Ця напівмістична-напівдокументальна історія почалася в ті далекі часи, коли Львів був однією з княжих столиць України-Русі, а на місці майбутньої столиці Мокшанії ще квакали жаби…
Одного похмурого осіннього вечора до міської брами підійшов літній мандрівник, але у зв’язку з пізньою годиною потрапити всередину не міг – охороні було суворо заборонено відчиняти браму після заходу сонця. Почався проливний дощ і один з львівських охоронців-десятників зглянувся над нещасним – спустив кошик і втягнув його в ньому під захист фортечних стін.
Вранці розгніваний сотник віддав наказ покарати не послухняного підлеглого, але мандрівник заступився за свого благодійника, пообіцявши в разі його страти проклять місто, а помилування – накласти захисне закляття. Ослухатися дивного старця сотник не посмів: десятник був помилуваний, столиця Галицько-Волинського князівства знайшла захист вищих сил, а мандрівник розчинився в вечірньому тумані.
Через багато-багато десятиліть на самому початку визвольної війни українського народу від ляхів (26 вересня 1648 року) до львівських стін підступили війська Богдана Хмельницького на чолі з Максимом Кривоносом за підтримки кримських татар Тугай-бея.
Але скільки не билися вони – взяти місто не могли, поки в наметі козачого ватажка опівнічі не з’явилася дивна, фігура в старовинному плащі з дорогоцінної булавою в руці і багряним шрамом через всю шию – то на допомогу своїм соратникам прийшов привид страченого у 1578-ому гетьмана Івана Підкови, який повідав Максиму міську легенду і підказав як обійти те древнє закляття старця.
Згідно слів привида ключ до перемоги лежав на вершині Високого замку, який міг взяти лише той, хто витягне з каменю його шаблю біля підніжжя гори і нап’ється джерельної води з струмка, який заб’є на тому місці, ставши всесильним. Та тільки розплатою за чудо буде швидка смерть сміливця.
Полковник війська Хмельницького без роздумів погодився на небезпечну пропозицію, виконав всі умови контракту і на світанку козацькі війська взяли неприступну галицьку твердиню, а за нею впало і місто. Правда Кривонос дійсно через кілька тижнів помер під час облоги замку в Замості, і був похований разом з тією чарівною шаблею Підкови, а в Стрийському парку досі б’є джерело з кришталево очистою водою.
І хоча факт падіння Львова не викликає сумнівів, в залежності від суб’єктивного ставлення автора його описи діаметрально протилежні – по одній озвученій польськими істориками версії після взяття козаками Високого замку і монастиря кармелітів місто було розграбоване, особливо страшним була бійня в стінах собору святого Юра, де нібито на благання про допомогу відповідь татар і козаків була одною: «Може ми і однієї віри, але ваші кишені повні золота».
Згідно інших свідчень ляховські бенедиктинці зарубали сокирою і скинули в колодязь свого монастиря всіх українців, які домовилися відкрити ворота військам Кривоноса, запросивши до себе на вечерю і по одному виводячи на подвір’я. Причому різанина була настільки страшною, що весь двір був залитий кров’ю, а колодязь забитий тілами до верху.
За іншою, українською, версією Богдан Хмельницький з сентиментальних почуттів, на які й розраховували львів’яни виставляючи перемовником його старого вчителя Гунцель-Мокрського, не віддав місто на поталу, а, взявши викуп за підсумками переговорів в Лисиничах, рушив на Замостя.
Де лежить правда після сплинутого півтисячоліття зараз зі абсолютною впевненістю не візьметься сказати ніхто. Вона загублена десь між легендою і вигадкою. І лише особливо завзяті історики від політики все ніяк не можуть залишити минуле минулому, плекаючи свої безпідставні імперські амбіції, розбурхують пам’ять тих, хто давно відійшов у світ тіней. Але колесо історії котиться по одному йому відомому шляху і все завжди розставляє на свої місця.