Могутній і найзаможніший рід затятих поборників православної церкви, яким зобов’язана своїм існуванням незліченна кількість каплиць, храмів та монастирів волинської землі як єдиний порятунок і розрада серед жорстокості і несправедливості цього світу з його нескінченними війнами і стражданнями. Князі Острозькі.
Чим прогнівили вони небеса, що Всевишній припинив їх рід по чоловічій лінії і віддав владу в руки Ганні (в католицтві Алоїзі) Ходкевич, що зрадила вірі пращурів – невідомо. Позиції православ’я на підконтрольних Острозьким землях після того сильно похитнулися – в боротьбу за уми і серця за підтримки можновладців вступили численні римські ордени, серед яких єзуїти грали головну роль. Грецька віра вийшла з моди і стала релігією черні. І хоча поступово пристрасті розпалювалися, конфлікт все ж не виходив з економіко-політичної площині.
Апогей трапився в світле свято Христового Воскресіння, коли природа і люди в рідкісному єднанні дарували посмішку цьому світові, радіючи великому диву. Весь православний люд Острога та округи загатив все підступи до своєї головної святині – Богоявленського собору: і замкове подвір’я, і дерев’яний міст, і площу перед ним, розклавши на білосніжних вишитих рушниках любовно приготовані для освячення паски і писанки. Тихо перемовляючись всі чекали виходу єпископа.
І треба було статися так, що саме в цей час на богослужіння в єзуїтський костел зібралася і міська правителька. Ось тільки через натовп, що заполонив весь простір двору, виїхати зі своєї резиденції вона не могла. Не довго думаючи свавільна Анна направила свого коня прямо на розкладені на землю пасхальні страви.
Реакція натовпу не змусила себе довго чекати: гуркіт пронісся по приголомшеним таким святотатством і жорстокістю рядах, і все сміливіше, не дивлячись на хижі піки княжої варти, зазвучав гнів натовпу. Народ використав ту зброю, яка була під рукою – в пишний кортеж Анни в одну мить полетіли сотні різнокольорових зварених в круту яєць, які залишили відчутний слід на розпещених тілах місцевої знаті. Кажуть, сама княгиня не сховалися від караючої народної помсти і заробила дисгармонічну з її величчю прикрасу під оком.
Винуватцем в той страшний ганьбу був призначений православний замковий собор Богоявлення: для залякування натовпу зі столиці був викликаний королівський трибунал, що засудив багатьох міщан до страти за образу своєї пані, а та їх милостиво облагодіяла помилувавши, але храм в помсту все ж закрила. До того ж з подачі Алоїзи єзуїти ще й наклали на його стіни і того, хто наважиться відновити служби, анафему.
Так і існувала два століття всіма покинута святиня в самому серці магнатської резиденції потихеньку вмираючи, і сльози дощу котилися з очей мармурових янголів його надгробків, але не пом’якшилися серця острозьких правителів. Так що прикінці XIX століття земне існування собору перервалося, щоб перетвориться в іншому образі.
Легенди чи бувальщина, що заплуталися в павутині часу, навряд чи претендують на абсолютну певність, але їх притягальна таємниця під романтичною личиною досі змушують від зіткнення з храмом частіше битися трепетні серця від зіткнення з таємницею.