Історія
Лютеранська кірха в Одесі
Хоча перший лютеранської священик з’явився в Одесі ще при графі Армані Емануеле де Рішельє (1766 – 1822) на посаді градоначальника (1804 рік), а через вісім років місто стало офіційною резиденцією суперінтенданта, кам’яного храму німецькі поселенці не мали від її заснування. Ні, звичайно ж в якомусь вигляді релігійні служби мали місце бути, та й розміщення єпископської катедри, яка охоплювала практично більшу частину південного сходу України до Полтавщини, не могла існувати сама по собі.
Однак перші відомості про кірху на чорноморському березі пов’язані з початком будівництва кам’яного будинку в центрі німецького кварталу за проектом Франца Карловича Боффо (1796 – 1867) в 1825-му. При цьом, не дивлячись на масштабність проекту в класичному стилі, сил і коштів у громади було в надлишку, що доводить освячення практично завершеного храму всього за два роки 9 жовтня суперінтендентом Південного округу Карлом Августом Беттігером (1760 – 1835).
Діяльність храму на ниві підтримки своєї пастви в дали від батьківщини мала успіх, про що свідчить значне збільшення лютеранської громади наприкінці XIX століття, що на ряду з поганим станом храму послужило причиною в 1893-ому поголошення конкурсу на проект масштабної реконструкції одеської кірхи. З чотирьох претендентів переможцем конкурсною комісією був визнаний проект архітектора Германа Карла Шойрембрандта.
Роботи, як і минулого разу, були виконані в стислі терміни і, не дивлячись на практично повну перебудову зі зміною стилістичного оформлення на романську готику, закінчені в 1897 році. Через сім десятиліть храм святого Павла практично вдруге народився наново і був освячений пастором Густавом Адольфом Локкенбергом 1 листопада. При чому у зв’язку із домінуванням над прилеглими висотами його було внесено в усі лоції.
Неф з контрфорсами кірхи святого Павла в Одесі
А вже в лютому 1920-ого південно-українські землі були окуповані червоними радами від атеїзму, які трохи віддихавшись від щастя захоплення багатої здобичі імперської спадщини почали планомірний наступ на релігію в усіх її проявах для підміни її комуністичною ідеологією. Під формальним прикриттям голоду 1922-ого у одеської лютеранської кірхи були конфісковані найбільш цінні предмети культу з дорогоцінних металів загальною вагою більше двох фунтів і сімдесят золотників.
Це ознаменувало собою старт справжніх гонінь – Соловецькі табори і розстріли НКВСистами його священнослужителів протягом 1930-х, в 1938-ому практично поклали край існуванню приходу святого Павла, що закінчилися зняттям головного хреста з дзвінниці.
Румунська окупація Другої світової війни на два роки відтермінувала період повного забуття кірхи в Одесі, коли в її стінах поновилися служби, що проводяться пасторами з Трансільванії. Хоча з поверненням червоних, в грудні 1943-ого, німецька парафія знову була закрита і на цей раз на довго.
Радянська влада використовувала храмову будівлю в своїх кращих традиціях – то в якості спортзалу з роздягальнями та душовими у вівтарній частині (що в кінцевому підсумку значно зашкодило цю частину), то як склад інституту зв’язку, поки в ніч з 9 на 10 травня 1976 року будинок не згорів, після чого був закинутий владою напризволяще долі.
Ситуація змінилася лише на зорі української незалежності, коли відроджена Свято-Павловська громада в 1990 році після офіційної реєстрації почала боротьбу за свою святиню, яка фактично тривала сім років і завершилася перемогою вірян – 23 жовтня 1997 ого одеська кірха і пасторський будинок повернулися в лютеранський лоно.
Портал центрального входу одеської кірхи
А 4 жовтня 2005 року нарешті було дано старт початку реконструкції Свято-Павлівського храму на кошти жерводавців, в ході якої на місці напівзруйнованої апсиди з використанням її матеріалів виріс німецький культурно-релігійний центр. В підсумку святиня зменшилася в розмірах на половину, чотири дзвони зайняли своє місце на вершині високої дзвіниці, внутрішні інтер’єри збагатилися старовинними предметами культу, що повернуло будівлі початкову велич.
Архітектура
Квадратне після реконструкції (бік 22м) в плані будівля під двосхилим дахом, з високою п’ятиярусною дзвіницею над нартексом та ризалітом центрального фасаду з візуальним ефектом бічних веж завдяки двокольоровій цегляній кладці і безлічі архітектурних акцентів в стилі романської готики домінує серед навколишньою забудовою на перетині Новосельського і Дворянської.
Декор кірхи в обрамленні лісу східчастих контрфорсів, лопаток, аркатурного поясу, архивольтів на імпостах із замковим каменем та без, профільованого лобового карнизу на модільонах, щипців і люкарн конічної покрівлі дзвінниці, безліч витягнутих аркових вікон-бійниць, колон композитного ордеру, виконаних з використанням червоних акцентів на жовтому тлі вимальовує неповторний романо-готичний малюнок будівлі.
Головним же її акцентом слугує ризаліт центрального фасаду з високою дзвіницею, збудованою по вісі порталу архівольту на напівколонах центрального входу. Його архітектурними прикрасами виступають: кругле вікно в обрамленні лиштви, здвоєні і строєні віконні арки ажурні та з архівольтами, вімперги.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Одеська обл., м. Одеса, вул. Новосельского, 68.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е95 (Київ – Одеса), Е87 (Одеса – Ізмаїл – Рені), Е58 (Тирасполь – Одеса – Миколаїв – Херсон – Мелітополь – Маріуполь). По місту узвіз Маринеско – вул. Софійська – вул. Преображенська – вул. Новосельського, на якій розташований Свято-Павлівський храм.
Громадським транспортом до Одеси, а потім міським, що прямує по вул. Преображенській – вул. Новосельського до зупинки “Лютеранська кірха”.