Духи природи. Імен їх не злічити. Долю не пізнати. І у кожного народу вони свої. Добрі і злі – вони вічні як сам час для тих, хто вірить і незримі для скептиків. Давня українська земля з її безкрайніми степами, високими горами і глибокими морями – не виняток. Але особливо багато легенд і вірувань про духів в непрохідних хащах Карпатських.
Одними з найпрекрасніших зовні творінь потойбічного світу при злий суті, про яких досі місцеві пошепки переказують моторошні історії про розбещення чоловіків, є наявки або по християнськи – бесиці. Зазвичай вони постають в образі предмета пристрасті чоловіка з тілом діви-спокусниці з довгим зеленим волоссям, ступаючи так, що жодна травинка під їх ніжками не ворухнеться, щоб обплутати його своїми мережами і звести з розуму. Кажуть, що бесиці – душі незаміжніх дівчат померлих насильницькою смертю, недокохавши на цій землі, які раз у раз повертаються для задоволення своєї нерозтраченої і незадоволеної пристрасті поки їх коханий не збожеволіє.
Як яскравий жіночий образ демона-спокусниці підступної, непередбачуваної, привабливої і бажаної з безмежним впливом на осіб протилежної статі заливистим безтурботним сміхом та піснями, що луною відгукується в гірських печерах і кронах столітніх дерев, Наявки здавна не тільки є неодмінними героїнями народного епосу, а й міцно увійшли на сторінки української художньої літератури з легкої руки Михайла Коцюбинського та його «Тіней забутих предків».
І як наявки морочать голову чоловікам, так перелестники – чоловічі духи небесного вогню – спокушають і захоплюють жінок, чиї чоловіки передчасно покинули земний світ або вирушили на чужину в пошуках кращої долі. Вони, як і наявки, можуть приймати обличчя далеких коханих, щоб захопити, зачарувати і випити душу до дна, адже за хвилини щастя жертви перелестників платять роками своєї краси, здоров’я, життя. Надто вже часто чоловіки після повернення з далекого краю в рідні карпатські села знаходили своїх дружин різко постарілими, змарнілими від невідомих хвороб або зовсім в могилі.
Але для протидії силі злих духів-спокусників народна мудрість за століття встигла виробити свій захисний механізм з декількох простих заборон, серед яких «не підбирати речі на дорозі» (особливо це стосується прикрас), «не відгукуватися на поклик в лісі після заходу сонця», «не дуже сумувати за коханими» бо духовна або фізична слабкість роблять людину схильчивою для тих, в чиєму серці панує зло.