Історія
Його передісторія почалася десь в далекій давнині (VII століття до н.е.), коли на берегах незамерзної затоки зупинялися скіфські кочові племена для поповнення своїх рибних запасів і стародавні греки колонізували Північне Причорномор’я (тільки знайдена кількість поселень останніх сягає дванадцяти).
Причому згідно документальних свідчень Луція Флавія Аррвана (89 – 175) від II столітті до н.е. високий берег зручної бухти вже чотири століття як був обраний жителями Еллади в якості постійного місце проживання – стоянка для кораблів Одеса з поселенням рибалок і ремісників, які вели свою торгівлю з Скіфією. Причому місто було другим після столиці найбільшим поселенням істріан.
Війни, завоювання Північного Причорномор’я римлянами в I – III століттях і гунська навала 375 року фактично стали причиною занепаду Істріанона, хоча деякі історики і допускають, що після залишення одеського порту своїми засновниками в ньому якийсь час мешкали прабатьки слов’ян з тиверців, уличів асимільовані з аланами, уграми, болгарами і хозарами, яких вабили природі багатства затоки.
І хоча на кілька століть порт пропадає з морських карт Європи, кочування по Причорномор’я печенігів і монголів ставить під сумнів абсолютну запустіння Одеси в той час.
Нові морські володарі з генуезьких італійських берегів, приваблені економічною торгівлею з кочівниками і безсумнівними зручностями порту, засновували тут десь в XIII столітті свою торгову факторію, що спеціалізувалася на рабах та зерні, що значилася в офіційних портоланах до XVI століття як Дженестра, хоча фактично з 1431 року землі перебували під владою Литовського королівства з правом довічного володіння родом Бучацький і носили ім’я Хаджибей.
Однак торгівельні вигоди порту як перевалочного пункту на шляху між Європою та Азією не давали спокою кримським ханам і османському султанові. Почастішалі XV столітті набіги закінчилися повним захопленням поселення в 1484 році першими за підтримки другого, хоча після завоювання фортеця залишилася перебувати в руїнах.
В кінці XVI – XVII порт, не дивлячись на безперервну боротьбу за ці землі між Польщею і українським козацтвом реально і документально продовжує перебувати під владою кримських татар, які хоч і не розвивали, але підтримували їх на належному рівні.
Лаври великого морського порту на початку XVIII століття забезпечив перехід влади над Хаджибеєм до Османської імперії, чому наочним доказом служить початок в 1765-ому будівництва фортеці Єні-Дунья, яка була покликана оберігати благополуччя вигідного комерційного морського проекту.
Однак вона так і не змогла захистити османський порт від захоплення Московською імперією під час чергової турецько-російської війни 1787 – 1791 років. На місці поселення за вказівкою Катерини II (1729 – 1796) було закладено місто-порт.
Саме зведення порту в 1794 році лягло на плечі начальника будівництва Хаджибейської фортеці Осипа Михайловича де Рибаса (1751 – 1800) за проектом Франца Петровича де Воллана (1752 – 1818), причому державна казна не шкодувала коштів на комерційний проект, що забезпечував їй доступ до міжнародної торгівлі.
Конкретно одеського порту не торкнулися перипетії павлівського часу, так що вже до 1801-ому йому належали лаври другого по вантажообігу, доходу і значущості після столичного імперії, що забезпечувалося торгівлею через нього з усім Середземномор’ям.
Багатство порту забезпечило стрімке зростання міста, чому немало сприяли його градоначальники, один з яких, Олександр Федорович Ланжерон (1763 – 1731), виклопотав для чорноморської перлини перший в імперії статус зони вільної торгівлі (порто-франко) з 15 серпня 1819 року. А за дев’ять років звідси рушив перший поштово-пасажирський пароплав «Одеса» для повідомлення з Кримським півостровом.
Гідним продовжувачем починань де Рибаса став новий генерал-губернатор краю Михайло Семенович Воронцов (1782 – 1856), який за чверть століття свого правління не тільки зв’язав місто з його годувальником знаменитими Потьомкінськими сходами, але і значно розвинув портову інфраструктуру за проектом інженера-гідротехніка Бориса Васильовича Фан-дер-Фліса (1762 – 1846), що забезпечило рекордні вантажообіги, що як і раніше поступалися лише столиці. За його ініціативою в 1833-ому було створено «Чорноморську товарисьтво пароплавів» з торгівельним флотом в три судна. Масштабна реконструкція, розпочата графом Воронцовим була закінчена лише через п’ять років після його від’їзду на Кавказ в якості головнокомандувача військами округу.
Під час Кримської війни 10 квітня 1854 років Одеса піддалася масованій атаці з моря силами союзників після інциденту на море і відмови видати всі, стоячі на рейді під російськими, французькою, англійською прапорами судна. Однак в той раз порт встояв, хоча велика частина міста лежала в руїнах.
Звичайно ж відновлення чорноморської Пальміри стало однією з першорядних завдань уряду, вже до 1857 року її морська перлина практично відновила свої позиції, чому доказом слугувало відкриття Російського товариства пароплавства і торгівлі, в реєстрі якого значилося дванадцять суден. Хоча на цьому роботи не припинилися – за проектом К. Гартлея були побудовані Карантинний (1866) і Новий (1874 – 1877) моли, на висоті шість метрів над причалами в 1872-му була зведена спеціальна чотирикілометрова залізнична естакада, будувалися пакгаузи безлічі приватних компаній.
Після більшовицького перевороту 1917-ого нова країна рад з подвоєною силою почала відвантажувати на експорт так необхідне Європі і Америці українське золото полів в обмін на нові технології і обладнання. Через Одесу пройшла велика частина того, що надалі стало Харківським тракторним.
Московія знову поставила під удар Одесу під час Другої світової війни, в той час як порт став її справжнім порятунком – через нього доставлялося поповнення захисникам і провіант, через нього евакуювалися мирні, через нього відправлялися останні частини захисників на героїчну оборону Севастополя. Тоді ж був підірваний маяк, однак при всіх наявних пошкодженнях і мінування німцями всіх причалів сам порт уцілів.
Проведені відразу після закінчення бойових дій відновлювальні роботи дозволили одеському годувальнику прийняти перші судна вже в жовтні 1944 року.
В українському світі Одеський порт став найбільшим портом країни, що з кожним роком лише збільшує свій товарообіг, і головною морською туристичною Меккою чорноморського узбережжя.
Архітектура
Нинішній Одеської порт являє собою дев’ять кілометрів причалів, модернізований Морський вокзал, більше сотні плавучих кранів і буксирів, п’ятдесят п’ять причалів, розташованих на території площею 205,72га. Протяжність його причальної лінії 1,2км. параметри прийнятих суден: довжина – до 330м, ширина – до 40м, осадка – до 13м.
Обороти морських причалів дозволяють обслуговувати по 25 мільйонів сухих і рідких вантажів, а також пасажиропотік в 4 мільйони осіб на рік при доставці морським, річковим, залізничним і автотранспортом.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Одеська обл., м. Одеса, Одеса-Порт.
Посилання
- Легенди. Коштовний подарунок за чужий рахунок
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е95 (Київ – Одеса), Е87 (Одеса – Ізмаїл – Рені), Е58 (Тирасполь – Одеса – Миколаїв – Херсон – Мелітополь – Маріуполь). По місту вздовж вулиці Приморській, розташованої уздовж портівської території.
Громадським транспортом до Одеси, а потім громадським транспортом до Приморського бульвару, від якого по Потьомкінських сходах до порту.