Люта, голодна, неясна одеська зима 1921 року, коли кривавий більшовизм зі зброєю в руках зруйнував існуючий світопорядок без планів на майбутнє, крім “відібрати і поділити” і перспектив. Для когось вона була першою, для когось останньою, але людина пристосовується до всього і перлина Чорного моря потихеньку пристосовуватися до зелених шинелей на вулицях, обміну речей на продукти і топити по чорному. Але у всій цій безпросвітній безвиході залишилося те, чим людина пожертвувати не змогла – розумне, добре, вічне, яке не давало збожеволіти і дарувало іскру віри в майбутнє – друковане слово.
Молодий, метушливий, пустотливий, обірваний колектив приморській газети “Моряк”, в якій на той час працювали Бабель, Багрицький, Ільф, Катаєв, Олеша Паустовський, як якір тримався на гранді російської преси, колишньому директору найбільшої вітчизняної багатотиражки “Руське слово” сивочолому Федірі Івановиче Благові, який працював тут коректором. Але безпечність і самовпевненість юності та безсумнівність літературного таланту робили цих молодих дарувань від літератури малосприйнятливими до правил і досвіду життя.
Колишній примірочній магазину готового одягу “Альшванг і Кº” на другому поверсі в оточенні дзеркал і абсолютно позбавленій меблів (за винятком трьох ящиків і жерстяної буржуйки), де квартирував Костянтин Паустовський, в цій повчальній історій судилося стати театральними підмостками народження ще одного літературного шедевру і величезного життєвого уроку для всіх самовпевнених “моряківців”. А початок їй було покладено в газетній редакції з представлення на суд колег по цеху нового твору Андрія Соболь-милого безумовно талановитого і сильного, але абсолютно позбавленого будь-якого порядку.
Щоб скрасити холодний, нескінченний вечір в своїй самотній, сумній барлозі, де стояв невблаганний запах фарби через художню артіль з першого поверху, Костянтин взяв новий рукопис з собою. Вже в сутінках до дверей його тимчасового житла під конвоєм місцевого дільничного був доставлений і Федір Благов, якого після ідентифікації грізний страж порядку благополучно відпустив.
Причиною такого пізнього візиту коректора стала та сама незібраний, але безсумнівно прекрасний рукопис Соболь-милого, над якою корифей преси збирався трохи поворожити. Обіцянка не викидати з написаного ані слова, недогарок товстої церковної свічки золотий спіралі смуг, теслярський олівець і робота до ранку – все це для Паустовського було схоже на магію, що з першими променями сонця перетворилася на прекрасний закінчений лаконічний літературний шедевр.
Потім буде номер “Моряка”, звичайно ж з виправленою версією, в якій дійсно не було поміняно жодного слова, а просто правильно розставлені розділові знаки для забезпечення правильних акцентів, автор в розпатланих почуттях та міцні обійми його подяки Благову. Але його слова: “Дякую! Я відчуваю себе злочинцем по відношенню до своїх колишніх речей,” – стануть найкращою оцінкою важливості правил граматики для друкованого слова і точки поставленої вчасно.