Старий Кам’янець, як шматочок Середньовіччя дбайливою рукою Хроноса збережений крізь століття усіх трагедій великих і маленьких української історії, покоїть в своїх підземеллях сотні тисяч секретів, частина з яких так глибоко пішла в надра пам’яті і покрилася пилом часу, що дістати їх на білий світ не представляється можливим, інші – настільки огорнула пелена легенд, що за нею важко вгледіти правду, треті ж сяють діамантами кришталевої чистоти, не дивлячись на всю свою неймовірність.
Так в міській історії зафіксовані прецеденти страшного бича Європи того часу – полювання на відьом під прапором інквізиції. Адже в боротьбі за видних женихів коштувало лише вказати на більш щасливу суперницю як на підозрювану в чаклунстві, і ось черга на серце обранця ставала на одну нещасну коротше, або звинуватити гордячку / конкурентку / зрадницю в смертному гріху, від якого на думку церковного суду на цілі міста спадали нещастя і який міг очистити лише вогонь багаття, щоб назавжди позбавиться від ненависної персони або просто за рудий колір волосся діва була засуджена на смерть.
Згідно документальних джерел в 1701 році міщанка Леорська в суді звинуватила свою сусідку Зелінську в погіршенні свого здоров’я за допомогою магії – нібито та обійшла її двір зі свічкою в руці, потім переломила її навпіл, а недогарок поставила в Домінканському соборі, після чого позивачка нібито стала постійно хворіти.
У чому була справжня причина подачі позову невідомо, але те, що всюдисуща інквізиція дісталася до східних околиць Європи сумнівів і дуже ймовірним був кінець останнього днів так званої «відьми», коли втомлений кат зробивши свою чорну справу пройшов звичним коридором між колодязем і ратушею, щоб приховати своє обличчя від цікавої публіки, не викликає сумніву. Хоча Зеленської всього лише присудили пролежати хрестом на підлозі церкви «хрестом» на протязі двох богослужінь.
Через півтора десятка років каменецька жебрачка Марина була спіймана за підсипання якогось порошку на поріг будинку війта, який за її зізнанням був пилом з дороги покликанним допомогти одній з місцевих мешканок в здобутті сімейне щастя. Але в силу суспільного становища жертви (як ніяк сам міський голова) та нібито знайдені в порошку залишки кісток і зубів, вирок був суворий – тортури і смерть на багатті.
А ще через два роки (1717р.) в міському суді розглядалася справа двох шинкаркок, одна з яких на ім’я Анна Колецька звинуватила свою більш фінансово удатливу товарку Маньківську в чаклунстві, бо та нібито порадила їй прикупити у заплічних справ майстра мотузку шибеника для поліпшення справ у бізнесі, у відповідь на що Манковська подала до суду позов про захист честі гідності. В результаті за відсутністю реальних свідків і доказів справа для обвинувачки обернулася сумно – їй присудили виплатити штраф своїй опонентці, а через брак коштів у подружжя чоловік Колецьої потрапив в боргову яму фортеці.