Життя-трагедія графа Доррера

Старовинний французький рід d’Horrer, який отримав спадковний графський титул з рук самого папи римського за вірне служіння католицької церкви в якості посланника Карла Х. Які причини спонукали його нащадка на початку XIX століття перебратися на службу в Московію з підтвердженням спадкового дворянства від Миколи I – про тому історія мовчить.

Але станом на кінець ХІХ століття сім’я батьків майбутнього професора Харківського технічного інституту, Йосипа Пилиповича і Катерини В’ячеславівни Доррер окрім графського титулу і шести дітей (чотири сини і дві доньки) володіла власним борошномельним виробництвом в якості забезпечення майбутнього добробуту розважливих господарів.

Але бурхливий початок ХХ століття вніс свої корективи в світле майбутнє титулованих нащадків французької аристократії: в 1900-му помирає батько, середнього захопленего революційними ідеями брата Олексія засуджено до заслання з позбавленням дворянської гідності шість років по тому, а старший, Георгій, був відправлений по службі в далекий Туркестан. Надією і опорою сім’ї залишився старанно закінчив ХТІ в 1903-му Сергій.

За відсутності інших перспектив Сергій Доррер вирішив ступити на науковий шлях як стипендіат Міністерства народної освіти, вибравши для себе технічну спеціалізацію по темі “Теплові турбіни”. Для глибокого вивчення питання він відвідав чимало лекцій іменитих професорів, провів чимало годин в наукових лабораторіях, відпрацював чимало тижнів на провідних промислових підприємствах Росії та Німеччині. Так що штатна посада викладача рідного інституту стала в 1908-ому гідною нагородою для старанного аспіранта (для додаткового заробітку він читав курс лекцій в Харківському комерційному училищі).

Однак працьовитості і тяги до знань для озвірілого люмпена, який зі зброєю в руках встановив на східноукраїнських землях диктатуру пролетаріату після перевороту 1917-ого, було зовсім не достатньо для збереження будь-чийого життя. Дворянське походження поховало в той час чимало іменитих і талановитих. Сергій Йосипович, рятуючи життя своїх двох малолітніх дітей, виклопотав в 1919 році службове відрядження у тодішнього ректора ХТІ Івана Адамовича Красуського до Ростову-на Дону, що служив свого роду притулком для ізгоїв від більшовизму.

В цей час з далекої туркестанської глибинки приходять сумні звістки про розстріл червоними Георгія за участь в комітеті Тимчасового уряду Керенського, а ще через рік на шляху в еміграцію як активний учасник Ашхабатського повстання на кораблі вмирає і Олексій (похований в Каїрі).

А граф Доррер залишається практично один на один з новою владою “від народу”, яка починає з ним свій смертельний танець: повернення до Харкова, професорське звання отримане за сприяння завідувача промисловим відділом ради народного господарства України Григорія Людвіговича Окуліч-Казаріна і чорне провалля арешту, викладання в Донецькому гірничому інституті і нове затримання за позитивну оцінку закордонних досягнень науки та техніки, робота а Московському авіаційному інституті і арешт молодшого брата Бориса як учасника контреволюційної групи молоді.

15-10-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.