Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Могутність віри

Літо 1673 року. Невизнані сеймом умови Бучацького мирного договору. І черговий виток польсько-турецької війни за володіння землями Правобережної України, в згарище якої палають міста та села Речі Посполитої. Простори полів і степів залиті кров’ю полеглих захисників рідної землі. Смерч турецького війська руйнує все на своєму шляху, не шкодуючи ні старих, ні малих.

Тернопіль, як і багато століть поспіль, в якості одного з прикордонних форпостів Польського королівства знову потрапляє під потужний удар османського війська. А ні могутня велич міських стін, ні глибокі води озера, ні відчайдушний опір городян не можуть зломить натиску безжального ворога. Порятунку немає, і залишається лише одна надія на чудо…

Останній оплот захисників – замок на вершині пагорба, останній оплот віруючих – Воздвиженська церква на березі става у його підніжжя. Яблуку ніде впасти всередині храмових стін, які дзвенять від відчайдушної молитви. Тут зібралася, не дивлячись на чини і статок, величезна частина міських жителів. Лютий ворог підступає, і хмари його стріл, як рій смертоносних бджіл, падає з небес, щоб відняти чиєсь невинне життя.

І от коли останній проблиск надії вже майже згас, в розкриті двері оплоту християнської віри вбіг переляканий іудей з історією про чудове видіння прекрасної Діви, що ширяла з розпростертими обіймами над оточеним містом, про опущене нею на місто невидиму іскристу хмару покривала, яке вкрило і храм, і замок, і всіх його жителів.

Чудо зійшло на тернопільську землю! Бігли в страху вороги, залишивши на полі битви свою зброю, бо пущені з неї стріли поверталися до них самим. І місто було врятовано від сумної долі його побратимів, коли все всередині непокірних твердинь надавалося завойовниками вогню і мечу.

До блиску славної Хотинської перемоги пройдуть ще довгі місяці, до завершення війни – роки, а до остаточної перемоги над Османською імперією – сторіччя. Будуть ще сльози матерів, дружин, дітей… але пам’ять про диво створеного Богоматір’ю в Тернополі в рік 1673 від Різдва Христового буде передаватися з вуст у вуста, щоб плекати надію і волю стояти до кінця за кожну п’ядь рідної землі, за будинки своїх предків, за Батьківщину.

Коментування цієї статті закрите.