Влада і зрада в усі часи, в усіх країнах йдуть рука об руку. І Київська Русь ніколи не була винятком з правил. Боротьба за престол однієї з найбільших східноєвропейських держав в період її розквіту кожен раз ускладнювалася великою чергою претендентів з числа синів-спадкоємцем престолу правителя. Тим більше якщо сам князь був персоною неординарною з сильною волею і жорстким характером, яким був Володимир-Хреститель і гени якого не могли не передатися його нащадкам.
Його раптова смерть в 1015-ому, як і подальша низка подій в боротьбі за Київський престол, оповита напівміфічною пеленою з домислів і легенд, яка починається з трагічної смерті Володимирових молодших синів Бориса та Гліба. Їх підступні вбивства нібито за наказом старшого брата Святополка – ростовський князь Борис загинув від руки вишгородців Пушти на березі річки Альта під час ініційованого Володимиром походу проти печенігів, а Гліба Муромського рука вбивці (власного кухаря на ім’я Торчин) наздогнала в його родовому гнізді – дуже яскраво описана в давньоруському літописі. У світлі мученицької смерті і великокнязівського походження вже в 1071-му брати були канонізовані православною церквою.
Хоча сам факт наказу Святополка про вбивство братів викликає здоровий скепсис у сучасних вчених. Головним приводом для цього служить хронологічні невідповідності: по-перше ще наприкінці життя Хрестителя Русі Святополк був за його наказом заточений разом з дружиною-польською княжною в темницю і лише після смерті батька внаслідок втечі зміг звільниться, знайшовши притулок у свого тестя Болеслава Хороброго.
Пізніше (коли мученики вже знайшли свою смерть) польський князь підтримав свого зятя в боротьбі за Київський престол, що забезпечило останньому головний трон Київської Русі на три роки до вступу в протистояння ще одного брата – Ярослава, що пізніше отримав прізвисько Мудрого. Причому після розгрому свого війська і втечі з поля битви Святополк до Польщі так і не добрався, згинувши по дорозі.
Крім того інформація зі звинуваченнями на адресу Окаянного з’явилася лише після смерті всіх учасників і очевидців тих подій. В той же час якщо б Святополк дійсно був би причетний, то інші претенденти на Київський престол, в тому числі Ярослав, скористалися б цією інформацією для дискредитації і усунення одного з конкурентів.
Кандидатура Святополка як замовник вбивства Бориса і Гліба літописцями, судячи з усього, була обрана в наслідок кровного споріднення з жертвами (перегукувалася з біблійною історією про Каїна та Авеля), його бездітності (не було кому відстоювати честь батька) та зв’язку через дружину з Польщею (сусідом і вічним “заклятим другом” Руси-України). Головною ж метою цієї історії було створення образу власних святих українського православ’я, який на рубежі тисячоліть посилювало свою ідеологічну незалежність від Візантії і потребувало власних мучеників.