Тонка в тремтячому світлі вуличних ліхтарів майже не видна ілюзорна грань, яка кам’яною стіною розділяє два діаметрально протилежних світи одного міста. Дрімуча простота невігластва і світоч культурного просвітництва, що йдуть кожен своїм шляхом і за обопільною згодою ніколи не пересікаються. Гапкінштрасе і Піжон-стріт – завжди дві лика однієї вулиці.
З одного боку вир вишукано і модно одягненої публіки в інтелектуальних бесідах про високе, в культурі мови і поведінки якої безпомилково вгадується інтелігенція. Яскраве світло ліхтарів у відблиску начищених туфель і бріолінових зачісках галантних кавалерів, дбайливо супроводжуючих на променад своїх злегка гордовитих дам в легких як туман вечірніх сукнях. Піжон-стріт – еліта і надія майбутнього країни.
І наївна простонародна говірка з хитромудрими, доступними лише присвяченим ідіоматичними вивертами місцевого жаргону в обговоренні приземлених справ насущних в зеленій тіні, як противага тому іншому яскраво освітленому боку вулиці і життя. Місцева шпана і представники близько кримінальних кіл, гордо прямуючи зі своїми невибагливими Агапками (прозивне найменування покоївок) у всьому шике бандитського гламуру – кепці набакир і жменею насіння в кишені. Нижча верства суспільства за відсутності такого згідно запевненнями керівництва країни рад на Гапкінштрасе.
Як не дивно, таке демонстративний, показовий станово-класовий поділ мав місце бути під цими назвами в різний час (30-60-ті роки ХХ століття) в багатьох великих містах соціалістичної України, починаючи зі столиці і закінчуючи колиски козацтва, яка тоді лише почала набувати свій вигляд.
Київ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Кривий Ріг… у кожного своя вулиця двох світів, але загальна сутність антагонізму соціальних полюсів на одному невеликому відрізку. Так у Києві честь приймати місцевий бомонд випала звичайно ж Хрещатику (кут з вул. Леніна з боку універмагу), а в Кривому Розі – Поштовій з боку театру “Кривбас”; Одеса блищала всіма кольорами єліти міста по дорозі від Преображенської до Приморського, в той час як у Запоріжжі для цих цілей був уподобана парна сторона вул. Карла Лібкнехта між Тургенєва та Базарною.
Ті далекі часи давно канули в Лету. Їх начисто стерла з лиця історії Друга світова і період брежнєвського застою. Але пам’ять поколінь в легендах і фактах зберігає настільки яскравий елемент міського фольклору у записах допитливих краєзнавців та етнографів.