Міцні оборонні стіни у витонченій обгортці барокових закрутках багатьох любителів легкої наживи вводили в оману своїм нарочито химерним видом, але як тільки справа доходила до реальної битви, ось тут-то Свірзький замок і показував свої гострі зуби: грузькі болота, компактне розташування, добре прострілюваний навколишній периметр.
І тоді для агресора починалася довга і виснажлива облога, а захисники фортеці, в глибоких підвалах якої зберігалися чималі запаси продовольства на всі випадки життя, у дворі був виритий глибокий колодязь з кришталево чистою водою і повідомленням із зовнішнім світом у вигляді підземного ходу до Успенському костелу, лише посміювалися…
Так було і того разу… Вже не перший тиждень щільним кільцем тримали чергові загарбники, що спокусився на чуже добро, Свіржський замок в облозі, і почав їх бойовий запал поступово згасати, але тут удача посміхнулася жадібним їх душам – місцева дівчина закохалася в одного з них. Зглянувшись над виснаженим палючими променями українського літа сонячними променями милим, вона на удавані благання свого обранця погодилася потайки відчинити йому у ночі маленькі дверцята в оборонній стіні.
Мерехтливе місячне світло приспало стомлену спекою варту, а тим часом вороги, ведені тим самим підкорювачем дівочого серця, увірвалися в фортецю і перебили всіх її захисників. Не уникла тієї страшної долі і зрадниця – у коханого рука з мечем не піднялася розрубати віддане серця, тому він наказав схопити її та кинути в глибокий замковий колодязь. Повний місяць останній раз відбилася в дівочих прекрасних очах перед тим як світло згасло в них назавжди – зрадників не прощали в усі часи.
Але з тих пір в Свіржі ні-ні та й з’явиться сумний образ юної красуні, яка прослизне по тихому коридору і увійде в кімнату, голосно грюкнувши за собою дверима. Один раз обпікшись, вона до кінця віку приречена берегти спокій замкових стін, які зрадила, і стежити, щоб всі двері як внутрішні, так і зовнішні були наглухо закриті і ворог більше не зміг потривожити мирний сон їх мешканців. А може бути всепробачаючі небеса зглянуться над неприкаяної душею і відпустять до вселенського спокою, коли світ стане добрішим і його вже не треба буде оберігати від зла і лихих людей.