Йому ділова хватка дісталася у спадок від батька-купця, який обіймав пост Білгородського бургомістра. Саме завдяки вродженому дару і ділянці на березі Сіверського Дінця Микола Чумічов став серед місцевих підприємців першопрохідцем вовномийних справ, що забезпечило йому статус найбагатшої людини в окрузі і величезні бариші.
Але великі гроші – це не тільки велике щастя, а й предмет постійних хвилювань, заздрості і жадібності оточуючих. Чорним генієм, крило якого врешті-решт назавжди закрив його очі і зупинив його серця був той, кого він виплекав у своєму будинку в любові і млості, плоть від плоті, кров від крові – власне дитя.
А почалося все з весілля молодшої дочки, Марії Чумічової, з перспективним калузьким купцем 2-ої гільдії Миколою Дмитровичем Подкованцевим в 1837-ому, якому тесть цілком довіряв і поставив керівником свого бізнесу. Марії, котра відчула всю свободу дорослого життя, цього виявилося замало, тому вона почала вимагала у батька власний капітал.
У тому ж році сімейні розбіжності посилилися через переписані Миколою Чумічовим на старшу дочку Ганну (в заміжжі Слатіну) салотопний і горілчаний заводи, а також тієї самої першої шерстемийки, яка в середині XIX століття буде давати двадцять тисяч пудів шести (70 % високоякісної).
Після смерті чоловіка Марія в 1858-му переходить від словесних погроз і шантажу до практичного судочинства проти батька, подавши до нього свій перший позов. Для захисту свого капіталу в майбутньому від ненаситних амбіцій молодшої доньки купець 1-ої гільдії складає заповіт на користь свого правнука Федіра Добриніна і його ж призначає розпорядником при розділі другої частини майна між чотирма дочками, а за два роки з’являється приписка про харківський будинок в Горяінському провулку для Марії при відмові від судових домагань теперішніх та майбутніх до членів сім’ї.
Але не тут то було – в 1868-му «донечка» обрадувала батька новим позовом на суму вдвічі перевищуючу його сукупний капітал за допомогою підробленого боргового листи, складеного на чистому бланку за підписом Миколи Чумічова, який залишився в паперах її покійного чоловіка. Позов на шістсот тисяч фактично вбив купця першої гільдії – через три місяці 9 січня 1869 року його не стало.
Битву за майно сім’ї Чумічових проти Марії Подкованцевої продовжує головний спадкоємець Миколи, правнук Федір Добринін, за заявою якого на злого генія сім’ї завели кримінальну справу про підробку, але суд присяжних не тільки виправдав «нещасну», що розіграла цілий спектакль на суді, але і визнав фальшивий лист дійсним. Тоді ж діяльна вдовиця оскаржила і умова заповіту батька стасовно харківського будинку.
Перша програна апеляція в судовій палаті, і майно Федіра Добриніна, включаючи будується особняк на Сумській в Харкові, було виставлено на продаж. Після десятиліть позовів в 1876-ому нарешті рішенням Урядового Сенату всі попередні судові постанови були анульовані і справа закрита на користь сім’ї Чумічевих-Добриніних.
Але злий геній сім’ї не зовсім програв – другий після батька головний опонент Федір помер за рік виснажений її «увагою», а сама мадам Подкованцева проживе ще десять років і закінчить свої дні на розкішному березі Лазурного берега Ніцци в млості.