Життя і трагедія однієї людини

Гени підприємництва та фінансової дбайливості були у нього в крові – дід-чумак, ганяв своїх навантажених сіллю волів від Сум до Петербурга, батько – ярмарковий торговець з бакалійної крамницею в Сумах… але юному даруванню від комерції не вистачало розмаху в своєму напівпровынційному рідному місті – у віці двадцяти п’яти років з багажем знань Сумського повітового училища за плечима (більшого не дозволили погані фінансові справи сім’ї) Олексій Кирилович Алчевський відправився підкорювати процвітаючу столицю Слобожанського краю.

Пробою пера в Харкові для нього стала чайна лавка на Сумській, але це скоріше був спосіб закріпитися в місті і зробити собі серед місцевих обивателів добре ім’я, тому що масштаб даного підприємства знову-таки був невеликим.

Нарешті в 1866 році все було готове до зоряного часу Олексія Кириловича: гроші, суспільні зв’язки, знання… Так на світ одним з перших в імперії з’явилося його Товариство взаємного кредитування, яке надавало короткострокові кредити малому і середньому бізнесу в розрахунку на швидке, сумлінне повернення боргу з відсотками за його користування, що було кілька ризиковано.

Але Алчевський ризикнув, і вже через два роки його починання перетворилося на третій в імперії (після двох столичних) приватний комерційний Харківський торговий банк зі статутним фондом в півмільйона рублів і принципами діяльності сучасних суспільств з обмеженою відповідальністю (акціонери ризикували лише в рамках статутного капіталу).

Всього через три роки на світ з’являється наступне його велике дітище, яким став Харківський земельний банк з початковим капіталом в двоє перевищуючим попередника. Передумовою його створення фактично була селянська реформа зі скасуванням кріпосного права впроваджена за десятиліття до того – багато землевласників, що залишилися без дармової робочої сили, виявилися не готові до нових реалій, а єдиним цінним об’єктом, який міг дати їм кошти до подальшого існування залишалася земля. У зв’язку з цим хлинула величезна неконтрольована хвиля продажів за безцінь цілих садиб або фактичне їх рейдерське захоплення через видачу іпотечних позик під величезні відсотки хитрими ділками.

Харківський Іпотечний банк Алчевського фактично став тим стабілізуючим фактором, який призвів до балансу економіку краю, видаючи позики під реальні 7,5% річних при збереженні права власника користування нерухомим майном, і послужив прикладом для створення собі подібних по всій імперії. При цьому особистий статок щасливого комерсанта на першу половину 1870-х оцінювалося вже в три – чотири мільйони рублів.

За першими вдалими спробами в світі великого бізнесу підуть ще два банки (Товариство взаємного кредиту прикажчиків та Товариство взаємного кредиту гірничопромисловців), але цим справа не обмежувалася – новим пріоритетом вкладень Олексія Кириловича стала гірничо-металургійна промисловість: Олексіївське гірничопромислове товариств (видобуток кам’яного вугілля в Слов’яносербському районі), Донецько-Юр’ївське металургійне товариство (випуск доменного чавуну і мартенівської сталі), Південне гірничопромислове товариство (оренда рудників в районі Кривого Рогу й на Керченському півострові), участь в створенні “Російського Провідансу” (Маріупольський металургійний завод), які стали логічним завершенням комплексного рішення з освоєння Донбасу.

Імперську кризу початку ХХ століття влада вирішила використовувати проти одного з наймогутніших людей країни, за плечима якого були десятки мільйонів рублів, необмежена влада на слобожанської землі і при цьому ярого українського націоналіста, який інтереси своєї країни ставив вище імперських (чого вартий лише факт установки в резиденції Алчевських мармурового бюста забороненого Шевченка) – при нестачі ліквідності було анульовано державне замовлення на залізничні рейки, а казначейство в особі міністра фінансів С.Ю. Вітте відмовився видати дозвіл фінансово-промисловій групі на випуск облігацій з правом позики на три мільйони рублів.

І це при тому, що бельгійці пропонували викупити десятитисячний пакет акцій Олексіївського гірничопромислового товариства у Алчевського за дві тисячі за штуку (в чотири рази вище номіналу), що на чверть перевищувало необхідну суму, але рухомий патріотичними і сімейними почуттями він відмовився. Та й вартість особистих акцій Олексія Кириловича перевищувала загальну суму боргу.

Тому офіційна версія смерті магната – самогубство на рейках Царськосельського залізничного вокзалу під колесами потягу виглядає принаймні дивною. І це без урахування силі особистості Олексія Алчевського, його невтомної енергії, відданості своїй справі і родині. Крім того поховали тіло видатного українця на кладовищі, а не за церковною огорожею. Викликають питання також паралелі зі справою Джона Юза (раптова смерть в тому ж Петербурзі), швидке рейдерське захоплення його банків братами Рябушинськими, що при цьому отримали кредит від того ж Вітте, і повне відсторонення сім’ї від всіх справ пов’язаних з величезною фінансово-промисловою імперією (члени родини навіть були змушені продати своє майно для покриття боргів, в тому числі садиби Алчевських і особняка Бекетових в Харкові).

Загадка смерті справжнього сина української землі до сих пір розбурхує уми всюдисущих істориків, але добра пам’ять про нього живе в назві міста фактично їм створеного, відкритій при його фінансовій підтримці Христиною Алчевською в їхньому маєтку першої в країні недільній школі для дівчаток в Харкові, міській бібліотеці на малій батьківщині в Сумах, школі для селянських дітей в селі Олексіївка Слов’яносербського повіту… А для його заздрісників і ворогів через півтора десятиліття прийде своя розплата разом з оскаженілим люмпеном, що взяли в руки зброю, щоб втопити країну у крові.

27-11-2017 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.