Вежі, що цілують небеса

Дивовижне Закарпаття з його посивілий горами, дурманним ароматом хвої, швидконогими річками і волелюбним народом, що живе згідно законів предків, а не будь-якої держави. Його захищені від холодного дихання землі в усі часи служили яблуком розбрату сильних світу цього, і першими з претендентів називатися їхніми володарями в пізньому середньовіччі були турецькі султани…

Так в 1661 році всесильному владиці сходу довелося активно втрутитися в мирне життя непокірного Мармароша, який з огляду на хитросплетіня східноєвропейської політики і смерті Дьєрдя II Ракоці, номінально залишаючись в трансільванських володіннях Осмаской імперії, фактично продовжував свою незалежну політику в союзі з Україною та Швецією.

Першими на упокорення непокірних було відправлено вісім десятитисячну армію кримського хана Мехмеда IV Герая, навесні 1661 року передові загони якої швидко перейшли Карпати і по долині річки Ріка впритул наблизилися до центру опору в Хустському замку.

Однак розвідка мармарошцев теж не сиділа склавши руки – оперативно отримавши дані про наближення кримських татар, комендант замку К. Корніс не тільки швидко організував підготовчі оборонні роботи, а й вислав передові загони для перевірки серйозності намірів ворога через невеликі бойові зіткнення. Але вирішальний бій хустського гарнізону все ще був попереду.

У навколишніх селах татари творили свої повсякчасні безлади, вогнем і мечем угамовуючи непокірних, але взятий в облогу замок на вершині високої гори штурмувати так і не зважилися. Хоча з цього приводу існує поширена думка, що крім військової підготовки комендант використовував і фінансово-політичні важелі у вигляді шести відмінних скакунів і возу цінного майна особисто кримському ханові і запевнення у відданості трансільванському престолу для турецького султана.

Однак словесних запевнень османському правителю виявилося недостатньо, і влітку того ж року в Мармарош вторглися війська турецької армії в Угорщині під керівництвом будинського візира Алі-Паші, які відтіснили князівські дружини до Хусту.

Величний вид грізної кам’яної твердині на вершині самотньої гори на стільки вразив османське військо, що Алі-Паша не наважився брати її штурмом у зв’язку з розумінням стратегічної безперспективності починання. До фортеці були відправлені парламентарі, в числі яких був і всесвітньо відомий мандрівник Евлія Челебі, який залишив на листах паперу свої незабутні враження про Хустський замок, порівнявши його з неприступним Іскендером за висоту до небес, міцні стіни і райські сади навколо. Згідно його ж опису з першого погляду багатство міста за фортечною стіною видавали розкішні палаци з вікнами на захід під кольоровою черепицею та хрести критих залізом церков з чистого золота.

Але навіть все багатство міста не змогло змусити будинського візира пуститися в явну військову авантюру штурму, і після повторних запевнень мармарошців у прихильності трансильванським князям, османські війська відступили, а замок з вежами, що цілують небеса знов не заплямував своєї слави неприступного.

07-03-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.