Харківські мрії про море

Прохолодні морські води, котрі легкої хвилею накочуються на золотистий берег, освіжаюче дихання бризу з самого серця Пасейдону, оксамит золотистого піску – мрія про млості і блаженство мільйонів жителів далеких від узбережжя мегаполісів і маленьких сіл. Та тільки вони, напевно, і не здогадуються, що на пляжах курортів місцеві жителі – рідкісні гості, у них робота, турботи, справи, які ніякими хвилює не змити і вітру не здути, а море – це приємне доповнення в рідкісні хвилини відпочинку.

Але там, в серці Слобожанщини, за сотні кілометрів від жаданого моря досі існують легенди про судноплавство місцевих річок, по яких до Харкова через Сіверський Донець стрункими рядами йшли каравани барж з рибою і всілякими делікатесами сходу…

Та тільки історичні документи свідчать про протележне – харківські блакитні стрічки ніколи не були по справжньому судноплавними. У далекому 1728-ому у Ізюма згідно даним Філарета Гумілевського існувала козацька пристань, але вона була лише бударною (байдарковою) і використовувалася лише для цього виду річкового транспорту. А ще в запорошених архівах досі зберігається свідоцтво про найближчу, знову ж таки байдаркову, пристань, в Змієві, яка була задіяна для поставки провіанту в гирло Дону для російських військ під час війни 1795 року з османами.

І якщо в минулі часи, коли колонізації просторів Дикого Поля лише було покладено початок, річки слобожанського серця використовувалися лише маломірними гребними судами, то про які баржах могла йти мова в XIX столітті, коли русло хоч трішечки схожого на річку джерела перегородили незліченні греблі, за допомогою яких розважливі і заповзятливі звертали силу води на дзвінку монету.

Греблі сприяли замуленню русел і, як наслідок, їх обміління, що документально підтверджено рапортами від 1804 і 1806 років Слободсько-українського губернатора Бахтіна, в яких йдеться про неможливість проведення водного сплаву лісу і судноплавства за вищезгаданих причин харківськими річками, крім як по Дінцю. Хоча при цьому слід визнати, що річки були рибні (чого вартий лише історія з перекинутим зерновим обозом, разом з яким з Уди підняли величезного сома перед Другою світовою).

Але, не дивлячись на вперті факти, харків’яни не втрачають надії, що одного разу з земних глибин на поверхню підніметься величезне озеро прісної води, котре починається, як кажуть місцеві, десь під Деркачами, і місто перетвориться на прекрасну гавань, по водній гладі якої будуть ковзати білосніжні яхти, незліченні судна звідси вервечкою потягнуться до усіх куточків світу, а м’який пісок берегів буде пестити їх тіла і душі.

03-08-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.