Літери під дощем

Нелюбе дитя харківського освіченого суспільства народжене в 1830-ому за наказом згори від президента Імператорського вільного економічного товариства адмірала Мордвинова на підставі розпорядження міністра внутрішніх справ Закревського, які мали намір в наказовому порядку відкрити шлях ері відродження “громадськості і поліпшень у всіх сферах народного життя”. Але благими намірами вистелена дорога в пекло, про що ці поважні пани від столичної аристократії трошки забули…

Ні, звичайно ж, в Харкові було скликано збори з ватажком місцевого дворянства Олександром Федоровичем Квіткою, де була присутня безліч шанованих членів суспільства від губернатора до заможних купців, і рішення про створення публічної бібліотеки було прийнято в цілому позитивно, і добровільних пожертвувань підписано аж на 1465 рублів, і кімната в дворянському збібранні була виділена, але реально станом на 30 квітня 1832 року жодних грошей, чи книг в наявності не малося.

Тоді в гру вступив призначений опікунський комітет у складі все того ж О. Квітки, професора Байкова та міського голови А. Мотузкова, які благодійними концертами, через повітових кореспондентів, циркулярами намагалися залучити до справи збору фондів небайдужих. Результатом їхньої активної діяльності на початок 1833 року стали чотири сотні книг і сім тисяч рублів на рахунку (останні витрачені в тому числі для придбання літератури в місцевій книгарні Глазунова).

Через майже чотири роки поневірянь 6 грудня 1933 року Харківська публічна бібліотека в підпорядкуванні міністерства внутрішніх справ (через рік контроль передано міністерству народної освіти) нарешті була відкрита, але особливою популярністю не користувалася, не дивлячись на вільний безквитковий доступ всіх крім “осіб в непристойному вигляді і вбранні”. Може в тому був винен незручний графік (з 10 до 12, з 15 до 17 (до 20 влітку) годин) або нав’язаність ініціативи зверху.

Безліч книг, в тому числі подарованих Василем Назаровичем Каразін, журналів (починаючи з 1820-х), карт, рукописів, які охоплювали величезний спектр інтересів у сфері історії, географії, статистики, етнографії, а також підручників за різними частинами елементарних знань і перекладів романів не змогли зацікавити місцеву публіку – через три роки Перша публічна бібліотека слобожанської столиці була переведена в новостворену довідкову міську контору з повним утриманням за її рахунок і видачею книг на платній основі, дохід від продажу білетів якої мав бути порівну поділений між конторою та опікунською радою.

Повна байдужість господарів довідкової контори привела до того, що черговий її власник, Биковський, в 1841 році підрахувавши збитки від утримання публічної криниці знань, спробував повернути обтяжливе починання дворянському зібранню, на що отримав відмову прийняти фонди без каталогу.

Трагічна розв’язка не змусила себе довго чекати – не минуло й тижня як рано вранці на двір поважного закладу на площі Тевелєва в’їхало дванадцять возів з воловою упряжкою. Не забарився гучний заклик Биковського: “Звалюйте, братці, на середину подвір’я!” – і з возів на землю градом посипалися безцінні рукописи, карти, книги.

Прийшовши на роботу, благородні чиновники не знайшли нічого кращого, ніж постояти навколо купи поваленої просто неба вселенської мудрості і піти писати протест зі скаргою на Биковського. А тим часом в полудень налетіли хмари, і вдарив сильний дощ. Краплі все частіше падали на пожовклі аркуші старих рукописів, літери і слова зливалися в одну чорнильну пляму, істина розчиняла в людській байдужості.

Аристократична стійкість протрималася аж до вечора, коли дощ ще більш посилився, тоді кинулися нарешті дворяни без наказу начальства разом зі сторожами в полах сюртуків та оберемками переносити мокрі книги в стайню і на горище, розкладаючи для просушування. Цей день став чорним днем ганьби для всього харківського освіченого суспільства.

Бібліотека на тому не припинила своє існування. Їй були виділена простора кімната в будівлі депутатського зібрання на Миколаївській площі. У 1864 році бібліотекар Антонов закінчив каталогізацію бібліотечного зібрання, що нараховувало на той час вже близько трьох тисяч двохсот екземплярів, але її,як і раніше, ніхто не відвідував. На тому і закінчилася сумна доля благого починання, народженого в високих кабінетах московської окупаційної влади та не прийнятого українським суспільством.

19-11-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.