Історія
Завдяки яким родинно-комерційним зв’язкам маєток з селом на березі річки Раставиці вперше згаданий в документах під ім’ям Верхівні (1600 рік) опинився на початку XVIII століття в руках родини Любомирських – про те історія мовчить, але протягом наступних декількох десятиліть тут правили бал польські князі спочатку Ян Теодор (1683 – 1745), потім його син Каспер (1724 – 1780).
Таємничими залишаються також причини, які спонукали в 1753-ому Каспера поступитися своїми загубленими десь в житомирській глибинці володіння Франтішеку Скорунскому, але частково саме завдяки новому власнику у невеликого села в п’ятдесяти чотирьох верстах від Бердичева з’явився шанс увійти на сторінки літопису світової літератури.
А почалося все з шлюбу його дочки Зофї з графом Яном Ганським, від якого на світ з’явився син Вацлав (1882 – 1841). Саме діяльної натурі чоловіка, який переніс фамільну резиденцію з головним управлінням маєтками, що налічували тридцять шість тисяч гектар землі, з Пуліна в мальовничу Верхівню, був зобов’язаний початком свого будівництва палац з двома флігелями (лівий займала кухня, правий – будинок управника, а також контора і столярна майстерня) в оточенні розкішного парку на лівому березі Раставиці в 1880-х за проектом французького архітектора Блеріо.
Садиба, що дісталася Вацлаву у спадок, стала весільним подарунком його юній прекрасній дружині Евеліні (1801 – 1882) з роду Ржевуйських, яка перетворила палац на творіння гідне цього високого звання: білосніжні лебеді ковзали по дзеркальній поверхні ставка, запаморочливий аромат розарію огортав парк ніжною пеленою, а благодатну тишу ні-ні та й розривала палюча енергія бігу арабських скакунів зі стайні…
Романтична, палка натура Евеліни в шлюбі з чоловіком на дев’ятнадцять років її старше з роками все сильніше шукала виходу. Першою ластівкою майбутнього роману став перший лист-визнання таланту французькому романістові Оноре де Бальзаку (1800 – 1850) під таємничим псевдонімом «Іноземка», відправлений з Одеси в 1832-ому.
Зустріч на наступний рік в швейцарському Невшателі, знайомство чоловіка та сердечного друга, десять років бурхливої листування, короткочасні побачення в різних куточках Європи, картина з пейзажем Верхівні і знаменита фраза «Ви не казали мені, що володієте цілим Лувром», його творчість, її сімейне життя… щоб після шести років вдівства в 1847 році Бальзак на цілих три роки оселився в палаці Ганських і випросив-таки у своїй коханій згоду на шлюб.
Настільки довгі вагання графині були пов’язані не з почуттями, а з розрахунком: за російськими законами майно багатих громадян при укладенні шлюбу з іноземцями відходило державної скарбниці. Виходом з ситуації, що склалася, стала оформлена на дочку Анну Ганську (1829 – 1919) дарча, згідно якої вона ставала повноправною господинею всього майна, в тому числі і маєтку на березі Раставиці.
Так що відразу після освячення довгоочікуваного союзу Евеліни і Оноре в бердичівському костелі святої Варвари 14 березня 1850 року молода пара немолодого подружжя назавжди покидає Україну і оселяється в Парижі. Їхнє щастя триває всього півроку – 18 серпня Бальзак помирає на руках у своєї графині.
Ось тільки молода вітряна Анна незабаром частину майна віддала за борги, частину продала, щоб виїхати разом з чоловіком Джорджем Мнішеком (1823 – 1881) до матері в Париж. Верхівнянський палац перейшов у володіння дядька (рідний брат Евеліни) Адама Ржевуйського (1801 – 1888).
З ім’ям російського генерала польського походження пов’язане перебування в садибі з 1863 по 1866 таланту від літератури Наполеона Матеуша Орда (1807 – 1883), найнятого Ржевуйським в якості домашнього вчителя. Саме в Верхівню насунули каральні загони жандармерії для арешту видатного митця двох культур за звинуваченням в участі у польському повстанні.
Аж до Першої світової, залишаючись фамільним маєток виблискував в короні житомирських архітектурних шедеврів, а після силового захоплення влади червоним терором і експропріації його було віддано під потреби радянської освіти, яка розмістила в палацових стінах сільськогосподарську школу в 1922-ому, що через рік стала філією Київського аграрного інституту.
Аж до Другої світової перший поверх центральної будівлі комплексу використовувався під навчальні потреби, а другий – в якості житлового для педагогічного персоналу і студентів. При цьому самі будівлі палацу підтримувалися в досить непоганому стані, і навіть пустуючому костелу знайшли застосування – пристосували під спортивний зал без будь-яких істотних перепланувань.
Після війні інтерес до схваленої комуністичної цензурою в країні рад літературної творчості Оноре де Бальзака зріс багаторазово, що викликало в честь прийдешньої 160 річниці від дня народження знаменитого письменника в 1959-ому нагальну підготовку на просторах верхівнянського маєтку Ганських літературної кімнати-музею його пам’яті, куди були зібрані ті деякі раритети, що зберег час. Ще через десятиліття починається масштабна п’ятирічна реконструкція головної перлини комплексу.
Не дивлячись на зміну академічного статусу навчального закладу технікум – філія обласного аграрного коледжу, в 1994 році передана під опіку Житомирського літературного кімната-музей розширює свої виставкові площі до трьох кімнат (спальня, кабінет, вітальня), що дозволяє отримати самостійний статус під ім’ям музею Оноре де Бальзака з повним оновленням експозиції, приуроченій до 200-річчя від дня народження французького літератора.
Архітектура
Побудований в модному для кінця XVIII століття класичному стилі палац Ганських являє собою комплекс з пов’язаних між собою підземними ходами головного двоповерхового будинку і двох фланкуючих його одноповерхових корпусів на високому цоколі розташований на пагорбі над вигином ріки Раставиці.
Цегляна потинькована центральна будівля є прямокутним (60м х 15м) контуром з трьома ризалітами та восьмиколонним портиком іонічного ордера по головному, зверненому до дороги фасаду і ризалітом з шестиколонним портиком – з паркового.
Його широкий фриз і ступінчасті фронтони бічних виступів прикрашені пишними гірляндами з вінками та розетками, лобовий профільований карниз підтримують модільони, а високі прямокутники вікон першого ярусу вінчають трикутні сандрики – обмежений набір архітектурних елементів, що повністю вписується в стилістичне спрямування ампіру. Домінантою ж служать горельєфи центрального та паркового трикутних фронтонів, перший з яких прикрашений зображенням музи з лавровим вінком у правій руці верхи на коні, а другий забражає торжество дочки Зевса над земними пристрастями.
Внутрішнє оздоблення головної будівлі Верхівнянського комплексу зберегло не тільки декоративну ліпнину сні і стелі, унікальні вітражі, два старовинних каміна, але і широкий фриз з барельєфом на античні теми в двухсвітному залі.
Бічні флігелі з підвалами та підземними ходами квадратні в плані (сторона 15м) і створені в строгому класичному стилі: кутові пілястри і ризаліт центрального входу (з боку палацу) декоровані французьким рустом, п’єдестал напівкруглого сходового маршу розсікають двері в цокольний ярус, ароковий головний дверний проріз спирається на дві колони тосканського ордера, вінчає портал центрального входу трикутний фронтон, що служить контрастним доповненням до пишної перлині палацу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., с. Верхівня, вул. Мазепи, 10.
Посилання
- Легенди. Українська столиця моди
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р32 (Ржищів – Біла Церква – Кременець) до східної околиці Ружина, де повернути на Верхівню (північний напрямок). Комплекс маєтку розташований праворуч вздовж траси.
Приміським транспортом з Бердичева до Верхівні, на південній околиці якої розташований колишній палац Ганських.