якій перший, будучи головою комітету з розгляду уставів двох академій та московського університету, висловив божевільну думку про відкриття в Харкові власного ВНЗ. Ідея Олександром I, як освіченою людиною, була в принципі прийнята прихильно, тим більше що кошти на його відкриття передбачалося знайти з добровільних пожертвувань місцевого дворянства без залучення скарбниці.

Читати далі »

"Справжній актор"

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-12-2017

Приїзд нового губернатора Федора Івановича Кішенського – добродушного гостинного господаря, охочого до різних розваг і культурних новинок – сколихнув безпросвітну сірість одноманітності харківського буття. Він привіз собою в серці Слобожанщини дух великосвітського столичного суспільства з його маскарадами, приватними балами, гучними народними гуляннями і, звичайно ж, театром.

У лічені тижні двоповерховий дерев’яний катерининський павільйон біля палацу намісництва перетворився на справжній театр зі сценою, писаними лаштунками, двома декораціями (кімната і ліс), завісою, що вільно піднімалася і опускалася, та дванадцятьма ложами абонований на рік вперед по п’ятдесят рублів, облаштованих губернським механіком Лукою Семеновичем Захаржевським

Читати далі »

Немає життя без кохання

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-12-2017

Поділена на дві половинки древня твердиня львівської землі. Її історія за два століття пам’ятала багато печалей і радостей, але в положенні слуги двох панів вона опинилася вперше в 1511-ому, щоб через сім десятиліть підприємливий Ян Данилович на кошти першої дружини відреставрував одну половину Олеського замку, а другу – отримав як придане при одруженні на Софії Жолкевській, перетворивши в єдину розкішну фамільну резиденцію в ренесансному стилі.

Заповзятливий і честолюбний Ян, котрий через інтриги і розрахунок добився завидного положення в галицькому суспільстві, готував таку ж завидну долю і своїм дітям, щоб передати символ своєї могутності – виплекане його працями величне Олесько, але доля розпорядилася інакше…

Читати далі »

Геній підробки

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-11-2017

Європа в захваті. Артефакт, який французи готові були поставити на один щабель з Ейфелевою вежею. Хитрі шахраї, що обдурити найвідоміші наукові уми кінця XIX століття. Скромний творець, який відмовився від слави і грошей. Один з найбагатших людей світу – в цій фантастичній історії сплелося все воєдино, породивши на світ ще одну казку на яву зі щасливим кінцем.

А почалася вона на одній з тихих вулиць старої Одеси, де розташовувалася майстерня одного не дуже удатного ювеліра. Ні, замовлення у нього час від часу з’являлися, на життя вистачало, але не більше. Він навіть не міг придбати патент купця третьої гільдії, щоб можна було офіційно повісити вивіску над входом.

Читати далі »

Життя і трагедія однієї людини. Олексій Алчевський

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-11-2017

Гени підприємництва та фінансової дбайливості були у нього в крові – дід-чумак, ганяв своїх навантажених сіллю волів від Сум до Петербурга, батько – ярмарковий торговець з бакалійної крамницею в Сумах… але юному даруванню від комерції не вистачало розмаху в своєму напівпровынційному рідному місті – у віці двадцяти п’яти років з багажем знань Сумського повітового училища за плечима (більшого не дозволили погані фінансові справи сім’ї) Олексій Кирилович Алчевський відправився підкорювати процвітаючу столицю Слобожанського краю.

Пробою пера в Харкові для нього стала чайна лавка на Сумській, але це скоріше був спосіб закріпитися в місті і зробити собі серед місцевих обивателів добре ім’я, тому що масштаб даного підприємства знову-таки був невеликим.

Читати далі »

Літери під дощем

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-11-2017

Нелюбе дитя харківського освіченого суспільства народжене в 1830-ому за наказом згори від президента Імператорського вільного економічного товариства адмірала Мордвинова на підставі розпорядження міністра внутрішніх справ Закревського, які мали намір в наказовому порядку відкрити шлях ері відродження “громадськості і поліпшень у всіх сферах народного життя”. Але благими намірами вистелена дорога в пекло, про що ці поважні пани від столичної аристократії трошки забули…

Ні, звичайно ж, в Харкові було скликано збори з ватажком місцевого дворянства Олександром Федоровичем Квіткою, де була присутня безліч шанованих членів суспільства від губернатора до заможних купців, і рішення про створення публічної бібліотеки було прийнято в цілому позитивно, і добровільних пожертвувань підписано аж на 1465 рублів, і кімната в дворянському збібранні була виділена, але реально станом на 30 квітня 1832 року жодних грошей, чи книг в наявності не малося.

Читати далі »

Історія, що проходить повз

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-11-2017

Кінець XIX – початок ХХ століття, коли з ганебним кріпосним правом нарешті було покінчено і майбутнє малювалося лише в яскравих тонах, прогресивні демократичні ідеї почали розбурхувати серця і уми ліберальної частини суспільства імперії двоголового орла. Харків, як науково-просвітницька столиця Східної України не міг залишитися осторонь від загального тренда – літературні салони, світські прийоми і ділові зустрічі закінчувалися гарячими суперечками про світле майбутнє країни і світу.

На хвилі загального ідейно-економічного підйому з легкої руки Олександра Олександровича Іозефовіча 1 грудня 1880 року в слобожанської столиці з’являється голос освіченого суспільства, націлений на вдосконалення духовно-соціальної складової губернії як запоруки її подальшого процвітання – газета “Наш край”.

Читати далі »

Крапка поставлена вчасно

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-10-2017

Люта, голодна, неясна одеська зима 1921 року, коли кривавий більшовизм зі зброєю в руках зруйнував існуючий світопорядок без планів на майбутнє, крім “відібрати і поділити” і перспектив. Для когось вона була першою, для когось останньою, але людина пристосовується до всього і перлина Чорного моря потихеньку пристосовуватися до зелених шинелей на вулицях, обміну речей на продукти і топити по чорному. Але у всій цій безпросвітній безвиході залишилося те, чим людина пожертвувати не змогла – розумне, добре, вічне, яке не давало збожеволіти і дарувало іскру віри в майбутнє – друковане слово.

Молодий, метушливий, пустотливий, обірваний колектив приморській газети “Моряк”, в якій на той час працювали Бабель, Багрицький, Ільф, Катаєв, Олеша Паустовський, як якір тримався на гранді російської преси, колишньому директору найбільшої вітчизняної багатотиражки “Руське слово” сивочолому Федірі Івановиче Благові, який працював тут коректором. Але безпечність і самовпевненість юності та безсумнівність літературного таланту робили цих молодих дарувань від літератури малосприйнятливими до правил і досвіду життя.

Читати далі »

Життя-трагедія графів Доррер

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-10-2017

Старовинний французький рід Дорерр отримав успадковані графський титул з рук самого папи за вірне служіння католицької церкви в якості посланника французького короля Карла Х. Які причини спонукали одного з його нащадків на початку XIX століття перебратися на службу в Московію з підтвердженням спадкового дворянства від Миколи I – про те історія замовчує.

Але станом на кінець ХІХ століття родина Йосипа Пилиповича і Катерини В’ячеславівни Доррер крім графського титулу і шести дітей (чотири сини і дві дочки) володіла чималою комерційної і житлової власністю, що забезпечують розважливим господарям непоганий прибуток. Бурхливий початок ХХ століття вніс свої корективи в перспективи світлого майбутнього титулованих нащадків французької аристократії: в 1900-му помирає батько, середній захоплений революційними ідеями брат Олексій засуджений до заслання з позбавленням дворянського гідності сім років по тому, а старший, Георгій, був відправлений по службі в далекий Туркестан. Надією і опорою сім’ї залишився Сергій, що закінчив ХТИ в 1903-ому.

Читати далі »

Друг, натхненник і критик

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-10-2017

Михайло народився в Харкові на Холодній Горі в заможному домі купців Слонових по Анненський. Завдяки другу матері, місцевому меценату Якову Миколайовичу Лисікову, який помітив в хлопчині безсумнівний співочий талант, він з малих років почав свою кар’єру в церковному хорі, а пізніше назавжди пов’язав своє життя з музикою в класах Московської консерваторії, де навчався з 1887 по 1893 рік разом з цілою плеядою майбутніх зірок світової сцени.

Саме студентська лава тісно пов’язала харківського юнака з двома неординарними геніями свого часу – Сергієм Рахманіним та Федіром Шаляпіним. І не зрозуміло для кого цей подарунок долі був цінніше, адже Михайло став для них першим шанувальником, першим імпресаріо на добровільних засадах, першим ковтком успіху.

Читати далі »

Королева німого екрану

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-09-2017

Неземна краса і всенародна слава, брудна політика і таємнича смерть – за два коротких роки вона випила цю гірку чашу життя до дна, ставши пішаком у грі червоних і білих за знищення української землі. Вона яскравою кометою пролетіла по небосхилу життя, щоб піти в зеніті слави, залишивши за собою шлейф загадок життя і смерті, які ось уже століття намагаються розгадати адепти Віри Холодної. А початок був таким багатообіцяючим…

Народження в благополучній родині викладача словесності полтавської гімназії, за плечима якого був Московський університет. Переїзд в дворічному віці до столиці імперії. Відмінне навчання в приватній гімназії Перепьолкіної. Балетне училище Великого театру. Ранній шлюб по любові з красенем-юристом Володимиром Холодним. Народження доньки.

Читати далі »

Від Божого лику до імпресії

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-09-2017

Київ кінця XIX століття. Художня майстерня іконопису батька. Школа малювання дядька – Миколи Мурашка. Ще учнем посильна участь у розписі Володимирського собору і Кирилівської церкви поруч з визнаними метрами Васнецовим, Врубелем, Нестеровим. Здавалося його шлях в живопису зумовлений класичною освітою і церковними канонами. Але не судилося…

Неординарний талант Олександр Мурашко шукав свого виходу в чомусь іншому, серце юнака кликало його туди, де вир сміливих ідей і нового бачення вільний від умовностей – Вище художнє училище при Петербурзькій академії мистецтв і клас знаменитого Іллі Рєпіна стали першою сходинкою до його розкриття.

Читати далі »

Правосуддя по-донецьки

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-09-2017

Радянська кримінальна спадщина як невід’ємна частина української реальності 1990-х, де можновладці і злочинний світ – єдине злагоджене ціле, що використовує одні методи, живе за одними законами, ставить одні цілі. В їх дійсності вартість людського життя мізерно мала і оцінюється лише з позиції цінності для їх спільноти, а перешкоди прибираються зі звірячою жорстокістю і нещадністю, не шкодуючи ні своїх, ні чужих.

Після перших років ейфорії незалежності з вірою в новий світ справедливості і рівності лише деякі публічні українці наважувалися виступати проти пов’язаних одним ланцюгом криміналу і політики. Серед них був той, хто стояв біля витоків незалежної преси в північному регіоні Донбасу – засновник телеканалу “ТОР”, газет “Технополіс” та “Я сама” – Ігор Олександрович Александров.

Читати далі »

Щастя з балкону

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-08-2017

Одна згадка слова «Персія», і розум занурюється в зачаровуюче-дурманливий запах пахощів, солодкість фруктової млості, шерех тонких тканин, блиск бездонних очей чорноволосих красунь під протяжний заклики муедзинів з розпеченого палючими сонячними променями балкона білосніжного мінарету. Східна казка на яву.

Але Персія початку ХХ століття – це вже не та сонно-розслаблена східна монархія, якою її знали протягом тисячоліть піддані, де воля падишаха безумовна, а все суспільство підпорядковане суворій ієрархії без права голосу, без права змін. З новими реаліями, де все голосніше і наполегливіше звучав голос народу, змушений був змиритися Мозафереддін-шах Каджар, прийнявши в жовтні 1906 року конституцію, що обмежила його монарші права, і утворивши Меджліс. Правда серце правителя не витримало такого приниження, і він помер через сорок днів після підписання історичного документа.

Читати далі »

Потік життя, потік смерті

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-08-2017

Колись давно невелике поселення під Бучачем славилося своїми весільними традиціями, завдяки унікальності яких воно вперше з’явилося на сторінках літописної історії ще в кінці XIV століття в науковій праці дослідника етносимволизму «Синопсис» Анатолія Демаха. Правда тоді воно ще називалося Загайполе.

Пройде два століття. У села з’явиться власник в особі надвірного маршалка Якуба Потоцького. І його доля круто зміниться: буде отримано дозвіл на проведення двох ярмарків на Петра і Павла та Чеснохрестенье, з’являться оборонні споруди, впроваджено Магдебурзьке право у 1578-ому, але все це буде вже під новою назвою Потік на честь древньої фамільної резиденції під Енджеюв, останні права на яке були поступлені Якубом стриєчному братові Яну за півстоліття до того.

Читати далі »

Президентський кравець

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-08-2017

Останнє спокійне десятиліття перед великою катастрофою. Маленьке мальовниче закарпатське село Павлово, де верхівки вікових сосен цілує вітер свободи, а могутні вершини Карпат назавжди вдихають всю силу мужнього творення збережену тінями забутих предків в душу тих, хто хоч раз пізнали їх. Благополучна сім’я інженера Грунфеля, і довгоочікувана радісна звістка про народження сина нареченого Максиміліаном 9 серпня 1928 року.

Налагоджений міщанський побут, зачаровує краса природи … і Європа над прірвою – червона і коричнева недоімперіі, самовпевнено вирішили розділити світ навпіл, повергнувши його в хаос. Самостійність Карпатської України та анексія 1939 року Угорщиною, що виступала на боцы агресорів стали початком кінця мирного життя сім’ї Грунфелей.

Читати далі »

Український вчитель американського джазу

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-07-2017

Він народився в бурхливо прогресуючому Харкові на зламі епох в 1895 році, коли здавалося, що світ остаточно покінчив з війнами і став на шлях прогресу і творення. Щасливе дитинство на одній з тихих вуличок в самому серці старого міста, де його матуся мала репутацію однієї із найкращих капелюшних майстринь, що створило благодатний грунт для розвитку багатогранних талантів юного обдарування, яке почало писати музику у вісім років. Йосип Шиллінгер.

Надходження в столичну консерваторію було справою вирішеною при таких безсумнівних музичних талантах. Благо закінчити її по класу диригування та композиції йому вдалося в 1917-му, щоб встигнути повернутися до рідного Харкова до початку більшовицької бійні.

Читати далі »

Гетьманські скарби

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-07-2017

Його трагічна доля завжди займала розуми і серця українців набагато менше ніж те, що він залишив у спадок. Не слова сміливої тиради, кинуті в обличчя московським тирану, який прорубував вікно в Європу замість дипломатичних шляхів пошуку компромісів, кинув тисячі життів на вівтар своїх амбіцій, відібрав свободу у українського народу, запам’ятала історія, а заворожуюче уяву сяйво золота в бочках доставлене на зберігання в англійський банк.

Павло Полуботок, офіційному визнанню якого гетьманом кривавий цар Петро I противився всіма силами в порушення власних зобов’язань по повазі незалежності і права на самовизначення українського народу, запідозривши в ньому «хитру людину, з якої вийде другий Мазепа», все своє життя присвятив служінню Україні.

Читати далі »

Коротке життя Білої Троянди. Марія Башкирцева

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-06-2017

Їй аплодував Париж, її полотна стали першими жіночими творами Лувру, зустрічі з нею шукав сам Гі де Мопассан, а її щоденник, хоч і неабияк підкоригований родичами, викликав фурор у французькому світі…

Марія Башкирцева, народжена в полтавській глибинці середини XIX століття в заможній родині місцевого предводителя дворянства та харківської аристократки. Здавалося б їй зумовлена доля тих томно-розпещених панянок, які виросли в млості та любові і марють лише про кохання, щоб зайняти належне їм місце в соціальній ієрархії імперії: дружина – господиня дому – матір.

Читати далі »

Сестра Дракули

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-06-2017

Від неї відхрестився рідний батько, вона втопила в крові і сльозах цілий край, за нею полювали сам король, а за на захист виступив турецький султан… Ім’я її кануло в забуття, але пам’ять про її гріхи народний поголос в легендах і переказах зберігає досі.

Крута гора над Ужем обрана владної правителькою, котру народна чутка прозвала Погань-дівою, для резиденції була під стать її норову – така ж чорна і населена нечистю. А щоб замок на вершині ніколи не змогли взяти приступом вороги, веліла жорстока будувати його тільки з добірних чорних каменів обмитих водами річки у підніжжя та вапно для розчину гасити лише молоком і яєчними білками.

Читати далі »

Воїни в чорному

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-06-2017

З яких би далей вони не прийшли (на цей рахунок є три побычнодоведених історії), щоб досягти крейдяних гір на березі швидкоплинної річки серед густого лісу їм знадобилося не тільки християнське смирення і витримка, але і не дужа здатність тримати удар від ворогів земних і випробувань небесних. Що вже казати про титанічну працю будівництва на практично прямовисній скелі печерного монастиря.

Тому очікувати від загартованих життєвими випробуваннями жителів Святих Гір, що хоч і прийняли чернечі обітниці, покірності і непротивлення для будь-яких зазіхачів на їх розмірений, віддалений від мирської суєти уклад було великою помилкою – той хто зміг прорити в стрімких схилах на величезній висоті розгалужену мережу багатокілометрових тунелів, створивши ціле місто, чиїми працями на крейдяних відрогах з’явилися диво-храми схожі на ластівчині гнізда, у кого вистачало сил щодня піднімати на двохсотсаженеву височинь нескінченну кількість дубових бочок з цілющою вологою з Дінця просто не міг здатися без бою.

Читати далі »

Зробити більше ніж прожити. Борис Грінченко

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-06-2017

Народження через два роки після скасування петербурзькими владою ганебного кріпосницького, а по суті рабовласницького, права (хоча свобода в Московській державі так і не засяяла). Маленьке харківське село Вільховий Яр. Заможна сім’я відставного штабс-капітана Дмитра Грінченка. Забезпечене дитинство поміщицького сина. Чотири класи реальної харківської школи і… виключення через читання і поширення українських народовольських листків, царські каземати, туберкульоз.

Не зломлена, але загартована в тюремних катівнях воля змусила Бориса Грінченка боротися за виживання, навчаючись майстерності взуттєвої справи, та освіту, левова частка зароблених коштів йшла на купівлю книг для самостійної підготовки до здачі іспитів на звання народного вчителя, яке він щасливо отримав у вісімнадцятирічному віці.

Читати далі »

Українська мати американського авангарду

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-05-2017

Дев’яти короткометражних фільмів та серії про релігійні обряди Гаїті вистачило, щоб її ім’я стало в один ряд з найвідомішими американцями і закріпило славу засновниці світового авангарду. Її життя стало легендою для тисяч експериментаторів-візуалістів, шанувальників фрейдистських теорій та інтелектуала від богеми…

Коли 29 квітня 1917 року в родині київського психіатра Соломона Давида Деренковського і актриси Марії Фідлер відбулася радісна подія народження дочки Елеонори, ніхто і припустити не міг, що всього через кілька місяців країну втопити в крові більшовицький переворот, а після того, як через п’ять років українське бій за незалежність з оскаженілим люмпеном буде остаточно програно і на довгі сімдесят років втрачено надію, сім’ю чекає еміграція за океан.

Читати далі »

Братська любов московитів

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-05-2017

Вільні поселення – економія для державного бюджету Російської імперії і рабство для всіх, хто мав нещастя народиться тут. І це в XIX столітті, коду весь інший світ ступив на шлях прогресу і творення! За визнанням народженого в Чугуєві Іллі Рєпіна «гірше було лише кріпакам». Але московитам було не вперше покривати викликаний тотальною корупцією і марнотратством правлячої верхівки державний грошовий дефіцит здиранням останньої сорочки зі своїх підданих, а ще краще – прикриваючись війною і порожніми гаслами, відібрати разом з майном і життя, щоб було менше обурених. Століттями з російського селянина виховували раба без права, без голосу, без свободи вибору.

Такий же фокус царський окупаційний режим вирішив застосувати на українцях, які спокушені обіцянками захисту від окатоличення і свободи самовизначення Михайла Федоровича Романова фактично відвоювали у татар і поляків Дике Поле, застосувавши ініційовану військовим міністром Аракчеєвим практику військових поселень, коли кожен народжений і проживаючий на їх території ставав практично рабом під гнітом регламентуючих правил та озброєних спостерігачів (без згоди начальства не дозволялося створювати сім’ю, будувати хату, залишати міську територію, вільного пересуватися).

Читати далі »

Таємниця однієї зірки

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-05-2017

Історичні помилки офіційних документів іноді виправляє маленька випадковість, яка як зерно істини народжуе на світ цілі фоліанти наукових пошуків та творчих робіт…

Придбаний в центральному антикварному магазині Києва для Чугуївського музею імені Іллі Рєпіна в далекому 1983 році майстерний портрет довгий час вважався в офіційних документах художнім зображенням А.Н. Терещенко (про що красномовно свідчила приклеєна етикетка) авторства Миколи Корниловича Пимоненка згідно перекресленого чорнильного напису на зворотному боці полотна.

Читати далі »

Злети і падіння Василя Масловича

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-05-2017

Поява довгоочікуваного спадкоємця в сім’ї лікаря Чернігівського полку Григорія Масловича після смерті двох його братів в дитинстві, здавалося б, обіцяло хрещеному Василем новонародженому безхмарне майбутнє і зумовлену кар’єру по військово-медичної частини. Але підступна доля на щастя або на біду сплутала всі карти, коли його батько був переведений на службу до Сибіру, а матір з дитиною лишилася в теплому українському кліматі. Хлопчині тоді не виповнилося й року.

Через деякий час обдурена довгою відсутністю звісток від чоловіка і неправдивим повідомленням про його смерть Терезія Маслович (уроджена Хайновська) знову виходить заміж за поручика Лукашевича. Розкрита обман, розлучення, втеча з Кам’янця-Подільського та пошуки порятунку у колишнього однополчанина Григорія Масловича, Іони Миколайовича Познанського.

Читати далі »

Чудо в обмін на обітниці

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-03-2017

Стародавній монастир на вершині високого пагорба, від підніжжя якого спливають за горизонт безкраї слобожанські простори. Тут повітря чисте і прямий зв’язок з Богом – лише руку простягни, щоб дотягнуться до небес. А внизу, граючи з теплими сонячними променями в хованки, перекочують свої хвилі кришталево чисті води Дінця, щоб пробігши не одну сотню кілометрів стати Азовським морем.

Так що не дивно, що ще на зорі заселення цих просторів саме в цьому затишному кутку з’явилася обитель тих, хто тікав від мирської суєти до творчої мудрості цього світу через віру і покаяння – Богородичина пустинь. Тернистий шлях її літописної історії перервався вже через кілька десятиліть після заснування, але мабуть чернечі молитви до Всевишнього були настільки сильні, що він вирішив дати братії другий шанс…

Читати далі »

Від Городнього до Гізи

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-03-2017

Обмеженість і спірність документальних відомостей завжди породжує на світ легенди та теорії одна одної химерніше, в основі яких лежить найчастіше один єдиний факт. Вони швидко знаходять собі прихильників і їхніх опонентів, не дивлячись на те, що істина лежить десь зовсім в іншому місці.

Романтичні Співочі тераси, оповиті мороком таємниці свого походження. Їх унікальна акустика зачаровувала іменитих виконавців, яких багатому магнату-цукрозаводчику Павлу Харитоненко з тонкою душевною організацією вдавалося заманити обіцянками або спогляданням чуда в глибинку слобожанської землі. Кажуть, в числі тих, хто пізнав всю могутню силу рукотворного дива випробував на собі, був сам Федір Шаляпін.

Читати далі »

Камінь кохання

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-03-2017

Самотній валун на тінистій алеї Шарковського парку в оточенні ореолу незвичайної метафізики під муаровим покровом таємниці походження і легенд сучасних чудес, як магніт тяжіння для поколінь українців в сподіванні на щастя і взаємність почуттів, манить до себе і дарує крихту надію на здійснення чуда.

А почалося все з маленької трагедії однієї родини, в якій шалено закоханий чоловік і холодне серце молодий, яке не змогли запалити ні його пристрасть, ні відданість, ні незліченні багатства. Батьки Панянки, як її називали місцеві, все ж змусили дочка вступити в шлюб з розрахунку з сином цукрового короля Леопольда Кеніга, але взаємне кохання від цього так і не народилося. Подяка, відданість, дружба – так, але не любов.

Читати далі »

Українські євреї

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-03-2017

Доля народу-вигнанця століттями була переплетена з історією української землі як дві нероздільні складові цього світу, поки в їх мирне життя агресивної ведмежою ходою разом з антисемітизмом і українофобією не вторглася Московська імперія, благополуччя якої завжди трималося на крові, поті і сльозах захоплених народів. Так з’явилися лінія осілості, Валуєвський циркуляр 1863-го, Емський указом 1876 року, заборона листування та преси на ідиш 1914-го.

Тим ясніше стають мотиви рішення Всеукраїнського з’їзду рабинів в Одесі 1918-го про накладення «херему» (прокляття) на всіх супротивників Української народної республіки, при тому що єврейські організації дев’яти українських губерній визнали Центральну Раду єдиним легітимним органом управління на своїй землі, ідиш був однією з офіційних мов документів та валюти новонародженої країни, а війська Директорії на чолі з Симоном Петлюрою активно протистояли єврейським погромам (чому збереглося чимало документальних підтверджень). Так іудейська громада офіційно вступила в боротьбу за незалежність України 1917 – 1921 років.

Читати далі »

Дурна слава або гарний краєвид з вікна

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-02-2017

Два століття долі селянського поселення та садиби на берегах Шарівки йшли рука об руку, будучи один для одного вічними супутниками прогресу і процвітання, яке дають невсипуща праця і турбота про рідну домівку. Так було при Шаріях, Осипових, Гебенштрейтах…, але педантизм, радикалізм і непомірні амбіції багатого цукрового магната Леопольда Кеніга, котрий 1894 році викупив Шарівку, назавжди перекреслили створювані поколіннями доброзичливо-довірчі відносини між господарем та його підопічними.

Грандіозна реконструкція нового придбання для підкреслення високого статусу її господаря почалася звичайно ж з головної перлини майбутнього комплексу – невеликого палацу на південному схилі балки – в ході якої вона з пересічної представниці садибної архітектури перетворилася на прекрасного білого лебедя, чий величний образ відбивався в дзеркальній гладі ставка оповитій муаром флори.

Читати далі »

Хижак проти хижака

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-02-2017

Що б не говорили вчені та інші доброзичливці, але людина – один з найнебезпечніших і підступних хижаків на землі, на виверти якого рано чи пізно трапляється найобережніша та полохлива жертва (ким би не була вона в природній ієрархії). Різноманітності його тактик, безпрецедентній витримці і блискавичній кмітливості може позаздрити будь-який звір. У мистецтві вбивати йому немає рівних.

Сонячний, теплий день початку ХХ століття. Мирна, потопаюча в квітах та зелені садиба Наталівка десь глибинці Харківської губернії на березі Мерчика, що належить цукромагнатській сім’ї Харитоненко. Вся її величезна територія – один з кращих витворів садово-паркового мистецтва і практично жива племінна ферма з розведення придатної для полювання дичини: завезені сюди за величезні гроші кози, кавказькі дикі кабани, олені, сарни Даніель, вовки, ведмеді. Але основний любов’ю і гордістю Павла Івановича все ж були фазани.

Читати далі »

Солодке диво для доньки

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-02-2017

Спекотне українське літо Слобожанщини, коли повітря буквально огортає кожну найменшу билинку, укутуючи в щільну пелену і не відпускаючи зі своїх чіпких обіймів навіть місячними ночами, все живе навколо перетворюється в стомлене сонцем сонне царство: і стоголосе пташине братство, яке лише на світанку знаходить в собі сили влаштувати нестрункий переклик, і завмерлі травички, що ворушаться лише вагою чиєїсь ходи, і навіть швидконогі річки сповільнюють свій біг до ледачого перекочування каменів по дну.

У такі дні як ніколи хочеться хоч ковточок свіжого повітря, а бадьорять лише спогади про веселі зимові забавки з рожевим рум’янцем на щоках, казковим візерунком заінених вікон та бігом наввипередки з всюдисущим морозом. Але якщо для простих смертних ті чарівні зимові часи серед літа в другій половині XIX століття були лише приємними спогадами або нездійсненними мріями, то для заможних панів їх втілення в життя було лише питанням суми витрат…

Читати далі »

Прокляття і спокута Тайкур

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-02-2017

В одвічній як світ боротьбі добра зі злом в усі віки були свої переможці і переможені. Долею перших був порятунок заблукалих душ, а других – спасіння для вічності через випробування небесного покарання, народжуючи легенди та віру в дива.

Середньовічне галасливе та метушливе місто Тайкури в глибинці Волинської землі. Його господарі з роду Кірдеев з друзями привітні, з ворогами – грізні, але до войовничих татарам в них особливе трепетно-шанобливі відношення… Так той ідилії судилося тривати рівно доти , доки в місті і не з’явився обоз з скринями повними злата і дорогоцінних прикрас чи то зібраними як данина, то чи отриманими в якості хабара одним турецьким мурзою.

Читати далі »

Безмовний Ісус

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-01-2017

Вже напевно талановитий живописець, малюючи на замовлення князів Сангушків на початку XVIII століття ікону святого Стефана для їх палацу в Славуті, і не здогадувався яка незвичайна доля уготована його творінню і скільки випробувань випаде на його долю, перш ніж він стане справжньою реліквією, яку будуть боготворити за послання небес, за нез’ясованість дива, за унікальність сюжету.

За яких таких причин в XIX столітті полотно загрунтували наново і зобразили Спасителя історія замовчує, але на порозі Першої світової саме з ликом Христа ікона прикрашала палац Романа Даміана, коли 19 жовтня 1917-го збожеволілі від вседозволеності і запаху крові російські солдати 264 запасного полку підбурювані більшовицькими комісарами увірвалися до княжої резиденції в пошуках легкої і багатої здобичі.

Читати далі »

Жертва великодніх пристрастей

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-12-2016

Могутній і найзаможніший рід затятих поборників православної церкви, яким зобов’язана своїм існуванням незліченна кількість каплиць, храмів та монастирів волинської землі як єдиний порятунок і розрада серед жорстокості і несправедливості цього світу з його нескінченними війнами і стражданнями. Князі Острозькі.

Чим прогнівили вони небеса, що Всевишній припинив їх рід по чоловічій лінії і віддав владу в руки Ганні (в католицтві Алоїзі) Ходкевич, що зрадила вірі пращурів – невідомо. Позиції православ’я на підконтрольних Острозьким землях після того сильно похитнулися – в боротьбу за уми і серця за підтримки можновладців вступили численні римські ордени, серед яких єзуїти грали головну роль. Грецька віра вийшла з моди і стала релігією черні. І хоча поступово пристрасті розпалювалися, конфлікт все ж не виходив з економіко-політичної площині.

Читати далі »

Келих святого Володимира

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-12-2016

Напевно в ту мить, коли святий Володимир здіймав свій кубок до небес во здоров’є хрещеної Київської Русі, ніхто із сучасників і припустити не міг скільки кривавих, омиті потом і сльозами випробувань чекає Україну на шляху до довгоочікуваної Волі. За які такі гріхи країна сім століть перебуватиме в неволі, поки не пройде через очищення голодомором, червоним терором, двома світовими війнами та останньою російсько-українською війною, щоб повстати з попелу сильною і незалежною, напевно знає один Бог.

Пам’ять про доленосне хрещення і образ князя Красне Сонечко український народ дбайливо зберігав в найсвітліших куточках своєї душі, не дивлячись на століття під іноземним пануванням. Що вже казати про історичні артефакти з ними пов’язані…

Читати далі »

Амазонка волинських просторів

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-11-2016

Дитя народжене поза шлюбом, в жилах якого тече горда і могутня кров польського короля Сигізмунда I Старого, за законами всесвіту не могло пройти свій життєвий шлях в тіні безвісти і пересічності, адже кров – не водиця і голос предків завжди рано чи пізно завжди дається взнаки.

Виховання в розкоші і тиранії двору королеви Бони Сфорца, яка не мала причин до теплих почуттів у відношенні своєї неофіційної пасербиці… и при першій нагоді норовлива Беата Косцелецька спокушена молодістю і багатством одного з придворних аристократів на ім’я Ілля Костянтинович Острозький 3 лютого 1639 року вінчається з ним в Краківському замку, щоб стати володаркою величезних володінь в східній частині Речі Посполитої.

Читати далі »

Українська столиця моди

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-11-2016

Затяжний запаморочливий роман як солодке тягуче вино дурманячий голову все більше і більше затягував в свої заборонені і від того ще більш привабливіші золоті сіті її – палку польську аристократку з роду Ржевуйських – і предмет її зітхань – французького письменника, який пізнав смак першого приголомшливого успіху книги «Психологія шлюбу».

Законний чоловік на дев’ятнадцять років її старше і великі маєтки в Житомирському повіті Волинської губернії на одній чаші вагов і молодий талановитий іноземний літератор без гроша за душею – на інший – не легкий вибір для молодої красуні Евеліни Ганської. Потім все ж нею будуть написані два анонімних листи з різницею в півроку під інтригуючим псевдонімом «Іноземка», після яких відбудеться їхня перша доленосна зустріч у швейцарському Невшателі в 1833-ому.

Читати далі »

Мить між минулим та майбутнім

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-09-2016

Одинокий силует вершника немов хисткий привид сірим серпанком проступає крізь снігову пелену хуртовини. Він мчить щодуху, залишаючи позаду кілометри дороги, втрачене щастя, колишнє життя… летить на крилах страху в невідомість, де є тільки рідні душі і чужа земля… біжить, щоб вже ніколи не повернутися назад в дитячу казку зі щасливим кінцем.

Сніговий вальс кружляє і кружляє в своїх обіймах людину і коня, що злилися воєдино, стираючи межу між минулим і майбутнім. Здається, що лише вчора теплі батьківські руки підкидали її до небес і дзвінкий мамин сміх гучно розкочувався по незліченних кімнатах їх палацу, а зараз в цілому світі є тільки холод, безкрайній степ і єдина віддана істота під сідлом.

Читати далі »

Спокутуюча і облагороджуюча праця

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-07-2016

В ті часи коли сила віри безмежно володарювала над розумом і серцями обивателів, а всі хвороби і недуги могли зціляться лише силою молитви, в процвітаючий столиці Галичини один за одним з’являлися храми всіх релігій і конфесій, на запрошення міського старости Станіслава Мнішека з благословення архієпископа львівського Яна Прохницького з Перемишля прибутку батьки-реформатори.

Тим більше, що всі умови для щасливого облаштування на новому місці у святих отців були в повному розпорядженні: і підтримка адміністративної та церковної влади, і кошти на будівництво храму, і земельна ділянка під захистом могутніх стін Високого замку. Але ось в останньому-то і полягала величезна проблема…

Читати далі »

Святий грішник

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-07-2016

Мирний початок ХХ століття і тихі вулички повітового Житомира обіцяли недавньому випускникові столичної католицької духовної академії Анджею Федуковичу спокійне життя у служінні Всевишньому в стінах величного кафедрального собору святої Софії, куди він був призначений віце-деканом.

Заможний прихід, силами якого поряд з храмом незабаром з’явився витончений представник ренесансу будівлі консисторії, безмірна довіра городян не залежно від їх релігійної приналежності і головна ікона костелу – прекрасний образ Страдженої Божої Матері пензля самого Рафаеля перетворили життя ксьонза в справжній рай на землі. Але Перша світова війна, більшовицький переворот 1917 року і громадянське протистояння в одну мить перевернув його долю разом з мільйонами інших…

Читати далі »

Вісім років за вбивство легенди

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-06-2016

Одне його ім’я через десятиліття наводить жах на ворогів української землі, в його житті більше міфів ніж правди, його доля – низка трагічних подій, а смерть – досі залишається нерозгаданою таємницею. Але його незломлений дух як символ вільної України, за якою парять крила тисяч небесних ангелів, які склали свої голови за нашу свободу на чолі зі Степаном Бандерою.

Мюнхен. Вимушена еміграція. Постійна охорона з числа членів Організації українських націоналістів у зв’язку із загрозою для життя і запекла боротьба (нехай і у вигнанні) за свободу рідної землі від радянської чуми з крихітною іскрою надії на перемогу.

Читати далі »

Часи змінюються, корупція залишається

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-06-2016

Щедрість для загального блага одних часто стає ласим шматочком для особистого збагачення інших – корупція стара як цей світ і війна з нею. А тим більше що у вигляді об’єктного нагляду виступає величезне поле в двісті тридцять моргів (131,1га) родючої орної землі біля села Біла.

Виділена на добру справу шпиталю для утримання бідних і немічних при тернопільській церкви Різдва Христового фундація Василя Костянтина Острозького в 1570 на ці землі підлягала нагляду ради з восьми шанованих громадян міста, які в подяку за ці клопоти звільнялися тим же документом від сплати місцевих податків. Крім того в відання наглядової ради входило так само спостереження за самою Різдвянською церквою і Воздвиженським храмом над ставом.

Читати далі »

Купівля паперу і дров для зігріву

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-02-2016

Одвічна російська “подяка” батогом і в’язницею всім непокірним, незважаючи на чини, заслуги і звання… Найстрашніший сон імперців на чолі з царем Петром – незламний український дух… І полковник Данило Апостол як один із підписантів Коломацьких петицій від 1723 року із проханням про повернення державних прав України. Покарання не змусило себе чекати – два роки (аж до смерті тирана) в’язнем в Петропавлівській фортеці і рік під арештом в Петербурзі.

Але роки ув’язнення не змогли зламати козацьку волю, і прохання від новообраного гетьмана Данила Апостола з проханням про відновлення дії Березневих статей 1654 року, лягло перед Петром II в день його коронації. Ось тільки російський уряд як завжди при своїй слабкості на міжнародній арені (над країною нависла реальна загроза нової війни з Туреччиною) посилив внутрішню політику і значно утиснув автономію і право на самовизначення Лівобережної України.

Читати далі »

Безглузда пропозиція

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-02-2016

1913-й рік. Пароплав Одеса – Нікополь, на якому вісімнадцятирічний Лазар Йосипович Вайсбейн (або попросту Льодя) дряпає від кривавої розправи грізного одеського пристава, у якого “був пістолет і шашка, та й росту він був величезного”, за роман з дружиною-красунею представника влади манекенницею Лолою 25 років від роду (хоча спочатку юнак не думав їхати так далеко – йому вистачило б і Херсона, та ангажемент не склався). І випадковий погляд на попутницю, що презирливо зморщилася носик при погляді на нього.

Далі був шлях по вузькоколійці до багатого Олександрівська, кімната в одному з найреспектабельніших дохідних будинків міста та робота в театрі Азамат-Рудзевича. Полум’я пристрасті до одеської італійки згасло з намотаними на колеса паровоза кілометрами, потонуло в бурхливих дніпровських хвилях. Молода душа металася в пошуках нової любові.

Читати далі »

Три століття в пошуках золота

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-01-2016

Лувр марнів перед пишнотою його двору в Лубнах і фрейліни французької королеви готові були на все задля отримання роботи при його особі… Для його скарбниці знадобився цілий тунель, а монахи-бенедиктинці готові були життя віддати за свого благодійника… Номер один в чорному списку двох непримиренних ворогів (польського короля і Богдана Хмельницького), що, за чутками, і стало причиною його передчасної кончини.

Одіозна фігурам Яреми Вишневецького, яка досі є однією з найбільш суперечливих в історії української землі, залишила по собі багато таємниць. Найбільшою і принаднішою з яких, мабуть, залишається доля його незліченних скарбів (його щорічний дохід перевищував шістсот тисяч злотих, палац складався з трьохсот кімнат, а вартість колекцій живопису, ювелірних виробів і скульптури обчислювалася десятками мільйонів).

Читати далі »

Сивочолий хлопчик

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-01-2016

По його венах текла сербська, французька, єврейська, угорська кров, але душа, народжена серед безкраїх степів Донбасу, завжди була українською. Той хто народився в Дебальцевому, працював у Верхньому, служив у Бахмутськії сотні, воював у лавах УНР просто не міг належати іншому народові.

Володимиру Сосюрі випало жити в нелегкі для української землі часи, коли вперше зажевріла надія і червоним чоботом був розтоптаний шанс створення самостійної незалежної держави Україна. Примириться з дійсністю, коли навколо куражиться червоний терор, поглинаючи у своєму дикому танці долі, життя, роки… при цьому залишатися в душі патріотом – тяжкий тягар.

Читати далі »

Забіг зі смертю

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-01-2016

Мало є на світі людей, які психологічно готові змириться зі своєю кончиною, з віком проходячи всі стадії заперечення… і вдвічі це складніше якщо ти “бог” від медицини і на твоїх очах, твоїми руками люди повертаються з небуття, щоб продовжити жити.

І ось він – той, хто провів під час Другої світової чотири тисячі операцій в маленькому польовому госпіталі, хто першим в країні здійснив вдалу операцію з протезування мітрального клапана серця, хто керує провідними медичними інститутами України, на рахунку якого десятки тисяч врятованих життів на шостому десятку свого життя став перед усвідомленням факту насування старості.

Читати далі »

Відьми Лисої гори

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-10-2015

Оповита лісовою зеленню висока гора, підступи до якої надійно охороняли непрохідні яри та драговини – чим не самою долею підготовлена твердиня, щоб тримати оборону проти недругів, які прийшли на рідну землю з мечем? Так і вирішив князь Лев Данилович Галицький, закладаючи в середині XIII століття на її вершині фортецю в оточенні міцного дерев’яного частоколу.

Чи то важкодоступність зіграла проти князівської волі (доставка води і продовольства через гущавину була завданням не з простих), чи то у фортечному стані траплялися постійно якісь незрозумілі катаклізми, але вже після першої зимівлі укріплений табір на вершині був покинутий. Лише народний поголос через сторіччя (як мінімум ще в XVв.) зберігав про це пам’ять вперто називаючи цю гору Горай, що за словами українського дослідника старожитностей Івана Крип’якевича значило “замок”.

Читати далі »

Спекуляції на смерті Бабеля

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-10-2015

Неординарний літературний талант родом з Одеси, якому були зобов’язані своїм народженням Беня Крик і Кирило Лютов, був арештований 16 травня 1939 року. Не допомогла і дружба з високопосадовими чиновниками молодої країни рад, а, можливо, це і стало першопричиною (роком раніше був розстріляний головний чекіст СРСР і давній товариш Ісаак Бабеля – Генріх Ягода). Головним аспектом його арешту називається улюблена тактика правонаступниці царської охранки з відвернення уваги народних мас від внутрішніх проблем за допомогою показових судилищ над інакодумцями.

Перший слідчий, який не мав на руках інших доказів крім доносу одного з сексотів (секретних інформаторів НКВС), практично не дав справі хід. Але державна каральна машина за найвищим розпорядженням вже була запущена, і 10 вересня того ж року справу передають більш розторопному слідчому Акопову, який за допомогою відомих “методів дізнання” (простіше кажучи силового вибивання визнання), в лічені місяці фабрикує справу №419 за трьома звинувачувальними пунктами: участь у контрреволюційній троцькістській організації, шпигунська діяльність на користь французької та австрійської розвідок і підготовка терористичних актів проти керівників парії та уряду.

Читати далі »

Зла іронія долі

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-10-2015

Перший натиск козацько-польської війни середини XVII століття, і особистісне протистояння Хмельницький – Вишневецький як її уособлення – ватажок регулярного війська проти гетьмана козацьких вольностей. Палають міста і села західної України в боротьбі за свободу і незалежність.

Першими під удар об’єднаного козацько-татарського війська потрапляють великі володіння князя Єремії, що став однією з передумов цієї кривавої бійні у своєму прагненні до безмежного розширення своєї влади на українських землях (передача земель запорожців разом з островом Хортиця польським королем Владиславом IV Вазою у володіння Вишневецького).

Читати далі »

Велика сила прокляття

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-10-2015

Процвітаючий Золочів – краса і гордість Польських східних володінь, про інтереси якої печеться сам король. Ідеальний вигляд процвітання псують лише часті набіги кримських татар, що залишають після себе розорення і смерть, але для збереження життів міська територія добре укріплена: є твердиня за кам’яними стінами, оборонні вали з глибоким ровом перед ним і надійний гарнізон, так що нападникам не завжди вдається піти з повними руками.

Гордий господар розкішного замку, міста та десятка прилеглих сіл Станіслав Сенінський, якого володіння настільки прекрасною перлиною зводить на вершину аристократичних сходыв королівства, робить все, щоб вона сяяла всіма гранями своєї краси і приносила чималий дохід. Цьому чимало сприяє її місце розташування – на перетині торгових шляхів зі сходу на захід. Так вже 15 вересня 1523 року клопіткими стараннями і витратними інтригами свого власника Золочів отримав Магдебурзьке право.

Читати далі »

Два лікаря - дві долі

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-10-2015

Один мав свій талант від Бога і лікував стражденних захованими в травах дарами землі, інший – займався пошуком філософського каменю й хімічними дослідами з експериментами на хворих. Одному допомагали сили небесні, інший впав у безодню чорної магії. Один не брав і шеляга за свої праці, інший – жив грошима і славою княжего лікаря.

Ім’я першого — Агапіт Печерський, і був він одним із перших монахів Києво-Печерської лаври, який прийняв постриг з рук ігумена Антонія. Його земна оболонка і нині покоїться в ближніх печерах монастиря під іконою з лаконічною епітафією “Агапіт – лікар безмездний”. Згідно відомостям Києво-Печерського патерика він без заклику приходив до важко хворих з внутрішніми хворобами і зціляв їх трав’яними зіллям і молитвами. Жив аскет в печерах і не брав за свою працю жодної винагороди.

Читати далі »

Парк кохання

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-09-2015

Земне життя має свої межі, але слава біла чи чорна людських вчинків живе у віках, підносячи ім’я його власника до небес вдячними молитвами або скидаючи в безодню лютими прокльонами. І перші з них – ті чиї справи, нехай і в одному окремо взятому місті, продовжують жити не тільки на сторінках історії, але і в душах вдячних нащадків оспівані легендами та міфами. До таких історичних персон Немирівці відносять Вінцента Потоцького…

Зоря нового прогресивного XIX століття на горизонті і перші затяті прихильники інновацій суспільства. Один з маєтків казково багатого іменитого роду Польського королівства Потоцьких на Подільській землі і молодий господар у всій красі чарівності високого завзяття. У планах Вінцента Потоцького, що отримав Немирів у двадцять років від роду, і спорудження нового палацу, і відкриття освітнього закладу, і участь в політичному житті держави.

Читати далі »

Українські Фермопіли

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-09-2015

25 січня 1918 року стало точкою неповернення для Української Народної Республіки в Громадянській війні із перекроювання Росії ініційованої більшовиками, коли Михайло Грушевський проголошенням IV Універсалу про абсолютну незалежність України по-суті поклав початок її кінця, так як цей історичний момент припав на абсолютну військову слабкість Києва (Перша світова, революція 1917 року і подальше за нею внутрішньодержавне протистояння зробили війська не боєздатним з ідейних мотивів).

І як завжди у найважчі дні на допомогу молодій державі прийшло її наймолодше доросле покоління – студенти та гімназисти старших класів, з яких був сформований Український Студентський Січової курінь. Він-то і був відправлений на допомогу Юнацькій військовій школі, що утримувала фронт за розпорядженням полковника Каплана на станції Бахмач, коли прийшла звістка про виступ більшовиків, оскаженілих від рішення о самостійності свого з таким трудом утримуваного весь цей час васала.

Читати далі »

Герб Потоцьких Пилява

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-09-2015

Знаменитий блакитний щит з двома білими хрестами і лівим нижнім раменом, як символ багатства і процвітання українських земель, і через багато століть часто можна зустріти на величних архітектурних шедеврах минулого, які здебільшого належать спадщини могутнього магнатського роду Польського королівства Потоцьких. І хоча ланцюг спадкування цього геральдичного символу простежується досить чітко, історія його появи досі губиться в тумані невідомості другої половини XII століття…

Так, згідно однієї теорії, лаври першого носія цього дворянського знака були даровані великим князем Польщі Болеславом Кучерявим лицареві Зарославу, який самотужки зміг переломити хід битви з прусами під Піллау (Пилява), в безпрецедентній за сміливістю атаці знищивши ватажка ворожої армії, чим забезпечив перемогу свого війська (за цей подвиг до хреста на його щиті був доданий додатковий лівий нижній рамен).

Читати далі »

Пара рисаків, дві шаблі і шапка

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-09-2015

Перемога над слабким – це поразка, але зрозуміти це дано лише справжній людині. Тим більше що зараз в умовах війни мало беруться до уваги морально-етичні аспекти, коли будь-яка перемога – це Перемога, а виграна битва з мінімальними втратами подвійно цінніша. Але не так вже давно були часи, коли ставлення до результату бойових дій було зовсім іншим…

Непросте для тернопільської землі XVII сторіччя з його повстаннями і перманентними військовими діями рясно полите кров’ю і сльозами місцевих жителів… Зоря Нового Часу, коли про емансипацію і рівні права можна було лише мріяти, а роль жінки за старими звичаями зводилася до безголосої берегині сімейного вогнища… І ось в 1672 році після переможного маршу турецько-татарського війська під проводом Магомета IV, в ході якого впала Кам’янецька твердиня, на горизонті в недобрий час залишених господарем Яном Потоцьким під опікою дружини Терези бучацьких земель замайоріли ворожі прапори.

Читати далі »

Войовниці бучацької землі

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-01-2015

Пожовклі сторінки історії рідко зберігають у своїй пам’яті жіночі імена захисниць рідної землі. Доброчинец і меценаток, мучениць і святих – так, але не жінок-воїнів. Рідкісні випадки – швидше виняток з правила при сформованому століттями образ слабкої, ніжної, чутливої і тендітної, з яким мало асоціювалися важкі лати, довгий меч і відчайдушна хоробрість. Історія Бучацького замку в цьому контексті відноситься саме до тих рідких винятків.

За легендами, мабуть, самі жіночі духи волелюбної, гордої і непокірної Галицької землі вирішили показати всю міць своєї сили в рік 1614-му році від Різдва Христового, коли під час конфлікту між Яном Енджі Радзивілом і Станіславом Гольських оборона, і треба сказати успішна, Бучацької твердині була в руках Зофї Стадницької-Гольської (борг Станіслава, що був чоловіком племінниці Зофьі в 90 тисяч злотих). Правда своє місто над Стрипою від захоплення їй все ж вберегти не вдалося, провиною чому був банальний підкуп і зрада.

Читати далі »

Фільм довжиною в життя

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-08-2014

Вогонь Другої світової війни, що змітав все на своєму шляху, залишив на все життя свій відбиток на мільйонах доль, даруючи одним забуття, а інших підносячи до небес на крилах натхнення безпрецедентних мужності і героїзму не дивлячись на всю гіркоту втрат.

Одним з тих, чиє життя потрапило в жорна цього страшного часу, був той, чиє ім’я згодом стане кінематографічним символом героїв війни – Леонід Биков.

Читати далі »

Русі тут бути

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-03-2013

У рік 1787 від Різдва Христового 22 травня в спекотний полудень прибула її імператорська величність Катерина II в оточенні розкішної свити з високопоставлених чиновників, австрійського імператора Йосифа II, принців Нассау і де-Лінь, іноземних дипломатів та обслуги в розташування бази Чорноморського флоту на Кримському півострові, досягнувши найпівденнішої точки своєї подорожі, яка почалося ще морозним ранком 2 січня в далекій північній столиці. Залишилися позаду сотні віх, на шляху (які пізніше назвуть Катерининський милями), тисячі верст і десятки селищ великих та малих.

Для стомлених подорожуючих на гребені Інкерманської скелі серед руїн древньої фортеці Каламіта заздалегідь був облаштований павільйон з розкішним обіднім столом. І ось заграла музика і перед очима здивованої сановної публіки, як у театрі, відчинилася завіса, відкриваючи дивну виграваючу всіма кольорами веселки картину Севастопольського рейду – блакить морської гладі, зелень прилеглих пагорбів, блакить небесного склепіння, білизна чайок, теплота сонячних променів і струнка лінія кораблів під проводом кайзер-прапора на “Славі Катерини”.

Читати далі »

Джерело святого Климента

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-03-2013

Перші мученики Християнства. Їх імена вписані в історію золотими літерами бо зректися вірувань минулих сторіч нелегко, і тим складніше прийняти нові ідеали і повести за собою інших. На зорі майбутньої однієї зі світових релігій їх було мало, практично одиниці. На них влаштовувала гоніння влада, їх гнобили свої ж одноплемінники, вони ставали ізгоями, їх катували і страчували в надії похитнути віру, але зламати її вже не змогли.

Климент I, народжений і вихований в розкоші наближеною до римського імператорського дому сім‘ї; дитя, розпещене увагою близьких і підлесливістю слуг, став одним з перших, хто залишив розкіш придворного життя в погоні за Істиною.

Читати далі »

Революція по-бандитськи. Мішка Япончик

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-11-2012

Мойше-Яків Вольфович Вінницький. Більшості обивателів це ім’я мало про що говорить. Інша справа його прізвисько, де злодійський кураж і азарт, зухвалість і жах злочину, вигода під личиною революційних настроїв, безпринципність і нахабство сплелися в особистості злодійського «короля» Одеси початку ХХ століття.

Учень в матрацній майстерні, електрик заводу «Анатра» – звичайний послужний список підлітка-безбатченка у чотирнадцять років. Але єврейський погром 1905 року в Одесі, під час якого його одноплемінників без особливої видимої причини грабували і вбивали на очах у добропорядних громадян, круто змінить його долю. Відтепер той надміру наділений організаторськими здібностями і силою волі невисокий юнак протиставив себе недосконалому суспільству, перейшовши межу «поза законом».

Читати далі »

Патріотизм по-королівськи. Франц Вільгельм Габсбург-Лотрінген

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-10-2012

Франц Вільгельм Габсбург-Лотрінген. Що може бути спільного між онуком останнього австрійського імператора та України? Але деколи хитросплетіння долі настільки непередбачувані, що зовсім наганяють в глибоке здивування. Хто б міг подумати, що цей блискучий юнак австро-угорського імператорського прізвища до кінця своїх днів буде вважати себе справжнім патріотом своєї другої батьківщини.

Блискуче майбутнє, яке передбачало народження в сім’ї Габсбургів – розкіш, спокій і благополуччя. Але у жорстокого рока були свої види на Франца Вельгельма, адже йому судилося народиться на зорі нової епохи, коли похитнулися основи старого світоустрою, поховавши під своїми руїнами цілі імперії, не кажучи вже про сотні тисяч поламаних життів знатних і не дуже, іменитих і зовсім безвісних.

Читати далі »

І раб, і цар. Іван Брюховецький

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-09-2012

Одіозна фігура, яка піднялася з холопів і, впиваючись безмежністю своєї влади, впала з самої вершини на дно прірви. За велику любов йому дарували новий чин, а за нелюбов – забили батогами на смерть – Брюховецький Іван Мартинович.

Починаючи життя слугою великого гетьмана – Богдана Хмельницького – він завоював любов недовірливого війська Запорізького, де лише мужність, самовідданість, відданість товаришам і козачим ідеалам могли підняти серед інших. Здобувши лаври на ратному терені, Брюховецький отримав посаду кошового отамана (виборна посада), а пізніше – і спеціально для нього засновану посаду кошового гетьмана.

Читати далі »

Двом смертям не бувати? Ісаак Бабель

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-09-2012

Йому зобов’язаний посмертною славою Мішка Япончик та інші джентльмени удачі Одеси початку ХХ століття. Це він описав реальну картину життя червонопрапорних бійців Першої кінної армії під командуванням Будьоного. Це його творчість подарувало світові Ільфа і Петрова, Паустовського, Катаєва… І саме його ім’ям названо шеститисячник на Памірі.

Одеса. Рішельєвська 17. Тут почався шлях всесвітньо відомого Ісаака Еммануїловича Бабеля. Потім був звивистий і тернистий життєвий шлях зі своїми злетами і падіннями, але творча зірка, що породила жорстку, а часом і жорстоку «Кінармію» і романтично-відчайдушні «Одеські оповідання», якщо зробити знижку на специфіку перших років життя Радянської країни, завжди виступала у всій своїй красі.

Читати далі »

Хоч сторожем, але в музеї. Дмитро Яворницький

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-08-2012

Його життя – одне ціле з наукою. Його праця – ціла епоха в культурі. Його спадщина – безцінна частина історії та мовознавства, археології і фольклористики, літератури та етнографії України. І все це, не дивлячись на звання академіка, під грифом «українофіла», «націоналіста» і «контри» – в залежності від освіченості чергового уряду та його фобій, пов’язаних з Малоросією.

Матеріальне втілення праць і пам’ятник на честь Дмитра Івановича Яворницького – це Дніпропетровський історичний музей, їм заснований і названий на його честь. Тут кожен зал буквально дихає теплом з такою любов’ю зібраних руками метра експонатів, який усі свої сили захопленої молодості і впевненої зрілості віддав на збирання, дослідження, аналіз, опис…

Читати далі »

Тезка прем'єр-міністра

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-07-2012

Висока політика – це завжди величезна відповідальність за долю світу, де кожне рішення може обернуться фатальним результатом ціною в сотні тисяч безневинних життів або зникненням цілих країн з лиця планети. Але політику на найвищому міжнародному рівні роблять теж люди зі своїми слабкостями і страхами, почуттям гумору і упередженістю.

Чини офіційної делегації, безліч представників служби безпеки в цивільному, суєта і нервозність – супутники вершителів доль, які на Ялтинській конференції лютого 1945 накреслили нові кордони Європи, коли результат Другої світової був вже вирішений наперед, але ще не виплачена вся ціна Великої перемоги.

Читати далі »

Батьки і діти

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-07-2012

Богдан Хмельницький – це ім’я, яке викликає практично священний трепет у серцях. Адже це він підняти повстання проти великої Речі Посполитої, йому зобов’язане своїми свободами козацтво, на його вимогу селянство отримувало більше свобод … Перша ластівка свободи і незалежності України. Але всьому є своя ціна.

Його син і спадкоємець, ще за життя батька названий гетьманом Україні, надія і оплот українського народу виявився занадто слабкою і меркантильною особистістю для великої місії продовжувача справ Богдана. Юрій – єдиний нащадок чоловічого роду зрадив справу життя батька, а доля його стала чергою невдач і зрад.

Читати далі »

Народжена у Вишнівці

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-05-2012

Тихий куточок на Тернопільщині з чарівним палацом на високому обриві над неспішними водами річки, що потопає в зелені саду. Спокійне життя в княжому маєтку.

Ніхто й припустити не міг, що саме тут у 1516 році народиться той, хто створить перший організований оплот української свободи – фортецю на острові Мала Хортиця (прародительку Запорізької Січі) – Дмитро Вишневецький.

Читати далі »

Місто юності, місто печалі

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-03-2012

Одеса, душа якої загубилася десь у підворіттях звивистих вуличок, а відчуття іскрометного гумору і тонкої іронії навіть через роки змушують посміхнуться тих, хто хоч раз побував тут. Саме їй – перлині біля моря – судилося стати колискою цілої плеяди літераторів, поетів, письменників, гумористів… з малих років уражених хворобою під назвою “Одеса”.

Звичайний “довгов’язий одеський підліток, кудлатий, в подертих штанях, вічно голодний, в худих черевиках, з чорною пов’язкою на лобі” хіба можна вгадати, що через десяток років його заарештують за “образу його величності” у видаваному їм сатиричному журналі “Сигнал”.

Читати далі »

Засуджений подвигом

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-12-2011

Тричі народжена Алупкінська перлина – палац графа Воронцова. Скільки сердець полонила вона, скільки безсонних ночей марилася в тремтячому місячному світлі, скількох змусила стати хоч трішки краще. Але цього могло б і не бути…

1941 рік. Німецькі війська на підступах до Криму. Товаришем Сталіном відданий наказ “Ворогові нічого не залишати!” Керівництвом НКВД прийнято рішення про підрив Воронцовського палацу разом з цінностями. На його захист проти всього партійного апарату радянської країни виступає одна людина – охоронець музею Степан Григорович Щеколдін. Йому за допомогою солдат авіаційного батальйону, що мешкав в Шувалівському корпусі, вдалося видворити з території палацу машину з вибухівкою, яка вже під‘їхала.

Читати далі »

Шах і мат

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-12-2011

XVII століття. Мережевий палац на вершині пагорба подільських степів, порівнянний, за словами сучасників, хіба що з Версалем. Швидкоплинна річка Горинь, штучні заплаві якої створюють чарівний каскад озер з великою кількістю риби і невисокими водоспадами. Англійський пейзажний парк-сад, де без угаву співають птахи, і так приємно побродити по ажурних містках і схилити втомлене коліно в тіні кручених альтанок. Рай на землі…

Але є в цьому благодатному місці у тиші зелені парку особливий куточок, який, окрім як з трепетним жахом, жителі навколишніх сіл і не поминали – величезний мощений поперемінно чорними і білими тесаними плитами майданчик.

Читати далі »

Вишнівець матримоніальний

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-11-2011

Український Версаль з його пишнотою оздоблення летючого бароко – це чи не місце, де любить відпочивати бешкетник на ім’я Амур? Може бути саме тому так багато любовних історій пов’язані з цим місцем?

Серед жаху Смутного часу Вишневецькому замку судилося стати не тільки плацдармом для сходження на російський престол царя Дмитра Івановича (Лжедмітій І) з подачі Адама Вишневецького, але і зіграти в його долі іншу, більш піднесену, роль – цей благодатний дах став місцем зустрічі майбутнього царя з красунею-полькою Марією Мнішек. Подейкують, навіть, що саме в призамковій церкві у 1605 році відбулося заручення двох “люблячих” сердець, правда наречений особисто не був присутній в зв’язку з зайнятістю важливими державними справами (його місце тимчасово зайняв дяк Власьев), та наречена більше була охоплена жагою влади і могутності, ніж амурними пристрастями, але… заручини було укладено, втім як і шлюб пізніше.

Читати далі »

Артефакт на вудці

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-11-2011

Часом, таке звичайне заняття як рибалка приносить чарівні плоди. Ні, мова зовсім не про золоту рибку з однойменної казки, а про цілком реальний історичний артефакт.

Дніпро знову подарував світові частинку свого історичного скарбу – у Запоріжжі рибалка виловив з річки меч часів Святослава Ігоровича.

Читати далі »

І грішник, і праведник

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-11-2011

Тридцять вісім років уродженець Курська Іван Крюков жив, любив, ростив дітей. Він навіть організував досить успішний бізнес: спочатку кахельну майстерню, а потім два постоялих двори і трактир, що свідчить про чималу енергійність та підприємливість цього вихідця з бідноти.

Смерть близьких людей – дружини та батьків – змінює його життя раз і назавжди, повертаючи, досі цілком пересічного обивателя, обличчям до Бога.

Читати далі »

Обдарували по-гетьманськи

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-11-2011

Переяславу судилося купатися в монаршій милості, доки політичні цілі збігалися з релігійними, але рукотворна пам’ять про неї пережила і самих правителів, і зміни політичного курсу на діаметрально протилежний, і заборона на православ’я.

Перший дар гетьмана Війська Запорізького Лівобережної України Івана Степановича Мазепи місту, в якому було прийнято доленосне для українського народу рішення (Переяславський договір) – Вознесенський собор, вартістю триста тисяч золотом, зараз служить яблуком розбрату між Київським і Московським патріархатами Української православної церкви.

Читати далі »

Колиска короля

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-10-2011

Мармур не витримав і розколовся під новонародженим майбутнім королем.

Театр смерті – під стінами замку Олесько у році 1629 зійшлися татарські орди і війська Речі Посполитої. Сполохи багать, незважаючи на день, і блиск мечів. Піна на боках загнаних коней. Крики переможених і переможців. Загибель, руйнування і лють сутички.

Читати далі »

Казармена колиска музи

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-10-2011

Казарми. Що може бути прозаїчніше повсякденності солдатського життя: сумні одноманітні кімнати, одні й ті ж особи, прання / чиста форми, підйом і відбій по сигналу… та хіба мало ще чого. Але саме цим сірим стінам в Кам’янці судилося виплекати в своїх стінах цілу плеяду Великих літератури.

Так саме тут, в Бессарабії, в 1815 році під час служби Костянтин Миколайович Батюшков написав свій кращий твір – елегію “Мій геній”, яку літератори вважають порівнянної за стилем та польотом натхнення лише з поезією Пушкіна. Це вже не беручи до уваги увесь “кам’янецький цикл” і нарис “Спогади з місць боїв і подорожей”.

Читати далі »

"Невинні" витівки аристократії

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-09-2011

650 – така страшна цифра, звела на вершину п’єдесталу серійних вбивць представницю роду трансільванських князів.

Щасливе дитинство в одній з найбагатших родин Угорщіни, ранній шлюб з представником угорської аристократії, народження п’ятьох дітей не зупинили Єлизавету Баторі на її кривавому шляху. А Чахтіцкому замку судилося зіграти роль підмостків у цій жахливій драмі, де красуня в гонитві за в’янучою красою переступає всі людські закони, відправляючи на мученицьку смерть невинних дівчат.

Читати далі »

Безмежна віра в талант

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-09-2011

Доктор, який творив чудеса, якому ми зобов’язані безболісними операціями, а сотні тисяч людей – і зовсім своїми життями. І в нинішній час слава цього прославленого доктора, який заклав наукові основи хірургії, не померкла, хоча його немає на світі вже більше століття.

Пирогов сам наполегливо випросив своє призначення безпосередньо до театру бойових дій Кримської війни 1854 року. Хоча уряд і міністерство усіма силами намагалися не допустити знаменитого вченого, за плечима якого були професорське звання в 26 років, створення кафедри госпітальної та патологічної анатомії, впровадження знеболювання оперованих за допомогою ефіру (застосоване ним ще на Кавказі), застосування крохмальної нерухомої пов’язки при вогнепальних переломах, атлас «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, проведення крізь заморожене тіло людини в трьох напрямках», там де його могла чекати смерть.

Читати далі »