Харків літературний

На тихих вуличках, в зелених скверах і галасливих площах культурної столиці Східної України, на яку перетворився Харків із започаткуванням на його просторах на початку XIX століття університету, міцно запанували небесні натхненниці і покровительки всіх напрямків і форматів мистецтва, що наклало свій відбиток на всю подальшу історію міста. І літературна їх складова не була останньою з них навіть в роки квітнучого радянського тоталітаризму.

Не форматний для комуністичної реальності харківський літературний салон на горищі з маленьким віконцем по Римарській 1, де творив і надихав своїми віршами з присмаком скромності високої класики Борис Чичибабін або його творіння – студія в палаці культури Зв’язки – не давали згаснути іскрі свободи в сутінках радянської реальності, навіть коли невдоволення його творчістю комітету державної безпеки унеможливило видання його робіт і зробило реальністю виключення зі Спілки письменників.

Навіть, здавалося б, настільки ординарна подія як відкриття шедевра конструктивізму з адміністративно-промисловим призначенням в Харкові не обійшлося без літературної складової в особі французького письменника Ромена Роллана і його побратима по перу Арні Барбюса, пам’ять про що зберігають імена двох променевих вулиць, що відходять від дива радянського хмарочособудування.

Або будівля по Культури 9, яка не дала другий столиці України розчинитися в небутті радянської сірої дійсності – житловий будинок “Слово”, в якому квартири літератори тягнули за жеребом і жили однією сім’єю без кухонь (радянське суспільство на перших порах передбачало харчування в громадських їдальнях представників всіх соціальних каст) і ванних кімнат (всі громадяни країни рад повинні були митися в громадських лазнях), але зате при власному тенісному корті, двох соляріях та волейбольному майданчику. Так Тичині попалися апартаменти під №12, а Майку Йохансену – над ними, але у зв’язку із величезною любов’ю останнього до полювання і мисливських собак, що заважало закритому способу життя Павла Григоровича – так що в результаті сусіди обмінялися квартирами.

А після зникнення ейфорії перших комуністичних років будинок перетворився на “Крематорій”, звідки сімдесят його талановитих літературних мешканців прямо відправилися в катівні НКВС, а тридцять з них і зовсім були розстріляні за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі: засуджений до розстрілу Володимир Сосюра лише завдяки своїй популярності залишився в живих, Остап Вишня відсидів дев’ять років в тюремних катівнях, Олександр Довженко і Микола Бажан періодично викликалися на допити, вбивство Миколи Скрипника, самогубство Миколи Хвилевого…

Ще одне пам’ятне для шанувальників друкованого слова харківське місце – нині Палац одруження, а колись приватна резиденція головного редактора газети “Південний край” Олександра Іозефовіча, який господар втратив в ході радянської експропріації та через особисту неприязнь Леніна, продовжуючи при радах жити в невеличкій комірчині, так і не залишивши свій Харків.

01-10-2018 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.