Братська любов московитів

Вільні поселення – економія для державного бюджету Російської імперії і рабство для всіх, хто мав нещастя народиться тут. І це в XIX столітті, коду весь інший світ ступив на шлях прогресу і творення! За визнанням народженого в Чугуєві Іллі Рєпіна «гірше було лише кріпакам». Але московитам було не вперше покривати викликаний тотальною корупцією і марнотратством правлячої верхівки державний грошовий дефіцит здиранням останньої сорочки зі своїх підданих, а ще краще – прикриваючись війною і порожніми гаслами, відібрати разом з майном і життя, щоб було менше обурених. Століттями з російського селянина виховували раба без права, без голосу, без свободи вибору.

Такий же фокус царський окупаційний режим вирішив застосувати на українцях, які спокушені обіцянками захисту від окатоличення і свободи самовизначення Михайла Федоровича Романова фактично відвоювали у татар і поляків Дике Поле, застосувавши ініційовану військовим міністром Аракчеєвим практику військових поселень, коли кожен народжений і проживаючий на їх території ставав практично рабом під гнітом регламентуючих правил та озброєних спостерігачів (без згоди начальства не дозволялося створювати сім’ю, будувати хату, залишати міську територію, вільного пересуватися).

Та тільки поступове обмеження національних прав і свобод, що завершилося запровадженням на Слобожанщині та Придніпров’ї військових поселень, дало зворотний ефект: в червні 1819-ого Чугуїв повстав, очоливши протистояння московитам по всьому краю. Царський режим так злякався, що на утихомирення на чолі військ був висланий сам петербурзький сірий кардинал.

Згідно зі спогадами декабриста Миколи Івановича Тургенєва, записаним в книзі «Росія і руські» українські матері кидали своїх малолітніх дітей під ноги коней царської кавалерії з криками про перевагу смерті для своїх кровинок перед рабської долею, яку приготувала їм кривава імперія зла на чолі з Олександром I.

Практично беззбройне повстання було придушене в лічені дні. Розправою над непокірними керував сам військовий міністр Аракчеєв (1769 – 1834) – за його наказом в Чугуївському та Таганрозькому полках було заарештовано дві тисячі осіб, з яких 235 засуджені до висилки в Оренбурзьку фортеця, а 275 – до смертної кари, пізніше «милостиво» заміненої кривавим московитом на биття шпіцрунетамі, причому цієї екзекуції не уникли і жінки.

Приведення вироку у виконання, за яким кожен засуджений повинен був 24 рази пройти крізь стрій з 500 солдатів, отримавши десять тисяч ударів, було призначено на головному міському плацу Чугуєва над Дінцем і тривало десять днів. Сам сатрап весь цей час насолоджувався, стоячи на узвишші біля Шляхового палацу.

Спочатку жертву ставили перед ним на коліна і Аракчеєв питався, чи хоче вона до військового поселення, а після одноголосного відмови починалася екзекуція: на n-му ударі жертва втрачала свідомість від нестерпного болю, шматки відірваної шпіцрунетамі людської плоті падали на землю, білі кістки ребер і лопаток відсвічували на полуденному сонці… а майже бездиханне жертву тягли і тягли далі поки вона не вмирала в страшних муках (проти 25 прізвищ страчених російський військовий міністр своєю рукою написав «помер»). За десять днів страшним тортурам піддалися більше трьохсот чоловік.

Чорна від горя Україна, і найкраща епітафія для цього жаху братської московської любові, написана великим російським поетом Олександром Пушкіним:

«У столиці він – капрал, в Чугуєве – Нерон:
Кинджала Зандова всюди гідний він».

23-05-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.