Європа в захваті. Артефакт, який французи готові були поставити на один щабель з Ейфелевою вежею. Хитрі шахраї, що обдурити найвідоміші наукові уми кінця XIX століття. Скромний творець, який відмовився від слави і грошей. Один з найбагатших людей світу – в цій фантастичній історії сплелося все воєдино, породивши на світ ще одну казку на яву зі щасливим кінцем.
А почалася вона на одній з тихих вулиць старої Одеси, де розташовувалася майстерня одного не дуже удатного ювеліра. Ні, замовлення у нього час від часу з’являлися, на життя вистачало, але не більше. Він навіть не міг придбати патент купця третьої гільдії, щоб можна було офіційно повісити вивіску над входом.
У тій маленькій темній майстерні його і знайшов підприємливий ділок з Керчі Шепсель Гохман, котрий офіційно представлявся негоціантом з Очакова, а фактично торгував всім, що користувалося попитом від перцю до знахідок чорних археологів. Він зробив своє замовлення в 1895-ому, надав матеріали і терпляче чекав сім місяців доки Ізраїль Рухомовський виготовить своє диво, заплативши за роботу 1800 рублів, щоб, як майстерний фокусник, з’явиться на великій сцені життя і в потрібний момент зникнути з неї під бурхливі овації публіки.
Другий акт цієї п’єси розгортався вже на сцені імператорського музею австро-угорської столиці, в одному із залів якого за столом сиділи три людини: той же пан Шепсель, професори Бруно Бухер і Гуго Лейшінг (останні вважалися провідними фахівцями в області античності). За законами гри першими на стіл перед науковими мужами лягли золоті фібули і сережки роботи давньогрецьких майстрів, а потім… на світ з потертого шкіряного саквояжу, загорнуте в вовняне ганчір’я з’явилося скарб – Тіара скіфського царя Сайтоферна – як урочисто оголосив її щасливий володар.
Віденські вчені були в захваті від дива ювелірного мистецтва давнини. Тіара була практично в ідеальному стані (не рахуючи маленької вм’ятини не порушуючючої малюнок) – карбовані мініатюрні сценки з “Іліади”, “Одіссеї”, полювання скіфського царя на її матово-золотій поверхні грали як живі в обрамленні тонкого рослинного орнаменту та напису давньогрецькою «Царя великого і непереможного Сайтоферна. Рада і народ ольвіополітів». Згідно з озвученою версією унікальний артефакт був виявлений при розкопках Ольвії в похованні Сайтоферна з дружиною.
Було скликано консиліум з визнаних експертів античного часу і археології, які одноголосно підтвердили справжність тіари в історико-художньому контексті, але запитувана за неї сума у двісті тисяч франків була астрономічною для імператорського музею, а прийняти платіж частинами господар реліквії відмовився.
Шепсель Гохман загорнув назад свій скарб у вовняне ганчір’я, уклав в потертий саквояж і відбув, як виявилося, в Париж. Там через посередництво антиквара Антона Фогеля і маклера Шиманські, яким за послуги належало сорок і сімдесят чотири тисячі франків відповідно, золота тіара Сайтоферна постала перед очима Директорія департаменту образотворчих мистецтв Лувру Кампфена і керівника відділу античного мистецтва Ерона де Вільфоса.
Віденська історія захоплень і огляду з підтвердженням справжності повторилася, але сума для Лувру була такою ж захмарною; її міг виділити лише французький парламент, який і зробив це заднім числом після всього галасу в пресі, звернень до меценатів і штурму музею натовпами охочих споглядати скіфське диво. 1 квітня 1896 року Шепсель Гохман-таки отримав свої двісті тисяч франків, а Париж – пам’ятку яку можна порівняти, за словами самих парижан, із знаменитою Ейфелевою вежею.
А через сім років вибухнув скандал – французький художник Еліна Майєнса заявив, що є автором тіари Сайтоферна. Галас в пресі призвів до того, що з далекої Одеси на ім’я автора статті в “Matin” прийшов лист від українського ювеліра Лівшиця, який стверджував, що корону скіфського царя за сім місяців 1895-ого створив його друг Рухомовський.
Пізніше прийшла телеграма від самого Ізраїля Рухомовського, який за згодою Лувра на асигнування тисячі двісті франків для його поїздки в Париж погодився довести своє авторство золотої тіари Сайтоферна. Сума вченими мужами була вишукана, приїзд ювеліра засекретили, але французька преса швидко розкрила таємницю його місцезнаходження і фіксувала буквально кожен крок нової знаменитості.
В ході експерименту, коли Рухомовський в ізольованій кімнаті по пам’яті відтворив фрагмент тіари, було доведено його безсумнівну авторство і сучасне походження. Також ювелір прояснив деякі деталі цієї фантастичної справи – корона скіфського царя була створена на замовлення одного невідомого з Керчі (про братів Гохманів він промовчав) нібито в якості подарунка для одного відомого вченого з матеріалу і за історичними матеріалами замовника.
26 травня в тому ж 1903-ому за роботу «Саркофаг зі скелетом» (точна рухлива копія людського скелета з усіма 167 кістками у витонченій коробочці-саркофазі десять сантиметрів в довжину і чотири заввишки), над яким майстер працював багато років, одеський ювелір був удостоюваний золотої медалі французької секції декоративних мистецтв.
А далі, не дивлячись на пропозиції залишитися в Парижі, будуть повернення на батьківщину, де його крім сім’ї ніхто особливо не чекав. За два роки трапиться революція 1905-ого з жорстоким придушенням і єврейськими погромами, яка для Рухомовського закінчиться в Парижі, куди він емігрує назавжди.
Так майстер найзнаменитішої підробки стане одним з реставраторів Лувру і познайомиться з бароном Едмондом де Ротшильдом, який стане його покровителем і за словами самого ювеліра “Щастя посміхнулося мені. Словом, пощастило. Я отримав хорошого клієнта, а Ротшильд – хорошого майстра. Ми знайшли одинодного: він – красиву роботу, а я – хороший заробіток”. Колишній Одесит створить ще безліч досконалих витворів мистецтва, в тому числі зменшену золоту копію тіари Сайтоферна для музею Фаберже.