1792 рік. Московія як завжди зайнятий своєю улюбленою державною справою – вбивством своїх підданих на черговий східноєвропейської війні заради задоволення своїх амбіцій під прикриттям горезвісного «відновлення історичної справедливості», а простіше кажучи захопленні чужих земель, до яких вона ніколи не мала відношення. Тим більше ситуація підходяща – Річ Посполита вже пережила два розділи федерації і значно ослаблена в військово-економічній сфері.
Улюблене заняття росіян – нападати на слабких. Як бувало не раз жертвами їх атак ставало місцеве мирне населення, а зовсім не військові загони їх захищаючі. Самодурство, як відмінна риса всіх рівнів російського керівництва і їх підопічних, в усі часи з легкістю замінювало московитам рекогносцировку, розвідку та планування, а результат досягався лише чисельністю трупів їх солдатів.
Так і під час російсько-польської війни армія генерала Каховського підступила під залишені напризволяще нечисленним польським гарнізоном напередодні стіни Острозької фортеці і замість з’ясування ситуації почала масований обстріл міста, причому артилерійські удари по незрозумілим причин були зосереджені крім оборонних стін на лише за назвою Великій (законодавчо єврейські храми в Речі Посполитій не могли перевищувати християнські культові споруди по висоті і обсягами) синагозі, де сховалася велика частина міської іудейської діаспори.
Божевільний обстріл імперцями Острога, що не чиним ніякого опору, тривав два дні. Смерть, кров і жах огорнули місто задушливим покривалом. Лише дітей Ізраїлових оминула ця доля – якимось дивом в стіну синагоги потрапив лише один снаряд з південного боку, та й той не пробивши її на крізь застряг, інші ж розпечені вісники смерті залітали в храм лише через вікна і зависали в повітрі.
Лише через два дні сміливий єврейський юнак зміг вибратися з острозького пекла влаштованого росіянами, щоб зупинити безумство смерті, переконавши їх керівництво в повному непротивленні міста і показавши брід до його брами замість спаленного під час відступу поляками моста.
Московія все ж анексує Волинь в 1795-ому, але німі свідки того дива порятунку Великої синагоги ще півтора століття (поки реінкарнація кривавого російського режиму під кривавим прапором рад знов не захопить українські землі на початку нею ж розв’язаної Другої світової війни) будуть наочно нагадувати молодому поколінню про уроки історії – то саме застрягле в стіні ядро і ще одне підвішене до стелі молитовного залу масивним металевим ланцюгом діаспора збереже поки сама не зникне в безодні часу.