До берега річки з його живильною вологою рукою подати… а ціла фортеця помирає від спраги. Війни за панування, владу, землю, а в кінцевому підсумку завжди за жадане золото, ніколи не відрізнялися милосердям. Облога ж, як дуже дієвий військовий заход, завжди була в ходу у тиранів, а співчуття – не в честі. Незліченною безліччю прикладів її жертв ввистелений шлях її величності Історії.
Не оминув, згідно з легендою, цей гіркий досвід і захисників Хотинської фортеці десь на самому початку її існування, коли не був ще пробитий в скелястій тверді завдяки титанічним зусиллям захисників 65-метровий колодязь на замковому подвір’ї…
Йшов вже ні перший тиждень облоги фортеці. Захисники, що лишилися в живих, зайняли останній оплот оборони – цитадель на березі Дністра. Всі запаси води були вичерпані. Ось тут у гру на стороні нападників і вступила підступна спрага, від якої мутиться розум, і тіло перестає слухатися свого господаря.
У цей важкий для хотинських захисників момент знайшовся серед них один відважний сміливець, який заради порятунку всіх зголосився здійснити божевільний вчинок – спуститися на мотузці з запаморочливої висоти в сорок метрів по прямовисній західній стіні під стрілами ворожих луків до струмка, що дзюрчав біля підніжжя замку, і набрати глечик води. І, як це не дивно, героєм виявилась тендітна дівчина.
Всі оборонці скупчилися на вершині стіни, в хвилюванні із завмираючими від страху серцями чекаючи як безстрашна зробить свій перший крок в безодню. Збережена силою небес діва під градом стріл неушкодженою спустилася до струмка і набрала до країв свій відник життя для сотень… Але зворотний шлях не був настільки безхмарним — чорна стріла пронизала тонку дівочу стать, і червоні краплі крові дощем окропили рідну землю.
Все вище і вище підіймалась вона, з останніх сил стискаючи заповітний глечик в своїх руках, поки не досягла вершини стіни і не віддала свою дорогоцінну ношу в руки змучених захисників. Але нога героя більше не торкнулася рідної землі – бездиханне тіло дбайливо опустили воїни…
Чи витримала ту облогу Хортицька фортеця чи ні – про те історія мовчить, та тільки пам’ять людська досі зберігає образ рятівниці у своїй пам’яті, не дивлячись на всі сторіччя, що бистрокрилим птахом пронеслися над українською землею.