Скільки їх під похоронним камінням, в глибоких підвалах, на вершині високих гір, в старій кладці фортечних стін, під корінням вікових дерев, в политій кров’ю землі… не знає достеменно ніхто. І не тому що не шукають, а тому, що час з’явитися на світ їм ще не настав.
Століттями через брак надійних місць зберігання люди ховали свої скарби там, де мали можливість і де вважали ймовірність їх випадкового виявлення мінімальною. А багатств благодатна українська земля в усі часи давала своїм дітям стільки, скільки вони могли взяти своєю працею, відвагою, розумом і наполегливістю.
Ось тільки ні висота, ні глибина, ні камінь не здавалися досить надійним захистом для того що було зібрано ціною неймовірних зусиль, тоді йшли в хід магічні заклинання і обряди, часом навіть з жертвопринесеннями, щоб скарб не давався в руки нікому крім його господаря або його нащадків, а порушники його були покарані найстрашнішою карою.
Але час – жорстокий глузун стирав з лиця землі цілі міста, ні то що якісь дерева і каміння. Родіни власників скарбу йшли в інший світ один за одним. Часом колись давно складені карти залишалися єдиним зримим нагадуванням про незчисленні скарби заховані від чужих очей, але і вони після стількох століть – лише клаптики марною паперу без своїх орієнтирів. А все тому, що скарби надійно зберігає сила закляття.
Часом обереги накладалися на час (100, 200, 300… років), часто з прокляттям на випадкового володаря та весь його рід до сьомого коліна, і лише іноді – скарб через недогляд або брак часу просто спочивав в очікуванні свого нового господаря. Один з останніх був знайдений в 1960 році під Кременцем в селі Смотрич, та, як свідчать легенди, чимало їх ще спочиває в печерах Карвасар, але скільки їх не шукають в руки вони не даються бо марить над ними страшне закляття.
Українські землі оповиті муаром легенд про незліченні багатства, але знаходять з них лише одиниці бо час не настав або не народилася на світ поводир, який приведе їх в цей світ, щоб належали вони всьому народові, а не гріли неситне серце одного.
Люди кажуть, що випадкове знаходження скарбу – то випробування: віддаси його в музей, церковний двір або суспільне починання – буде тобі слава і пошана у людей і благовоління небес, а поскупишся — ніколи не буде твоїм тілу та душі спокою. Завжди в житті є два шляхи, але кожен обирає дорогу сам.