Друкар і середньовічна профспілка

Гірка доля вигнанця, з Московського царства, де його друкарня була спалена, а сам він, як і його колега Петро Мисливець, піддався критиці і переслідуванню з боку православного духовенства і правлячої боярської верхівки за спроби сіяти зерна знань серед народу, знайшла живий відгук у жалісливих городян, коли він з’явився біля котрий з’явився біля брами міста Лева восени 1572 року.

Ігумен Онуфріївського монастиря отець Леонтій навіть пішов на службове підроблення, позичивши Івану Федоровичу вісімдесят злотих з казни обителі (на один з них можна було купити дві пари взуття або дев’яносто літрів меду), а місцевий житель Сенько Седляр і зовсім дав йому в борг суму в сімсот злотих, при вартості кращої львівської кам’яниці в п’ятсот.

Але не всі з жалістю і побожним трепетом сприйняли нове починання на ниві друкарства з радістю, адже сентименти завжди відступають перед жорстоким обличчям комерційних інтересів. Так для облаштування друкарні металеві деталі і форми Федорович привіз із собою, але для складання частин верстата були потрібні послуги теслі, який і був найнятий.

Львівський цех теслярів відразу ж подав на книгодрукаря позов за порушення їх монополії, за умовами якої замовник повинен був звернутися до цехових старшин, які на свій розсуд прислали б йому майстра і призначили його платню. Для перемоги в суперечці теслярі залучили до дачі показань краківських купців, які підтвердили відсутність в столичних друкарнях штатної одиниці столяра як постійної.

Магістрат, не дивлячись на благі наміри відповідача, згідно закону прийняв бік цеховиків – Івану Федоровичу було заборонено тримати при майстерні теслю і виконувати деревообробні роботи. Так що заїжджому друкареві довелося погодиться на умови цеху, кілька обійшовши його правила – він знайшов собі працівника, записав його до львівського майстра на півроку і лише тоді зміг вільно користуватися його послугами на свій розсуд.

Друкарня Федоровича почала працювати, але у зв’язку з невиконанням ним взятих на себе зобов’язань в результаті відносини з благодійниками у нього погіршилися – так ігумену Леонтію довелося покласти в монастирську казну при перевірці свої особисті кошти, але підробка все одно була виявлена в 1588-ому. З Седляром ж і зовсім судові тяжби тривали до смерті друкаря (двісті злотих він-таки повернув, на решту суми виписав заставу на все видавниче майно), а за залишок боргу в двісті злотих билися вже сини Івана і Сенько.

12-06-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.