Бані в Святих горах

Здається, вони існували завжди – білі гори-велетні над бистроногою річкою, загублені в гущавині високого лісу, в далені від чужого, недоброго ока. Острів порятунку від суєти буття. За перказами перші святі люди прийшли сюди ще в на зорі християнської України, хоча офіційно історія зберігає їх ім’я лише з 1549 року, коли зачарований крейдяними відрогами їх, під ім’ям Святих гір, описав у своїх мандрівних записках барон Зигмунд Герберштайн.

В перших документах Успенської обителі від 1624 року колишня назва місцевості підтверджується, хоча селища як такого ще не існувало, і навіть всі монастирські будівлі до кінця XVII століття фактично перебували всередині гори, високо над земною твердю. Зате в середини XVIII століття навпроти комплексу на лівому березі, поруч з озером з’являється Банна слобода, в якій жили 92 людини.

Багаті земельні володіння (по п’ятдесят верст по обидва береги Дінця з вісьмома селами та тридцятьма тисячами гектар) і чималі бариші від сільськогосподарської діяльності двох тисяч кріпаків, рибальства, мисливських трофеїв та солеваріння не давали спокою московським можновлацьким умам – вже в 1787-ому все церковне майно Успенського указом Катерини II було передано світської влади, а трьома роками пізніше – подаровано фаворитові цариці Григорію Потьомкіну.

Спадкоємець графа – син його племінниці Олександр Михайлович Потьомкін, котрий використовував Святогірський маєток в якості заміської літньої резиденції, відкрив для себе чудодійні властивості мінералізованого озера Лазневе на лівому березі Сіверського Дінця, що вирішив використати в комерційних цілях, відкривши платні купальні-лазні.

І, не дивлячись на відновлення в 1844-ому монастирських прав на землю в Святих горах, за селищем так і залишилося попередня назва Банне, а після об’єднанням в середині того ж XIX століття з розташованою на правому Татьяновка увесь великий маєток просто перейменувано в Банне-Татьяновка, склавши дві назви.

Як не дивно попервах більшовики, які тяжіють до увічнення імен своїх кривавих катів у власних територіально-географічних назвах (як це було зі Святими горами перейменованими в гори Артема після установки на їх вершині пам’ятника цьому діячеві), залишили за селом колишню назву, що трансформувалося в Баннівське зі зміною статусу на селище міського типу в 1938-ому.

Лише в післявоєнному 1964 році дисонанс комуністично-патріотичної назви гір і тривіального імені селища у їх підніжжя, яке до того ж набувало статусу міста, вирішено було усунути новою назвою Слов’яногірськ, утвореною злиттям імені сусіднього райцентру – Слов’янськ з топографічними особливостями місцевості – горами, що тим самим викликало семантичний парадокс оскільки ороніму “Слов’янські гори” в природі ніколи не існувало.

Розумне рішення про повернення до Святогірська, як повноправного імені міста, стало можливим в 1992-ому завдяки повноцінному відновленню української незалежності і падіння тоталітарних радянських лінгвістичних забобонів.

22-10-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.