Напевно в ту мить, коли святий Володимир здіймав свій кубок до небес во здоров’є хрещеної Київської Русі, ніхто із сучасників і припустити не міг скільки кривавих, омиті потом і сльозами випробувань чекає Україну на шляху до довгоочікуваної Волі. За які такі гріхи країна сім століть перебуватиме в неволі, поки не пройде через очищення голодомором, червоним терором, двома світовими війнами та останньою російсько-українською війною, щоб повстати з попелу сильною і незалежною, напевно знає один Бог.
Пам’ять про доленосне хрещення і образ князя Красне Сонечко український народ дбайливо зберігав в найсвітліших куточках своєї душі, не дивлячись на століття під іноземним пануванням. Що вже казати про історичні артефакти з ними пов’язані…
Як стверджував управник Новомалинського маєтку Барницький, той самий заздоровний кубок Володимира сім століть ретельно приховуваний і ніжно зберігежений сім’єю Четвертинських, що вела свій рід від правнука Хрестителя – Святополка Ізяславича, у другій половині XVIII був явлений миру в далекій волинської глибинці під Острогом.
А почалося все з неприємної події – розлучення Кароліни Малинської з її першим чоловіком Шашкевичем, що юридично закріпило її вільний статус і можливість знову любити і бути коханою.
Новий претендент на руку і серце прекрасної Кароліни не змусив себе довго чекати, та ще й який – князь з давнього руського роду Франтішек Четвертинський. В запалі боротьби за руку і серце своєї коханої він був готовий пожертвувати навіть найбільшою реліквією родини — тим самим старовинним келихом. Так зовнішня срібна оболонка (calix) з чотирнадцятьма рівними рядами гранатів розміром з горошину від заснування (16 каменів) до віночка (7 каменів) глибиною десять сантиметрів в якості викупу опинилася у батька нареченої Канута Малинського. Внутрішня ж частина з пригвинчуваним підніжжям з чистого золота залишилася в родині нащадків Володимира.
Після смерті батька і оголошення про божевіллі єдиного сина, майно Малиновських судом було розділено між усіма трьома спадкоємцями. І хоча в офіційному документі для уникнення претензій церковників про історичний артефакт мови не йшло, за домовленістю срібна частина разом з Новомалинським замком дісталася сестрі Кастильді в заміжжі Сосновської, а золота, мабуть, так і зберігалася у родині Кароліни Чарторийської як єднальна нитка двох половинок одного роду.
Одного разу вийшовши на світ білий завдяки не в міру балакучому управинкові таємниця знову на століття ретельно була прихована сім’єю від сторонніх очей. Чи вціліли частини келиха Хрестителя в бурхливому вирі ХХ століття наразі невідомо, але надія на чудо – це і є життя, так що будемо сподіватися.