Історія
Святе місце на березі річки Гнилоп’ять трепетно збережене пам’яттю людською крізь неспокійні століття воєн і повстань за право називатися господарями родючих житомирських земель ще на початку XVII століття прикрасила перша дерев’яна зведена з соснових колод будова храму, яка незабаром загубилася десь в потоках часу.
Тому офіційний відлік своєї літописі парафія святої Варвари (Барбари) веде з 1756 року, коли на цьому місці з’явилася дерев’яна восьмигранна каплиця на честь коронації 16 липня того ж року ікони Божої Матері Бердичівської папськими коронами.
А вже через три роки (1759) поруч починається будівництво величної дерев’яної базиліки костелу, основною фундаторкою якого виступила власниця Бердичіва Барбара Радзивілл (Завіша) (1690- 1770). Але свого творіння, освяченого на честь її небесної покровительки великомучениці Варвари, меценатка не побачила – після її смерті будівництво тривало ще дванадцять років.
І після закінчення будівництва князі Радзивілл не залишали парафію своїми турботами: так в 1799 році головний вівтар був покритий позолотою, а на початку XIX століття поряд з храмом зі східного боку було розпочато будівництво мурованого костелу, який був закінчений в 1826 році. Причому чималу частку пожертвувань на завершення робіт вніс купець Рувен (Роман) Рубінштейн. Стару ж дерев’яну будівлю через два роки після освячення нового храму було розібрано.
Завдяки своїм благодійникам і жевріючих про свою справу ксьондзів парафія святої Варвари в Бердичіві протягом століття залишалася однією з найзаможніших в Луцько-Житомирської єпархії про що свідчать поступове збільшення комплексу за рахунок будівництва приміщення для священиків з їдальнею для малозабезпечених (1830-е), храмової дзвіниці (1878), будинку настоятеля і притулку для бідних (1883), а в 1909-му центральний фасад костелу прикрасили чотири фігури святих і в його стінах зазвучав новий орган львівської фірми І. Сливинського.
Ось тільки процвітання закінчилося відразу з силовим встановленням в 1920-х на житомирських землях влади країни рад, яка божевільному бреду атеїстичної боротьби почала знищувати все пов’язане з релігією. Бердичівський храм розділив долю багатьох: все його майно було конфісковано на користь бідних в 1922-му, а ще через дванадцять років після довгої виснажливої боротьби влади та парафіян закрили і сам костел.
Під час Другої світової німецьке командування знову відкрило храм бердичівської парафії святої великомучениці Варвари. Він діяв і після закінчення бойових дій, але в 1950 році злочинна влада знову згадала і своєї атеїстичної програмі – обитель віри на довгі роки припиняє свою богоугодну місію, щоб за помахом руки оскаженілих циніків від влади перетвориться спочатку в склад, а потім спортивний зал.
Причому для облаштування останнього в 1969-му був замурований центральний вхід, знищені хори, орган і архітектурні елементи оздоблення, розібрані дзвіниця і сигнатурка, змінено перекриття на плоске залізобетонне.
Юзеф Козинський, Никодим Яура, Амвросій і Бернард Міцкевичі – ті архіпастирі радянського періоду, які не дали згаснути іскрі Божої в бердичівському парафії святої Варвари: їх працями було куплено будівлю на Чуднівській вулиці для розміщення каплиці, проведена її офіційна реєстрація і тривали богослужіння.
Лише в звільненій від радянських пут Україні 11 січня 1991 року костел святої Варвари знову отримав відкрите право на існування в якості оплоту християнської віри своїх парафіян, хоча перша після довгої перерви офіційна служба відбулася в його стінах лише півтора роки потому (24 червня 1992-ого), що було пов’язано з приведенням обителі у відповідність з християнськими канонами і очікуванням повернення в лоно церкви також і храму Матері Божої Бердичівської.
З тих пір, як в 1994-му тут були розпочаті постійні богослужіння парафії святого Іософата Київсько-Житомирської єпархії греко-католицької церкви, в цих на стінах, не замовкають слова ревною молитви, а сам комплекс, хоча частина з його архітектурних родзинок втрачено назавжди, потихеньку повертає свою колишню красу, поповнюючи свою колекцію новими пам’ятними знаками: пам’ятна дошка про вінчання Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською (1990-ті), мармуровий хрест на честь двох тисяч років Різдва Христового (2000), грот на місці першої каплиці (2006)…
Архітектура
Перший дерев’яний костел святої великомучениці Варвари був однонавовую базилікою (п’ятнадцять метрів довжиною і п’ять метрів заввишки) з притвором, в якій неф був повернутий на південь. Його центральний різьблений вівтар був прикрашений по центру фігурою Христа Розп’ятого, чотирма скульптурами святих (Варвари, Надії, Петра і Павла) біля стовпів та ангелами на вершині. Пізніше побудована дзвіниця мала одинадцять метрів заввишки і чотири дзвони. У комплекс також входили будинок настоятеля, богодільня з їдальнею і ряд господарських споруд.
Нинішній кам’яний храм являє собою тринавову чотиристовпну цегляну потиньковану базиліку (32м х 18м) в бароковому стилі під склепіннями на вітрилах в бічних нефах і плоскими залізобетонними перекриттями, зниженими під час радянської перебудови.
Елементи архітектурного оформлення зовнішніх фасадів костелу в симетричному стилі стриманого бароко мають різну дату походження, що пов’язано з багаторазовою перебудовою будівлі. Крім аркового ризаліта центрального входу з колонами і пілястрами доричного ордера, трикутника фронтону над прикрашеного метопами фриза, разкрепованими карнизами складного профілю, відновленої сигнатурки і простих наличників вікон мало що нагадує про минуле пишному оздобленні ступеневої будови храму. Канули в Лету фасадні святі фігурки Божої Матері Скорботної, Іоанна, Петра і Павла, зникла дзвіниця і маленька капличка.
Пам’ятки
Пам’ятна дошка про вінчання Оноре де Бальзака і Евеліни Ганської, встановлена на центральному фасаді в честь освячення в цих стінах 2 березня 1850 року довгоочікуваного шлюбу між відомим французьким письменником і місцевою поміщицею графинею Ганською (уродженою Ржевуйською) після вісімнадцяти років запаморочливого роману.
Простий мармуровий хрест на славу Божу на честь 2000-річчя появи Христа на цій грішній землі лівіше центрального входу з епітафією «Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові».
Грот Божої Матері Бердічевської споруджений 16 липня 2006 року праворуч від центрального входу в храм на місці, де колись знаходилася дерев’яна восьмигранна каплиця – провісниця нинішньої святині на честь 250-ої річниці коронації однойменної ікони папою римським.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Європейська, 25а.
Посилання
- Легенди. Українська столиця моди
- Нотатки мандрівника. Місто бойової сокири
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М21 (Е583) (Житомир – Бердичів – Вінниця – Могилів-Подільський). По місту вулицях Житомирській або Волочаївській – Вінницькій до Європейської, де розташований католицький храм.
Міжміським транспортом з Житомира до Бердичіва, а потім міським транспортом, що прямує по вул. Європейській до костелу святої Варвари.