Затяжний запаморочливий роман як солодке тягуче вино дурманячий голову все більше і більше затягував в свої заборонені і від того ще більш привабливіші золоті сіті її – палку польську аристократку з роду Ржевуйських – і предмет її зітхань – французького письменника, який пізнав смак першого приголомшливого успіху книги «Психологія шлюбу».
Законний чоловік на дев’ятнадцять років її старше і великі маєтки в Житомирському повіті Волинської губернії на одній чаші вагов і молодий талановитий іноземний літератор без гроша за душею – на інший – не легкий вибір для молодої красуні Евеліни Ганської. Потім все ж нею будуть написані два анонімних листи з різницею в півроку під інтригуючим псевдонімом «Іноземка», після яких відбудеться їхня перша доленосна зустріч у швейцарському Невшателі в 1833-ому.
Рідкісні зустрічі, довгоочікувані листи довжиною в десть років, смерть чоловіка і неможливість з’єднається шлюбними обітницями з коханим Оноре у зв’язку з жорсткістю російського законодавства щодо вінчання аристократії з іноземними підданими вимотували палку, віддану земним пристрастям Евеліну, і лише рідкісні спільні з Бальзаком подорожі по Італії, Бельгії, Швейцарії не давали їй остаточно збожеволіти.
Потім будуть два затяжних візиту відомого парижанина на батьківщину своєї коханої в Україну (в 1847 і 1849 років), під час останнього з яких, нарешті, відбулося те, про що чуттєва пара мріяла і не вірила в здійснення стільки років – 14 березень 1950-го в Варваринському костелі Бердичева відбулася церемонія вінчання Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака.
Всю урочистість моменту, коли маленький кругленький чоловік на коротких ніжках з сільською засмагою на обличчі вперше вивів в світ законну перед Богом і людьми свою прекрасну дружину, дещо зіпсував невчасно втутившийся простакуватий представник місцевого швацького цеху, який хотів ближче розглянути костюм нареченого.
Крій та фасон настільки вразили місцевого кравчих справ майстра, що він не втримався від запитання, де було придбано це рукотворне диво, на що Бальзак відмахнувся від надокучливого спостерігача коротким: «У Парижі». А ось коментар місцевого кравця і зовсім змусив всю урочисту процесію зашарітися від реготу: «Ти подивися, так далеко від Бердичева, а як добре пошита!». Ця коронна фраза негласно на роки закріпила за містом на річці Гнилоп’ять жартівливе звання столиці української моди.