Історія
Мабуть навіть перший господар ділянки, який почав будівництво розкішного палацу на ділянці під №11 в рамках реалізації особисто схваленого найвищим волевиявленням Олександра I (1777 – 1825) проекту будівництва Приморського бульвару не припускав, що його дітище переживе століття і стане однією з візитівок фешенебельної Одеси.
І звичайно власником однієї з ділянок в самому привілейованому місці новонародженного міста в двох кроках від економічного центру звичайно ж не міг бути простий обиватель – князь Павло Петрович Лопухін (1788 – 1873) завдяки своїй істинно аристократичній натурі з відвагою на полі бою і світським манерам у вищому суспільстві завоював собі міцне положення з ділянкою на Приморському в якості одного з атрибутів, на якій в 1827-му було розпочато будівництво фамільної резиденції за проектом одного з найбільш шановних міських архітекторів того часу Франца Карловича Боффо (1796 – 1867).
На початку 1830-х до ділянки під №11 була приєднана сусідня на схилі в якості палацового парку Лопухіна. Так що для польоту фантазії Боффо відкрилися нові горизонти – за його проектом серед розкоші саду був споруджений витончений павільйон.
З яких причин ясновельможний князь продав свій палац в Одесі французькому рестораторові Жану Батісту Карута, котрий раніше утримував заклад на Театральній №10 та кондитерську на бульварі, невідомо. Однак згідно архівних даних в розкішних апартаментах колишнього аристократичної резиденції в квітні 1846-ого була відчинила свої двері готель Лондонський.
Зручне місце розташування і високий сервіс для привілейованих осіб нового готелю з прекрасним панорамним видом забезпечили йому широку популярність і постійне збільшення потоку відвідувачів, що в підсумку змусило господаря в 1851-ому для збільшення економічного ефекту замовити проект реконструкції будівлі для збільшення її на один поверх без зміни стилістичного декору тому ж Францу Боффо. 15 травня 1854 року він був відкритий після грандіозної реконструкції.
А вже на початку 1860-х новим господарем будинку по Приморському №11 стає будівельний підрядник Волохов, при цьому утриманням перейнялася сім’я французьких підприємців Лателье, які забезпечили готелю статус одного з найбільш фешенебельних в місті, судячи за величиною виплачуваного акцизу. Останні залишилися утримувачами готелю і після зміни господаря будинку на представника грецької династії грецьких фінансових ділків Ралі.
З 15 жовтня 1876-ого Лателье поступилися свої права на управління надприбутковим бізнесом французькому підприємцеві Жюлю-Марку Кошуа, який почав свою діяльність в цих стінах з повного оновлення класичних інтер’єрів.
Готель Лондонський щасливо існував протягом півстоліття, приносячи своїм господарям чималі прибутки, так що в 1898-ому її новим утримувачем Нестором Ящуком зі схвалення тодішнього власника Варфоломія Анжеловича Анатра було прийнято рішення про її капітальну модернізацію за проектом одеського архітектора Юрія Мелетьевича Дмитрієнко (1858 – 1918 ) з добудовою з боку двору триповерхового флігеля і повною зміною зовнішнього декору будівлі з переплануванням основний його концепції: центральний вхід по центральній вісі, парадні сходи на місці полуроторнди, двір розділила стіна, з’явилася оперезувальна галерея для поліпшення своїх конкурентних позицій з Санкт-Петербурзької по Приморському 8, яку придбав Кошуа.
Відкриття оновлених розкішних апартаментів, що радували своїх постояльців усіма останніми досягненнями науки і техніки того часу (ліфт, електричне освітлення, парове опалення, телефон), відбулося в блиску мармуру і дорогих килимів під дзвін келихів новорічної ночі 1900 року, хоча сам Ящук, що додав до назви готелю своє ім’я, не витримав тягаря фінансових витрат і вже в 1904-му відмовився від своїх прав на готель.
Ресторатор Адольф Васильович Магенер теж недовго затримався в керуючих розкішних апартаментів Лондонського, вважаючи за краще завідування господарською частиною Євангелічної лікарні, його на посту в кінці 1900 – початку 1910-х змінила Південноросійська артіль офіціантів Одеси.
Як не дивно після збройного захоплення влади в Одесі червоними більшовиками і встановлення диктатури пролетаріату місія будівлі по Приморському 11 не змінилася – вона і надалі залишалася до послуг гостей чорноморської перлини, переживши в цій ролі під своїм ім’ям все лихоліття ХХ століття і реконструкцію 1983 – 1986 років. І зараз в незалежній Україні в умовах вільної конкуренції він міцно утримує за собою статус одного з найбільш фешенебельних в місті.
Архітектура
Ранній італійський ренесанс, накладений на комплекс з неправильного чотирикутника триповерхової основної будівлі з флігелем і двома внутрішніми дворами (господарський і парадний) завдяки вмілому використанню архітектурних елементів і простору створює ілюзію відокремленості з вишуканим ароматом лондонського туману. Його глибокі льохи з лучковими та напівциркульними склепіннями, що залишилися від палацу Лопухіна, стали вельми у нагоді винному підвалу готелю.
Витончений вигляд, створений за допомогою двокольорової палітри, масивного русту, розеток з левовими маскаронами, картушів тіпанів архівольтів, зубчастих між’ярусних карнизів, вікон зі шропсамі, широкого лобового карнизу великого виносу на модільонах з квітковими розетками, малюнку балконного огородження приховує під своєю тинькованою оболонкою звичайний ракушняк як основний матеріал будівництва.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Одеська обл., м. Одеса, бул. Приморський, 11.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е95 (Київ – Одеса), Е87 (Одеса – Ізмаїл – Рені), Е58 (Тирасполь – Одеса – Миколаїв – Херсон – Мелітополь – Маріуполь). По місту: узвіз Маринеско – вул. Софійська – вул. Преображенська – вул. Буніна – вул. Пушкіна до пішохідного Приморського, в південній частині якого розташований колишній палац князя Лопухіна.
Громадським транспортом до Одеси. У місті від Катерининської площі по Приморському бульвару до готелю Лондонський.