Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Залиш надію всяк сюди входячий

Політичні погляди відмінні від центральної лінії ідеології комуністичної партії СРСР, як причина арешту, з перших годин господарювання Країни Рад на землях Західної України кинув в жорна страшної машини під назвою НКВС сотні, тисячі, десятки тисяч невинних душ, щоб на завжди вписати чорну сторінку в історію України.

Золочівський замок з його легкою п’янкою хмарою Китайського палацу, ажуром вистрижених вмілою рукою майстра кущиків і легковажними статуями в антуражі середньовічних стін і підйомного мосту, купаючись в променях яскравого сонця, навряд чи у кого сьогодні викличе негативні емоції. А тим часом… саме його стіни зберігають сотні найстрашніших історій так званої “Львівської тюрми №3”.

І хоча клеймо “державної в’язниці” супроводжувало колишню резиденцію польського короля не один десяток років, але ніколи події, що відбувалися за її стінами не були настільки жахливими, як за часів перших двох років Другої світової війни (с 1939 по 1941 рік), коли бал тут правило НКВС.

6 липня 1941 року в Золочів увійшли німецькі війська, які з метою отримання підтримки місцевого населення відчинили міський тюрми, що знаходилася у замку.

Очевидці з місцевих жителів із здриганням згадували той страшний день до кінця свого життя, коли змучені родичі зниклих в надії відшукати своїх близьких переступили поріг цього пекла на землі: сотні понівечених напівзотлілих тіл чоловіків і жінок зі слідами численних тортур і характерним пострілом в потилицю рядами лежали вздовж стін (їх дістали з ями біля палацу).

Наступні кілька днів одну за однією замок відкривав все нові і нові свої страшні секрети: кімнати залиті до стелі кров’ю, сліди від куль в стінах, гаки зі слідами людської плоті, замуровані заживо тіла…

Всього з обителі жаху винесли 752 звіряче закатованих, лише 21 з яких був ідентифікований рідними та близькими в основному по залишках одягу. Усіх їх (крім упізнаних) так і поховали в єдиній братській могилі на міському кладовищі…

А Золочівський замок продовжив своє життя, відновивши на початку нового третього тисячоліття свою колишню пишність, щоб на ряду з блиском королівського двору зберігати і пам’ять про трагічні дні червоного терору в Україні, що похмурою тінню лежать на його райдужному образі.

Коментування цієї статті закрите.