Іноді доля-жартівниця любить підносити сюрпризи круто змінюючи життя своїх земних підопічних, підносячи на вершину вчорашніх підневільних по праву народження і скидаючи в пучину неслави тих, кому були доступні всі блага світу, і не рідко такі соціальні метаморфози трапляються в межах всього двох поколінь однієї родини як підтвердження народної мудрості «на дітях геніїв природа відпочиває»…
Вчорашній селянин гетьмана Станіслава Конєцпольського він сам вирішив свою долю, коли під загрозою смерті в шістнадцятирічному віці став втікачем. Але здоровий глузд, невгамовна енергія і цілеспрямованість не дали Павлу Кампіану (при народженні Вощина) згинути в цьому світі – вступ до Краківського університету на наступний рік, магістерський ступінь з філософії зі знанням медицини, філософії та гуманістичних наук в 1552-ому і ступінь магістра медицини Болонського університету (1556) забезпечили йому блискуче майбутнє.
…У тому числі у Львові, громадянство якого він отримав разом з посадою головного міського лікаря через чотири роки після французького диплома. А далі буде коло міських патриціїв, статус одного з найбільш впливових городян, посада члена міської ради і, як заслужена нагорода, сан бургомістра.
Але до історії він увійшов не стільки своїми справами на соціально-політичній арені столиці Галичини, скільки роллю фактично першого її банкіра, коли в 1599 році заснував власний банк покликаний захистити городян від лихварського свавілля (максимальна сума позики в 100 злотих видавалися на півроку під 4%, а менше 50 злотих – була безпроцентною), також не без вигоди для себе позичаючи магістрат немалими коштами отриманими від медичної практики під час численних львівських епідемій під заставу з правом керування міського майна.
Причому основним фінансовим сховищем першого львівського банку стала майбутня родова усипальня Кампіанів біля стін Латинського собору як найнадійніше місце у всьому місті під опікою католицьких святих.
Його, син Мартін Кампіан, не тільки успадкував всі чималі статки батька, не дивлячись на всі претензії з боку Конецкольскіх як законних господарів засновника роду Кампіанів, але і положення у львівському суспільстві з посадою бургомістра, якими він скористався, закривши два інших цегельних заводи крім свого, отримавши контроль над алкогольним акцизом, організувавши військові загони «гайдуків» особистого підпорядкування за міський кошт, які кілька років наводили жах на округу, а також, не дивлячись на заперечення міського товариства, за допомогою слухняної міської ради, що заборгувала йому пів-міста, організував вигідне для себе будівництво нових фортечних укріплень.
За непомірну жадібність і безпринципність Мартіна позбавили не лише посади, а й навіть львівського громадянства, хоча польський король, отримавши його підкріплені щедрими аргументами в золоті скарги на магістрат, і рекомендував місту повернути Кампіанові всі його привілеї та сани. Та тільки в перипетіях боротьби з містом Лева перемогу здобув останній, а Мартіна поховали в той самій сімейній каплиці біля стін головної католицької святині міста.