Кінематографічні стрічки часом грішать художньою вигадкою, але іноді вони настільки очевидно виходять за заявлені часові рамки або встановлені правила, що сам факт їх існування стає приводом для усмішок обізнаного телеглядача, не кажучи вже про раптову появу і зникнення в кадрі, який передбачає безперервну дію, предметів, меблів, аксесуарів, одягу і навіть людей.
“Гусарська балада”, як улюблена військово-патріотична комедія з претензією на історичну достеменність багатьох поколінь, особливо обласкана увагою критиків-аматорів за велику кількість великих і маленьких кіноляпів, якими рясніє півторагодинна стрічка.
Адже хто не пам’ятає виразної репліки Ржевського: “Мундир на вас, я бачу, павлоградський!”, – хоча в дійсності обмундирування Шурочки Азарової повністю відповідає уніформі Сумського гусарського полку, в той час як сам поручик належить до Маріупольського 4-ого гусарського. При цьому практично всі партизани, з’являються в кадрі в уніформі елітних гвардійських частин російської армії зразка 1812 року.
Поранений штабний передає корнетові Азарову пакет зі словами: “Я вас прошу, корнет, закінчити доручення, мені фельдмаршалом дане”, – так тільки на момент початку (що випливає з контексту фільму) війни російською армією командував генерал Барклай-де-Толі, а Кутузов не був зведений в генерал-фельдмаршальський звання, яке він отримав лише 30 серпня 1812 року.
І щось недобре коїться з цінними нагородами генерала Балашова із золота та срібла, які французькі грабіжники чомусь залишили хазяїну, при цьому позбавивши його шинелі і головного убору – за наявності блакитної Андріївської стрічки зірка святого Андрія Первозванного то з’являється, то зникає (добре, хоч до Кутузову не посоромився її одягнути).
Нагорода ж Шурочки Азарової – взагалі окреме питання, адже будучи штабним корнетом вона отримала солдатський Георгіївський хрест, що не могло мати місця в дійсності, та до того ж сам орден на георгіївською стрічці, яка буде введена тільки через одинадцять років після описуваних подій.
А ще вогнепальна зброя, яка в кадрі здебільшого є пістолетами з капсульними замками, хоча вони знайшли своє масове застосування лише в другій половині XIX століття, а на момент описуваних подій знаходилися лише рік в обмеженій розробці лондонській майстерні преподобного Олександра Джона Форсайта.
І на закуску – пляшечка розкішного вермуту “Мартіні” на передньому плані камінної полиці в момент рапорту корнета Азарова в присутності Вінченцо Сальгарі, який почали виробляти лише в 1862-му на італійській ґуральні Martini & Rossi в місті Турині, причому до кінця XIX він випускався лише в червоному варіанті.