Історія

Він з’явився на світ в числі своїх побратимів за монаршої милості Олександра I (1777 – 1825), який підписав в 1818-му план забудови Одесси після змін у зв’язку із облаштуванням зеленого бульвару на місці колишньої турецької фортеці Єні-Дунья за проектом архітектора Шарля Мішеля Потьє (1783 – 1855).

Однак честь будівництва першої споруди на місці майбутнього по тодішньому Новому історія приписує статському раднику Золотарьову, хоча в той час (1820-е) вона була на поверх нижче і мала дещо інший, більш скромний декор, який відповідав високому положенню свого господаря.

Черга власників, серед яких ще раз зустрічається прізвище засновника, не давали будинку закріпитися на одеському Олімпі в першій половині XIX століття. Ситуація змінилася лише після переходу його у власність впливового в місті голови власного торгівельного дому Аріста Маси, який почав значну модернізацію свого нового майна за проектом італійського архітектора Франциска Моранді (1811 – 1894).

Саме цьому тандему будівля по Миколаївському №12 зобов’язана своїм третім ярусом, який вивільнив площі для створення на другому зимового саду. Будівельні роботи були закінчені в 1872-ому, але незабаром будинок знову змінив свого господаря

Однак міську славу будівля набула за пануванняф в його стінах княгині Марії Іванівни Андронікової, котра любила влаштовувати в своєму будинку пишні прийоми, честю бути присутнім на яких з огляду на значущість положення господині шанували всі вершки місцевої громади.

Недовге перебування будинку Золотарьова в рядах світських клубів Одеси закінчилося на початку ХХ століття разом з розміщенням в його стінах міського жандармського управління з глибокими темницями під ним, хоча силове відомство незабаром поступилося місцем місцевій газеті «Відомості одеського градоначальства».

А в 1912-ому будівлю на привілейованій вулиці стало головною конторою пароплавства Рінк і Мак, а каземати в підземеллі використовувалися за своїм прямим призначенням для порушників морського статуту, хоча і їх історії доля зв’язала ненадовго.

Крапку в існуванні пишною перлини по бульвару Фельдмана 12 (з 1919-ого) поставила радянська влада після більшовицького перевороту, вважаючи колишній будинок Золотарьова цілком придатним для проживання нової еліти країни рад, можливо не без подвійного сенсу – тюремні камери в його підвалах стали в нагоді для постояльців, коли почалися внутрішні партійні чистки.

Після якогось терміну перебування в розкішних апартаментів, вже позбавлених здебільшого своїх родзинок (у тому числі зимового саду), в руках поліклініки морського транспорту, партійна комуністична еліта повернула собі привілейоване житло на найзнаменитішій одеській вулиці перед самим початком Другої світової війни.

Після закінчення військових дій і повернення міста до мирного життя в колишньому будинку статського радника Золотарьова квартирували стоматологія та поліклініка лікарні водників, підвальні ж приміщення ще якийсь час були притулком в’язнів.

Після української незалежності частина відреставрованого будинку все також використовувалася в якості медичного закладу, в той час як інша – була віддана під комерційні цілі. Так що зараз одна з перлин Приморського бульвару сяє, нехай і не всіма фарбами своєї внутрішньої краси (залишилася лише мала частина), але зовнішній декор її відновлений повністю.

Архітектура

Триповерховий зразок класичної архітектури з каменю черепашнику трапецієподібної форми з глибокими підвалами має в центральній частині проїзну арку, а на верхніх – засклені галереї, хоча від їхнього первісного планування збереглися лише перекриття (підвал – лучкові склепіння, поверхів – плоскі).

Центральний асиметричний (гармонію порушує бічні двері в північній частині) фасад оформлений високим цоколем з прямокутними вікнами, архівольтами прямокутних прорізів на тлі глибокої рустовки відкресленої профільованим карнизом, трикутними сандриками на кронштейнах і прямокутними нішами з рослинним орнаментом – на другому. Вінчає його широкий фриз зі сліпою аркадою і карниз широкого виносу на кронштейнах. що перемежовуються з розетками, а домінантою служить центральний ризаліт в обрамленні рустовки з доповненням у вигляді пологої арки сандрику, що спирається на канельовані пілястри коринфського ордера, та двох витончених балконних ґрат.

З внутрішнього оздоблення збереглися мармурові сходи, пілястри коринфського ордеру в вестибюлі, мармуровий різьблений камін бальної зали, місцями ліпний декор рослинного характеру і мармурові горельєфи.

Прибудований з боку двору в першій половині XIX століття п-подібний двоповерховий периметр флігеля з’єднаний з основною будівлею на рівні другого поверху терасами у галерей і утворює з ним замкнений внутрішній двір.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Одеська обл., м. Одеса, бул. Приморський, 12.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е95 (Київ – Одеса), Е87 (Одеса – Ізмаїл – Рені), Е58 (Тирасполь – Одеса – Миколаїв – Херсон – Мелітополь – Маріуполь). По місту узвіз Марінеско – вул. Софійська – вул. Преображенська – вул. Буніна – вул. Пушкіна до пішохідного Приморського бульвару, на південному краю якого розташований колишній будинок Золотарьова.

Громадським транспортом до Одеси, потім – Катерининської площі, після – по Приморському бульвару до колишньої поліклініки лікарні Водників (південний край).