Вічний як води ріки біля її підніжжя і безмежний як небо над нею вид з Володимирської гірки. Чиї очі хоч раз побачили Поділ і українські простори до горизонту з висоти польоту птаха – навіки носить візуальний образ захоплюючого духу волі в своїй душі як однієї з найсвітліших митей життя. Однією з щасливих жертв цього чудесного видовища став заїзджий на прощу з північних просторів в 1863 році купець Кокор’єв.
І не було б нічого чудового в цій події – не він перший, ні він останній, якщо б гість з далеких країв по щедрості душі не залишив в київській міській касі тисячі рублів на облаштування альтанки на його улюбленому місці відпочинку Київських пагорбів.
Звичайно ж столична влада не могли відмовитися від такої щедрої пожертви, та тільки волю заїжджого купця ніхто виконувати і не подумав – на довгі десятиліття та тисяча пролежала в касі міської скарбниці у високоприбуткових процентних паперах, так що станом на 1896 рік сума становила вже 3627 рублів.
Можливо так би вона і зникла у вирі більшовицького перевороту, якби не увага члена члена Ревізійної та Садової комісій Юскевич-Красковського, з ініціативи якого остання прийняла рішення щодо звернення до київським градоначальства про втілення в життя волі жертводавця.
Згідно рішення Думи в тому ж році накопичену суму з відсотками було вирішено передати Садовій комісії, яка після консультацій з фахівцями з подивом з’ясувала, що отриманих коштів цілком достатньо для будівництва не однієї, а двох кам’яних альтанок на кам’яному фундаменті. На тому і порішили.
Розробку проекту доручили фабриці «Гослінскій і Ко» (Варшава), що виграла торги. Їй потрібні були всього два з невеликим роки для повної реалізації проекту. Місцем для встановлення панорамної альтанки, крім Володимирської гірки, був обраний Андріївський узвіз біля однойменної церкви.
Вже в грудні 1998-ого обидві Кокор’ївські альтанки зайняли своє місце, причому виконаний з невеликим перевищенням бюджету (64,54 рубля) подвійний проект незабаром став однією з візитних карток Києва, що вподобали городяни і гості столиці. Він і зараз служить нагадуванням про щедрість однієї людини, яка таким нетривіальним способом назавжди вписала своє ім’я в історію Києва.