Життя-трагедія графів Доррер

Старовинний французький рід Дорерр отримав успадковані графський титул з рук самого папи за вірне служіння католицької церкви в якості посланника французького короля Карла Х. Які причини спонукали одного з його нащадків на початку XIX століття перебратися на службу в Московію з підтвердженням спадкового дворянства від Миколи I – про те історія замовчує.

Але станом на кінець ХІХ століття родина Йосипа Пилиповича і Катерини В’ячеславівни Доррер крім графського титулу і шести дітей (чотири сини і дві дочки) володіла чималою комерційної і житлової власністю, що забезпечують розважливим господарям непоганий прибуток. Бурхливий початок ХХ століття вніс свої корективи в перспективи світлого майбутнього титулованих нащадків французької аристократії: в 1900-му помирає батько, середній захоплений революційними ідеями брат Олексій засуджений до заслання з позбавленням дворянського гідності сім років по тому, а старший, Георгій, був відправлений по службі в далекий Туркестан. Надією і опорою сім’ї залишився Сергій, що закінчив ХТИ в 1903-ому.

Ваблений революційними ідеями у вологодському засланні Олексій одружився есерці з Тули Вікторії Володимирівні Ділевський, яка також відбувала тут покарання. Після зняття гласного нагляду подружжя вирушило до далекого Ашхабаду, де участь у повстанні проти червоних коштувало старшому з Доррерів всього – посада секретаря польового суду білогвардійців зробила його вигнанцем, а евакуація на госпітальному судні привела до смерті в Аббасії поблизу Каїру.

У далекому Туркестані Григорій Йосипович так само не залишився в стороні, коли вирішувалася подальша доля країни, беручи участь в марній спробі захоплення влади оскаженілим люмпеном в якості помічника генерального комісара Тимчасового уряду в Туркестанському краї 28 жовтня 1917 року. Проте всі зусилля були марні і через три дні кермачі контрреволюційних виступів були заарештовані, і граф Доррер – в їх числі. При цьому навіть перед лицем реальної загрози смерті (бо той народний балаган, який його судив при всі умовності важко було вважати поборником правди) він не змінив своїм принципам і продовжував писати відозви до Тимчасового уряду з закликом до активного фізичного придушення більшовицького перевороту для порятунку державності. Не дивлячись на м’який вирок, 13 грудня того ж року Григорій був убитий в Ашхабадській фортеці після жорстоких тортур більшовиками в числі інших політичних в’язнів звільнених маніфестацією корінних жителів Туркестану.

Працьовитості і тяги до знань Сергія Йосиповича, що залишився в червоному Харкові, для озвірілого люмпена, який зі зброєю в руках встановив на східноукраїнських землях диктатуру пролетаріату після перевороту 1917-го, було зовсім не достатньо для збереження життя. Дворянське походження поховало в той час чимало іменитих і талановитих. А граф Доррер залишається практично один на один з новою владою “від народу”, яка починає з ним свій смертельний танець: повернення з ростовського вигнання, професорське звання отримане за сприяння Григорія Людвіговича Окуліч-Казаріна і чорне провалля арешту, викладання в Донецькому гірничому інституті і нове затримання за позитивну оцінку закордонних досягнень науки і техніки, робота а Московському авіаційному інституті і арешт молодшого брата Бориса як у учасника контрреволюційної групи молоді.

Новий виток сталінсько-комуністичної машини репресій в 1937-ому не пощадив двох останніх братів з родини французьких аристократів – молодшого розстріляли, а старший, не дивлячись на посаду завідувача кафедрою Московського університету, був за доносом засуджений до тяжких виправно-трудових робіт на лісоповалі, які фактично вбили професорав сімдесят років. Країні рад не потрібні були наукові кадри, їй потрібно було сліпе підпорядкування сірої маси без індивідуальності, без власної думки, без свободи.

15-10-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.