Музика під секретом

У далекому 1891-ому, коли був оголошений всесвітній конкурс на будівництво нового розкішного будинку для одеського храму бога комерції замість втратилої актуальність старої невеликої по площі будівлі біржі на Миколаївському, актуальної в першій половині XIX століття, але після сорока років порто-франко своїми скромними розмірами і сусідством з іншими адміністративно-комерційними організаціями не задовольняла амбіціям і запитам місцевого комерційного люду, ніхто не здогадуються про її подальшу цікавою долю…

Стосовно грунтовності підходу до майбутнього будівництва говорить не тільки конкурс проектів, що був оголошений по всьому світу і тривав фактично п’ять років, але і ті жорсткі вимоги, які висувалися до технічних характеристик будівлі, основною з яких була звукоізоляція на межі фантастики – секретні розмови в цих стінах павині були залишатися секретом навіть для людей, що знаходилися в декількох кроках в цьому ж приміщенні.

Найцікавіше, що даної умови в проекті дуету архітекторів Олексія Георгійовича Трамбіцького та Богдана Йосиповича Богдановича було дотримано і успішно реалізовано в візантійської розкоші архітектурних прикрас – такою унікальною акустикою могло похвалитися дуже обмежене число будинків в світі, а тут українська Одеса. Всі комерційні секрети одеського підприємницького суспільства залишалися секретами, але недовго.

Червоні ради, які захопили владу в місті після збройного перевороту 1917-ого, не придумали нічого кращого, ніж розмістити в стінах будівлі Нової купецької біржі… міський зал для урочистих заходів та резиденції численних організацій молодої країни “робітників і селян”, який використовували його для проведення партійних засідань, творчих вечорів, а з 1925-ого концертів симфонічної музики.

Чи-то партійні бонзи були тугі на вухо, чи то розкіш інтер’єрів переважувала недоліки акустичного супроводу, але останні проводилися тут все частіше, а збори – все рідше, так що в підсумку після Другої світової будівлю безроздільно наказом партії було передано в розпорядження міської філармонії.

Ось тільки влада всемогутньою комуністичної партії не поширювалася на закони фізики – стіни, покликані зберігати секрети, чітко виконували свою функцію – звук не поширювався в залі належним чином. Весь радянський період одеські любителі класичної музики і самі музиканти не могли насолоджуватися увертюрами в повній мірі.

Звичайно ж після падіння комуністичного режиму міська влада відмовилася що-небудь міняти, тому філармонія жила своїм життям в будівлі наданій їй долею. І коли рішення про модернізацію колишньої будівлі Нової купецької біржі нарешті перейшло в практичну площину, сучасним інженерам-проектувальникам довелося чимало поламати голову, як відновити її музичну акустику, знівелювавши всі хитрощі дуету Трамбіцкого і Богдановича.

29-09-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.